Алла Арешкович: Сучасна онкологія ефективна, якщо діяти вчасно
«Моя Київщина» поспілкувалася із керівником Київського обласного онкологічного диспансеру Аллою Арешкович про статистику захворюваності на рак, структуру та проблеми онкологічної служби області, нові методи діагностики й лікування, скринінгові програми та роботу закладу в умовах війни
Для початку поговоримо про статистику: які показники захворюваності на рак у Київській області за останні роки, яка частка пацієнтів нині діагностується на ранніх стадіях, і як ці показники змінилися за останні п'ять років?
Для онкологічної служби, як і для будь-якої іншої галузі медицини, зокрема для Київської області, про яку ми сьогодні говоримо, найважливішим є не лише загальна кількість нових випадків, які ми фіксуємо. Ключовим питанням було і залишається те, коли і на якій стадії людина потрапляє до лікаря-спеціаліста — онколога. Якщо рак виявлено на ранній стадії, в онкологів є значно більше можливостей провести радикальне лікування. Якщо ж пацієнт звертається вже з поширенням хвороби, лікування стає складнішим, а прогноз — гіршим.
Якщо порівнювати дані за останні п'ять років, включно з періодом до війни й початку повномасштабного вторгнення, то в Київській області кількість зареєстрованих випадків змінювалася. Якщо у 2021 році було зареєстровано близько 490-500 випадків на 100 тисяч населення, то до 2025 року цей показник знизився до приблизно 320–330. Зараз ми маємо 314 випадків на 100 тисяч населення. По Україні цей показник становить 344. Це говорить про те, що Київська область не лише центральна на карті, а й область, де статистичні дані дещо кращі. Ми продовжуємо облік пацієнтів із підтвердженим, морфологічно верифікованим діагнозом злоякісного новоутворення, і щороку це 5–6 тисяч осіб.
Що важливо для нас як фахівців? Виявлення раку саме на 1–2 стадії, оскільки це дозволяє підтвердити діагноз і взяти пацієнта на диспансерний облік, де він, залежно від випадку, перебуватиме під медичним наглядом протягом 5–10 років. Якщо у 2021 році таких пацієнтів, виявлених на 1–2 стадії, у нас було 50%, то у 2025 році ми виявили пацієнтів з 1–2 стадією вже 52,3%. Варто зауважити, що ми не можемо покращити виявлення на 1-х стадіях без повноцінного профілактичного огляду.
У 2025 році нам вдалося підвищити показник морфологічної верифікації з 85% до 88,6% за рахунок того, що ми модернізували свої діагностичні можливості, але покращення результатів – це все ж рання діагностика, і тут для нас, для онкології, дуже важливе інформування жителів Київської області — наших мешканців, жінок, чоловіків, зокрема батьків, у яких є діти в сім'ях, — щоб профілактичні медичні огляди все ж таки проводилися. Мова йде про звернення на прийом до лікаря — спершу до сімейного, а потім до лікаря-спеціаліста.
Особливо прикро, коли ми маємо випадки, коли онкологічне захворювання виявляється вже в стаціонарі. Наприклад, пацієнта госпіталізовано до закладу охорони здоров'я з іншими проблемами чи симптомами, а вже під час дообстеження в таких людей виявляються онкологічні захворювання, і, на жаль, вже на пізніших стадіях.
Які головні проблеми сьогодні стоять перед онкологічною службою Київщини?
Онкологічна служба Київщини представлена трьома локаціями. Основна локація нашого диспансеру знаходиться в місті Києві, де розташовано 6 лікувальних корпусів. Друга локація — Білоцерківський підрозділ, розташований на території Білої Церкви: провулок Рокитнянський 9а та вул. Підвальна 28. Третя локація — це наш хоспісний, суто паліативний підрозділ у селищі міського типу Клавдієве-Тарасове.
Проблем через таку розосередженість, звісно, не бракує, але ми так організували процес, щоб звести їх до мінімуму. Наприклад, у Білоцерківському підрозділі в нас 60 ліжок, у Київському — понад 210. Це означає, що кожна людина, яка звертається до менш потужного підрозділу, має більше можливостей пройти всі необхідні обстеження в межах одного медичного закладу. Тому ми організували перевезення пацієнтів на додаткові дороговартісні обстеження з Білоцерківського підрозділу до Київського.
