"Царьок місцевого розливу": як мер Фастова Нетяжук узурпував владу в місті
За 10 років мерства Фастівський
міський голова Михайло Нетяжук повністю зав’язав на себе всі процеси, які відбуваються
в місті. «Моя Київщина» зібрала цікаву інформацію про те, що зараз відбувається
у Фастові
Два роки тому народний художник
України Анатолій Марчук, радник голови Національної спілки художників України з
творчих питань та виставкової діяльності, академік УАГ, дипломант Міжнародних
та Всеукраїнських премій і конкурсів, знаний майстер пензля розпочав у Фастові
після децентралізації та укрупнення районів свою активну громадську та
благодійну діяльність тільки тому, що його рідне село Козичанка відійшло до
Фастівського району. Традиційно щороку, як це було і раніше, у Макарові за його
безпосередньої організації та сприяння відбуваються п’ятнадцятий рік поспіль
пленери «Макарів та околиці» та діє заснована у 2003 році Макарівська картинна
галерея, яка відзначила минулого року своє 20-ти річчя.
За два роки роботи у Фастові
паном Анатолієм було засновано у Палаці культури Фастівську картинну галерею,
яка стала першою в Україні картинною галереєю, створеною під час
повномасштабного вторгнення. Для наповнення галереї митець подарував місту 30
картин відомих українських художників з власної колекції. Подібний
макарівському, мистецький пленер «Фастів живописний», починаючи з 2022 року, з
ініціативи Анатолія Марчука вже втретє проводиться на теренах району. Живописні
полотна, створені на цих пленерах, поповнюють колекцію Фастівської галереї, що
нараховує вже близько ста картин.
Лише за час третього пленеру було
створено близько п’ятидесяти
картин живопису та графіки. Двадцять п’ять з них було передано до Фастівської картинної галереї у якості
подарунку до Дня міста, що відзначався 22 вересня 2024 року. Прикро, що за
десять днів роботи пленеру міський голова Михайло Нетяжук не знайшов вільного
часу, щоб зустрітися з художниками та привітати їх на фастівській землі. У День
урочистостей з нагоди відзначення Дня міста митців «забули» запросити на
урочистості та на сцену Палацу культури, тому не зі сцени, а на сходах перед
Палацом культури пан Нетяжук вручив подяки художникам-пленеристам. Митці були
вкрай обурені таким зневажливим ставленням і кілька художників відмовилися отримувати
подяки з рук міського голови. Повністю проігнорував він і благодійний аукціон
картин учасників пленеру, влаштований з метою збору коштів для потреб
захисників. Не спромігся пан голова доручити своїй свиті організувати
підприємців міста, потенційних меценатів, працівників бюджетних установ і не
долучився жодною гривнею сам до цього благодійного аукціону.
Художники, попередньо купивши
фарби, полотно, пензлі за власний кошт, оплативши з власної кишені проїзд,
змушені були купляти ще й картини один у одного, аби врятувати ситуацію.
Звісно, що врятували, а всі виручені кошти передали на потреби ЗСУ.
Зневажливе ставлення конкретно до людей мистецтва, підкріплене абсолютним
знеціненням їхньої праці, їхніх досягнень та їхнього посильного внеску до
загальної скарбниці народної допомоги воїнам ЗСУ не лише не додає пану голові
честі, гідності та людяності, а навпаки, вказує на його професійну
непридатність та невідповідність займаній посаді. Він, як обранець народу, у цьому
конкретному випадку повернувся до того ж самого народу спиною, щоб не сказати
ще гірше.
За ініціативи Анатолія Марчука
були проведені мастер-класи для дітей, батьки яких загинули або воюють на
фронті, для дітей фастівської школи народної майстерності та арт-терапія для
ветеранів війни. Відбулися ряд художніх виставок та благодійних аукціонів з
метою збору коштів на потреби ЗСУ, на яких неодноразово продавалися власні
полотна пана Анатолія. Із зароблених коштів надавалася допомога захисникам,
дітям з інвалідністю, які постраждали від війни, та жінкам, які були в полоні
та постраждали від сексуального насильства. Щодо міського голови Михайла Нетяжука,
то він продовжує ігнорувати ініціативи творчих діячів Фастівщини, не виявляє
зацікавленості до справи, яка націлена на перемогу.
У Фастівській громаді функціонує
(а точніше сказати – животіє) Фастівська міська школа народної майстерності,
підпорядкована міській владі та управлінню освіти Фастівської міської
ради. У цій школі навчаються близько п’ятисот дітей. На превеликий жаль, школа мистецтв знаходиться у жалюгідному
стані. Вона розміщена у старому, аварійному, перекособоченому будинку кінця
дев'ятнадцятого століття, в якому немає водогону, не кажучи вже про теплу воду,
з дірявим, подекуди абияк залатаним дахом.
