Депутат Київської обласної ради Георгій Цагареішвілі: Разом переживемо зиму і здобудемо перемогу, іншого не буде

Георгій Цагареішвілі

Про те, чим займалися і займаються депутати Київської облради під час війни, про гуманітарні питання, а також роботу місцевої влади «Моя Київщина» поспілкувалася з депутатом облради, головою фракції «Євросолідарність» Георгієм Цагареішвілі
 - Пане Георгію, відомо, що Ви брали участь в організації евакуації мешканців у перші дні окупації Київщини? Які труднощі виникали і коли саме ви вирішили вступити до лав ЗСУ?
- З першого дня ситуація в області була непроста. З боку Білорусі росіяни перейшли кордон і швидко дійшли до Бородянки. Я тоді знаходився на місці, тому було вирішено організувати добровольче формування. Зібрав хлопців, які розуміли, що настав момент, коли треба захищати свій дім, свою країну. Організувалися, буквально за три-чотири дні, зареєструвалися, отримали відповідні документи, сформували Добровольче формування – батальйон «Скіф» у Василькові Обухівського району. Виконували ті завдання, які перед нами ставилися, паралельно займалися гуманітарними питаннями.
Треба було дуже швидко знайти транспорт, форму, бронежилети, шоломи. За допомогою ми зверталися до кого тільки можна було, і за два-три дні ми зробили стільки, ніби минуло три-чотири місяці. Спільними зусиллями результат отримали швидко, народ згуртувався і дав гідну відсіч агресору. Це історія, яку пише український народ,  історія мужності і любові до своєї Батьківщини.

Паралельно в Київській області був створений штаб, і звісно, постали різні завдання, зокрема треба було підтримати ситуацію с гуманітарною допомогою. Найскладнішою була евакуація в Бородянці, куди направляли і автобуси, і людей. Витримали гідно, але ціною великої крові, - багато людей загинуло, багато будівель зруйновано. В Ірпені, як і в Бородянці також організовували евакуацію, дуже хотіли, щоб постраждало найменше людей, але, на жаль, не вдалося, через часті зриви планів по евакуації. Після того, коли добровольче формування виконало свою місію, я вирішив вступити в ТРО. Зараз я в ЗСУ, служу у 321 батальйоні ТРО, який нині дислокується у Києві. Виконую завдання, які нам поставили, а їх, повірте, чимало.
 - Із ким вдалося налагодити співпрацю для доставлення гуманітарної допомоги ?
- Депутати облради, не лише нашої фракції, а й інших, великою командою включились у цей процес: допомогу привозили і з Європи, і тут збирали, де могли. Гуманітарну роботу розвернули вдало, бо якщо ти робиш роботу, а тобі за неї багато людей дякують, значить ти робиш те, що потрібно.

Наші гуманітарні склади та штаб працюють до цього часу в Білогородці, Броварах, Бородянці. Як тільки Бородянку залишили росіяни, я зі своїми хлопцями першими двома фурами заїхали до міста. Людей на вулицях практично не було, але ми знали, що в одній зі шкіл є невеликий штаб, де було лише 9 жінок, і ні зв’язку, нічого не було. Тобто ці дві сорокатонних фури мали розгрузити 9 жінок і троє чоловіків. Найбільше з усього запам’яталося те, що ми привезли багато хліба і ще багато всього іншого, але люди просто стояли і їли хліб зі сльозами на очах. Для мене це був один із етапів, коли розумієш саме ціну життя.

Одразу ми добре налагодили роботу з обласною адміністрацією, адже зараз ніяк не треба дбати про політичні моменти, а треба всім об’єднуватися, гуртуватися, щоб захищати Батьківщину, дітей, ті цінності, які є. Відколи почалася війна і досі я не згадую про політичну приналежність. Ми точно виграємо цю війну і ми вистояли лише завдяки тому, що люди об’єдналися, згуртувалися.