Але, найперша проблема — це пізнє звернення пацієнтів унаслідок необізнаності або страху перед проходженням обстеження. Люди нерідко приходять до онколога вже тоді, коли захворювання виявляють випадково, або коли воно вже поширене. Отож, обізнаність пацієнтів і загалом розуміння того, що не варто боятися звертатися до онкологічної служби напряму, — це важлива проблема.
Що стосується діагностики в самому закладі — то, як і у всьому світі, для онкології дуже важливе значення має матеріально-технічна база. У закладі працює декілька апаратів, які вже на межі свого технічного ресурсу, і ми активно працюємо над тим, щоб їх замінити. Це дуже важливе питання, яке ми порушуємо його перед Міністерством охорони здоров'я, і воно частково йде нам назустріч.
Своєю нагальною проблемою вважаю і відсутність комп'ютерного томографа в Білоцерківському підрозділі. Для нього є приміщення, штат, персонал, але немає самого апарата. Міністерство охорони здоров'я цього року обіцяє закупити комп'ютерний томограф для проведення обстежень пацієнтів, у тому числі для виявлення патології. Це полегшить нам роботу і покращить верифікацію та нагляд за пацієнтами. Поки що процедури проведення тендера ми не бачимо, але Міністерство чітко сказало, що потреба нашого закладу уже сформована і що процедура закупівлі, навіть якщо буде проведена пізніше, все одно відбудеться, і ми отримаємо цей комп'ютерний томограф. Ми в це віримо і будемо про це нагадувати.
Які нові методи діагностики й лікування вже впроваджено в диспансері?
У нашому диспансері протягом останніх років ми розвинули матеріально-технічну базу, навчали персонал, зокрема шляхом стажування за кордоном та співпраці з європейськими клініками.
Що нам вдалося зробити? По-перше, ми розширили лабораторну базу. Ми впровадили методику нових лабораторних досліджень, таких як хла-типування для проведення трансплантації кісткового мозку. Ми проводимо складні лапароскопічні операції на печінці. Ще раніше ми почали проводити циторедуктивні операції при канцероматозі — поширенні онкологічного захворювання.
Також ми проводимо гінекологічні операції з використанням методики флуоресцентної лімфографії — це визначення сторожових лімфовузлів за допомогою найсучаснішої лапароскопічної установки, придбаної за власні кошти. Майже всі інвазивні процедури ми проводимо на місці: під контролем лікаря ультразвукової діагностики виконуються пункції та біопсії утворень із підозрою на онкологію або на метастазування.
Порівняно з минулим роком за цей рік ми виконали значно більше оперативних втручань такого типу, і це важливо, коли операція дозволяє при певному захворюванні не робити відкритий доступ до черевної порожнини, а провести втручання за допомогою лапароскопічної стійки. Наразі ми вже виконуємо складні урологічні операції, проводимо пластику сечового міхура з використанням лапароскопічних методів.
Зокрема, у 2023–2024 роках ми створили й розвинули блок лікування онко-ЛОР-захворювань на базі одного з наших відділень, залучили відомих фахівців із Національного медичного університету. За перший рік роботи цього напрямку у нас пролікували майже 700 людей. Тепер наше завдання — розвивати цей напрямок далі, оскільки, як показує практика, до нас часто приїжджають на консультацію з інших регіонів України. Плануємо розвивати хірургію пухлин голови, шиї та основи черепа.
Які програми скринінгу сьогодні працюють, чи вважаєте Ви їх ефективними для раннього виявлення хвороб, і чи стане скринінг обов'язковим і масовим найближчим часом?
Як я вже обмовилася на початку, профілактичні огляди й скринінги — це взаємопов'язані речі, тому що, використання всіх можливостей для виявлення раку на ранніх стадіях, це найбільш актуальне завдання для всіх медиків, а не лише для онкологів. Оскільки організовані професійні огляди нині практично не проводяться, скажу так: законодавством це має бути передбачено для роботодавців. Що ж стосується діяльності нашого закладу, то на своєму рівні ми проводимо ці медичні обстеження наших медпрацівників за власні кошти.
