Депутат Київоблради Іван Ступак: представники "Батьківщини" уже вважають себе переможцями
"Моя Київщина" поспілкувалася з депутатом Київської обласної ради від БПП-"Солідарність" Іваном Ступаком про минуле в Службі безпеки України, корупцію в області, майбутні вибори та позицію президентської фракції в області
- Інформації в мережі про Вас майже немає. Для початку розкажіть про себе. Де навчалися та працювали?
- З 1999 року я живу в Києві. Навчався у Національній академії СБУ, закінчив у 2004 році. З цього ж року по 2015 я працював у Головному управлінні СБУ в Києві та Київській області. Основна моя специфіка – протидія економічним злочинам і всьому, що з цим пов’язано.
- Чому Ви пішли з СБУ?
- Після 11 років роботи у мене виникли кон’юнктурні розбіжності з керівництвом. Ми зійшлися на аграрному питанні. Мій керівник хотів бачити мене "в землі", а я був проти. Тому мені довелось піти.
За всі роки були різні вказівки, різні речі там робили, але вони не виходили за рамки закону. А потім з’явилися явно злочинні накази. От, наприклад, один з таких стосувався ТРЦ "Проспект" поряд з метро "Чернігівська". За наказом керівництва потрібно було зробити так, щоб він припинив свою роботу. Але видимих причин для цього не було. Зазвичай, коли дають такі вказівки, є конкретна інформація про те, в якому напрямку треба працювати. Але там не було нічого.
Потім я з’ясував, що там просто старий корпоративний конфлікт. Аналогічна ситуація вже була з ТРЦ "SkyMаll", там ірландські та українські інвестори посварилися. А "Проспект" входить в ту ж саму мережу. Тобто я зрозумів, що мене використовують для вирішення проблеми, за яку начальство взяло гроші.
Я вважав себе найхитрішим: не відмовився від наказу, але й не виконував його. Це побачили мої безпосередні керівники, доповіли начальству, що взагалі ігнорую їх вказівки. Тому мені створили неможливі умови праці, як зазвичай буває в таких ситуаціях, і згодом мені довелося піти.
- Ви плануєте повертатись в СБУ?
- Ні, не планую.
- Ваш батько (Іван Ступак - екс-нардеп від Партії регіонів - Ред) був дуже впливовою людиною як у структурі СБУ, так і в політиці. Яким чином це позначилось на Вашій діяльності та взагалі на житті?
- Всі 11 років роботи моя кар’єра просувалася без його "педалі" чи "волохатої руки". З 2004 по 2014 роки я працював виключно на оперативних посадах у Головному управлінні СБУ у місті Києві. Перша керівна посада, яку я отримав тільки у 2012 році, начальник сектора у маленькому районному відділі на лівому березі, а не в Центральному апараті.
- Але можливість така була, правда?
- Ні, у нього така позиція, що всього треба досягати самостійно. А мені так навіть простіше. Скільки сам зміг – стільки й зробив.
- А правда, що ваш батько був у "Соцпартії"?
- Вона називалась "Соціалісти". Здається, її зараз немає, але не буду стверджувати. І взагалі на політичні теми ми з ним не розмовляємо, бо в кожного свої погляди. Просто у нас є багато друзів і знайомих, що пересварилися через політику. Ми домовились просто не обговорювати це. У сімейних відносинах взагалі варто менше піднімати політичні теми.
- Звідки з’явилася ідея йти в політику?
- У 2015 році, коли я звільнився, була ідея продовжувати працювати у новостворених правоохоронних органах. Я подав документи до НАБУ й почав проходити конкурси. Перший, законодавчий, я пройшов, а от на другому – засипався. Там були загальні знання й логіка. Я спочатку розчарувався. А потім багато моїх колег, які зараз продовжують працювати в СБУ, почали подавати документи, з легкістю пройшли законодавчий тест, а логіку провалили. Тоді нас семеро одночасно провалилось, а це наштовхнуло на роздуми, що є якийсь штучний фільтр для СБУшників, які намагаються потрапити в НАБУ. Мене це трохи заспокоїло, тому треба було рухатись далі.
