Чорнобиль та навколо нього: чому забути цю трагедію не вдасться

Із нагоди 35-х роковин аварії на Чорнобильскій АЕС портал "Моя Київщина" провів експертне опитування серед тих наших земляків, чия діяльність у різні роки була безпосередньо пов’язана з атомною енергетикою

Юрій Костенко

Політик й державний діяч, народний депутат п’яти скликань міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України у 1992-1998 роках

- Чорнобиль тісно пов'язаний із моєю біографією. Коли трапилася аварія, я працював науковцем в інституті імені Патона і наш колектив чимало зробив для розробки та виготовлення матеріалів  і захисних споруд для ліквідації наслідків аварії на АЕС на першому її етапі.

Згодом я був відряджений до вірменського Спітаку, де через два роки після техногенної аварії на ЧАЕС сталася природня аномалія -  катастрофічний землетрус.

- Юрію Івановичу, погодьтеся, що за усієї трагічності подій 1986-го року, вони  дали поштовх до громадської активності та сприяли появі гласності в Радянському Союзі…

- Це, дійсно, так. Саме тоді стали з’являтися перші незалежні екологічні, а згодом й громадські організації, що стали каталізатором для утворення Народного Руху, активісти якого й сприяли поширенню серед земляків ідеї незалежності нашої держави.

- Ви були народним депутатом України першого скликання, що, власне, проголосило Незалежність нашої держави. А через рік змінили першого міністра екології України Юрія Щербака, який перейшов на дипломатичну роботу. Що вдалося Вам зробити на міністерській посаді щодо атомної енергетики?

- 4 жовтня 1997 року у Відні на сесії Генеральної конференції МАГАТЕ я від імені уряду України підписав  Конвенцію про безпеку поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим паливом.

А за кілька років до цього – ще у 1994-му році – почав вести переговори з "Великою сімкою" як міністр екології та ядерної безпеки. Переговори були спрямовані на зупинку всіх блоків ЧАЕС. Під цю мету ми визначили план спільних дій і зобов'язань, які були оформлені в кінці 1995-го меморандумом про взаєморозуміння між "Великою сімкою" і Україною щодо зупинки ЧАЕС до 2000 р

Згідно з домовленостями, передбачене фінансування чорнобильських програм з боку країн-донорів. Найбільша частина коштів до Чорнобильського фонду була зібрана на конференції в Нью-Йорку в 1997 році. Тоді було зібрано близько півмільярда доларів, вклади робили не тільки країни "Великої сімки", а й інші держави. Надалі відбулися істотні зміни позиції держави в плані використання цих коштів, і відповідальність за це лежить насамеперед на Україні.

У 1998 році я пішов у відставку з поста міністра. Цю тему довго ніхто не вів персонально, новому міністру не був переданий весь обсяг напрацювань – адже у нас так прийнято, що в політиці все будується з чистого аркуша. За цим принципом початку переглядалася і чорнобильська програма.

Звичайно, Захід цим скористався і замість того, щоб спільно перетворювати ЧАЕС в екологічно безпечний об'єкт, реалізувавши цілий комплекс заходів, який був узгоджений спочатку, запропонував лише побудувати ще одне укриття над чинним саркофагом. Це, серед іншого для них – значно дешевше.

Але замість вилучення ядерного палива з саркофага, Захід перекладає цю дуже дорогу роботу на плечі України, а сам обмежується тільки укриттям цієї проблеми від світу. На мій погляд, найбільша стратегічна помилка нашого уряду - те, що він пішов на ці пропозиції Заходу.

- Деякі експерти стверджують, що поки паливо з реактора не вилучать, говорити про безпеку ЧАЕС не доводиться?

- Так. Є ядерно-небезпечний об'єкт, який загрожує виникненням неконтрольованої ланцюгової реакції, є радіоактивне паливо. Так що ЧАЕС – досі ядерно-небезпечний і радіоактивно-небезпечний об'єкт. І поки радіоактивне паливо не вилучать і не перепоховають, ЧАЕС буде становити небезпеку.

