Журналісти розповіли досі невідомі деталі боїв за Гостомель

Фото з мережі Інтернет

Журналісти-розслідувачі розповіли досі невідомі деталі боїв за Гостомель у лютому 2022 року

Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" із покликанням на "ЦензорНет".

Увечері 23 лютого 2022 року 22-річний нацгвардієць Руслан разом із сімома побратимами був у наряді на аеродромі Гостомель. Їхня позиція розташовувалась просто біля злітної смуги.

Вдень до них приїхало командування, перевірило обстановку і поїхало собі геть. А увечері хлопці запалили багаття і смажили сосиски. На вулиці було холодно, гудів вітер. Усі тіснилися ближче до вогню, щоб зігрітися.

О 23 годині з аеродрому вилетів останній літак "Руслан". Нацгвардійці видихнули з полегшенням і, просочені димом, всілися у бронеавтомобіль "Варта".

Я в ній ще так класно вмостився. Думав, зараз відчергую - прийду і буду відсипатися. А в підсумку…

- і Руслан робить паузу. Він збирається з думками, щоб розповісти нам в деталях, що ж відбулося 24 лютого на летовищі за 25 кілометрів від Києва.

Сьогодні територія аеродрому у Гостомелі схожа на місце для зйомок фільмів про апокаліпсис. 

До повномасштабного вторгнення росіян аеропорт "Антонов" в Гостомелі використовувався здебільшого для вантажних рейсів та авіаційних випробувань. За часів прем'єрства Володимира Гройсмана обговорювали запуск на "Антонов" бюджетних авіакомпаній.

З воєнної точки зору він був стратегічно важливим пунктом для будь-кого, хто запланував би оточити та захопити Київ.

Журналісти вирішили розповісти про досі невідомі деталі боїв за Гостомель. Тривалий час вони збирали свідчення очевидців - військових і цивільних, інформацію від представників влади, військового командування, а також думки експертів.

Імена всіх військових - учасників бою в Гостомелі змінено з міркувань безпеки.

Восени 2021 року іноземна преса з посиланням на дані західних розвідок почала писати, що Росія готує повномасштабне вторгнення в Україну. Першим про це у жовтні повідомило видання Washington Post.

18 лютого 2022 року Джо Байден на брифінгу скаже:

У США є підстави вважати, що Росія нападе в наступні тижні чи дні. Путін ухвалив рішення.

Українська влада реагувала на попередження американців стримано. Заспокоював українців і особисто Зеленський. 19 січня 2022 року він записав звернення (тоді вони ще не були щоденними), фраза з якого стосовно підготовки до ймовірної війни - "У травні, як завжди, буде шашлик" - згодом стала мемом.

Нацгвардієць Руслан показав журналістам фото тих самих сосисок, які він разом з побратимами смажив увечері 23 лютого 2022 року біля злітно-посадкової смуги в Гостомелі.

Приблизно в той же час, у середині січня 2022 року, до Києва таємно приїздить директор ЦРУ Вільям Бернс. Уже згодом західні спостерігачі назвуть його зустріч з Володимиром Зеленським вирішальною: саме на ній він розповість президентові про конкретні плани нападу на Україну.

Пізніше сам Бернс розповість Politico деталі тієї розмови. Директор ЦРУ повідомив Зеленському про наміри росіян перейти через кордон з боку Білорусі, швидко дійти до Києва, захопити столицю, повалити український уряд і замінити його проросійським.

Була розкрита певна кількість деталей, наприклад, російські наміри захопити аеродром Гостомель на північному заході від Києва і використати його як платформу для висадки повітряно-десантних сил, щоб пришвидшити захоплення Києва

- розповів директор ЦРУ.

У цій же статті Бернс розповів про реакцію Зеленського на його слова:

Він був у безвиході. Я був вражений ним тоді, але також розумів, у якому скрутному становищі він перебував. Він не хотів спровокувати економічну чи політичну паніку в Україні. Він був обережний щодо таких кроків як проведення повної мобілізації української армії, яку б Путін міг виставити як доказ провокації. Але він тверезо дивився на речі.

Журналісти запитали представників ОП, чи справді директор ЦРУ під час того візиту попереджав конкретно про Гостомель, і які наслідки мала ця розмова, але на Банковій не відповіли на запит.

Але про це розповідає американський журналіст Саймон Шустер, який отримав ексклюзивний доступ до Володимира Зеленського протягом першого року великої війни і написав про це книгу "Шоумен".