- Хто з депутатів облради захищає Україну зі зброєю в руках, а хто втік з України і не бере участь у роботі облради?
- З нашої фракції чотири депутати несуть службу в ЗСУ: я, Влад Одинець, Андрій Пещерін і Тарас Костін. Якщо не помиляюся, то ще два депутати від ОПЗЖ служать у Нацгвардії. Це особисте рішення кожного. Я на це пішов добровільно. Влад Одинець створив ДФТГ в Калинівці, а Андрій Пещерін у Вишгородській ОТГ займався цим процесом. Саме там на позиціях убили його тестя, коли він разом із сином та тестем стояв на передовій. Зараз багато моїх колег готові йти воювати, але, на мою думку, не треба всім воювати, бо всі не можуть сидіти в окопах. Я навпаки прошу: хлопці, робіть сьогодні тут і те, що вам найкраще вдається. Якщо, не дай Бог, станеться така ситуація, коли потрібні на фронті будуть усі, то всі і підуть воювати. А нині ті, що залишилися в країні, вистояли і далі працюють на перемогу.
На жаль, депутат від ЄС Руслан Кузьменко виїхав із країни ще за два місяці до війни і не повернувся, тобто, не бере участі в сесіях. Мені важко і жаль, тому я залишу це без коментарів.

- Як часто Ви буваєте на передовій? Над чим працюєте?
- Ось нещодавно подзвонили, викликали. Не знаю, куди нас відправлять, адже заздалегідь цього ніхто не говорить. Буває по-різному, але завдань вистачає. Я, як командир групи логістики, займаюся забезпеченням батальйону, бо мене не влаштовує займатися лише воєнними справами, я все-таки більш цивільна людина і військовим став недавно. Все, що можу та вмію, я намагаюся організувати і зробити.
 - Хто з депутатів ігнорує допомогу армії, а хто навпаки активно допомагає?
- Наші люди всі в процесі. Зараз не час для піару, люди це бачать, але забороняти інформування в соцмережах також не треба, нехай люди показують свою роботу. Я й сам не кричу і не піарюсь, просто роблю свою роботу. На щастя, дуже багато депутатів в обласній раді займаються різними справами і досить вдало. Прізвищ називати не буду, скажу лише, що депутати нашої фракції працюють. На жаль, з кожним днем можливості зменшуються. У багатьох людей уже немає роботи, відповідно, нема й можливості підтримувати фінансово різні проєкти та фонди. Особисто мені безкоштовно ніхто нічого не передав, все так чи інакше пов’язано із фінансами.
- Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію про рішення об’єднати Пластовий вишкільний центр і Київський обласний молодіжний центр в єдиний заклад? Для чого це робиться? Чи доцільно?
- Наразі в Київській облраді створили робочу групу по вивченню цього питання. Тут є два фактори: зараз коштів у бюджеті обмаль, а все, що є в області, в першу чергу йде на військові потреби та на інші важливі речі, як наприклад, генератори. Оскільки у молодіжного центру є державне фінансування, ми запросили, аби не вмирали такі організації як Пластовий центр, приєднатися. Цим займається адміністрація паралельно з облрадою. Я скажу так, що керівництво Пластового центру в Україні, коли розібралося у проблемі, попросило нас вирішити це питання.

Свого часу ми фінансували Пластовий центр, але були незадоволені тим, що там відбувається. В результаті, ми віддали своє рішення на розгляд керівництву Пластового центру, а вони вже будуть вирішувати, як діяти далі. Ми побудували Пластовий центр у Бучі, і це була виключно наша ініціатива, виділені бюджетні кошти, оплачувалися комунальні послуги. А деякі недобросовісні журналісти, не вивчивши ситуації, писали, що це нечесно, і що це незалежна громадська організація тощо. Так от – це комунальне підприємство обласного центру, яке стоїть на балансі обласної ради. Звісно, очікувалося, аби був від того якийсь результат роботи, але приміщення напівпорожнє. Згодом, коли ми дізналися, що приміщення здаються невідомо кому, вирішено було об’єднатися з молодіжним центром. На жаль, деякі люди хотіли використати цю ситуацію у власних інтересах. Поки що рішення залишається відкритим: Пластовий центр є комунальним закладом обласної ради.