- Трохи поговоримо не тільки про мирний атом, але й про військовий. Восени 2015-го року видавництво "Ярославів Вал" опублікувало вашу монографію "Історія ядерного роззброєння України", в анотації до которої зазначено, що книга "дає вичерпну відповідь на запитання, яке стало особливо актуальним після початку військової агресії Росії проти України у 2014 році: "Хто винен, що Україна віддала ядерну зброю без надійних гарантій національної безпеки?" Що Ви б сказали про долю цього видання?

- За цей час воно було перекладено на кілька мов, зокрема й на англійську. І тепер усім стало очевидно, що замість того, щоб знищити ядерну зброю, Україна передала її агресору.

- Ви виступали рішучим критиком енергетичної співпраці з Росією задовго до початку військової агресії: мовляв, замість того, аби розробити власну енергетичну стратегію Україна весь час боролася за ціну на російський газ, Час довів вашу правоту. Що б Ви сказали на закінчення нашої бесіди в цьому контексті?

- Сьогодні – виповнюється 35 років Чорнобильської трагедії. Сьомий рік триває російська агресія в Україні. Ці дві події мають одну спільну рису: і в першому, і в другому випадку міжнародна спільнота брала на себе зобов’язання допомагати Україні.

5 грудня 1994 року у Будапешті глави чотирьох держав –  України, США, Великобританії та РФ підписали Меморандум щодо гарантій безпеки України. 20 грудня 1995 року в Отаві я від імені українського уряду і віце-прем’єр Канади від імені Великої Сімки підписали Меморандум щодо закриття Чорнобильської АЕС.

Відтоді за Чорнобильським Меморандумом Україна отримала і продовжує отримувати багатомільярдну безвідплатну допомогу, за яку вже збудовано новий саркофаг, сховище для відпрацьованого ядерного палива, будується інфраструктура для переробки радіоактивних відходів.

За Будапештським Меморандумом – попри російську агресію – Україна не отримує ані політичної, ані військової допомоги. Постає логічне запитання – чому документ такого високого рівня геть не працює і чому у переговорах з російським агресором не беруть участі США і Великобританія?!

Володимир Цибулько

Народний депутат України 4-го скликання,  політичний експерт,  письменник, перекладач та політик.

- Початок моєї трудової біографії тісно пов’язаний із Чорнобильською АЕС. Я закінчив училище річкового  флоту та перед вступом до університету працював на судні "Мукачеве", екіпаж якого безпосередньо забезпечував потреби станції. Щоправда, це було ще до аварії на АЕС.

Тому згодом, будучи народним депутатом,  уважно підходив до розгляду усіх питань, пов’язаних із ліквідацією наслідків найбільшої техногенної катастрофи людства, соціального захисту ліквідаторів та наших земляків, що мешкають неподалік від зони відчуження…

- Запитання, до Вас, як до письменника. Проблематиці аварії на ЧАЕС присвячена книга першого міністра екології України Юрія Щербака, документальне дослідження нобелевської лауреатки Світлани Алексієвич, твори покійних уже Івана Драча (поема "Чорнобильска мадонна") та Володимира Яворівського (роман "Марія з полинем у кінці століття"). Згодом події весни 1986-го року знайшли своє втілення і на екрані, зокрема  у стрічках Михайла Бєлікова ("Розпад"), Олександра Міндадзе ("У суботу"). У ці дні у Росії український продюсер Олександр Роднянський завершив стрічку "Чорнобиль", але найбільшого успіху мав у глядачів однойменний британсько-американський мінісеріал телеканалу "НВО". Як ви оцінюєте інтерес митців до тих трагічних подій?

- Письменників, кінематографістів завжди буде цікавити поведінка людини в екстремальних обставинах, коли повною мірою розкривається його сутність. Із іншого боку, такі твори не даватимуть змоги людству забути таку масштабну катастрофу і примушуватимуть чиновників та політиків різних країн до проблем екології, енергетичної безпеки та медицини. Нарешті успіх вами згаданого серіалу призвів до збільшення потоку туристів до зони ЧАЕС, що може сприяти розширенню ділової активності наших краян.

- Чи може якимось чином сприяти покращенню їхнього соціального захисту наявність зони відчуження?

- Слід ураховувати, що життєдіяльність місцевих територіальних громад та формування їхнього бюджету суттєво відрізняється від функціонування Зони відчуження, яка має свою дирекцію, підпорядковану безпосередньо Кабміну.