У будь-якому разі, схоже, що українська влада мала інформацію про можливу висадку в Гостомелі російського десанту.

Інфраструктура аеродрому дозволяла приймати великі літаки - саме тут була "домівка" найбільшого у світі транспортника "Мрія". А великі літаки - це не тільки цивільні борти, а й військо-транспортні, здатні перевезти велику кількість особового складу та військової техніки.

За два роки після початку повномасштабного вторгнення воєнні експерти погоджуються: захоплення Києва у найкоротші терміни було першочерговою ціллю росіян. Зробити це збиралися за допомогою простого плану.

Десант першої хвилі повинен був зненацька захопити летовище в Гостомелі і підготувати його до прийому основних сил. Вони мали прибути в аеропорт другою хвилею, на транспортниках Іл-76 повітряно-космічних сил Росії. З Гостомеля можна було рухатися до Києва як з північного напрямку - у бік Мінського масиву та Оболоні, так і з західного - у бік Святошина.

З південного боку дзеркальна операція мала відбутися на військовому аеродромі у Василькові, що за 30 км від Києва, припускають експерти. Але все мало початися з Гостомеля.

Якби операція росіян в Гостомелі вдалася, за лічені кілометри від Києва з'явилося б близько п'яти тисяч російських військових на бронетехніці. Надалі з кожним днем до них мали приєднуватися додаткові сили, які висувалися з Білорусі через Чорнобильську зону та стик Житомирської та Київської областей. У зоні дії російської ствольної артилерії, яка підтягнулася б до Києва, опинилося б фактично все місто.

У цій ситуації облога та захоплення столиці України, яка станом на лютий 2022 року була не дуже готова до повномасштабних бойових дій, видавалися справою техніки.

Оборону стратегічно важливого аеропорту мала забезпечувати 4-та бригада Нацгвардії з місцем базування у Гостомелі.

Взагалі цю бригаду створили з нуля у 2015 році для боїв на першій лінії вогню, розповідає її пресофіцер Андрій Куліш. Власне, назву "Рубіж" у 2023 році ця бригада отримала, бо вона відзначилася у боях за Рубіжне на Луганщині. Залучалися її бійці і до інших найгарячіших ділянок фронту на Сході.

У переддень вторгнення, каже Куліш, у їхній військовій частині були постійні навчальні тривоги, бійці інтенсивно готувалися відбивати наступ, хоча, зізнається він, очікували радше загострення на Донбасі.

У грудні 2021 року найбоєздатнішу частину бригади, кількасот військових-контрактників, відправили на бойове злагодження на Львівщину, на Яворівський полігон. Після двох місяців тренувань, 20 лютого 2022 року, вони, навіть не заїжджаючи в Гостомель, вирушили на ротацію на Луганщину. Отож у військовій частині 3018, розташованій біля аеродрому, залишилося кілька сотень людей - 200 строковиків з малим досвідом служби та адміністративний персонал.

На "пострілушки" їх вивозили, але щоб сказати, що їм достатньо приділяли часу - то ні. Вони або щось вантажать, або щось чистять, або хворіють, або в наряді на КПП стоять"

- розповів контрактник цієї бригади Іван. З "левами" цієї бригади на Схід поїхала і більша частина зброї. Іван в силу своїх обов'язків не мав їхати на ротацію - з Яворова він одразу повернувся на службу в Гостомель. Він впевнений, що російська розвідка знала про те, що в Гостомелі залишились переважно строковики, і росіяни вирішили цим скористатися: Їм потрібна була ця злітна смуга, щоб посадити свої Іли. І вони були впевнені, що легко вдасться це зробити.

Від працівників ДП "Антонов", якому належить аеропорт в Гостомелі, відомо, що в січні 2022 року на летовище навідалася американська делегація, до якої входили дипломати, представники ЦРУ та розвідуправління міноборони США. Вони мали оцінити вразливість аеродрому до можливого російського вторгнення.

У лютому на аеродром приїхали представники СБУ. Вони встановили на летовищі камери відеоспостереження, які передавали картинку з аеропорту в онлайн-режимі за допомогою мережі 4G і мали автономне живлення. За кілька годин до атаки росіян камери були пошкоджені, кажуть співрозмовники журналістів. Ким - досі невідомо.

Військові, які служили в Гостомелі, стверджують: про ймовірність висадки росіян їх ніхто не попереджав, а про дані американської розвідки вони дізналися вже постфактум - після вторгнення з преси. Між собою говорили про те, що командування хотіло відправити бійців на територію аеродрому викопати фортифікації, але керівництво "Антонова" не дозволило - нібито, щоб не пошкодити прокладені під землею комунікації.

