Що подивитися під час карантину: ТОП-30 фільмів радянської доби. Частина-перша.
Оскільки у зв'язку з пандемією коронавірусу влада продовжила карантин та віддалену модель роботи й навчання, портал «Моя Київщина» вирішив продовжити художньо-мистецькі рекомендації для своїх читачів. І сьогодня прийшов час для посилань на 15-ть кінострічок, які були зняті на різних кіностудіях протягом останньої чверті століття існування СРСР – з часів так званої відлиги до розпаду Союзу наприкінці 1991-го року
Але перед тим як перейти до огляду конкретних кінострічок- декілька попередніх зауважень щодо принципу відбору фільмів до цього ТОП-30.
- До нашого (дещо суб’єктивного) списку не увійшли хрестоматійні стрічки, в тому числі - увінчана нагородами кінофестивалів кінокласика – «Летять журавлі» Михайла Калатозова 1957 (єдиний гран-прі (Золота пальмова стрічка) радянського кіно у Каннах), або піонер українського поетичного кінематографу - шедевр Сергія Параджанова - «Тіні забутих предків» (1965), не кажучи вже про занадто популярні кінокомедії Леоніда Гайдая, Ельдара Рязанова, Георгія Данелії чи телефільми Марка Захарова, які періодично транслюються на різних каналах телебачення, особливо на свята. Наголос робиться на напівзабутих, але іноді і несправедливо недооцінених, але знакових у біографії кожного режисера фільмах.
Зрозуміло, що нинішній глядач, вихований на голлівудських блокбастерах, не завжди сприймає темпо-ритм старого радянського кінематографу . Для молоді незрозумілим може стати чимало пропагандистських штампів, присутніх у радянському кіно, обумовлених ідеологічною цензурою, яка зникла лише у перебудову, не кажучи вже про напівзабуті атрибути повсякденного життя радянської людини.
Саме тому ми відлік розпочали- з початку 60-х, залишивши поза оглядом- вже занадто «вінтажні» чорно-білі (а під час і німі –без звуку) картини Сергія Езенштейна, Олександра Довженка, або Марка Донського. Між іншим, останній до війни багато знімав в Україні і за визнанням італійських режисерів здійснив відчутній вплив на школу їхнього неореалізму.
Кожну рекомендацію ми супроводжуємо гіпер-посиланням на найбільш популярний інтернет-транслятор відео-контенту в світі - YouTube, що досить зручно для тих, хто читає стрічку нашого порталу. Цей мега-ресурс періодично прибирає зі свого кіноархіву стрічки, якщо надходить скарга від правовласників того чи іншого контенту, але запропоновані нижчі фільми вже пройшли перевірку часу.
Якщо якість викладеної на YouTube відео-копії стрічки вас не задовольняє - є сенс пошукати той чи інший фільм на інших спеціалізованих ресурсах, чи скачати стрічку з торентів.
Попри той факт, що кожна з радянських республік мала власні кіностудії, до загальносоюзного прокату надходили стрічки переважно озвучені російською мовою, тому в даній кіно-добірці після назви українською мовою – продубльований і російський аналог назви, що полегшить вам пошук в Google, якщо якість YouTube вас не буде задовольняти, чи вас будуть дратувати вшиті англійськи субтитри в окремих відео-копіях.
ТОП-30 стрічок напівзабутої радянської кінокласики –(Частина перша)
- 1. Маленький шкільний оркестр /Маленький школьный оркестр- Режисер Олександр Муратов-1968
Невдовзі (а саме 21 квітня) виповниться 85 років з дня народження корифея українського кінематографу Олександра Муратова. Останні чверть століття метр і приятель Сергія Параджанова знімає переважно документальні стрічки про діячів українського визвольного руху, а перші свої ігрові фільми він зняв зі своєю першою дружиною Кірою Муратовою, яка три роки тому пішла з життя.
З найбільш відомих робіт Муратова екранізації: роману Володимира Беляєва «Стара Фортеця», роману братів Вайнерів «Гонки за вертикаллю» та своєрідний кіно-триптих за прозою Миколи Хвильового: «Танго смерті» (за твором «Повість про санаторійну зону»), «Геть сором!» (за повістю «Сентиментальна історія»), «Вальдшнепи» (за однойменним романом). Вся трилогія у 90-х роках одержала премію Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка «За визначний внесок у національне та державне відродження України».
