Змичка фермерства та кооперації: краще пізно, ніж ніколи

Минулого тижня відбувся круглий стіл експертів (як науковців так і практиків) з проблематики розвитку сімейного фермерства, де серед чинників прискорення фермерського руху кооперація зусиль одноосібників називалася  чи  не головним фактором для подальшого сталого розвитку сільських громад. На заході побував і кореспондент порталу "Моя Київщина"

Як усі ви бачили, позачерговий та дещо лаконічний з’їзд партії "Слуга народу", який відбувся у неділю, ознаменувався не тільки зміною партійного лідера, але й артикульованим прагненням ідеологічного дрейфу правлячої партії від лібертаріанства  до його соціалістичної протилежності. Маневр в історії не новий. До революції більшовики теж обстоювали фермерський шлях розвитку сільського господарства, а як захопили владу – запровадили суцільну примусову колективізацію, вирішивши, що адміністративно-командні методи управління економікою надійніші за вільну конкуренцію товаровиробників…
Причому, формально той же колгосп вважався не державною, а кооперативною власністю, однак закон "про три колоски" прирівнював спільне майно аграрних кооператорів до "священної корови" соціалізму - державної (загальнонародної) власності. А наприкінці радянської доби, коли у колгоспників вже з’явилися паспорти та їм розпочали нараховувати пенсію, кооперація на селі сприймалася виключно магазинами Сільпо та пересувними вантажівками "Заготконтор", де колгоспники за здані з власної садиби овочі, фрукти, ягоди та мед мали можливість одержати живі гроші, або отримати натомість промисловий дефіцит.
Бо повноцінної виробничої кооперації у ті часи не було. Навіть тоді, коли на початку 90-х відбувся перехід до ринкових відносин, перші фермери (якщо вони не близькі родичі) теж не поспішали об’єднатися. А коли після перетворення колгоспів у КСП та появи більш потужних фермерів (в основному, з числа колишніх голів колгоспів) перейшли до реформування виробничих відносин на селі, тут стали з’являтися потужні латифундисти, земельний обіг обмежився лише орендними стосунками, а колишні колгоспники стали найманим персоналом у новітніх власників.
І хоча в роботі круглого столу брали участь переважно аграрії, модераторами дискусії були кооператори в особі заступника президента Федерації Української  кооперативної федерації Зіновій Свереда. У заході також взяв участь і керівник цієї Федерації Ілля Гороховський (він одночасно є віце-президентом EUROCOOP) який, ніби підсумовуючи минулі, подекуди різновекторні шляхи розвитку села та кооперації, які тільки нині пішли на зближення, зазначив, що кооперацію неможливо збудувати зверху і вона, в умовах ринкової економіки, буде життєздатною та конкурентоспроможною  лише тоді, коли зароджується на грунті обопільної зацікавленості її пайовиків.
Нещодавно пан Гороховський був в якості делегата від України на всесвітньому форумі кооператорів в Руанді, де представники ООН спрогнозували, що Україна невдовзі може стати одним з форпостів проти голоду в світі. Також учасники форуму в цій африканській країні  полемізували щодо майбутнього кооперативного руху. Головна теза: кожна шоста людина в світі є пайовиком різних кооперативних об’єднань, але там де править бал "золотий мільярд" - кооперація менш затребувана, ніж у країнах, що тільки розвиваються. Хоча досвід успішної Фінляндії, де усе доросле населення є членами різноманітних кооперативів, свідчить, що громада здатна не тільки спільно приймати участь в самоврядуванні, але й у практичному господарюванні.
"Кооперація стає потрібною, коли держава не справляється. Виробнича кооперація на селі може вижити, якщо зробить ставку на дрібний і середній бізнес, в особі фермерів, а не на потужних латифундистів, які завжди тяжіють до монополії",- сказав президент українських кооператорів наприкінці свого виступу.
А загалом, цю дискусію, яка точилась  між фермерами, кооператорами, науковцями та чиновниками від Агропрому, можна назвати змаганням у наведенні парадоксальних фактів і думок.
Серед інших тон дискусії завдав кандидат економічних наук, заступник директора Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки"  з наукового забезпечення законопроектної роботи Віталій Саблук, який зазначив, що попри постійне жонглювання словами, в корені якого міститься іменник "фермер", не достатньо міцно закріплено не тільки у вітчизняному законодавстві, але і у правовій базі навіть розвинутих країн.
"В європейських країнах фермерами називають особу чи група людей, які незалежно від правового статусу господарюють на землі. Причому, Європейські хартії передбачають безліч преференцій, менше податкове навантаження та конкретні механізми спрощення обрахунку сплати податку. Наприклад, у Франції 70% фермерів ніколи як підприємці не працювали, а за реєстром платників податків проходять,  як фізичні особи. У нас можливість замінити громіздку бухгалтерію сплатою  податку на гектар має суттєво спростити податковий облік", — спрогнозував він.
