Художник Анатолій Марчук: Владі на Макарівщині не потрібна культура, її цікавить, як "віджати" магазин

Про ситуацію зі станом культури на Київщині, зокрема на Макарівщині, та ставлення до необхідності її розвитку "Моя Київщина" поспілкувалася із заслуженим художником України, академіком Української академії геральдики, засновником Макарівської картинної галереї Анатолієм Марчуком

За багаторічну  творчу і  благодійну діяльність митець удостоєний величезної кількості премій та нагород:
1985 – диплом II Міжнародного конкурсу плаката (Москва, СРСР)
1995- диплом виставки UKRAINA-95 (Мюнхен, Німеччина)
1996 – диплом Міжнародної програми "Мистецький Олімп"
1998- Міжнародна премія "Дружба"
1999- лауреат Міжнародної премії імені Семена Гулака-Артемовського
2000- лауреат Міжнародної виставки "Львівський осінній салон  Високий замок"
2002- II премія Міжнародної виставки "Львівський осінній салон Високий замок"
2002- диплом Всеукраїнської виставки-конкурсу імені Георгія Якутовича.
2005- медаль Святого Миколая Чудотворця;
-орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня.
2006 - орден "Знак пошани";
-диплом Міжнародної виставки "Львівський осінній салон Високий замок"
2009- почесна грамота Президії Українського фонду культури;
-подяка бурмістра Варшави.
2010- Київська обласна премія в галузі образотворчого мистецтва імені Івана Сошенка;
-медаль "Будівничий України";
-Ювілейна медаль Українського фонду культури.
2013- Міжнародна премія імені  Володимира Винниченка
2014- диплом першого ступеня  VII Всеукраїнської виставки-конкурсу імені  Георгія Якутовича ( у номінації "Акварель")
2016- почесна грамота Міністерства культури України;
-почесний  диплом VIII Всеукраїнської виставки-конкурсу імені  Георгія Якутовича;
- орден Святого Архистратига Михаїла;
- срібна медаль Національної академії мистецтв України

- Пане Анатолію, нещодавно відбувся День міста Макарів. Із чого для Вас починається Ваше місто?

- Моє місто для мене починається із пам’ятника Димитрію Ростовському та церкви, що зведена на його честь (у миру Данило Савич Туптало; грудень 1651, Макарів, Київщина, Гетьманщина — 28 жовтня 1709, Ростов, Московія — український церковний діяч, вчений, письменник і проповідник, богослов, агіограф, шанований в Українській Православній Церкві та Російській Православній Церкві, митрополит Ростовський і Ярославський, - Ред). Усім, хто приїжджає, насамперед показую цей пам’ятник. Пам’ятник офіційно відкрито у 2007 році, я є автором ідеї, автор скульптурної композиції - Володимир Шолудько. 

Але бачите, біля пам’ятника нема навіть натяку на якусь квітку, територія могла би бути краще впорядкована. Отак воюю, хоча іноді хочеться плюнути на все, але розумію, що треба, бо відчуваю відповідальність за  все, що стосується мистецтва і культури в нашому краї.

- Пане Анатолію, у місті Макарів та в Козичанці вже 28 рік поспіль проходять мистецькі пленери, симпозіуми скульпторів, які Ви організовуєте. Як співпрацююте з місцевим керівництвом? Чи йдуть чиновники назустріч Вашим ініціативам? За чий рахунок відбуваються заходи?

- Не можу сказати, що не було спільної праці та взаємодопомоги від керівництва району. Але раніше, до 2005 року, усі мистецькі заходи робив власним коштом. Коли пришли до влади "помаранчеві", то був  такий  загальнонародний порив духу та я відчував і отримував дієву підтримку влади. Думалося, що так буде завжди. Але влада постійно змінюється, і при зміні не завжди легко домовитися про співпрацю.

Я - вільний художник, організував картинну галерею в районному будинку культури, куди офіційно подарував власні полотна та полотна інших майстрів із власної колекції, яку збирав упродовж 30 років. Прагну постійно її розширювати, але зустрів спротив в особі директора Будинку культури Людмили Колос, яка завжди знаходить відмовки. А все, що хоч трохи робиться, то з великими потугами.