Щодо місцевого самоврядування територій, що прилягають до цієї Зони, тут актуальним питанням залишається працевлаштування людей, багато з яких свого часу працювали на обслуговуванні цього ядерного об’єкту. Свого часу Міністерство екології та енергетики розробляло рекомендації щодо розміщення сонячних електростанцій. Дещо в цьому плані зроблено, але замало. Тому для соціальної реабілітації людей та підвищення господарської активності в районах, що прилягають до Зони відчуження важливо на практиці передбачити пільговий режим.

- Як відомо, навколо зони ЧАЕС утворено заповідник, який є чи не найбільшим за площею в Україні. Там нині мешкає чимало диких тварин, тому дехто пропонує навіть дозволити мисливство в цій місцевості…

- Справа в тому, що в самому заповіднику частина території входить до радіологічного дослідницького центру – там заборонено не тільки полювання, але й збір грибів та ягід. На інший, прилеглій, території – звичайно можна пожвавити господарську діяльність. Зрозуміло, не полювання дозволити, а сприяти лісникам у висадці дерев, які зменшують наслідки радіаційного ураження територій. Гадаю, що в цьому сенсі нам потрібно тісніше співпрацювати з японцями, які мають певний позитивний досвід подібної оздоровчої для природи діяльності.

Михайло Гончар

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", експерт із міжнародних енергетичних та безпекових відносин.

- Аварія на ЧАЕС мене застала на Кавказі, де я, по закінченню інституту проходив службу на офіцерських посадах у Військово-повітряних силах СРСР. Спершу ми не мали жодної інформації про те, що трапилося під Києвом, але чутки в Радянському Союзі поширювалися швидко. Згодом мені вдалося зателефонувати до дружини і вона стисло розповіла і про першотравневу демонстрацію в столиці і про настрої людей, які панували тоді…

А про реальний масштаб цієї техногенної катастрофи я дізнався з документів вже тоді, коли з початку 90-х років безпосередньо став займатися проблематикою енергетичної безпеки на аналітичних посадах в системі Ради національної безпеки і оборони України та у Національному інституті стратегічних досліджень.

- Із огляду на те, що пройшло чимало років, засідало кілька комісій, як у часи УРСР, так і вже за добу Незалежності, що стало головною причиною аварії? Невже горезвісний людський фактор?

- Людський фактор завжди присутній, і на ньому був зроблений акцент у висновках першої комісії (на яких серед іншого ґрунтувався судовий вирок керівництву ЧАЕС) , але згодом, у подальші роки пояснення причин аварії були переглянуті, у тому числі і в МАГАТЕ. Консультативний комітет з питань ядерної безпеки (INSAG) в 1993 році оприлюднив новий звіт,  що приділяв більшу увагу серйозним проблемам в будові реактора. У цьому звіті багато висновків, зроблених 1986 року, за гарячими слідами подій, визнано помилковими.

На сьогодні більшість експертів схиляється до думки, що причини аварії такі:

• реактор типу РБМК був неправильно спроєктований і небезпечний;
• персонал не був проінформований про небезпеки;
• персонал дійсно допустив ряд помилок, але ненавмисно порушив наявні інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
• нарешті вимкнення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.

Підсумовючи, можна сказати, що людство зробило певні висновки після аварії на ЧАЕС та на японській Фукусимі.

Добре хоча б те, що нині в Україні на 15-ти реакторах чотирьох наших атомних електростанцій вже не експлуатуються реактори типу  РБМК.

- А загалом чи є майбутнє у ядерної енергетики, враховуючи той факт, що після Чорнобиля зелені партії Німеччини та Австрії, Бельгії та Швейцарії  намітили згодом відмовитися від ядерної енергетики?

- Можливо далека перспектива й полягає в тому, що й у нас відмовиться від експлуатації АЕС, але в достатньо великий хронологічній перспективі альтернативи ядерної енергетиці немає. По-перше, зроблені заходи щодо посилення технологічної безпеки експлуатації АЕС, з іншого боку, останнім часом в рамках боротьби з кліматичними змінами, атомні станції стали відносити до беземульсійної енергетики, тобто тієї, які дає емульсію викидів парників газів.

До того ж для України атомна генерація є базовою, оскільки формує від 52 до 56 % загальної енергії.