Спочатку була ідея відкрити власну компанію. А потім я зрозумів, що наближаються вибори в обласну раду. Я не знав, з якої позиції туди можна потрапити, адже ніколи не був пов’язаний з виборами. Я спостерігав за ними, як правоохоронець, але ніколи не брав участі. Мені запропонували спробувати себе у цій сфері. Але сказали, що всі округи вже давно поділені. Є один, але найбільш віддалений. "Мінус" у тому, що він малонаселений, багато доведеться їздити. "Плюс" – більше шансів, що оберуть тебе, як особистість, а не картинку з телебачення.
Я спробував. Спочатку довелося навчитися спілкуватись з електоратом, не просто сказати щось про себе, а саме зацікавити собою. Всі думали, що я один раз приїду й не буду більше з’являтись. З виборцями заключили неформальний договір: вони допомагають мені, а далі я буду допомагати їм. Хто повірив – добре, інших я переконаю до цього часу. Мене обрали депутатом, і відтоді я кожних півтора-два тижні на окрузі намагаюсь довести, що це було не дарма. Окрім того, я не створюю штучний фільтр у вигляді помічників, що приймають дзвінки, всі телефонують мені особисто.
- Чого вам особисто вдалося досягнути, будучи депутатом облради?
- Варто почати з того, що в обласній раді я є членом комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, законності, правопорядку, взаємодії з правоохоронними органами та запобігання корупції. З самого початку, коли депутати розподілялися по комісіях і я сказав, що хочу в регламентну, на мене подивилися так, ніби я нічого не розумію, або розумію багато, якщо йду туди. Я туди потрапив свідомо, а не мене туди засунули. У мене знань про комунальну сферу небагато, тому я цим і не займаюся. Але розумію, як працює правоохоронна система, і як з позиції громадськості змусити її працювати на людей.
До прикладу, ми влаштовували масштабні обговорення питання пожежі на АЗС "БРСМ", куди запрошувалося багато людей і преса. Ми два роки не давали затихнути питанню з приводу пожежі. Приходили представники від Наливайченка, прокурори, поліція, ДСНС, щоб розповісти про людей, які постраждали, але не отримали статус потерпілого в цій кримінальній справі. Але врешті-решт ми теж не всесильні. Я неодноразово приходив на судове засідання у Васильків і після третього разу побачив, що справу відверто "зливають".
У ній було четверо підозрюваних. І на засіданні, коли суддя почав зачитувати присутніх, одного не було. Він сказав, що не може почати слухання, доки всі не прийдуть. А через 3 місяці не прийшло двоє, і так далі. А прокуратура не хоче реагувати, тому, на жаль, все затихло. Проти системи йти не виходить.
Зараз намагаюсь зробити міжнародний проект, хоча починав його в межах району. Мова йде про пункт пропуску через державний кордон "Вільча". Коли починалася виборча кампанія, мені казали, що це та річ, яка допоможе вдихнути нове життя в район, адже це інвестиційна справа.
У району грошей немає зовсім, зона відчуження, і загалом депресія, тому ніхто не хоче відкривати тут нові підприємства. Наразі пункт пропуску міждержавний, тобто українець і білорус можуть проїхати, а литовець вже ні. А якщо змінити статус на міжнародний, то це буде пряма дорога Одеса-Київ-Вільча-Мінск-Клайпеда аж до Балтійського моря, а це вже зовсім інший масштаб.
Наразі ми активно просуваємо дане питання. Воно буде одним із основних на жовтневому форумі Україна-Білорусь в Гомелі, а вирішувати статус кордону будуть на рівні президентів чи віце-прем’єрів. Це питання є надзвичайно важливим, адже багато білорусів їздять цією дорогою, хоч вона розбита і не дуже зручна. Для початку вони їдуть до нас за продуктами, бо асортимент більший, і ціни менші. А найголовніше – аеропорт "Бориспіль", бо їм краще літати від нас, а не з Мінська. В українського литовища ширша географія, дешевші білети і значно більше безпересадкових рейсів.