Стрічка «Маленький шкільний оркестр» була знята ще у 1968-му році, але її заборонили і вона зберігалася на полиці аж до перебудови. Річ в тім, що одним з головних героїв фільму є музика, а конкретніше- джазові композиції геніального композитора Мікаела Тарівердієва.
Загалом це історія про молодіжний колектив, об'єднаний любов'ю до музики. Життєві дороги розлучають друзів, але пам'ять про дружбу і любов до музики назавжди залишаються в їхніх душах. Коли цю акварельну стрічку забороняли (в ній чудово зафіксовані краєвиди української столиці кінця 60-х років)- чиновники від культури та ідеології стверджували, що у Чехословаччині «Празька весна»- соціалізму з людським обличчям - власне і розпочиналась з джазових клубів молоді.
Дві жіночі ролі у стрічці виконують чарівні блондинки –Галина Шабанова (вона ж- художник фільму і згодом зробила кар’єру художника-галериста в Італії. Між іншим- теща російського політика Сергія Ястржембського в минулому- помічника Бориса Єльцина ) та Світлана Смєхнова, яка після київського дебюту пройде достатнє драматичне життя кіноактриси.
2. Не журись!/ Не горюй!- Режисер -Георгій Данелія-1969
Рівно рік тому пішов з життя – чи не найулюбленіший режисер радянської інтелігенції – Георгій Данелія. За свою бурхливу кінокар’єру (а він окрім двох десятків фільмів залишив після себе і чудову трилогію кіно-мемуарів) він практично не зняв жодного прохідного фільму і кожна прем’єра ставала подією для кіноманів.
Художнє керівництво на знімальному майданчику «Джентльменів удачі», стрічки «Афоня» та «Міміно» -зробили його популярним практично в усіх прошарках радянського суспільства. І хоч Данелія - грузин, окрім «Міміно» тематично з Грузією пов’язаний хиба що стрічка 1969-го року- «Не журись!». В обох з них, як і в останній картині режисера «Фортуна» головну роль виконує видатний грузинський співак Вахтанг Кікабідзе.
Фільм являє собою вільну, перенесену в Грузію XIX сторіччя екранізацію роману французького письменника Клода Тільє «Мій дядько Бенжамен».
Як і у кожній стрічці Данелії - хай навіть в епізоді грає його талісман - Євген Леонов. Також у стрічці задіяна - Суфіко Чіаурелі — сестра Бенжамена, а в житті- двоюрідна сестра самого Данелії, чарівна Анастасія Вертинська та неперевершаний Фрунзік Мкртчан, зіркова роль якого в «Міміно» разом з Кікабідзе буде ще попереду.
За словами Данелія, фільм не дуже сподобався колегам - Леоніду Гайдаю та Сергію Параджанову, але був високо оцінений Федеріко Фелліні.
Це перший фільм Данелія, до якого написав музику Гія Канчелі — надалі постійний співавтор режисера, який пішов з життя- минулого місяця.
Фільм став першою спільною роботою Данелія зі сценаристом Ревазом Габріадзе (надалі вони разом писали сценарії фільмів «Міміно» (1977), «Кін-Дза-Дза» (1986), «Паспорт» (1990).
3. Червоний намет/ Красная палатка- Режисер – Михайло Калатозов.-1969
Цей масштабний фільм, побудований на реальних фактах освоювання Арктики, став першим і чи не єдиним спільним радянсько-британсько-італійським проектом і був знятий за сценарієм Юрія Нагібіна. Останній був не надто задоволений тим, що на вимогу італійського продюсера довелося дописувати роль для його дружини - Клаудії Кардинале.
