Володимир Гайдамачук (активіст, Боярка): День Європи, або до чого тут горгани та інші чинуші

Учора Рада Європейського союзу нарешті ухвалила надання Україні безвізового режиму. Тобто вже за місяць, з 11 червня, українці  зможуть їздити до Європи, маючи в кишені лише біометричний паспорт. Перемога? З одного боку, так. Але, це рішення мало бути прийняти ще в більше ніж три роки тому, а відмова від європейського курсу диктатором Януковичем призвела до Революції Гідності та людських жертв. Фактично, це право українці вибороли кров’ю. Іншими словами рішення про надання безвізового режиму, ми заслужили.

Що це нам дає з іншого боку? По суті, не так вже й багато. Сумнівно те, що ті люди, в яких не було 35 євро для оформлення "шенгену", зараз дружно поїдуть у Європу: хто на шопінг, а хто просто прогулятися. Для прикладу, не думаю, що жителям Красятичів у Поліському районі Київщини від рішення про надання безвізового режиму стане легше дихати. Їхніх проблем це ніяким чином не вирішить.

Натомість, усі адміністрації, усі чинуші радісно святкують цю подію. Винятком не стала і Київська ОДА, яку навіть похвалили з Адміністрації Президента за оперативне прикріплення європейського прапору над центральним входом в будівлю.

Теж саме - в районах, де місцеві "еліти" радісно святкують цю подію. Але що сам Горган та його підлеглі на місцях зробили для отримання безвізу? А рівно нічого. Краще б він перейнявся проблемами області, адже маючи повноваження губернатора він може створити власну "Європу" в столичному регіоні. Натомість, він займається самопіаром.

Те саме стосується і інших можновладців, які відразу всі схопилися за флагштоки тягнути прапори. Парадокс полягає в тому, що переважна більшість цих "чинуш" і так давно має "шенген". Якщо не десятирічний, то точно п'ятирічний. І при першій же нагоді вони разом зі своїми сім'ями літають на рибалку у Норвегію, чи на шопінг до Мілану. А їхні заслуги в отриманні права їздити до Європи безвіз - рівні нулю. 

Звичайно, отримання безвізу – це визнання України, її жертв, а також великий здобуток нашої дипломатії. Чиновникам на місцях варто було б сконцентруватися на проблемах їхніх регіонів: стані доріг, забезпеченні шкіл та лікарень, дитячих садочків та інтернатів. А в Європу ми з’їздимо і без їхньої допомоги...