- Була інформація в Київській ОДА з приводу майбутнього відкриття пункту пропуску, але Вас там не згадували. Воно подавалося, як ініціатива адміністрації.
- Це окреме питання. Я знаю правду, люди в районі знають, а те, що адміністрація висвітлює це трохи однобоко, то інша справа.
- У квітні було анонсовано створення міждепутатського об’єднання "Єдність", але про його роботу чули один раз, чому?
- Коли створювалось об’єднання, то воно формувалось в якості противаги тій більшості, яка існує. Адже найбільша фракція в раді – пропрезидентська, але вона ні на що не впливає, хоча так бути не повинно. Тому "вищі уми" подали ідею створити нове міжфракційне об’єднання, куди змогли б увійти всі, хто не задоволений діючою ситуацією в облраді.
Навколо "Єдності" згуртувалися Наш край, БПП, Самопоміч та один від Укропу. Загалом 44 депутати, але ця більшість настільки хитка, що коли не приїхало дві людини – її вже немає. Взагалі об’єднання існує, але всі хотіли протестувати його на ділі, бо на папері можна було намалювати хоч 56 депутатів. На останній червневій сесії спробували – ніби є більшість. Зараз ініціюється нова сесія, але голова ради Ганна Старикова поки не хоче її збирати.
- Тривалий час вже є протистояння між обласною радою й адміністрацією. Наскільки сильно воно впливає на область? Хто в цій ситуації більш неправий?
- Сильно, навіть дуже. Насамперед, ті люди, які зараз займають посади голови обладміністрації та облради не є самостійними фігурами. У кожного з них є зовнішнє управління, або ж люди збоку, які допомагають їм приймати рішення. Всі добре розуміють, що голова ради Ганна Старикова замикається на Костянтина Бондарєва, або напряму на Юлію Тимошенко, бо вони часто зідзвонюються. А Олександр Горган замикається на свого куратора Ярослава Москаленка.
Тому конфлікт виникає не між Стариковою та Горганом, він значно вище. Неодноразово виникали ситуації, коли в них були якісь суперечки, але вирішувались вони наверху. Саме звідти йдуть усі розбіжності та непорозуміння.
- Чому така слабка позиція БПП в області? І взагалі в партійній системі?
- Дуже вплинуло те, що часто змінювалися губернатори. Спочатку був Володимир Шандра, потім Максим Мельничук, тепер Олександр Горган. Мельничук пішов через корупційний скандал, що дуже неприємно. Всі ці речі впливають на позицію партії, як такої.
Я взагалі намагаюсь не влізати у партійні речі, бо потрібно мати великий досвід і бажання. Для мене цікавіше взяти якусь проблему, вирішити її, або направити в правильне русло, щоб побачити кінцевий результат. Партійне – це пусті балачки, що ні для кого не секрет. А мені це не цікаво.
Востаннє у нас була велика комісія, куди приходили жителі Вишневого і скаржилися на незаконне будівництво. Вони хотіли звернутися до Генпрокуратури, щоб там розслідували їх справу. Але я порадив не писати листи з проханнями прискорити розслідування, а дізнатися, звідки йде електричний провід на будівництво, адже без нього нічого не буде. Ось я хочу, щоб люди отримували такі поради. А через деякий час ми зустрінемося й побачимо, як розвивається справа.
- Туди втрутилася політична сила, яка на хвилі цього хоче заробити грошей і політичні бали. Це "Соціалістична партія" Киви. Вони у цій ситуації виявилися посередником у переговорах між громадою та забудовником. На кінцевому етапі половину території забудують, а половина буде парком. Тут немає ні законності, ні логіки, але чомусь людей влаштовує такий вихід з ситуації.
- З іншого боку – немає жодного механізму, який би змусив забудовника знести те, що побудоване, бо в це багато вкладено грошей. Тим більше, у нас судова система дірява, бо рішення суду можна купити. Наприклад, Господарський суд. Математика формування вартості судових рішень, за курсом 15-16 грн/долар, була такою, що на кожен 1 000 000 грн ваших позовних потреб, потрібно заплатити в суд 10 000 доларів. Арифметика дуже проста.