Цікаво зазначити, що фільм вийшов у прокат ще за життя генерала Нобіле. За сюжетом - через сорок років після краху дирижабля «Італія» старий генерал Умберто Нобіле намагається знайти для себе виправдання за свою не надто блискучу роль у трагедії 1928 року. В своїй уяві генерал знову і знову збирає в своїй кімнаті учасників тих подій, щоб зажадати від них суду над собою. Льотчики Лундборга і Чухновський, дослідники Амундсен і Самойлович, метеоролог Мальмгрен і його кохана Валерія, радист Бьяджі і капітан базового судна Романья стають обвинувачами, присяжними, свідками та адвокатами. Вони вкотре з пристрастю розглядають кожен крок Нобіле від вильоту експедиції з Кінгсбея до порятунку тих, хто залишилися в живих радянськими льотчиками і моряками…
У стрічці задіяні справжін зірки світового кіно - Пітер Фінч — у ролі Нобіле, Шон Коннері (Амундсена) та Клаудія Кардинале у ролі медсестри Валерії. ЇЇ дует з Едуардом Марцевичем - у ролі Мальмгрена- в сцені- кохання у снігах – одна з найкращих любовних мізансцен в історії кіно. У фільмі також знімалися молоді (на той час) радянські актори - Донатас Баніоніс, Юрій Соломін, Борис Хмельницький, Микита Міхалков та Юрій Візбор.
Фільм демонструвався на Заході і в СРСР в різних варіантах монтажу і з різними звуковими доріжками: у радянському варіанті звучить музика Олександра Зацепіна, в італійському — Енніо Морріконе. За словами Зацепіна, в міжнародній версії фільму використали музику Морріконе, оскільки на момент монтажу музика Зацепіна не була готова. Більшість радянських глядачів переконана, що музика Зацепіна, особлива центральна тема - «Берег моря» - значно мелодічніша за опуси Морріконе.
До речі, приїзд Шона Коннері на зйомки «Червоного намету» в СРСР став темою жартівливої пісні Володимира Висоцького «Пісня про Джеймса Бонда, агента 007», а пісню «На снігу стоїть намет, парапонці-понці-по…», яку співають аеронавти на крижині, щоб не зійти з розуму від відчаю, склав Юрій Візбор на мотив відомої в Італії непристойної пісеньки.
4.Початок/ Начало- Режисер Гліб Панфілов -1970
Трагікомедія за жанром - стрічка «Початок» на 32-му Венеціанському кінофестивалі режисер картини Гліб Панфілов отримав «Срібного лева св. Марка», а актриса Інна Чурикова — «Золотого лева св. Марка».
За роль Паші Строгановой Інна Чурикова була визнана найкращою актрисою року за версією журналу «Радянський екран»
Ткаля з провінційного містечка грає в аматорському драмгуртку. Удача посміхається їй, коли заїжджий столичний режисер обирає її головною героїнею фільму про Жанну д'Арк. Тепер починається зовсім нове життя. Старі проблеми залишилися позаду, а безліч нових попереду. Втім, як і везіння, і творчих успіхів.
У фільмі на танцмайданчику (де героїня зустрічає персонажа Леоніда Куравльова) звучить композиція «Man of Mystery» британської групи The Shadows (1960), в аранжуванні ВІА «Поющие гитары» (1969). Фраза іншого псевдо-залицяльника - «Девушка, вы – танцуете? -Да конечно! - А я - пою!»- згодом пішла у народ.
5. Біг /Бег Режисери – Олександр Алов та Володимир Наумов -1970
Серед чисельних екранізації творів киянина Михайла Булгакова кінокритики цілком справедливо вважають однією з найкращих постановку на кіноекрані п’єси «Біг», яку здійснив дует режисерів Алова та Наумова, котрі розпочали свою кар’єру в Одесі та в Києві.
Свого часу Сталін 18 разів у МХАТі дивився «Дні Турбіних», а інша булгаківська п’єса - «Біг» йому не сподобалась, тому він написав відповідного листа до головного тоді радянського драматурга Біль-Білоцерковського - чому власне не можна ставити цей твір на сцені. Тим не менш, після смерті Сталіна заборона на п’єсу була скасована і вона увійшла до репертуару багатьох театрів, особливо після її екранізації її Аловим та Наумовим.