А 23 лютого 2022 року підприємства оборонно-промислового комплексу, які за логікою мали б посилено готуватися до війни, отримали від "Укроборонпрому" лист, підписаний тодішнім головою концерну Юрієм Гусєвим. Документ написаний у заспокійливому тоні. Він закликав працівників українського ОПК не панікувати і працювати у звичному режимі. У цьому ж листі працівників підприємств ОПК закликають "не вірити фейкам", "припинити збирати чутки" і не моніторити месенджери. Тут же - запевнення, що "Укроборонпром" має чіткий план дій на випадок різних ситуацій. Як виявиться пізніше, деталі цього плану оборонним підприємствам не повідомлять ні до повномасштабного вторгнення, ні після.

На ДП "Антонов" жили буденним життям: охорону не посилили ані на летовищі в Гостомелі, ані на території самого авіагіганта на Святошині у Києві.

У військовій частині нацгвардійців біля Гостомеля теж нічого особливого не відбувалося. Хіба що за кілька тижнів до вторгнення строковиків вперше запустили на позиції на сам аеродром. Туди ж вивели кілька зенітних установок і роздали бійцям ПЗРК "Ігла". До самої частини в 20-х числах лютого приїхало командування, аби розвідати обстановку. Жодних пояснень не прозвучало.

Нацгвардієць Руслан зізнається, що відчував, що щось відбувається, але, як і інші хлопці, до кінця не вірив у вторгнення.

Отож увечері 23 лютого хлопці, які якраз були в наряді на території летовища, розпалили багаття, посмажили сосиски, повечеряли і вмостилися подрімати в прогрітому бронеавтомобілі.

Близько четвертої години ранку 24 лютого Росія почала перший масований ракетний обстріл українських регіонів: понад пів сотні ракет полетіли здебільшого по аеродромах, складах та іншій військовій інфраструктурі. Були влучання і по цивільних об'єктах.

Нацгвардійцеві Русланові випало чергувати з четвертої до шостої години ранку. Він виліз з "Варти" і був на даху одноповерхової будівлі на території летовища, тож на власні вуха почув шум ракет, які пролетіли над його головою у бік Києва.

Я одразу зрозумів, що це ракети, а не літаки. Якось так злякався. Мову аж відібрало, не міг по радіостанції нормально передати

- згадує він.

У відповідь отримав команду спостерігати за ситуацією.

Близько п'ятої ранку у частині оголосили бойову тривогу. Нацгвардійцям тут же почали роздавати штатну зброю - пістолети та автомати - і екіпірування. Близько чверті з тієї кількості, яка прибула в частину, належали до адміністративного персоналу: бухгалтери, діловоди, кадровики - в основному жінки. Згодом жінок відправили по домах, а тих, хто був в дорозі на роботу, завернули назад.

Тривогу оголосили і прикордонникам, які несли службу при міжнародному аеропорту, статус якого мав Гостомель. Один з них, Сергій, у ніч на 24 лютого був удома. Рано-вранці на прикордонному пункті Гостомеля зібралися 12 прикордонників - десятеро чоловіків і двоє жінок.

До цього нам ніхто не говорив, що щось може бути. Зброї в нас не було, і після підняття по бойовій тривозі нам її не видали. Тож ми просто сиділи і дивилися новини

- каже Сергій.

Прикордонники чекали розпоряджень про те, що вони мають робити далі, від свого командування, але жодних наказів їм так і не надійшло.

Після шостої ранку російська ракета прилетіла просто на територію частини Нацгвардії: вона влучила в плац - між цивільним гуртожитком і казармами танкістів. Воронка виявилася чималою - в людський зріст завглибшки, але жертв чи постраждалих від вибуху не було.

Куди вони цілились, незрозуміло… Я так розумію, оцей гуртожиток на совдепівських картах був (позначений як) штаб. І вони хотіли зразу його рубонути

- пояснює дивний вибір цілі росіянами нацгвардієць Іван.

А близько сьомої ранку по телевізору показали звернення Володимира Зеленського.

Після восьмої ранку на територію військової частини 3018 прибула група спецпризначенців Головного управління розвідки Міноборони України, всього близько трьох десятків бійців. Керівник цього відомства Кирило Буданов був єдиним представником української влади, який вголос говорив, що росіяни готуються до повномасштабного вторгнення. Більше того - що наступ на Київ з півночі буде важливим напрямком російських дій.