У 2026 році програмою медичних гарантій передбачені скринінгові програми. Вони вважаються пріоритетними пакетами програми медичних гарантій. Ми проводимо мамографію, і вона працює по всій Україні дуже ефективно. Проводяться також гастро- та колоноскопії — щодо скринінгу колоректального раку. На жаль, у минулому році не проводили скринінг передміхурової залози. Ми піднімали це питання перед Національною службою здоров'я. Думаю, що наступного року в програмі медичних гарантій, зокрема в частині лабораторних обстежень, скринінг для чоловіків на підозру щодо захворювань передміхурової залози буде впроваджено. Справа в тому, що навіть у Київській області під час профілактичних оглядів серед усіх обстежених було виявлено близько 14 відсотків на тисячу обстежених зі злоякісним новоутворенням. Це велика кількість.
Чи є досвід співпраці обласного онкологічного диспансеру з громадами?
Так, і я хочу ним поділитися. З минулого року ми налагодили співпрацю щодо скринінгу на виявлення раку молочної залози: голови громад своїми можливостями організовують підвезення жінок, які підлягають проведенню мамографії, до нашого закладу. Це дуже зручно, і ми завжди намагаємося, щоб цей день не пройшов даремно — проводимо обстеження. Чому це важливо для громади? Тому що в цей самий день ми можемо проконсультувати жінку, у якої є підозра на онкологічне захворювання молочної залози, — а це захворювання лідирує в усьому світі, — і в цей же день можемо провести біопсію для морфологічної верифікації в межах програми. Тому це надзвичайно важливе питання: скринінг раку шийки матки, скринінг колоректального раку, скринінг раку молочної залози та передміхурової залози— як я вже казала, ці локалізації лідирують серед злоякісних новоутворень, і держава це враховує. Думаю, що наступного року в програмі медичних гарантій скринінги працюватимуть ще краще.
Як проходить співпраця з військовими частинами та госпіталями— куди має звертатися пацієнт, незалежно від того, де захворювання було виявлено?
Для нас, фахівців, які працюють у Київському обласному онкодиспансері, підхід дуже простий: якщо у військовослужбовця, як і в будь-якого іншого пацієнта, виявлено онкологічне захворювання, він повинен отримати необхідну спеціалізовану допомогу незалежно від того, де це захворювання було виявлено.
Які нові протоколи лікування Ви очікуєте побачити в Україні протягом наступних п'яти років?
Я з 2021 року працюю в онкології після закінчення навчання в магістратурі. Не буду говорити про якісь особисті досягнення — я вважаю, що працювати в онкології й не володіти питаннями онкологічного напрямку — неприпустимо, тому свого часу я пішла на курси спеціалізації з онкології.
Щодо діяльності Національної онкологічної асоціації в Україні, членкинею якої я є — є прогрес у розвитку онкології, і хочу сказати, що за останні два роки десятки клінічних настанов в онкослужбі вже розроблені Національним інститутом раку та затверджені Міністерством охорони здоров'я України, та впроваджені на місцях. З наступного року програма медичних гарантій передбачатиме наявність у закладах охорони здоров'я онкологічного профілю та в інших закладах не лише клінічних настанов, а вже на їх основі — й локальних протоколів.
Що стосується конкретики — ми очікуємо на сучасні оновлені протоколи, оскільки є таргетна й інноваційна терапія, є органозберігаюча хірургія в онкології, є пластична і реконструктивна хірургія в онкології. А по суті, має бути впроваджена ще й реабілітація в онкології — сьогодні реабілітація в онкологічній службі дуже мінімальна й дуже обмежена. Тому нам є над чим працювати разом із колегами.
Наш диспансер з метою розвитку подав заявку до міжнародного консорціуму — навчання за міжнародною програмою, у межах якої ми плануємо співпрацювати з провідними онкологічними центрами Європи, щоб наші спеціалісти вдосконалювали підходи до лікування та протоколи, зокрема локальні. Думаю, що з наступного року нам буде що сказати, бо нині ми перебуваємо на етапі розробки спільного плану дій та обміну спеціалістами. Ми прагнемо, щоб наших лікарів відправляти на стажування до провідних клінік, а звідти вони привозили методи, які потім упроваджуватимуться в нас — це саме та підстава, яка дозволяє розвиватися. Наведу приклад: апарат для визначення сторожового лімфовузла ми закупили ще у 2024 році, але довго не могли його використовувати через організаційні проблеми, зокрема через складнощі широкого впровадження в практику. Розхідний препарат довго реєструвався. Але дякуючи Міністерству й колегам, з паузами, нам таки вдалося впровадити новітню технологію.
Як війна вплинула на кадровий склад диспансеру? Чи є відтік лікарів, і як ви це компенсуєте?