За сюжетом після наступу Червоної армії в Криму увосени 1920-го року починається вивід всіх, хто шукав порятунку від «проклятих днів» (за словами Івана Буніна) революції (1917 рік) до Константинополя. У цій страшній течії опиняються поруч найрізноманітніші люди — беззахисна Серафима Корзухіна (Людмила Савельєва, яка до цього зіграла Наташу Ростову у «Війні та мирі» С.Бондарчука) і полкова дама Люська (Тетяна Ткач) , приват-доцент Голубков (Олексій Баталов) і генерал Хлудов (Владислав Дворжецький). Викинуті в «перегони тарганів» стамбульського еміграційного життя, вони втрачають ґрунт під ногами. Останнім шансом врятувати Серафиму стає поїздка Голубкова і генерала Чарноти в Париж — на розшуки її чоловіка, що втік. Поїздка приводить до вражаючих результатів.
Сцена карткової ігри генерала Чарноти (Михайло Ульянов) та Парамона Корзухіна (Євген Євстигнєєв) - вважається еталонної для студентів кіновузів. До речі в епізодичній ролі шпрехшталмейстера стамбульського цирку зіграв колишній київський поет Наум Коржавін, який два роки тому помер у США.
6. Освідчення в коханні/- Объяснение в любви. Режисер- Ілля Авербах -1977
Головний герой — талановитий, але боязкий літератор Филиппок (Юрій Богатирьов) переживає разом зі своєю країною важкі роки революції, розрухи і війни. Негаразди йому допомагає долати нерозділена і віддана любов до вдови комісара Зіночки (польська кінодива- Єва Шикульська), яка по-хазяйськи управляє його кар'єрою, не соромлячись заводити романи з іншими чоловіками. Історію свого життя Филиппок опише в книзі, яку на схилі віку він піднесе вже смертельно хворий, але як і раніше гаряче коханій дружині з вдячністю за пережите.
У фільмі є кумедний епізод часів колективізації коли пара заїжджих молодожонів лупцює по пиці комсомольського активіста, після того, як той кілька разів замріяно повторює слово «колгосп».
Загалом, у репертуарі покійного пітерського режисера, який помер у 50-річному віці, чимало чудових соціально-психологічних драм, серед яких ця стрічка явно не загубилася.
7. Відпустка у вересні/«Отпуск в сентябре. Режисер - Віталій Мельніков - 1979
Видатний актор Олег Даль, як відомо, раптово помер в київському готелі «Дніпро» у 1981-му році. А за два роки до того він зіграв головну роль інженера Зілова у двосерійній художній теледрамі кіностудії «Ленфільм», що була поставлена за мотивами знакової п'єси - «Качине полювання» видатного драматурга Олександра Вампілова, який трагічно загинув на Байкалі напередодні свого 35-річчя.
Загалом ця роль вважається однією з найкращих у творчій біографії актора. Але після зйомок фільм був «покладений на полицю» і на широкі екрани вперше вийшов в 1987 році, вже після смерті Олега Даля.
За сюжетом, інженер Віктор Зілов, прокинувшись вранці в новій квартирі, отримує траурний вінок від «невтішних друзів» на своє поховання. Довгоочікувану квартиру Зілов, типовий інтелігент «епохи застою», гуляка і алкоголік, отримав декількома днями раніше і влаштував новосілля для старих друзів. Друзі подарували Зілову рушницю для вересневого качиного полювання — єдиного заняття, яке ще викликає у Віктора хоч якийсь інтерес. І в цей час дружина Зілова (Ірина Купченко), яка покладала на нову квартиру сподівання щодо налагодження сім'ї, не витримує гультяйства чоловіка та йде від його…
У стрічці також задіяна чудова плеяда радянських акторів - Ірина Рєзнікова, Наталія Гундарєва, Юрій Богатирьов, Микола Бурляєв та Євген Леонов.
Цікаво зазначити, що кілька років тому відомий режисер Олександр Прошкін вирішив осучаснити «Качине полювання», знявши в антуражі наших часів Євгена Циганова та Чулпан Хаматову у драмі «Райські кущі»
8. Дике полювання короля Стаха/ Дикая охота короля Стаха – Режисер Валерій Рубинчик - 1979
В Києві в районі станції метро «Університетська», біля білоруського посольства, встановлений пам’ятник видатному білоруському письменнику Володимиру Короткевичу.