Я і сьогодні вважаю, що ми повинні займатися патріотичним вихованням молоді. Тому давайте цим і займатися, а не іншими питаннями. Хай визначить робоча група, а я підтримаю те рішення, яке вона прийме. Важливо розуміти, що на подальше утримання Пластового центру, який, слава Богу, не постраждав від військових дій,потрібно шукати фінансування.
- Чи стала обласна рада після повномасштабного вторгнення працювати як один єдиний механізм?
- Якщо ви слідкуєте, то помітили, що голосуємо ми дружно, підтримуємо всі програми. Ніхто не влаштовує різні політичні розбірки. Обласний бюджет максимально направлений на підтримку  військових, на соціальні питання та на медицину. Це три основні моменти.
 - Яка ситуація з наповненням обласного бюджету і які прогнози на наступний рік по виконанню програм?
- Я практично вже сказав: це підтримка військового бюджету Київської області на все, що можемо виділити нашим захисникам. Вирішили передавати їм кошти, а вони вже самі закуплять все, що їм потрібно. Друге: бюджет на медицину. Ситуація така, що багато цивільних людей постраждали, плюс військовим також потрібна медична допомога.
Це також і закупка генераторів, відновлювальні роботи, в межах можливості, залежно від того, які будуть надходження до бюджету. Маємо частину виділити на відновлення частково зруйнованих будинків в тих громадах, де велися бойові дії: у Бородянці, Бучі, Ірпені, Великій Димерці, Макарові. Є програми, які фінансуються із обласного бюджету: індивідуального відновлення будинку, засклення, ремонт дахів будинків. Поки що ніяких інших програм, на жаль, ми фінансувати не можемо. Складно зараз щось прогнозувати, адже все залежить від того, як буде далі розвиватися війна. Ходять розмови про те, що знову буде наступ на Київ та Київську область, а бюджет напряму залежить від цих процесів. Дай Бог, цього не буде, тоді у нас буде якась можливість наповнювати та керувати бюджетом.

- До речі, яка співпраця облради з ЗСУ та ТРО? Чи є готовність обороняти Київщину?
- Готовність точно є, адже ми всі розуміємо, наскільки це важливо, бо ми разом захищаємо і Київ, і Україну. Звісно, зараз наші військові набагато краще підготовлені, аніж це було 24 лютого. Наші  командири говорять, що відслідковують ситуацію, і у ворога немає достатньо сили, аби здійснити ще один напад на Київ. Ну що ж, ми маємо надію, що у них ніколи не буде сили це зробити. Давайте будемо об’єктивними –  ми здійснили неможливе. Росіяни півроку Бахмут не можуть взяти. Так, на жаль, багато людей гине, і військових, і цивільних. Але, маємо і будемо захищати свою Україну.
- Як можете охарактеризувати роботу місцевої влади?
- Звісно, що говорити можна багато, але є деякі обставини, котрі ми повинні брати до уваги. Якщо взяти глобально, то  всі голови громад були на місцях, а це дуже важливо. Ми ж знаємо, що фактично коштів у них немає, а якщо є, то лише на цільове фінансування. Звичайно, є багато незадоволених людей, хотілося б жити краще, хотілося б, щоб вирішувалися проблеми швидко, як, наприклад, з електропостачанням. Якщо ще будуть ракетні удари, якщо, не дай Бог, буде блекаут, то який би не був хороший голова громади, якщо у нього нема грошей, він мало що зможе зробити. Тому неодмінно повинна бути підтримка на рівні обласної ради, адміністрації та депутатського корпусу. Ми ж цих людей вибирали, то давайте не будемо займатися політиканством коли у країні йде війна. Давайте виграємо війну, а коли прийдуть вибори, тоді будемо визначатися. Вважаю, що для цього ще буде можливість і час.
- Чи є у вас поради, як пережити зиму?
- Я вважаю, що зараз це більше психологічна проблема, бо навіть ті люди, котрі вчора були  психологічно стійкими, сьогодні дають збій. Нічого дивного, адже майже рік йде війна, але, все одно, вважаю, що треба об’єднуватися, воювати разом, грітися разом, допомагати разом. Іншого рецепту не існує. Коли почалася війна, у мене вдома жило 35 людей, всі вони виїхали практично без нічого – не встигли забрати. Так само і у моїх друзів. Люди гуртувалися. Разом переживемо зиму і здобудемо перемогу. Іншого не буде.
- Наостанок, що б побажали жителям Київщини у новому році?
Звертаючись до читачів, я хотів би, щоб не зважаючи на те, що всі розуміють і відчувають, наскільки все тяжко, все-таки, ми об’єднувались, допомагали, робили все від нас належне, адже іноді рятує і добре слово, і щира допомога. Сьогодні на межі людських можливостей воює наша армія, наші герої, про яких не завжди й дізнаються, але вони є. Бажаю, щоб наступний рік став роком закінчення війни з нашою перемогою. Це – найголовніше!