Зараз діє мандрівна виставка "Земля із небом гомонить", яка запланована в багатьох великих містах України і була вже експонована у Києві, Чернігові, Каневі, Черкасах, Макарові. До речі, два роки умовляв пані Колос, щоб вона відбулася ще й у Макарові. 24 жовтня ця виставка відкривається в Білоцерківському краєзнавчому музеї.
Нова влада принципово не йде на контакт. Натомість ексголова Макарівської селищної ради Іващенко Олександр Миколайович, дуже шляхетна людина, яка шанує мистецтво, як допомагав, так і  досі допомогає. Але новий голова Вадим Токар сказав, що категорично не буде допомагати, нічим не обгрунтувавши свою відповідь.

Є багато інтелігентних людей, із якими я дружу і співпрацюю та які багато в чому допомагають. Шкода, що багато випадкових людей працюють нині у культурі, бо ніякого  відношення  до культури та розуміння справи, крім, як дерибану фінансів, у них нема.
Коли заснував галерею, то при владі були вчителі, із ними було добре працювати, бо це освічені  люди. Тут насамперед треба згадати та подякувати Анатолію Соломенку, колишньому заступнику голови Макарівської районної ради, за допомогу у вирішенні питань облаштування галереї.
Таких галерей у районних  центрах всього лише 5 на всю Київську область. Відомості про галерею занесені до туристичних довідників.
Ця галерея є моїм  дітищем, започаткована вона 16 років тому.  До неї увійшли  полотна  з пам’ятками архітектури для кращого ознайомлення макарівців із історією рідного краю. Щоправда у ній не знаю, чому виставлені вишиті роботи місцевих аматорів, для яких можна б знайти інше місце.  

У  великій  залі  зберігаються твори видатних українських художників - Георгія Якутовича, Олександр Губарєва, Василя Лопати,  Миколи Стратілата, Андрія Чебикіна, Василя Перевальського, Юрія Хіміча, Василя Чебаника, Миколи Гроха, Миколи Компанця та ін. Найстаріший експонат датований 1903 роком руки видатної української мисткині Олени Кульчицької.
У галереї зберігаються  раритети, роботи світочів українського мистецтва, але чомусь на вітринах із архівними матеріалами про галерею лежать роботи майстрів прикладного митецтва, віночки та інші вироби, яким тут точно не місце.
Я  передав у дар полотна з власної колекції для макарівської громади, хоча міг би вивезти у Європу, продати і заробити великі гроші на цьому. Але я подарував рідній громаді. Тому прикро слухати у свою адресу від пані Колос якісь звинувачення, начебто я не благодійник, а людина, яка хоче мати свій зиск.

Із моєї подачі та за допомогою волонтерки Оксани Герасименко в минулому році в галереї був проведений аукціон картин. Продавалися  роботи  художників, які приїжджали на пленер. Усі виручені кошти були використані для допомоги воїнам АТО.

Аби вирішити деякі питання, не раз доводилося йти відразу у "верхи", бо "низи" не хотіли або й відверто заважали. Біля мене є люди, які мене поважають за те, що я зробив і роблю для Макарівщини, а є й такі, які намагаються використати.

- Якось випадково побачила Ваш допис у Facebook про неприємну ситуацію з місцевим краєзнавчим музеєм, який частіше стоїть закритим, аніж буває відкритим. Що можете з цього приводу сказати? Чи повідомляли десь вище?

- На День Макарова приїхали художники, щоб увіковічнити славне місто Макарів. Звісно, я хотів показати їм краєзнавчий музей. Але він був зачинений, вивіска відсутня, під дверима музею повно сміття. У результаті, у музей ми так і не потрапили.

Владі не потрібні музеї та галереї, бо вони не приносить прибутку. От "віджати" магазин або аптеку - це інша справа.
Не даю впасти в сплячку місцевим керівникам, тому вони мене й недолюблюють, хоча мені їхня любов і непотрібна, а потрібно, щоби реалізовувалися мої мистецькі проєкти.