У забудовника достатня кількість коштів, тому він може дозволити собі отримати те рішення, яке йому потрібне. Ми завжди ставимо в приклад Америку, коли говоримо про те, як працює закон. Коли перший президент США ще не прийняв присягу, в Конституції вже була прописана норма щодо його імпічменту. Тобто немає такого, що президент володіє усім, як у нас.
Головна моя позиція – дати правильну пораду і допомогти конструктивними діями.
- Як боротися з корупцією в Київській ОДА?
- Для цього у нас є компетентні органи. Їх навіть декілька – НАБУ, СБУ, МВС і прокуратура, яка безпосередньо розслідує такі справи. Органів достатньо. У нас немає судових вироків, тому корупціонери не хвилюються. Є керівники структурних підрозділів у Київській ОДА, по яких відкрито близько восьми кримінальних справ за різними статтями, але їх це мало бентежить. Звісно, тривога присутня, але особливої напруги вони не відчувають. Люди розслабились, бо не мають покарання.
У пресі часто є публікації про резонансні події, коли затримують хабарників. А мене завжди виводить із себе фраза – "йому загрожує до 12 років позбавлення волі". Та зазвичай під суд йдуть дрібні чиновники. А вони беруть хабарі не для того, щоб купити собі другий Lexus чи поїхати на Мальдіви, просто нема чого їсти. Його зловлять, засудять і посадять...
А якщо ти чиновник якогось міністерства, тебе ловлять за хабар у 3 млн доларів, тоді 2,5 млн доларів віддаєш на вирішення питання і повертаєшся на свою посаду. От якби люди бачили, що міністра посадили, значить він не зміг вирішити це питання, значить більше так не вийде, значить це складно і дорого. Великих чиновників у нас майже не ув’язнювали. Сидів Юрій Луценко і Юлія Тимошенко. Відбуває покарання нардеп Лозинський, який убив людину. Ув’язнений і суддя Зварич, але він потрапив на таке зіткнення епох, коли його діяльність не подобалась багатьом людям в Києві й саме тоді потрібно було дати якусь значну жертву. Ну і в Америці вже 20 років сидить Лазаренко. Все... А відкритих справ і гучних заяв було набагато більше.
Затримувалися чиновники різних рангів, але це нічим не закінчувалось. Маленьких зазвичай садять, великих – випускають, така особливість нашої ментальності. У таких випадках згадую Родіона Кірєєва. Йому сказали посадити Тимошенко, за що отримав грошову винагороду і кар’єрний ріст. Він це зробив, але зараз утікач і ніхто не знає його грошового стану, та чи живий взагалі. Тому судді стараються не садити велику "рибу", бо при новій владі її можуть призначити генеральним прокурором. І потім "кривдникам" треба буде тікати. Для чого ризикувати своєю репутацією при цій владі, якщо завтра ти можеш бути втікачем? Хитра логіка… Тому в нас немає жодного вироку.
Ми нещодавно з колегами обговорювали частину 5 статті 258, вона стосується тероризму. Весь бізнес у нас винищується цією статтею. За останні 4 роки було відкрито 500 таких кримінальних проваджень. Вартість закриття одного – 50 тис доларів США. Це просто бізнес.
- Чи Ви підете наступного разу в депутати?
- Так, хочу. Переконаний, що я виконую всі передвиборчі обіцянки. Коли йшов на цю посаду, то давав слово, що я підтримую людей, а вони підтримують мене. Не маю бажання стати депутатом один раз і втекти. Це не цікаво. І не хочу, щоб мені було соромно. Я вважаю, що маю повне право йти, і ніхто не зможе мені сказати, що я когось обманув.
- Які основні проблеми на своєму окрузі Ви бачите. Окрім того, що Поліський район - депресивний, там немає роботи, молоді тощо.
- У зоні відчуження діти продовжують хворіти. Вони навіть на фізкультуру не ходять. Ми проводимо її у школах для "галочки", щоб нічого не сталося з дитиною. Тобто передусім – це екологія.