- У ЗМІ поширилися чутки, що нині атомна енергетика стає збитковою?

- Тут варто не плутати атомну енергетику в цілому із суб’єктом господарювання в особі «Енергоатому». А ще певний перекіс у балансі прибутків та витрат пояснюється суттєвим лобізмом олігархічних структур, які задіяні в сфері традиційної енергетики. Не обходиться, звичайно, без елементарної корупції, бо традиційна енергетика знаходиться в приватних руках, а «Енергоатом» - структура державна. І ось за допомогою різноманітних схем усі прибутки осідають у приватних кишенях, а борги переписуються на державу…

До речі, про корупцію. Колись, здається в 2011-му році,  на одній з міжнародних енергетичних конференції я спілкувався з послом однієї з європейських країн. Мова йшла про внесення коштів на ліквідацію аварії на ЧАЕС, потрібні були додаткові ресурси, аби завершити спорудження конфайнмент (саркофагу)  над четвертим реактором, який власне й вибухнув у 1986-му році). Внесок країни, що представляв цей дипломат був невеличким, тому він дав запит до керівництва країни: аби не пасти задніх підняти тодішній внесок з шестиста  тисяч євро хоча б  до мільйону . І той мені по секрету сказав, що негативну відповідь з його столиці супроводжувало інтернет-посилання на новину про те, що український олігарх придбав у Лондоні особняк за рекордну суму в 222 мільйонів умовних одиниць…

- Ми досі відвозимо ядерні відходи від експлуатації атомних електростанції до російського Красноярську?

- Більш того, ще сплачуємо за таку послугу чималу суму, однак це випливає зі старої (укладеної задалеко до агресії РФ) нашої угоди. Але вже наступного року захоронення подібних відходів буде здійснюватися на сховищі в зоні ЧАЕС.

Володимир Удовиченко

Ексмер Славутича, президент клубу мерів України, координатор Офісу реформ у Київському регіональному відділенні Асоціації міст України, депутат Київської обласної ради

- Приблизно через рік, а саме в березні 1987 року мене призначили першим заступником голови оргкомітету Київського облвиконкому нового міста Славутича, куди з Прип’яті евакуювали родини працівників ЧАЕС. З 1990 року шість разів поспіль обирався на посаду Славутицького міського голови, яку займав до 2015 року.

- Про що говорить особисто Вам нинішній сумний ювілей Чорнобильської катастрофи?

- Насамперед, вкотре в річницю аварії, приходить розуміння, що держава надзвичайно мало дбає про тих, хто від неї постраждав. Як про ліквідаторів, так і про звичайних людей, яких зачепила ця страшна трагедія.

Судіть самі: тільки у нас, на Київщині проживає близько 620 тис. осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це третина населення нашої області і третина від загальної кількості постраждалих від аварії в Україні. Тобто, саме по нашій області пройшлася ця трагедія і саме для Київщини, в першу чергу, важливий захист чорнобильців.

Кілька років тому додумалися до такого, що держава навіть розглядала скасування пільг чорнобильцям. Знадобилося два роки, щоб Конституційний суд визнав те рішення незаконним! Варто нагадати читачам, що у ст. 16 Конституції України написано, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави.

- До речі, на останньому засідання погоджувальної ради парламенту, вирішено, що питання пенсійного забезпечення ліквідаторів аварії на ЧАЕС буде розглядатися у четвер, 29 квітня, оскільки профільний комітет Верховної Ради вже підготував необхідні зміни у законодавство.

- Однак справа не тільки у пенсійному забезпеченні. Потрібно покращити матеріальний рівень щорічної допомоги на оздоровлення, неухильно дотримуватися того, щоб ця допомога надавалася безперебійно, відшкодувати громадянам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, кошти витрачені на дорогі операції та лікування, тощо.

- Але, окрім парламентського рівня влади, є ще й регіональний…

- На жаль, через протистияння в Київській обласній раді ми до дати 35-річчя аварії на ЧАЕС не зуміли досі ініціювати вирішення цих питань в області прямо зараз, однак приступимо до цього відразу ж, як тільки відбудеться сесія. 

Наголошую, третина мешканців Київщини – чорнобильці. Наш прямий і безпосередній обов'язок – забезпечити їм належний захист.