Декомунізація не торкнулася краєзнавчого музею, бо на стіні красується "будьоновець". А опалення нема. Шибки у вікнах побиті, як наружні, так і внутрішні.

- Наскільки я розумію, Ваша активність не закінчується Макарівщиною. Розкажіть про свої здобутки. 

- Мої роботи зберігаються більше ніж в 50-ти музеях України і світу. Нещодавно під час  подорожі до Новгород-Сіверського я подарував свої твори Ніжинському краєзнавчому музею та Новгород-Сіверському музею "Слово о полку Ігоревім".

До речі, коли хотів подарувати свої твори Макарівському краєзнавчому музею, то директор Віталій Гедзь відмовився. "Нет пророка в своем отечестве"... І так всюди. Наприклад, недоглянутий панський парк "Замковище", де розташований музей, міг би стати окрасою Макарова. Проєкт відродження "Замковища" є, розроблений мною разом із Михайлом Дмитрівим вже давно, але районна рада не взялася втілити його в життя.

Тут гарно, але не доглянуто. Територія прибрана рівно до парку, а в самому парку - запустіння. Хоча можна було б зробити Макарів місцем паломництва туристів.

- Певний час Ви працювали у видавництвах "Веселка" та " Мистецтво". Чим запам’яталась робота з книгами?

- Так, я зробив більше десяти книг - від початку  до кінця. Я закінчив майстерню книжкової графіки професора, академіка, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка Василя Чебаника. Також щиро дружу з працівниками бібліотек Макарівщини(сміється!), постійно дарую книги, до яких я є причетним.

У нашій біблотеці є куточок Героя України, народного артиста України, лауреата Національної  премії  України імені Тараса Шевченка Анатолія  Паламаренка,  книга Олександра Кавуненка "Анатолій Паламаренко. Страджати, терпіти, любити...", яка від ідеї і до втілення повністю моя. У моєму куточку в бібліотеці також зберігається ювілейний альбом "Символіка Макарівщини", "Художники Макарівщини", ювілейний альбом "Акварель" моїх живописних робіт та багато інших.
Загалом я долучився до художнього оформлення двадцяти книг, що були присвячені Макарівщині.
Хотів зробити сад паркових скульптур, присвячений Паламаренку та його  героям, але  замість  цього влада спиляла сотню дерев та встановила  невідомо нащо арку при вході, яка не має ніякого відношення до української культури. На їхню думку, мабуть, це високе мистецтво.
Усі сільські громади Макарівщини мають створену і затверджену символіку, власні герби та прапори моєї роботи. Із гербами, які я створив, видано близько двадцяти книг з історії та краєзнавства району. Також встановлено чимало в'їздних знаків із гербами населених пунктів. Але директор Макарівського краєзнавчого музею пан Гедзь, будучи переконаним, що герби мають створюватися істориками, а не художниками, намовляє деяких голів сільських рад переглянути мої затверджені проєкти та пропонує свої.

У мене складається таке враження, що він хоче в такий спосіб просто заробити грошей.

Я закінчив  академію мистецтв України як художник-графік, як геральдист. Упродовж п’ятнадцяти років районна газета виходила з гербом Макарівського району, розробленим мною, а нещодавно волюнтаристським рішенням редактора Максима Кравчені, який працює на посаді, навіть не маючи спеціальної журналістської освіти, герб знято з титульної сторінки газети, знову ж таки, не поставивши до відома автора.

Як і кожного щирого українця, мене  хвилює питання деградації і пияцтво, виродження суспільства, коли кращі уми шукають роботу за кордоном, а питанням культури займаються люди, що абсолютно від неї  далекі. Маємо якось виправляти ситуацію.

Бо все починається з культури. Культури виховання, культури читання, культури мови, культури спілкування. А цього в наш час дуже не вистачає.

Тетяна Іванчук, "Моя Київщина"