Прозаїк чимало приділяв своєї уваги опрацюванню поліських народних легенд, одну з яких і поклав в основу своєї повісті. Режисер Валерій Рубинчик зняв фільм у нетиповому для радянського кіно жанрі містичного хорору.
1900 рік. На білоруське Полісся приїхав молодий учений-етнограф Андрій Білорецький (актор - Борис Плотников) щоб вивчати народні перекази. Він оселився в невеликому маєтку Болотні ялини, господиня якого Надія Яновська — остання представниця старовинного дворянського роду.
У маєтку проходить бал. Серед гостей — пан Дуботовк, опікун Надії Яновської. Він подарував їй велику картину з зображенням її родоначальника і сукні. На балу відбувається конфлікт між Алесем Вороною (актор - Борис Хмельницький) та Андрієм Білорецьким, але їх розбороняє Дуботовк і Надія. Дуботовк запрошує Андрія у свій маєток.
Наступного дня Білорецький дізнається про Маленьку Людину і Блакитну Жінку, а також керуючий розповідає йому легенду про дике полювання короля Стаха..
9. З життя відпочивальників/ Из жизни отдыхающих – Режисер - Микола Губенко - 1980
Дощової осені в одному з кримських будинків відпочинку, на тлі нескінченних розмов про здоров'я і життя «закордоном», обов'язкового курортного флірту — зароджується любов двох самотніх і замкнутих людей, які майже змирилися зі своєю самотністю… У головних ролях цієї лірично-комедійної мелодрами знялися Регімантас Адомайтіс та Жанна Болотова.
У фільмі задіяна плеяда кращих радянських акторів- Георгій Бурков («дипломат»-кухар), Ролан Биков (масовик-витівник)
Анатолій Солоніцин у ролі будівельника Толіка Чікіна, Лідія Федосеєва в ролі колгоспної бухгалтерши та Марія Виноградова у ролі жеманної Марго.
Остання на танцях жаліється на засилля сексу в італійському кінофільмі, який вона дивилася нещодавно. Мовляв, захотілося відразу помитися, на що цинічний персонаж Солоніцина відповів: «А потрібно було йти до третього корпусу- там у душі завжди гаряча вода є!»
10. Рідня/Родня. Режисер - Микита Міхалков - 1981
Трагікомедійний кінофільм, знятий режисером Микитою Михалковим за сценарієм українського за походженням драматурга Віктора Мережка в 1981 році.
Сільська жінка Марія Василівна Коновалова (акторка - Нонна Мордюкова) їде до обласного центру (стрічка знімалася у закритому тоді для іноземців місті –Дніпропетровськ) провідати дочку Ніну і улюблену внучку Іринку. Добра і простодушна жінка ніяк не припускала, в якому світі живуть її найдорожчі і, мабуть, єдино близькі їй люди. Намагаючись розібратися з допомогою своїх сільських уявлень про життя в складних відносинах дочки з колишнім чоловіком, вона приносить їм і собі чимало прикрощів.
У фільмі знімалися Світлана Крючкова, Юрій Богатирьов, Всеволод Ларіонов, Римма Маркова. Одна з перших ролей популярного згодом Олега Меньшикова.
Діалог головної героїні Мордюкової з колишім чоловіком, якого майстерно зіграв Іван Бортник, стала справжньої окрасою стрічки, а відповідну атмосферу відчуження людей в урбанізованому світі цій стрічці Міхалкова додала й електронна музика його постійного автора- композитора Едуарда Артем’єва, яку чомусь іноді приписують французькому інструменталісту Жан-Мішель Жарру.
11. Торпедоносці/Торпедоносцы –Режисер Семен Аранович - 1983
До того як стати режисером «Ленфільму» уродженець Хмельниччини Семен Аранович служив льотчиком на Півночі, тому охоче взявся за екранізацію військових розповідей письменника Юрія Германа, які хотів знімати його син режисер Олексій Герман і навіть написав сценарій до стрічки.