Саблук також нагадав присутнім, що рішення про податкове стимулювання розвитку сімейних фермерських господарств Верховна Рада ухвалила ще у липні 2018 року, прийнявши закон №6490-д, який передбачає пільговий порядок сплати єдиного соціального внеску для всіх членів фермерського господарства та для його керівника, а також фінансування з державного бюджету доплати ЄСВ упродовж 10 років. Однак пільгового оподаткування фермери поки не побачили.
Думку експерта з аграрної економіки підтвердила практик - Наталя Никончук, керівник ферми "Відродження". "Нас дивує, що згідно логіки податківців, статусу фермера не існує, є тільки підприємці. І це при тому, що згідно установчих статутних документів ми маємо документальне підтвердження, що ми - фермери. У податковій нас не оформляють фермерами. А це означає зовсім інші податки.  Якби нам надали статус сімейного фермера, ми б зовсім інакше могли б почуватися", – зазначила вона.
На думку багатьох присутніх поштовх до розвитку кооперації на селі нині здатні дати не стільки землероби (їхня кооперація, вочевидь, стане можливою лише за умови запровадження цивілізованого ринку землі), скільки тваринництво в особі сімейних молочних ферм.
Керівник громадської спілки "Українська кооперативна федерація" Михайло Корилкевич, який предметно займається саме цим сегментом агровиробництва на селі,  теж поділився з присутніми парадоксом: "За матеріалами міжнародної фінансової корпорації, Україна входить у п’ятірку країн з найнижчою собівартістю виробництва молока. Разом з тим у ній останні 15 років іде спад його виробництва ", - констатував він.
Цікаво зазначити, що підтвердженням здійснення  кооперативних підходів серед молочників є той факт, що галузева асоціація  виробників молока до своєї назви через кому додала іменник -"кооперація".
Чому ж  ініціатива створення молочних кооперативів довгі роки обмежувалася, в основному, розмовами і не набувала широкої підтримки з боку виробників молока? Учасники круглого столу до причин гальмування на старті називали недосконалість Закону "Про сільськогосподарську кооперацію", який не передбачає членства юридичних осіб у виробничому кооперативному об'єднанні. Адже саме для невеликих і середніх господарств — юридичних осіб — така кооперація має сенс.
Другим чинником присутні в своїх виступах назвали нашу ментальність, зокрема, недовіру до будь-яких змін, яка виробилася у людей за довгі роки важкої історії нашого селянства. До цього психологічного фактору примикає і організаційна безпорадність людей, слабкі знання в оптимальних технологіях товарного виробництва молочної продукції . Тому значну частину часу під час дискусії приділили роботі дорадчих служб  та більш тісній співпраці з науковцями з аграрної та кооперативної науки. До речі, в Україні , якщо не рахувати аграрних вишів, а тільки кооперативні,-  на сьогодні функціонують 2 кооперативні університети, два інститути та 18 спеціалізованих коледжів.
Говорили на круглому столі і про потребу фермерів у дешевих кредитах. Представниця кредитної спілки "Профспілкова скарбниця"  Тетяна Орисенко  запропонувала селянам об’єднуватися в кредитні кооперативи, на прикладі всім відомих кас взаємодопомоги, хоча на початку 90-х сама вважала, що організаторами кредитних спілок є аферисти - творці фінансових пірамід…
Звичайно, не обійшлося у дискусії без констатації того факту, що міграція сільського населення у міста та закордон зменшує кадрову базу для розвитку виробничої кооперації на селі. Більш того, дехто спрогнозував, якщо за 3-5 років не зуміємо виростити власників на селі, які здатні стати опорою сталому розвитку громад (що нині проходять непростий шлях децентралізації) депопуляція на селі стане незворотною.
Але повернемося наприкінці до сімейних молочних ферм, які багатьом учасникам тематичної дискусії дають обережний оптимізм у тому, що не все у нас ще втрачене на селі.
Вже згаданий Михайло Корилкевич зазначив: "Ми почали в 2017 році за прикладом проєкту Канади створювати сімейні молочні ферми, і ці сімейні молочні ферми об’єднуються в кооперативи. На сьогодні вже більше 20 молочних ферм створено і до кінця року ми очікуємо створення ще 40 молочних ферм", - сказав він.
Поки що проєкт, яким опікується керівник громадської кооперативної спілки, охоплює чотири регіони Західної України (Рівненська, Волинська Хмельницька і Тернопільська області), але у планах Федерації кооператорів від сімейного молочного фермерства поширити проєкт на всю Україну.

Що наша область – і тут -  в ар’єргарді процесу? З’ясувалося, що не зовсім. Про це кореспондент «Моєї Київщини» дізнався по закінченню заходу в ексклюзивних інтерв’ю з Михайлом Корилкевичем та із заступницею міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Інною  Мєтєлєвою. Читайте про це у наступних публікаціях нашого порталу.

Олександр Воронін, "Моя Київщина"