За "шаровою" землею чекай великих наслідків

У всі часи має бути актуальним висловлювання одного із дуже відомих американських Президентів Авраама Лінкольна: "Влада є з народу, створена народом і для народу". Як можна інтерпретувати вказаний тезис у сучасних реаліях українського буття та правозастосовної практики, кожен має обрати для себе сам. Що це для мене, намагатимуся викласти далі.

Маленьке село, досить бідне, не дивлячись на те, що це пристоличний Вишгородський район. Із невідомих причин багато років тут не обробляються близько тисячі гектарів землі.

При активному рекламуванні сільським головою нового фермера люди біжать до нього. По-перше, за нього вручається сам очільник села, по-друге, нарешті можна буде бачити землю, що роситься зерном. Із кимось укладаються договори, а чиясь земля обробляється в масиві з іншою на доброму слові. Як говорить сільський староста, і так добре, раніше взагалі стояло.

Час проходить, врожай нібито не росте, кукурудза стоїть, ніхто її не прибирає. Чи-то добрива не ті, чи-то хтось поганий господарник, історія замовчує. Водночас розрахунки з орендаторами затримуються, інколи не проводяться, періодично надається сира кукурудза, інший непотріб – і так згодиться. Така ситуація спонукає людей не поновлювати договори, що припинили дію.

При появі нового орендаря більшість виявляють бажання здати свою землю в оренду та отримувати винагороду за її використання. Багато бояться – уже обпеклися. При намірі укладення договорів – о диво дивне, право користування землею зареєстровано за першим орендарем, без договору і навіть волевиявлення особи.

Ситуація обурює. Люди готові рвати всіх. Проте селянам швиденько несуть три літри олії, більшість погоджується – стабільність понад усе. Когось це ображає і він іде далі плавно ступаючи на шлях правової боротьби.

Пишемо Президенту та керівнику Національної поліції України. Село на вухах. Певним мешканцям пише сам Глава Держави. Насправді пішла реакція – спуску на низ звернення громадянина за стандартною схемою, і плавно-плавно доходить аж до самого Вишгородського управління поліції. Останнє досить швидко реагує телефонними дзвінками заявнику та умовляючи зрозуміти, що насправді все добре та ніхто їх прав не порушував. Більшість змиряються – від поліції допомоги не буде. Випивши декілька крапель корвалолу, одна маленька сива бабуся, знівечена життям, самостійно виховуючи онуку, жадає дати їй найкращий приклад, приймає рішення йти далі, про що з гордістю говорить поліцейським по телефону.

Як не дивно, за давньою традицією, у нашій поліції нічого не змінюється. Чуючи про підробку підпису, унаслідок чого має місце втрата права користування майном та, як наслідок, матеріальні збитки, пан поліцейський вважає, що дана заява не містить складу злочину.

Куди іти, кого просити про допомогу, питання на перший погляд риторичне. Адже навіть у відповідь на звернення виборця до Гаранта поліція так нагло нехтує правами людини. Невже слуги насправді не слуги, а просто поплічники все тих же нових-старих поліцейських, які не хочуть виконувати своїх обов’язків.

Очевидно, що українська бабця, яка важкою працею заробила цей кусок землі, не заслуговує на таке ставлення до себе. Тому через багато років терпіння все-таки приймає рішення йти далі, стукати й вимагати, щоб їй відкрили. Відкриють: усьому свій час.

А люди, які підтримають, існують та завжди зустрічаються на шляху і допоможуть досягти результату на шляху до правди та істини.