Тому не дивно, що воєнні розвідники ще перед 24 лютого виїжджали до Гостомеля на рекогносцировку. Тож зранку в перший день великої війни група ГУР - поки що безіменна, а згодом на її основі сформується відомий "Шаманбат" - не була "сліпими кошенятами".

Уже на той час розвідники висувалися до Гостомеля з конкретною ціллю.

Нам сказали, що очікується наступ. Треба зробити так, щоб аеродром не змогли захопити відразу, дати час для 72-ї бригади (відповідальної за оборону Києва) підтягнути артилерію

- каже Ігор, один з членів тієї групи.

Але чого саме очікувати на місці, Ігор, чесно кажучи, не знав. Утім, додає він, на нарадах у відомстві перед 24 лютого відкрито проговорювалося: Гостомель виглядає як один з найімовірніших пунктів висадки російського десанту у випадку великої війни.

Попри загальний нервовий настрій, о 9 годині ранку на аеродром приїхали працівники "Антонова" - близько 80 цивільних, приблизно десята частина персоналу аеродрому.

Вони провели нараду і вирішили насамперед перебазувати "Мрію" зі стоянки подалі від злітно-посадкової смуги в спеціальний хеллінг, щоб її не знищили. Літак саме був на технічному обслуговуванні. Роботи на ньому майже закінчили, чекали лише доставки одного відремонтованого двигуна. Він мав приїхати саме 24 лютого.

Окрім того, працівники "Антонова" розосередили інші літаки, щоб унеможливити їхнє одночасне знищення. Всі ці роботи завершили до 11 ранку.

Потім почалося неочікуване - всі, хто був у Гостомелі, почули гул гвинтокрилів.

 Руслан з побратимами продовжували спостерігати за ситуацією на аеродромі. Їм дали наказ нічого не збивати, бо працює українська авіація. Хоча тоді вони не знали достеменно, чи це авіація України.

У цей момент з-за горизонту почали один за одним вилітати російські вертольоти - ударні Ка-52 та транспортні Мі-8. Одразу стало зрозуміло, що їх багато - кілька десятків.

Хлопці зрозуміли, що це не українські гелікоптери. Швидко передали інформацію по рації. Вони отримали команду "вогонь на ураження". Тільки зброя, за словами хлопців, в частині була стара, ніякого західного озброєння у них не було. З ПЗРК строковики до цього ніколи не стріляли.

Я взагалі зенітчик, не ПЗРКшник. Ми перед цим їздили на тренажери, тиждень тренувалися. Там усе так само, просто в окулярах віртуальної реальності. В житті насправді легше стріляти, ніж в тих окулярах

- розповідає Руслан. Того дня він вперше в житті вистрілив з ПЗРК.

З іншого боку злітно-посадкової смуги із зенітної установки вже працювала друга група нацгвардійців.

Руслан зі своєї позиції почав працювати з ПЗРК:

Прицілився, вистрілив - і збив, виходить, його. Я вистрілив - і одразу почав тікати, за кут забіг, бо він почав розвертатися - я думав, що він по нас буде працювати. А він впав десь там в Блиставиці (село за 5 км від Гостомеля).

Уламки збитого вертольота, які досі лежать біля летовища.

Після 11 ранку, коли почалися бої, беззбройні прикордонники, які перебували в Гостомелі, перебігли в бомбосховище. Воно було розташоване в окремій будівлі харчоблоку на території аеродрому.

Вже в бомбосховищі ми чули звуки вибухів. Якраз в цей час на Гостомель висаджувався десант, по ньому били нацгвардійці

- розповідає прикордонник Сергій.

До цього ж бомбосховища згодом прибігли цивільні працівники ДП "Антонов" і близько десятка нацгвардійців.

Ще один гелікоптер збив 25-річний на той час молодший лейтенант Сергій Фалатюк. Уламки того самого Ка-52 досі лежать на звалищі біля аеродрому.

Висадку десанту транспортними вертольотами прикривали ударні гелікоптери.

Коли нацгвардійці бачили, що вертоліт іде на них, одразу змінювали позицію. 

На місці допомагали і ГУРівці. Більше того, згадує розвідник Ігор, в певний момент до них приєдналися оператори Сил спеціальних операцій на двох бронеавтомобілях.

У Гостомелі не вистачало засобів ППО, тому бій хлопці вели фактично з тими росіянами, які приземлилися, по повітряних цілях працювати вони не могли.