Друге – людей дуже сильно давить правоохоронна статистика. Є ряд місць у зоні відчуження, де люди збирають гриби та ягоди, хоча там не забруднена територія, але обнесена парканом. Приїжджає поліція і оформляє такий самий протокол про адміністративне правопорушення, як і для тих, хто проникає незаконно в зону відчуження з метою екстремального туризму. Людей це обурює, але в поліції є статистика, яка повинна бути заповнена.
В регіоні немає підприємств і ніхто не хоче їх відкривати, бо до Києва 110-120 кілометрів. Я намагався звернути увагу людей на це. Зараз у нас є надія "пробити" кордон, нехай адміністрація візьме на себе всі лаври. Особисто я не женусь за славою. Це дозволить трохи грошей залишати в районі. Можна кафе відкрити, там навіть це буде великою подією, наскільки складна ситуація. Будь-який бізнес, навіть магазин поставити – це вже якесь життя. Зрозуміло, що в Києво-Святошинському районі, де 1,3 млрд грн виділяється лише на розвиток, можна відкрити два супермаркети "Сільпо", а цього ніхто особливо не помітить. А для мого району кожен маленький магазин на вагу золота.
- Частину коштів від будівництва СВЯПу (Сховища відпрацьованого ядерного палива) направили на ремонт мостів. А чому їх спрямували на інфраструктуру, а не соціальну сферу?
- З приводу цього я засмутився трохи. Переписувався на цю тему з Олександром Горганом. Близько 100 млн грн вже спрямовані на реконструкцію мостів. Апеляція була така, що будується СВЯП, і для цього необхідно постійно переїжджати мости. А техніка завантажена будматеріалами, от вони й не витримують. Якщо ми хочемо побудувати таке сховище, то спочатку потрібно зробити дороги, щоб машини могли безпечно рухатися. Здається, в цьому є логіка. Я питав у місцевих, чи справді є проблема з мостами. Вони підтвердили, що їх потрібно ремонтувати, але чи вартує це 100 млн грн, я не знаю.
- Це лише перша частина надходжень, чи варто відстоювати фінансування соціальних об’єктів, а не інфраструктури?
- Звісно. Я людям пояснюю, що побудувати в районі школу не є проблемою. Але чи потрібна вона буде. У людей спочатку ступор. У школі буває 30-40 учнів, і доводиться закривати весь другий поверх, бо немає коштів на його опалення. Можливо, потрібно зараз зробити дороги, а коли відкриється пункт пропуску, то почнеться рух коштів.
Побудуємо школу, де немає кому вчитися – і грошей не буде. А через декілька років там і вікна розкрадуть. І район втратить все, а хіба це потрібно?
Можна відремонтувати дорогу, відкрити АЗС чи кафе, а від цього почнуть залишатися кошти в районі. І потім підприємства будуть відкриватися. Краще так, бо фінансувати зараз школу чи садок, недоцільно – гроші просто згорять. Потрібно більше планувати наперед.
- А Ви будете працювати у виконавчій владі?
- Я думаю, що це було б правильно. Переконаний, що на більшу повагу заслуговують ті люди, які щось роблять, а не просто сидять і критикують. Адже для цього багато розуму не потрібно. Просто відкриваєш стрічку Facebook та шукаєш все погане.
- Які у Вас ідеї з приводу цього? З чого починати? Відразу в адміністрацію чи в район?
- Чомусь багато хто хоче в Департамент містобудування і архітектури, бо там класно. Але якщо ти не відрізняєш бетон на міцність, звичайну цеглу від вогнетривкої, значить ти йдеш туди просто заробити грошей, або щоб інші на тобі заробляли, бо ти дурень і нічого не розумієш. Треба працювати там, де ти фахівець.
Я тривалий час працював у правоохоронній системі. Тоді багато речей я сприймав як необхідність. Тільки коли ти виходиш за межі системи, то дивишся на цю ситуацію і розумієш, що це дурниця. Але тоді вважав, що все логічно.
