Де ремонт? Що відбувається на дорозі від траси Київ–Харків до Баришівки

Ситуація в Коржах дуже симптоматична

Частковий ремонт дороги від траси Київ–Харків до Баришівки, який мав би полегшити рух і покращити безпеку, залишив по собі більше запитань, ніж відповідей. До редакції «Моя Київщина» звернулися місцеві жителі, які втомилися чекати на реальні зміни — і мають право знати, чому зупинили роботи, хто за них відповідає і що буде далі

Маршрут через село Коржі давно вважався однією з найпроблемніших ділянок у громаді. Ями, вибоїни, відсутність нормального покриття перетворювали звичайну поїздку на щоденний виклик для водіїв. Протягом останніх місяців, як вказують небайдужі селяни, вони неодноразово зверталися до різних інстанцій, включаючи поліцію.

І ці звернення дали результат: були встановлені дорожні знаки, які обмежують рух великогабаритного транспорту, а також розпочалися роботи — зокрема, зняли асфальт у 4–5 точках на перехрестях і в межах села, на кількох ділянках у селі уклали нове покриття й облаштували заїзди до окремих дворів. Однак на цьому все й зупинилося.

Стан дороги загалом залишився критичним: ями у центрі села, на виїзді та на головному маршруті, відкриті ділянки без асфальту, призупинені роботи. Замість ремонту — поверхові рішення, які не вирішують проблему, а лише її маскують.

У відповідях на звернення чиновники посилались на очікування фінансування та сприятливих погодних умов. Проте мешканці так і не отримали чіткої інформації про те, коли й ким роботи буде завершено.

Паралельно обговорювалась і ідея змінити статус дороги (від траси до перехрестя Баришівка-Березань) на регіональну — адже маршрут активно використовується як об’їзна для великогабаритного транспорту, а покриття такого навантаження не витримує. Водночас жодних рішень щодо цього немає, адже зміна статусу відбувається виключно на рівні держави, а не на місцевому.

Ще більше занепокоєння викликає відсутність прозорості, бо не було офіційних повідомлень про те, хто був ініціатором цих робіт, хто їх фінансував. У громаді виникають припущення, що активність із ремонтом може бути пов’язана не з турботою про безпеку, а з намаганням зменшити суспільне невдоволення на тлі дискусій про можливе будівництво сміттєпереробного заводу у Баришівській громаді.

Інформація про контроль якості робіт теж суперечлива — відомо лише, що до процесу могла бути залучена Державна аудиторська служба, до якої також були звернення, зауважують місцеві.

У результаті маємо ситуацію, де громада залишається на узбіччі не лише дороги, а й рішень. Зроблено мало, пояснено ще менше, а головне питання звучить голосно і просто: коли дорогу, якою щодня користуються сотні людей, нарешті зроблять безпечною?