Відтоку лікарів немає. На початку воєнних дій, звісно, були проблеми — усі державні заклади перебували в однаковому становищі. Майже 45% нашого медичного персоналу опинилися в окупації на території Київської області. У перші місяці ми це дуже відчули — це був справжній кадровий голод. Але ми не зневірилися. Після того як ми повернулися до звичного режиму роботи під час дії воєнного стану, ми почали розширювати свої можливості, впроваджувати нові методики, розширювати спектр спеціальностей. З початку 2020-х років ми збільшили штат лікарів практично зі 100 до 186 чоловік. У підсумку, дефіциту кадрів немає, за винятком лікарів-хіміотерапевтів та клінічних онкологів — їх лише 6 у межах усього закладу охорони здоров'я, з урахуванням двох локацій — Київської та Білоцерківської.
Ми відчуваємо, що їх бракує, тому що навантаження на хіміотерапевтів і клінічних онкологів велике. Спершу ми дуже обережно ставилися до розміщення вакансій — не просто зверталися на сайт МОЗ України чи на інші загальнодоступні майданчики. Та і ми з колегами з інших закладів намагаємося рекомендувати один одному фахівців. З кожним претендентом я спілкуюся особисто.
Чому пацієнти онкодиспансерів області часом змушені чекати декілька тижнів, щоб потрапити на прийом до спеціаліста-онколога? Як Ви оцінюєте роль електронної системи запису — чи допомагає вона хоча б трохи вирішити проблему черг?
Це питання для мене дещо складне, тому що я не зовсім погоджуюся з тим, що очікування триває місяцями. Дозвольте перефразувати: проблема черги — так, причина черги — так, але черга куди? До яких саме фахівців? Справа в тому, що онкослужба — онкоклініки, онкоцентри, онкодиспансери — це спеціалізовані заклади, куди пацієнт може потрапити за направленням двох спеціалістів. Перше направлення — це лікар первинної медичної допомоги, тобто сімейний лікар. Друге направлення — це направлення лікаря-спеціаліста, який виявив або має підозру на злоякісне новоутворення. Наприклад, якщо пацієнт перебуває в іншому закладі — сусідньому, куди потрапив за екстреними показами або з якимось хронічним захворюванням, — але під час обстеження в нього виникає підозра на рак, то ми приймаємо таких пацієнтів невідкладно і працюємо над тим, щоб підтвердити або спростувати наявність онкологічного захворювання.
Уже майже три роки в нас діє повноцінна електронна черга. У цій електронній черзі як лікар може записати свого пацієнта, визначивши конкретний день і час для проведення першої консультації, так і сам пацієнт має можливість самостійно записатися на прийом через електронну чергу, якщо він має відповідне електронне направлення. Разом із впровадженням електронної черги ми також розширюємо територію амбулаторного прийому: наприклад, у Київському підрозділі тепер прийом амбулаторних пацієнтів ведеться у двох приміщеннях, не лише на території онкологічної поліклініки. У Білоцерківському підрозділі ми теж створили належні умови й організували електронну чергу. І скажу, що третина наших пацієнтів уже користується електронною чергою, і це дуже зручно. Тому чергу я не назвала би справжньою проблемою — я назвала б це радше причиною очікування пацієнта на прийом до конкретного фахівця.
Для прикладу. Пацієнт звернувся за направленням сімейного лікаря до онкологічної клініки. Його оглядає лікар — онкохірург, онкогінеколог, торакальний хірург чи онколор — і формує для пацієнта план обстеження, необхідного для підтвердження або спростування онкологічного діагнозу. Цей лікар одразу вписує в електронну систему направлення на КТ, МРТ, УЗД, гістологічне дослідження, трепан-біопсію тощо, і пацієнту про все повідомляють.
У чому ж тоді проблема? Проблема — можливо в недостатньо якісній комунікації між лікарем і пацієнтом. Це надзвичайно важливо: потрібно доброзичливо та доступно доносити до пацієнтів, яких дуже багато, роз'яснення того, як саме вони мають діяти далі. Це власне і є робота над маршрутом пацієнта — маршрутом, який ми вибудовуємо щодня і в кожній конкретній ситуації.
Сьогодні важливо говорити й про тих, кому, на жаль, не вдається перемогти онкологію. Чи достатньо ресурсів, ліків, обладнання й персоналу для забезпечення якісної паліативної підтримки таких хворих?