Ми вели статистику своєї діяльності, яку формували в таблиці. Наприклад, скільки ти спіймав терористів, чи скільки підозр терористам вручено. Керівник бачить твою роботу тільки в цифрах. У звітний період треба подати документ, який би підтвердив твою роботу. Але іноді доводилося придумувати що-небудь, аби заповнити всі клітинки. А такого бути не повинно. Треба працювати на результат, а не на показуху.
А найбільша їх хвороба – статистика. Кожен наступний рік показники повинні бути кращими, ніж в минулому. Якщо говорити, що злочинності стало менше, то насправді ні, просто погано шукаєте. Вона - всюди. Виходить, за статистикою злочинність росте, а якщо вона впала, значить погано працюємо.
- А така ситуація у всій силовій структурі, чи тільки в СБУ?
- Всюди всі орієнтуються лише на статистику, яку можна побачити й показати. З кожною справою так не вийде. Треба показати листок, а він має бути гарним. От ми збирались за великим столом і починалися, так звані, "публічні страти".
Одна з причин, через яку я пішов – статистика. Її використовували не завжди за призначенням. Я не хвалю себе і не розповідаю, що був найкращим співробітником. Щось виходило краще, щось гірше.
І от ти показуєш свою роботу в таблиці, а вони кажуть: "Оце все? Я у твоєму віці таких по 45 робив у день". Тобто ти зробив щось – маячня, бо того завжди мало, а не зробив – взагалі жах. У мене були провали, але й були досягнення.
- Яка справа найбільше запам’яталася?
- Тендерна палата України, яка у 2008 році монополізувала всі тендери й торги. Нею керував Антон Яценко. Там були компанії-паразити, які заробляли на тендерах. Наприклад, державна структура організуєте тендер і закуповуєте олівці на 2 млн грн, а приходить компанія, яку вчора заснували, і починає блокувати торги. Таким чином, змушували віддавати перемогу новій компанії, яка залишала собі 20% від суми угоди, а інше віддавали підряднику. Тобто чисті паразити.
І ми дізналися, що вони виводили готівку через Миколаїв кожного тижня. Це був маленький конвертаційний центр. Раз у тиждень непомітний зелений "жигуль", як на роботу, їздив до Києва і привозив 1 млн грн. Ми їх знайшли, тендерну справу в палаті розкрутили й повідомили президенту, а він вже приймав рішення. І мені пообіцяли, що буде нагорода у вигляді дотермінового звання. Але кожного дня "ставки" почали падати. Спочатку замість звання вже обіцяли медаль, потім через декілька днів вони зійшлись на тому, щоб дати мені папірець-подяку.
- У якому званні ви звільнилися?
- Майор. Мені не вистачило півроку до підполковника. Але я цим пишаюсь, мені майор навіть подобається більше, ніж підполковник, бо це звучить якось неповно.
- Ви розумієте роботу силової структури зсередини. Правоохоронців справді багато, але де порядок?
- Немає.
- Чому? Їх не вистачає, чи є якісь інші чинники?
- Їх вистачає з головою, просто немає судових рішень і порушників не садять. Суддям простіше розглядати господарські справи і заробляти гроші, ніж брати участь в кримінальних речах, де починають погрожувати. І друге – немає політичної волі. Не проблема в правоохоронцях – їх достатньо. Просто, коли хочуть, тоді працюють.
Я постійно слідкую за протистоянням СБУ і НАБУ. От коли СБУ хоче, то може проникнути навіть до об’єкту, який найкраще охороняється НАБУ. Вони з легкістю ставлять "прослушку" і документують незаконні дії. Отже, можуть, коли хочуть. Чому вони не хочуть завжди? За бажанням порядок можна навести, бо можливостей вистачає.
- Виборчий процес фактично вже розпочався. Цікава Ваша думка з приводу того, чим закінчиться президентська гонка в розрізі Київської області?