Незважаючи на неналежні умови
навчання, майбутні митці активно підтримують наших захисників, плетуть
маскувальні сітки, під керівництвом своїх наставників виготовляють різні
художні вироби та реалізують їх на виставках-аукціонах для потреб ЗСУ.
Пам’яткою злочинної недбалості та
безгосподарності стоїть у місті недобудоване приміщення для Фастівської школи
народної майстерності, проте голова Фастівської міської ради нічого не робить
аби завершити будівництво. Звісно, що зараз не найкращий час для таких
проєктів, але недобудова стоїть вже не перший рік, потрібно було б залучати
спонсорів, меценатів, а якусь частину коштів запланувати з бюджету міста. Адже
хто хоче діяти, той шукає можливості, а хто не хоче – той шукає причини.
Натомість, ходять вперті чутки, що
на місці старої школи має бути зведена багатоповерхівка. Може, влада просто
чекає, коли ж вона нарешті розвалиться?
Окрема тема – туалет, а вірніше,
найсправжнісінький нужник, до якого ходять учні школи в зимовий час. І ми ще
сміємося над рашистськими нужниками? Чи хотів би пан мер, щоб його рідні, тим
паче, малолітні діти ходили до такого нужника? Думаю, що ні. І сам він не
зайшов би до нього. То чому у наш цивілізований час отаке страховисько стоїть у
європейському місті?
Це неповага до дітей, до
працівників школи народної майстерності, неповага до співгромадян – батьків тих
талановитих діток, це неповага врешті до самого себе, керівника та
господарника, у якого повинні бути не лише суто професійні, посадові обов’язки,
але й обов’язки сумління, честі та гідності, відповідальності за довіру
громадян. В даному конкретному випадку насамперед голові громади, а вже потім
вчителям, батьки довірили дітей, довірили наше майбутнє, надію української нації,
для якого беззаперечно маємо створювати найкращі умови для навчання,
перебування, занять мистецтвом, спортом тощо. Створювати всупереч війні, відновлювати
зруйновані ворогом школи, бібліотеки, музеї та інші заклади освіти та культури,
бо як свого часу сказав Отто фон Бісмарк, «війни виграють не генерали, війни виграють
шкільні вчителі та парафіяльні священники».
Неповага, яка врешті змусила
колишнього директора Фастівської міської школи народної майстерності, відомого
в Україні художника і скульптора, члена Національної спілки художників України
та почесного громадянина міста Фастова Анатолія Анатолійовича Древецького, не
дочекавшись солодких обіцянок мера, зневіритися та за власним бажанням піти з
посади директора цієї славної і відомої в Україні школи після двадцяти років керівництва
та самовідданої праці.
«Була б моя воля, я переселив би
дітей з аварійного будинку в якому знаходиться Фастівська міська школа народної
майстерності до адміністративного корпусу, а всіх "чинуш" у аварійний
будинок, де знаходиться школа народної майстерності. Ось тоді б вони швидко
зробили б там порядок. Ось так Фастівський міський голова Михайло Нетяжук
дбає про наших українських дітей, наше майбутнє, наш цвіт і генофонд Нації,
наше образотворче мистецтво та нашу культуру. Та, власне, так же ганебно він
обійшовся з відомими українськими митцями, які приїхали з багатьох міст
України, щоб уславити та увічнити славне місто Фастів. Бо що ж воно для нього
мистецтво, його ж на хліб не намажеш... Таке ставлення міського голови Фастова
до мистецтва і в цілому до культури є дуже ганебним» – зауважив Анатолій Марчук.
Абсолютний контраст школі
мистецтв являє собою відремонтована адміністративна будівля, упорядкована площа
перед цією будівлею, «прикрашена» монументом з лелеками, більше схожими на гусей
чи птеродактилів на снопі збіжжя, зробленого якимись аматорами від мистецтва.
Безсумнівно, що на все це пішло немало коштів. З відгуків та коментарів
громадян стає зрозуміло, що, на їх думку, головну площу багатого на визначні
історичні події міста Фастів має прикрашати пам’ятник зовсім іншого гатунку та
масштабу. А тут головна мета сумнівного виробу – однозначно «зрубати бабло». Ніякі художні ради не затверджували подібний
макет монументу, отже, пан Нетяжук одноосібно, так, як дозволяє йому його
митецький погляд, художнє, так би мовити, око, ухвалив рішення про виготовлення
та встановлення «гнізда птеродактилів» посеред міста.
