Директор «Зернового Дому» Андрій Семенович: Майбутнє українського зерна – за громадами, а не холдингами

Директор «Зернового Дому» Андрій Семенович

Україна має всі шанси стати частиною нового європейського аграрного простору, але для цього потрібно змінити не лише технології, а й саму модель мислення. Там, де сьогодні панують великі агрохолдинги, у світі давно працюють фермерські й громадські елеватори. Саме цей шлях, на думку директора ТОВ «Зерновий Дім» Андрія Семеновича, може забезпечити Україні стійкість, конкурентність і незалежність від олігархічного капіталу

Україна й США – обидві аграрні супердержави, але підходи до зберігання зерна в них різняться кардинально. За словами Андрія Семеновича, українські елеватори залишаються технологічно складними й дорогими у будівництві та обслуговуванні, тоді як американські – прості, ефективні та максимально функціональні.

Жоден американський елеватор не використовує зерноочистки. Вони працюють без завальних ям і без норій – лише зі шнеками. Це максимально спрощена система, заточена під ефективність і економію,

– зазначає Андрій Семенович.

Таке спрощення дозволяє фермерам заощаджувати на кожному етапі. Не дивно, що у США обсяги зберігання сягають 700 млн тонн, тоді як в Україні – лише 55–60 млн тонн, при тому що врожай до війни перевищував 100 млн тонн. Тобто український ринок має дефіцит щонайменше у 40–50 млн тонн потужностей.

Проте проблема не лише в технологічному відставанні, а й у тому, хто контролює інфраструктуру. У США понад 50% елеваторів належать фермерам, ще 22–23% – кооперативам, а 18% – корпораціям на кшталт Cargill чи ADM. В Україні ж елеваторна інфраструктура – це переважно власність агрохолдингів і латифундистів.

У нас фермери до 400 га практично не мають власних потужностей. Якби вони мали доступ до недорогого фінансування, то будували б свої елеватори. Це питання не бажання, а можливостей,

– наголошує Семенович.

Порівняння з американською практикою важливе ще й тому, що воно показує: фермери можуть бути сильними лише тоді, коли діють разом. В Америці кооперативні елеватори – природна форма співпраці, де фермери спільно інвестують у зберігання і користуються послугами на рівних умовах. В Україні ж, за словами експерта, кооперативна модель часто спотворена через «колгоспні рудименти» і грантове фінансування.

Наші кооперативні елеватори часто створювались не за гроші фермерів, а за гранти. Але класична модель може працювати – без колгоспних перегибів, на чесних ринкових умовах,

– каже директор «Зернового Дому».

Проте Андрій Семенович пропонує не просто переймати чужий досвід, а створювати власну українську модель, яка поєднує фермерську ініціативу і можливості місцевих громад:

Я бачу перспективу в будівництві не тільки кооперативних, а й територіальних громадських елеваторів. Громада може будувати свої об’єкти для місцевих фермерів і управляти ними професійно. Такі проєкти можуть отримати грантове співфінансування. Це рішення могло б змінити баланс сил в аграрному секторі – дати шанс малим виробникам і зробити розвиток сільських територій більш сталим.

Утім, експерт наголошує, що навіть найкращі ідеї не запрацюють без підтримки з боку держави й оновлення інфраструктури.

Проблема не в елеваторах – їх можна будувати будь-де. Проблема в тому, що дороги, залізниця і мости не розраховані на такий обсяг перевезень. Ми втратили Азовські порти, і навіть якщо Маріуполь чи Бердянськ повернуться, інфраструктуру треба буде відбудовувати з нуля,

– зазначає Семенович.

Тому особливу увагу він пропонує звернути на західний напрямок. Як альтернативу морським маршрутам Семенович бачить розвиток «сухих портів» поблизу кордонів України:

Ми вже маємо маршрути через Гданськ, Роттердам, Констанцу. Потрібно розвивати сухі порти, які формуватимуть контейнерні поїзди до Європи. Це майбутнє для західних регіонів. 

Однак майбутнє українського зернового ринку пов’язане не лише з експортом. Водночас формується і внутрішній попит – на біоетанол, біогаз, комбікорми, тваринництво.

Більше зерна залишатиметься всередині країни. Тому буде потрібен додатковий обсяг зберігання, особливо в західних і північних регіонах,

– додає Семенович.

І ось тут природно постає європейський вектор. Якщо США для України є прикладом технологічної ефективності, то ЄС – це орієнтир якості, сталого розвитку та інтеграції в єдині правила гри. Європейський ринок – це про довгострокову перспективу. Нам треба не воювати з Європою через сертифікацію, а інтегруватися з нею. Хто виконає європейські вимоги – знайде свого покупця,

– підсумовує директор «Зернового Дому».

Український елеваторний ринок стоїть на роздоріжжі – між старою корпоративною моделлю та новими формами децентралізованої інфраструктури. Ідеї кооперації, громадських елеваторів та розвитку «сухих портів» можуть стати фундаментом післявоєнного аграрного відродження України.