#

Дивна боротьба з ворогом: чому влада Білої Церкви кинула добровольчі формування тергромади напризволяще

19.09.2022 08:00
Дивна боротьба з ворогом: чому влада Білої Церкви кинула добровольчі формування тергромади напризволяще
Добровольчим територіальним загонам повинна допомогати місцева влада, але вона цього не робить

Із початку повномасштабного вторгнення рф на територію України багато громадян проявило свій патріотизм та готовність зі зброєю в руках стояти на захисті рідної землі. Як відомо, ЗСУ не змогли прийняти усіх охочих, і тут у пригоді стали добровольчі формування, які формувалися в усій країні. Зокрема в найбільшому місті Київської області – Білій Церкві – було створено загони територіальної оборони та ДФТГ – добровольчі формування тергромад. Як розвивалися підрозділи ТрО на півдні Київщини та яке підводне каміння в їх діяльності, читайте в матеріалі "Моєї Київщини"

Нагадаємо, ДФТГ – воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

За пів року війни механізми для продовження опору повсякчас трансформовувалися, як і законодавча база. Приміром, згідно з новим Законом 2237 "Про основи національного супротиву", бійці ДФТГ можуть бути залучені до участі в бойових діях у випадку, якщо буде відповідне рішення всього підрозділу. Відтак, у них з’явився шанс долучитися до захисту України в "гарячих" точках. У цьому ж законі зазначено, що члени ДФТГ утримуються за рахунок місцевих бюджетів, тобто територіальних громад. І саме на цій темі варто зосередитись: на практиці члени ДФТГ Білої Церкви, які залучаються до виконання завдань ТрО, не отримують жодного грошового забезпечення , як і видатків на утримання добровольчих формувань. Чому так, ми вирішили розібратися поспілкувавшись із представниками добровольчих рухів. Останні є вкрай важливими, вважає командир 11 сектору ДФТГ №4 Білоцерківської міської територіальної громади Геннадій Прищепчук, беручи за приклад сумний досвід зруйнованих населених пунктів Київщини. 

Є сумний приклад, і не один. Ірпінь, Буча, і Бородянка зокрема, адже в усіх містах були активісти, які до війни намагалися попередити наступ рашистів та укріпити добровольчий рух. Та, на жаль, до 24 лютого як би ми не намагалися, щоб були скликані хоч якісь штаби, марно. Із перших хвилин вторгнення ми зібрали свій "костяк" і разом із військовими та ТРО виконували свої завдання. Якщо в Києві отримати зброю було простіше, то ми її отримали лише через 7 днів. Сказати що ми були готові, не можу. ніхто не був готовий. Білоцерківщині пощастило, що два літаки, які зробили 2 круги над нашим аеродромом, висадилися у Василькові, а могли висадитися тут, і наступ на Київ міг бути саме звідси. Веду до того, що ми не знаємо як і що буде завтра. На жаль, ті, хто далі від лінії фронту, –  керівники міст, районів тощо – думають "та якось буде". За Білу Церкву скажу так: якби не активісти та хлопці, які це все тягнуть на собі, то ніхто навіть би не напружився. На добровольців будуть сподіватися тільки тоді, якщо сюди прийдуть рашистські війська, і ми будемо потрібні на фронті. А про те, що ми маємо бути готові щодня, на жаль, сьогодні мовчать. Я як командир бойового підрозділу за пів року жодного разу не був цікавий владі. Та ж ситуація і з іншими. Жодного разу до нас не звернулися представники влади, не кажучи вже про те, щоб просто подякувати. Це при тому, що є закон про добровольчі формування, згідно з яким ними має займатися керівництво громади. Натомість наше формування, яке налічує 1050 чоловік, забезпечується за допомогою американського фонду "До України з любов’ю". До слова, ми отримали допомогу на не одну й не дві сотні тисяч доларів, яку особисто віддаємо людям та відвозимо за різними напрямками на "0" (від бронежилетів до провізії). Саме цей фонд забезпечує одягом, екіпіровкою, харчуванням тощо нашу навчально-тренувальну базу на Білоцерківщині, де проживають та тренуються бійці. Хоч наразі не час критикувати владу, але від неї повний нуль. 