Пан голова не вважав за потрібне
надати можливість прикрасити площу рідного міста своїм місцевим
висококваліфікованим фахівцям таким, як
Анатолій Древецький, або Михайло Дмитрів. Ними було розроблено кілька
авторських проєктів. Один з них: пам’ятник «Соборна Україна» повинен був об’єднати
і донести позитивну енергетику, адже саме у Фастові відбулася знаменна подія –
1 грудня 1917 року був підписаний Акт злуки Західної Української Народної Республіки (ЗУНР) з Українською Народною Республікою (УНР). На
жаль, ці проєкти знову ж таки були проігноровані командою Нетяжука, тобто,
навіть не розглядалися. Нехтуючи будь-якою громадською думкою, голова Нетяжук вирішує все сам з позиції «царька місцевого
розливу».
Але все це – «дрібниці»,
порівняно з тим, що відбулося нещодавно. На засіданні круглого столу
«Демократія. Доброчесність. Євроінтеграція», зорганізованого Комітетом
Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого
самоврядування, регіонального розвитку та містобудування на прикладі
Фастівської міської територіальної громади, що відбувся 15 жовтня 2024 року у
Фастові, пан Нетяжук вирішив узурпувати
владу, «прикриваючись «доброчесністю» та уявним бажанням боротьби з корупцією»-
відзначено читачем в одному з коментарів до цього допису.
Власне, допис про який йдеться, розмістила
на своїй сторінці у Facebook
депутатка Фастівської міської ради Мирослава Смірнова:
«Міський голова Нетяжук виразно
озвучив своє бажання знищити представницьку гілку влади, яка йому не
підконтрольна. Він чітко висловився і продемонстрував бажання та спробу під
виглядом демократичних процесів отримати повний контроль над місцевою владою та
встановити тотальний вплив. Прикриваючиь антикорупційними намірами та абсолютно
ігноруючи закони і Конституцію України, згідно яких мер підзвітний раді.
На сьогоднішній день більшість
депутатів не підтримують міського голову і мають підстави для недовіри. Він
сформував свої пропозиції до представників Верховної Ради таким чином, щоб
обмежити права та обов’язки депутатів місцевих рад, фактично видаючи це за
боротьбу з корупцією. «Соромʼязливо» упустив факти, що часто застосовує шантаж,
тиск і маніпуляції. Вчорашні пропозиції міського голови фактично мають на меті:
1. Контроль над поліцією та її підзвітність –
на перший погляд виглядає як позитивний крок, але насправді це ще один спосіб
підкорити правоохоронні органи, зосередивши в руках одного чиновника можливість
впливати на рішення та призначення винних.
2. Передача частини повноважень
НАЗК підконтрольним міському голові чиновникам – створює інструмент тиску на
незгідних з його політикою, фактично хоче впливати на можливість зовнішнього
контролю.
3. Спрощення процедури
відкликання депутатів – націлене на створення механізмів тиску на депутатів,
які відстоюють власну думку, позицію і не бажають працювати під тиском та
диктовкою голови. Щодо цього пункту висловився народний депутат Безгін В.Ю та
застеріг, що в такій ситуації багато ризиків для місцевих громад втратити
реальну можливість впливати на процеси в раді. Кулуарщина все більше поглинає
наше керівництво.
4.Обмеження права депутата
голосувати на власний розсуд – це не просто порушення прав, а також загроза
вільному функціонуванню представницького органу, така ситуація підриває самі
засади демократії. Також це фактичне бажання повалити діючу владу і одноосібно
впливати на всі гілки влади.
5. Створення додаткових органів
по боротьбі з корупцією – замість реальної боротьби з корупцією це спосіб
розширити штат “своїх людей”, призначених на посади не через їхню
компетентність, а через лояльність. Таким чином розширити власний вплив.
Тож загальна картина виглядає
так, що міський голова намагається стати головною і, фактично, єдиною владною
фігурою, та мати доступ до каральних функцій, які фактично належать
правоохоронним та антикорупційним органам. На жаль, не почула від присутнього
керівництва про реальні потреби громади. Про те, як ганебно проводять тендери і
про велику корупційну складову у таких діях. Не почула про реальну допомогу
військовим. Не було передбачено виступу представників більшості міської ради,
оскільки не знайшлося місця за круглим столом біля мікрофонів. Проблема вибірковості
у доступі до слова та фіктивності демократичних процесів у місцевій політиці.
Влада мала би займатися господарськими питаннями, піклуватися про громаду та її
мешканців, допомагати військовим та дотримуватися законів. Натомість замість
ефективної роботи - ілюзія, замість демократії - фікція, видавання бажаного за
дійсне, повний набір некомпетентності та цинічних амбіцій. Замість антикорупції
- повна політизація та узурпація місцевої влади».
Це вже не питання ігнору потреб
якоїсь дитячої школи народної творчості чи купки надокучливих митців з їхніми
доброчинними ідеями. Це все набагато серйозніше. Тут тхне маленькою диктатурою
у не такій вже й маленькій громаді області.