За ситуацією на аеродромі спостерігали мешканці Гостомеля та сусідніх населених пунктів. Вони знімали кадри боїв на відео та миттєво поширювали їх в соцмережах. Практично весь світ в режимі реального часу бачив, що відбувається в Гостомелі.

Поки кипіла битва у Гостомелі, пише у своїй книзі "Шоумен" Саймон Шустер, Володимир Зеленський та його найближчі соратники, які на той час вже перебували у таємному бункері в центрі Києва, прикипіли до своїх телефонів та ноутбуків, спостерігаючи за подіями на аеродромі.

Реакція президента приголомшила деяких його помічників. Вони ніколи не бачили його настільки розгніваним.

Він віддавав найжорсткіші можливі накази. Не проявляйте милосердя. Використовуйте всю можливу зброю, щоб знищити все російське, що там є

- подає Шустер у своїй книзі спогади Михайла Подоляка.

Проте менш ніж за дві години бою в українських захисників аеродрому, не готових до повноцінних бойових дій з противником, який значно переважав їх і кількісно, і в технічному відношенні, закінчився боєкомплект. У цих обставинах близько першої години дня командир прийняв рішення про вихід з аеродрому. Відхід строковиків-нацгвардійців прикривали розвідники. За кілька годин відійшли і вони.

Частина захисників Гостомеля так і залишилася на аеродромі - хтось не почув наказу, хтось перебував у бомбосховищі. Після цього в Гостомелі на деякий час все стихло.

Ми вирішили вийти з бомбосховища. І тут нас вже зустрічали росіяни. Вони вже захопили аеродром і його контролювали

- каже прикордонник Сергій.

Іншим виходом вийшли назовні і цивільні з "Антонова", а там російський військовий з георгіївською стрічкою направив на них автомат.

Начальник аеродромно-диспетчерського центру ДП "Антонов" Володимир Смусь почав переговори про евакуацію персоналу:

Коли ми спілкувалися з росіянами, то вони сказали: "Вы ничего не бойтесь, мы пришли вас освобождать". Це в них була як мантра.
Це відбувалося ніби в якомусь кіно, в кошмарі. Не було ні страху, нічого. Було таке відчуття, що це страшний сон.

Після переговорів росіяни дозволили всім цивільним залишити аеродром. З ними відпустили і двох жінок-прикордонниць. Всім іншим військовим наказали повернутися в бомбосховище. З цього моменту десятеро прикордонників та стільки ж нацгвардійців опинилися в полоні росіян. У них відібрали телефони, і хлопці вже не знали, що відбувається назовні. Кілька днів їх годували російськими сухпайками, когось час від часу виводили на вулицю щось вантажити, переносити або складати трупи росіян після українських обстрілів, а хтось весь час сидів у бомбосховищі.

Згодом усіх полонених вивезли суходолом до Білорусі, а звідти - доправили до СІЗО на території Росії.

А у другій половині дня 24 лютого в Гостомелі знову стало дуже гучно. Це почала працювати артилерія 72-ї бригади ЗСУ, яка якраз дійшла до Києва з пункту свого базування, Білої Церкви. Взагалі, згідно з початковими планами, 72-а бригада у разі повномасштабного вторгнення мала виконувати бойові завдання на Чернігівщині. Більше того, саме там її офіцери проводили рекогносцировку на початку 2022 року.

Але на початку лютого командиру бригади, полковникові Олександру Вдовиченку зателефонував головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний і надав наказ захищати Київ.

Коли я отримав бойове розпорядження, я сказав, що це дуже велика смуга фронту для однієї бригади, там близько 160 кілометрів, та ще й на двох берегах Дніпра. До того ж, підрозділи бригади були укомплектовані на 50-60 відсотків, людей не вистачало… Коли я сказав про це, командувач відповів: "Саша, сил більше немає"

- згадує Олександр Вдовиченко.

Ситуацію, продовжує він, рятувало те, що в підрозділах 72-ї бригади служили досвідчені професійні військовослужбовці-контрактники – еліта Збройних сил.

Отож 23 лютого, напередодні вторгнення, частина підрозділів бригади вже перебувала на околицях Києва і непомітно готувалася до відбиття атаки.

У цей час найважча зброя бригади - танковий батальйон, артилерійський дивізіон, а також підрозділи забезпечення - перебували в Білій Церкві, майже за сто кілометрів від Києва. За день ця техніка дійшла до Києва - з тягачами для неї допомагали прості містяни, трали шукали навіть на OLX. Олександр Вдовиченко сьогодні називає цей перехід військової техніки назустріч колонам цивільних автомобілів, які залишали Київ, "маршем життя".