Паліативна допомога — це, на жаль, допомога, коли, умовно кажучи, вже нічого не можна зробити, крім як допомогти знеболенням, психологічною допомогою, опікою тощо. Як правило, це допомога в стані, коли онкологічний процес перебуває на пізній стадії. Медико-соціальна допомога - надзвичайно актуальне питання, тому що йдеться не лише про контроль болю, а й про психологічну підтримку і, найголовніше, про збереження якості життя для тих людей, у яких результат лікування, на жаль, не буде сприятливим.
У нашому закладі паліативна допомога працює і в стаціонарному, і в мобільному форматі. Діють мобільні виїзні бригади, які виїжджають до пацієнтів за потреби в будь-яку точку Київської області. Лікар і медична сестра їдуть, щоб не тільки знеболити пацієнта, а й провести огляд, взяти аналіз крові, зробити електрокардіограму. Думаю, що про це люди знають небагато, але такі бригади в нас є і виїжджають у межах програми медичних гарантій. Навіть деякі процедури ми можемо виконати вдома. Наприклад, буквально минулого місяця в нас була нестандартна ситуація, коли до складу виїзної бригади ми включили ще й лікаря-ендоскопіста, здійснили виїзд у Київську область, тому що людині була потрібна саме така допомога.
Що стосується паліативної допомоги — це питання ще довго буде актуальним, зважаючи на стан здоров'я населення в цілому, зі всіма тими негативними чинниками, які, на жаль, є в кожній державі.
Нині в нас функціонують сорок ліжок для паліативних хворих.
Щодо фінансових і кадрових ресурсів для розширення мережі паліативної допомоги — на початку повномасштабного вторгнення ми запропонували в межах нашої обласної галузевої програми розширити мережу паліативної, хоспісної допомоги в Київській області. Зустрічалися з громадами, тому що у них є вільні приміщення, є можливість там працювати, однак є й проблема саме в кадровому потенціалі. Це важка праця, важкий напрямок, і знайти співробітників для відкриття такого відділення дуже непросто.
У Білоцерківському підрозділі, попри те, що ми хочемо відкрити стаціонарний підрозділ паліативної допомоги, нам ще не вдалося укомплектувати штат — і не через брак фінансових ресурсів, а саме через дефіцит кадрів. Тому що за вимогами Програми медичних гарантій передбачена певна кількість медичних сестер, лікарів, молодшого медичного персоналу, які мають працювати в такому відділенні, і нам, на жаль, поки не вдалося укомплектувати та відкрити це відділення в Білоцерківському підрозділі. Тож, якщо коротко: так, є фінансування, є можливість, але бракує кадрового потенціалу.
Куди безпосередньо мають звертатися родичі паліативного хворого, щоб викликати виїзну бригаду?
Родичі паліативного пацієнта або ж сам пацієнт мають узяти в сімейного лікаря електронне направлення для виклику мобільної паліативної бригади — будь-якої з наявних паліативних бригад в області. По суті, якщо пацієнт перебуває вдома, родина напряму має комунікувати із сімейним лікарем або з лікарями відділення паліативної допомоги. Бригада нашого диспансеру виїзджає до пацієнта за місцем його фактичного перебування, а не обов'язково за місцем офіційної реєстрації.
Чи діє повністю безоплатний пакет послуг для окремих категорій населення в межах державної програми?
Ми фінансуємося в межах однієї державної програми — це Програма медичних гарантій. Це єдине джерело оплати нашої праці, і в межах цієї програми жодних додаткових скринінгових пакетів, які потребували б доплати, у нас немає. Принцип такий: у межах кожного пакета, а ми законтрактовані на 16 пакетів, пацієнт має отримати повністю безоплатну допомогу а диспансер – кошти за надані медичні послуги.
Певні категорії населення — це вже норма останніх п'яти років — це учасники бойових дій, учасники АТО, багатодітні сім'ї. Але зараз більшого значення набуває не стільки пільговий перелік послуг, скільки супровід: для учасників бойових дій, ветеранів ми забезпечуємо медико-соціальний супровід, і в нашому закладі вже другий рік поспіль працює соціальний працівник. Зараз ми розробляємо нову структуру, де передбачимо окремий підрозділ супроводу саме для цих категорій.
