Я хочу щоб Київщина мала майбутнє

"Є достатньо світла для тих, хто хоче бачити, і достатньо темряви для тих, хто бачити не хоче" - (Блез Паскаль).

У кожного з нас різні орієнтири, виховання, прагнення, різні мрії, різні підходи, різна шкала цінностей і порядності. Ми всі різні. Однак на сьогодні є й те, що об’єднує більшість із нас, хоча й таких різних, - це прагнення змін.

Змін у правильне русло, у потрібний напрямок, змін задля кращого, та що там… - заради збереження великої, потужної, колись такої багатої і плодовитої, а нині зболеної держави.

І як пересічний українець, і як батько двох дітей, і як син, і як чоловік усвідомлюю, що якщо не відчиниш тих дверей змін і не впустиш свіжий ковток такого необхідного повітря, то в кращому випадку – сучасний стан існування держави залишиться на тому ж щаблі з тими ж проблемами і бідами, які сипляться на її голову щодень. У гіршому – ми можемо геть втратити те найдорожче, що має цінності.

Чого ж хочу я? Чого прагну? Та світлих голів, перш за все, розуму, мудрості, порядності, досвідчених управлінців, щоб не били того нещасного на сьогодні корабля об скелі, щоб бачили чіткий курс, щоб і знали, і вміли зробити все фахово, щоб бачили чітко дорогу, а не петляли між Антарктидою і Аддис-Абебою, а головне, щоб люди на тому кораблі були щасливими, а не марили винищити одне одного через брак харчів чи води, чи ще чогось…

Чого я хочу? Та елементарного: щоб моя країна, де я народився, де живу, де дихаю, де працюю, яку люблю, була здоровою перш за все, і красивою. Щоб не вирізали заживо її зелені легені, щоб можна було піти з сином на рибалку і головне, щоб лишилося ще куди йти. Хочу щоб спів птахів не зникав, бо його чути все рідше, щоб, як і раніше квітли численні сади, щоб колосилася золота пшениця, щоб не лише милували око поодинокі поля соняхів, а й мали причетність до зростання економіки.

…Хочу, щоб та економіка зрештою піднялася з колін, щоб відродилися потужні гіганти, щоб українці не мусіли кидати рідні сім’ї, любу країну і їхати в якості дешевої робочої сили за ті копійки примножувати багатства інших держав. Мені болить, що наші найкрасивіші в світі жінки, такі душевні, співочі, працьовиті, роботящі, які мають і по кілька вищих освіт, їдуть доглядальницями, що сивіють, а часом і помирають на чужині, бо в своїй державі їм просто немає місця. Їдуть, щоб прогодувати дітей, щоб сплатити захмарні суми за їхнє навчання, щоб одягнути зрештою.

А скільки їх таких і в якості доглядальниць, і лікарів, і медсестер, і висококласних інженерів, і ІТ-шників вже виїхало за кордон. А скільки втрат зазнала культурна спільнота нації…

Дуже хочу, щоб наші діти отримували якісну освіту в сучасних школах. Щоб мали всі належні можливості для освіти, розвитку, щоб росли здоровими і щасливими. Щоб у кожної сім’ї була можливість і прогодувати, і одягнути, і оздоровити дитину.

Ми багато на що заслуговуємо, як і наша Україна, як і рідна Київщина, її серце. Тож об’єднавши зусилля фахівців, умів, професіоналів довкола ідеї відродження держави, відродження її потенціалу, можна і відродити і перетворити Україну на заквітчану, незалежну, багату і спроможну домівку! Для мене немає правих і немає лівих! Для мене всі українці з єдиною метою!

Я хочу, я цього прагну, бо відчуваю сили, крила, спроможність і відповідальність!

Я хочу щоб моя країна мала майбутнє!

Я ЗА МАЙБУТНЄ!!!