Дія фільму розгортається під час Другої світової війни. На екрані з'являються льотчики одного з гарнізонів морської авіації. У фільмі немає пихи, стереотипних героїв і моментів. Усі персонажі – особистості, кожен зі своєю долею і життям, у якому є місце і смутку, і любові, і сміху.
За відгуками численних ветеранів війни - льотчиків, серед фільмів про авіацію у війні фільм "Торпедоносці" є найбільш наближеним до реальності.
У фільмі задіяні чудові актори Родіон Нахапетов, Всеволод Шиловський, Станіслав Садальський, Тетяна Кравченко, Віра Глаголєва, Юрій Кузнецов, Олексій Жарков, Андрій Болтнєв, Олександр Филіппенко. Чотирьох останніх акторів Аранович позичив у Германа, який знімав їх у стрічці «Мій друг Іван Лапшин», що через цензурні перепони потрапила до глядача роком пізніше, тому Герман ображався на колегу, що той раніше власної прем’єри «спалив» маловідомі широкому глядачеві обличчя акторів.
12. Мій друг Іван Лапшин/ Мой друг Иван Лапшин – Режисер Олексій Герман-1984
Один із зразків режисерського гіперреалізму. Глядачеві іноді здається, що скрита камера потрапила на машині часу в минуле- настільки це чорно-біле кіно було зроблено у натуральних декораціях та в стилістиці кіна документального.
Сюжет фільму збудований на повісті батька режисера – прозаїка Юрія Германа- «Лапшин». Це історія начальника карного розшуку міста Унчанск, Івана Лапшина (Андрій Болтнєв), короткий шматочок його життя і життя його друзів, товаришів і знайомих, що живуть в однієї великій комунальній квартирі відомчого гуртожитку. Події фільму відбуваються в 1930-ті роки, подаються від імені людини (в ту пору 9-річного хлопчика), що розповідає про них багато років потому.
«Як ви оцінюєте психологію убивць?-Да яка там психологія?-Душогуби!»- – цей діалог добре відтворює будні карного розшуку того часу.
Окрасою фільму став напружений психологічний любовний трикутник –головного героя з акторкою місцевого театру Наташею Адашевою (Ніна Русланова) та письменником й журналістом Ханіним, якого нестандартно зіграв Андрій Миронов, знявши з себе ореол кінозірки.
13. Сукині діти/ Сукины дети. Режисер- Леонід Філатова -1990
Можна сказати, що в основі сюжету стрічки покладені типові історії з життя за лаштунками театру, притаманні кожній акторській трупі, якби не знати, що за нею стоїть справжня історія театру на Таганці, де власно і був актором Леонід Філатов. Зав'язка фільму заснована на реальній історичній ситуації, що склалася тут, коли його керівник, Юрій Любимов (у фільмі названий Рябініним) виїхав з СРСР у 1984 році нібито у творче відрядження. Він зробив у закордонних ЗМІ низку антипартійних висловлювань, після чого був відсторонений від управління театром і позбавлений громадянства.
Фільм «Сукині діти» розповідає про те, як трупа сприйняла ці події і тиск на них держави, а також показує події, які не трапилися - страйк артистів, голодування і загрозу самоспалення. В театр надсилають функціонера з міністерства - Юрія Михайловича (роль самого Філатова) , який повинен навести порядок в опальній установі культури. Історія закінчується трагічно - смертю одного з учасників протесту .
Насправді, додаткову пікантність стрічці надає той факт, що реальний Юрій Любимов повертається до театру з-за кордону вже після прем’єри стрічки та смерті свого наступника- Анатолія Ефроса, коли театром керує вже Микола Губенко і театральна трупа розколюється на два творчі колективи, а Любимов продовжує керувати одним з них до своїх 98-ми років, переживши багатьох прототипів цієї талановитої стрічки.
Талановитою її робить не тільки хороший сценарій та режисура самого Філатова (чого варті лише діалоги та репліки!), але й відмінні робота його колег-акторів, таких як-Володимир Ільїн, Лариса Удовиченко, Олександр Абдулов, Євген Євстигнєєв, Лія Ахеджакова, Володимир Самойлов, Олена Циплакова, Тетяна Кравченко, Ніна Шацька (до речі, дружина- спершу Валерія Золотухіна, а потім- Леоніда Філатова), Сергій Маковецький, Олександр Ільїн, Людмила Зайцева та Станіслав Говорухін. Персонажу останнього (епатажному прозаїку) і належить фраза, що дала назву стрічці: «Прямо, как маленькие дети. Но вы- не дети! Вы- сукины дети!»