Чому ми говоримо про супровід? Тому що в закладі охорони здоров'я, незалежно від форми власності, — приватної чи державної, — лікар має величезне навантаження на прийомі, до 80 пацієнтів на робочий день, і спілкування лікаря з пацієнтом просто не може повністю забезпечити потреби пацієнта. Тому й потрібна медична асистенція — молодий персонал, який може супроводжувати пацієнта від моменту, коли він переступає поріг нашого закладу. Ми плануємо в найближчому майбутньому розвивати медичну асистенцію саме для тих категорій населення, про які ви запитуєте, — щоб вони могли відчути наше сприяння буквально найближчим часом. Зокрема, учасників бойових дій ми супроводжуємо, я б сказала, усім керівним складом нашого диспансеру — так у нас прийнято. Ми беремо їх на облік, приділяємо їм особливу увагу і намагаємося про них не забувати.
Чи отримує диспансер міжнародну гуманітарну допомогу і наскільки вона критично важлива?
У 2022 році ми всі відчували міжнародну підтримку особливо гостро — у перші місяці війни її було дуже багато, вона була кризовою потрібною допомогою в найширшому сенсі. Зараз ця система підтримки дещо зменшилась, тому що ми вже отримали й ліжка, й обладнання, і витратні матеріали, і навіть деякі медикаменти. Останні декілька років ми отримуємо допомогу ліками — і йдеться насамперед про хіміотерапевтичні препарати, гостродефіцитні, які в невеликій кількості але надходять до нас переважно завдяки міжнародним партнерам. Ми дуже вдячні і Бюро ВООЗ, і громадським організаціям — особливо нам допомагає громадська організація «Афіна» (жінки проти раку), благодійним фондам, які забезпечують нас гуманітарною допомогою. Не буду перераховувати всіх, хто нам допомагав у критичні моменти, коли ми не отримували ліки централізовано, зокрема хіміопрепарати, що лишаються гостродефіцитними — їх постачають нам донині.
Останній раз ми отримали гуманітарну допомогу для лікування пацієнтів із гематологічними захворюваннями — і дорослих, і дітей. Ми не зловживаємо питанням міжнародної підтримки. Не можу сказати, що ми постійно звертаємося по допомогу з приводу кожного препарату, якого немає в наявності, — ми не повинні перетворювати це на постійну практику. Але ми завжди дуже вдячні нашим партнерам, які забезпечують нас у справді критичні моменти лікарськими засобами.
Що Ви ще хотіли б донести — можливо, є важливі питання, які Ви хотіли б порушити самі?
На завершення нашої розмови, на чому б Ви хотіли зробити важливий акцент? Що би порадили мешканцям Київщини?
Скажу кілька речей, які я кажу завжди й усім. Колись у мене був випадок: один важкий пацієнт відмовлявся лікуватися сучасними методами, і в мене відбулася дуже неприємна розмова з ним у кабінеті. Я не просто зробила йому зауваження — за його ж словами, я його «образила», бо зважаючи на його стан і поведінку, порівняла його зі страусом. Тому що коли людина ховає голову в пісок, це не вирішує проблему — це лише її відкладає. Пацієнт вийшов із мого кабінету ображеним, але через певний час він все ж повернувся і почав лікуватися. Мені було дуже приємно, що вдалося, попри все, домогтися результату — навіть через жорсткі методи спілкування нам вдається донести, що сучасна медицина не страшна, вона ефективна, і навіть онкологія — попри те, що це найважча галузь, — ефективна.
Чому я маю право так говорити? Раніше картки амбулаторних онкологічних пацієнтів ми мали утилізувати вже через 5 років від початку спостереження — тобто пацієнт стільки не спостерігався. Коли я прийшла працювати в онкологію, то переконалась в ефективності спеціального лікування, зростанні тривалості життя людей з онкологічною патологією, та і статистика підтверджує ці дані. Тепер амбулаторні картки наших пацієнтів ми зберігатимемо десятиліттями. Це якраз і дає нам право говорити про те, що лікування онкології ефективне.
І я хочу сказати людям: не ховайтеся, не бійтеся. Найголовніше — вчасно прийти до лікаря, і неважливо, до якого саме — сімейного чи спеціаліста, — розкажіть йому про все, що вас турбує. Якщо ви щось відчуваєте — ущільнення, зміни — не соромтеся й беріть направлення на консультації, аналізи, профілактичні дослідження, зокрема скринінг. Люди, не бійтеся себе самих і приділяйте більше уваги собі саме в частині раннього виявлення або, навпаки, підтвердження того, що у вас немає онкологічного захворювання.
Читати "Моя Київщина" у Telegram
