Я завершила свій шлях на посаді генеральної директорки Національного інституту раку

Олена Єфіменко

Сьогодні я завершила свій шлях на посаді генеральної директорки Національного інституту раку.

Цей день наповнений емоціями.

Є сум — бо завершення завжди трохи болить.

Є вдячність — бо це була надзвичайно важлива частина мого життя.

І є гордість — за команду, за шлях, за зміни, які ми здійснили разом.

Це були непрості роки.

Роки випробувань, трансформацій, відповідальності й віри.

Роки, які загартували. Які навчили. Які назавжди залишаться в моєму серці.

Я йду — але не з порожніми руками.

Я йду з досвідом, із глибоким відчуттям сенсу — і з безмежною вдячністю тим, хто був поруч:

— Команді та колективу Інституту — за силу, витримку й відданість. Ви тримали все. Ви — мій головний сенс і моя гордість.

— Партнерам, донорам, друзям Інституту — за довіру, щедрість і віру в зміни. Ви допомагали втілювати те, про що ми ще вчора лише мріяли.

— Волонтерам — за людяність, доброту і постійну підтримку. Ви поруч — тихо, але незамінно.

— Депутатам, лідерам думок, союзникам змін — за те, що не мовчали. За рішення, підтримку, дії в найважчі моменти.

— Міністерству охорони здоров’я — за партнерство, діалог і непрості, але цінні уроки, які залишаться з нами.

Цей шлях був складним. Але справжнім.

Без глянцю. Зі справжніми людьми. Зі справжніми змінами.

Я вдячна за кожну перемогу. І навіть за поразки — бо вони вчили ще глибше нести відповідальність.

Я вдячна за довіру. За можливість служити цій справі. За людей, які стали родиною.

Я завершую цей етап — але не прощаюсь.

Бо змінювати — це вже частина мене.

І попереду — ще багато важливого.

Ми точно ще побачимось.