14. Шапка/Шапка. Режисер- Костянтин Воїнов – 1990.
Фільм знято за мотивами однойменної повісті Володимира Войновича, а також п'єси Володимира Войновича і Григорія Горіна «Кіт домашній середньої пухнастості».
Події фільму відбувається в СРСР на початку 1980-х років. Головний герой - письменник Фіма Рахлін (актор Володимир Ільїн) , член Спілки письменників СРСР, безпартійний, обтяжений «п'ятим пунктом», що старанно уникає політичних обов'язків письменника-соцреаліста (Докір Каретнікова «Що ти сказав на прес-конференції у Парижі?- Де знаходиться той Афганістан я навіть не знаю») . Рахлін задовольняється статусом автора наївнних пригодницьких книжок «про хороших людей», які «у пошуках для країни корисних копалин гублять своє здоров’я та окремі частини тіла, а іноді й самого життя». Він тихий, але честолюбний. Одного разу Юхим дізнається, що серед письменників, за негласним табелем про ранги, розподіляють шапки. Самим маститим, «літературним генералам», покладаються пижикові шапки, далі письменники ранжуються за категоріями шапок з хутра ондатри, бабака, кролика, Рахліну ж дістається принизливий головний убір з «кота домашнього, середньої пухнастості».
Підбурюваний дружиною (актриса Лідія Федосеєва-Шукшина) він готовий йти на все, аби отримати заповітну шапку «з пристойного хутра» офіційним шляхом, щоб тим самим утвердитися в статусі «відомого письменника». Це стає його нав'язливою ідеєю. Схаменувшись, його дружина вмовляє його припинити ці маніакальні перегони за шапкою, але вже пізно. Добути шапку з "престижного" хутра стало для Фіми ідеа фікс. Фіма псує відносини з керівництвом Спілки письменників («Брово, Фімо! Кусання Каретнікова –найталанатовитіше, що ти зробив у літературі!» - каже його колега письменник Баранов (актор Євген Євстигнеєв). Згодом він заробляє репутацію дисидента і потрапляє в лікарню… У цій стрічці знялися найвідоміші радянські актори - Олег Єфремов, Ігор Владимиров, Євген Вєсник,, Олег Табаков, Армен Джигарханян, В’ячеслав Невинний та Юрій Волинцев.
15. Любов/Любовь – Режисер- Валерій Тодоровський -1991
Вадим і Саша - друзі, студенти та обидва намагаються зустріти свою любов. Вадим - відчайдушний ловелас, а Саша - простакуватий і недосвідчений «залицяльник». На одній вечірці обидва зустрічають дівчат. Марина, внучка генерала, живе разом з бабусею у великій квартирі в центрі Москви, де і відбуваються її подальші зустрічі з Вадимом. Саша ж закохується в дівчину Машу, єврейку. Але якщо Вадим в результаті одружується, Саша змушений розлучитися з коханою. Маша вирішує разом зі своїми батьками і бабусею виїхати в Ізраїль.
Одна з останніх ролей в кіно Вії Артамене та навпаки одна з перших- у Євгена Миронова та Дмитра Марьянова, який пішов з життя три роки тому.
(Решта 15 стрічок списку - у другій подачі цього тематичного огляду)
P.S. Також у наступних кіно-огляд ТОП-30 ми розповімо про кращі літературні екранізації, про так званий авторський кінематограф, розташуємо списки кількох жанрових рекомендації (фантастика, кіно-детективи), нарешті порадимо кіно- для старшокласників, бо парадоксально, але факт залишається фактом: - театри юного глядача в країні є, а юнацьке кіно практично зникло з прокату. Ми тут не кажемо, про голлівудську анімація, а саме - про підліткове кіно, де порушується тема виховання почуттів та уявлення про своє призначення у світі.
Читати "Моя Київщина" у Telegram