- З більшістю із тих, з ким я спілкуюсь в обласній раді, ми намагаємось політичні теми не піднімати. Є колеги, з якими спілкуєшся, але не відчуваєш конкуренції, чи ворожнечі. Але я бачу, що депутати від "Батьківщини" уже вважають себе переможцями. В принципі, реклама в Тимошенко дуже потужна, і я бачу, що вона має шанс стати президентом. Я знаю, що вона зараз намагається заручитися підтримкою Ігоря Коломойського, бо це серйозний актив. Але, як мені говорять, вона його побоюється, а він її. Юлія Володимирівна не впевнена, що він виконає свої обіцянки, а Коломойський боїться втратити "1+1". При цій владі він вже втратив "ПриватБанк" – свій найбільший актив.
Я бачу, що в неї сильніша рекламна кампанія і позиція, як у політика. Критикуй все – і не промахнешся. Діючій владі завжди було важче відбиватися. Але мені здається, що в неї більше шансів на перемогу.
- Якщо Ви підете на наступні вибори, Ви будете під прапором БПП?
- Чесно, навіть не знаю. Дивлячись, яка ситуація буде. У мене зараз досить напружені відносини через власну позицію, адже вона багато кому не подобається в обладміністрації і партійній структурі.
- Ви не думаєте, що може статися так само, як у структурі СБУ?
- Може. Але мені не цікаво бути сірою аморфною масою. У мене є своя життєва позиція, є речі, які я не коментую, бо я в них не розуміюся. Іноді доводиться згладжувати гострі кути, де мені хотілося б сказати різкіше. Критиканство не люблю. Якщо це критика, то вона повинна бути конструктивною.
- Розкажіть щось про свій бізнес.
- У мене є агентство безпеки "Securiti Agency 1901". Були різні ідеї щодо назви, але я вирішив відштовхнутися від дати, коли почалась професійна охоронна діяльність у США. Це відбулося у 1901 році, коли загинуло два президенти, саме тоді була створена секретна служба.
Моя компанія займається тим, що виявляє в різних приміщеннях прослуховуючи техніку, яку розміщують не чисті на руку ділки у своїх конкурентів. На цьому все побудовано. Одні ставлять і хочуть дізнатись секрети людей, ми – виявляємо. Встановлення таких відеокамер і шпигунської техніки незаконне. Моя компанія отримала ліцензію на цей вид діяльності, тому робимо це офіційно, а більшість компаній такого спрямування в Україні є нелегальними.
- Ви працюєте у цій сфері більше року. Є попит на такі послуги?
- Коли я починав, були великі сумніви, що він буде. Але я цього прагну. Я хочу привчити людей до інформаційної гігієни. От як візити до лікаря, які треба робити раз на півроку.
Були приклади, коли бізнесмен просив перевірити його приміщення. Він був впевнений казав, що його офісна будівля під надійною охороною – всі двері відчиняються картками і кругом камери спостереження. Але в той же день ми знайшли в нього одну відеокамеру, приховану в стелі над робочим столом. Він був шокований.
- Ви відчуваєте, що у цій сфері зможете чогось досягти?
- Є інтерес, але я хочу його закріпити у вигляді серйозної роботи, довести це до рівня культури, щоб раз на півроку бізнесмен переконувався, що все спокійно.
Насамперед, велика кількість техніки ввозиться незаконно. Ми не забуваємо той аспект, що "оборотні в погонах" за певні гроші готові встановлювати техніку і вистежувати. В Україні є близько тридцяти компаній, які займаються виробництвом шпіонської техніки нелегально. Одна з них у минулому році реалізувала цієї продукції на 8 млн грн, значить попит на неї великий.
- Як Ви проводите вільний час?
- Я люблю спорт. Раніше був зовсім не спортивний і не розумів людей, які в зал ходять. Це було мені не потрібно, та й часу на це не було. Останні 5 років я люблю тренажерний зал. Пробував займатися айкідо, виявилося, що це не моє, як і бокс. Знайшов себе у великому тенісі, там я отримую справжнє задоволення від гри. Люблю читати книги. Мені нещодавно сказали, що маю безладні інтелектуальні зв’язки. Читаю багато різних книг і роблю це одночасно.
Читати "Моя Київщина" у Telegram