На той момент військові 72-ї бригади не знали, що їм доведеться працювати по стратегічно важливому аеродрому в Гостомелі: вони думали, що його боронитимуть інші підрозділи. Проте вже скоро Вдовиченкові, який був на постійному зв'язку з командувачем Сухопутних сил генерал-полковником Олександром Сирським, який очолював оборону Києва, повідомили, що російські транспортні літаки, які повинні були доправити в Україну основні сили окупаційних військ, уже перебувають у повітрі і зовсім скоро можуть сісти в Гостомелі.

Отож близько 17:00 24 лютого підрозділи артилерійського дивізіону 72-ї бригади під командуванням полковника Олега Кобзаренка, які зайняли позиції на околицях Києва, почали завдавати ударів по злітно-посадковій смузі аеродрому в Гостомелі.

Завданням було якомога серйозніше пошкодити смугу, аби на ній не міг приземлитися жоден російський Іл-76. А також "зробити заборону дії", каже Вдовиченко: дати росіянам зрозуміти, що якщо їхній транспортник таки спробує сісти в Гостомелі, його тут же накриє українська артилерія.

Це сталося саме вчасно. О 17:41 засновник розслідувальницької групи Bellingcat Христо Грозєв написав у своєму твіттері: "Джерела в українській владі повідомили мені, що 18 літаків Іл-76 вилетіли з Пскова (саме там базується 76-та десантно-штурмова дивізія ЗС РФ, яка вважається однією з найбоєздатніших частин російської армії - Ред.) у напрямку Києва і прибудуть приблизно за годину".

Зі своїм завданням 72-а бригада впоралась. 

Паралельно уже в перший день боїв по злітці Гостомеля відпрацювала і українська авіація.

72-га бригада тримала оборону Києва протягом наступного місяця і періодично завдавала ударів по Гостомельському аеродрому.

Вже в ніч з 24 на 25 лютого в Гостомель почали підтягуватися російські війська, які підходили туди з Білорусі через Чорнобильську зону. На аеродромі розгорнули пункт управління, а на його смузі та в спорудах на території аеродрому почав працювати своєрідний хаб російської техніки, готової до подальших дій. По цих об'єктах періодично продовжувала завдавати ударів 72-а бригада. Обгорілі рештки російської техніки у Гостомелі - це здебільшого результат саме цієї роботи.

Колись про цю стрільбу на руйнування напишуть в документальних книгах

- згадує Олександр Вдовиченко.

Аналізуючи перші тижні великої війни, коли росіяни мали план захопити Київ впродовж кількох днів, але так і не змогли дійти до української столиці, колишній головком ЗСУ Віктор Муженко в інтерв'ю ВВС каже:

Нам допомогли Бог і героїзм українського війська.

Нацгвардійця Руслана після відступу з Гостомеля спочатку перевели в Жуляни, а в квітні 2022 року повернули в його ж військову частину в Гостомелі. Він каже, що зараз її територію повністю відбудували, умови там стали навіть кращими, ніж до вторгнення.

Контрактник Іван теж продовжує служити у військовій частині 3018 біля аеродрому.

72-а бригада Олександра Вдовиченка після боїв за Київщину продовжила воювати на Сумщині, Харківщині, а далі - під Бахмутом. У серпні 2022 року Вдовиченко здав посаду командира бригади і зараз навчається в Національному університеті оборони України.

Ігор і далі служить в Головному управлінні розвідки.

Прикордонник Сергій пробув в російському СІЗО разом з іншими полоненими, захопленими в Гостомелі, до середини квітня 2022 року. Їх повертали додому поступово, останнього вдалося обміняти аж в лютому 2023 року. В розмові з нами Сергій не хотів згадувати період полону. Лише сухо сказав, що так, були тортури, і так, над ним та іншими українцями знущалися. Після повернення всі хлопці пройшли лікування в госпіталі і далі служать у тому ж підрозділі.

Полонені у російській в'язниці нічого не знали про те, що відбувалося в Україні, Бучі, Ірпені та Гостомелі. У них не було ніякого зв'язку з рідними, тому одразу після повернення додому їх охопив шок.

Нагадаємо, що за процесуального керівництва Київської обласної прокуратури повідомлено про підозру трьом громадянам за фактами виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України та глорифікації її учасників.