Отже, повертаючись до шляхів фінансування добровольчих формувань тергромад, відповідно до статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву" фінансування та матеріально-технічне забезпечення національного спротиву здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також із інших не заборонених законодавством України джерел.

При цьому варто зауважити, що проведення сесії для прийняття рішення про виділення коштів наразі не вимагається, так як постановою КМУ від 11.03.22 №252 "Деякі питання формування та формування місцевих бюджетів у період воєнного стану" дозволено прийняття такого бюджетного рішення саме виконавчим комітетом. Утім, білоцерківський міськвиконком, вочевидь бачачи, що ДФТГ справляється своїми силами, скромно мовчить. Ба більше, як стало відомо "Моїй Київщині" керівники добровольчих формувань Білоцерківської ТГ офіційно зверталися до керівництва громади, аби отримати матеріальне забезпечення підрозділу для подальшого успішного виконання завдань за призначенням. Але запит від 24.05.22 року й досі залишається без відповіді.

Про це нам розповів командир ДФТГ №4 Микола Махлай:

Наше формування налічує 1050 людей, які вже пів року тренуються за власний рахунок, забезпечують себе спецодягом, паливом, і це все в особистий час, який ніхто не оплачує. Варто сказати, що декілька тижнів тому ми відправляли хлопців на тренування в Київський навчальний полігон, який організував Володимир Кличко. Тож скажу, що у хлопців є плюси і мінуси, але тактика наших інструкторів набагато краща. Утім, нашому місту немає до цього ніякого діла, як і до коштів на їх забезпечення. Хочу зробити акцент на підготовці: багато наших хлопців уже пішли в ЗСУ, де несуть службу, і, коли вони приходять туди, дзвонять і дякують за те, що не просто вміють тримати зброю в руках, а знають, як з нею поводитися. Прикро казати, але міська влада за пів року допомогла тільки комплектом форми. Грубо кажучи, на 1000 ДФТГ людей було виділено 200 комплектів форми дуже поганої якості: форма, яка горить, у якій спекотно влітку, холодно взимку, і яка придатна тільки для тренувань.

Та як розповідають очільники формувань, справа не тільки в кількості та якості форми, але і в її ціні. Вищезгадані 200 комплектів пошило місцеве підприємство «Валтекс»  і продало їх місту, найймовірніше, за завищеною ціною.

Це тоді як зразки кращої якості можна було придбати вдвічі дешевше, каже Віктор Левицький – командир 9 роти ДФТГ №4:

«Логіки немає – на 1050 чоловік 200 комплектів форми. Нам що, мінятися нею? Ми також виконуємо завдання, приходять накази і т.д. Міський голова сказав, що вартість одного закупленого комплекту 1700 гривень. Тоді коли вони закупили її на «Валтексі», наші в Харкові купували за 450 гривень. Що й казати, в Італії можна було замовити форму за стандартами НАТО вартістю 1400 гривень з доставкою. І це при тому, що з моменту, коли влада пообіцяла нам купити форму місцевого виробника, минуло 2 місяці, тобто термін, коли весь час потрібно було тренуватися».

У тому, що міська влада дещо неправильно ставить пріоритети, упевнений і  командир групи швидкого реагування 7 сектору ДФТГ Олександр Коломієць. За його словами, за відсутності фінансування ДФТГ керівництво Білої Церкви продовжує наводити "марафет" у місті. 

Сьогодні в місті йдуть тендери на утримання дерев. Нам потрібно зараз утримувати дерева чи зберегти життя? Що для влади важливіше? Із сьогоднішніх тендерів я бачу, що їм треба дерева. Тобто місто не може подбати про людей, які в ДФТГ, які сплачували і сплачують сьогодні податки. Варто сказати, що в ДФТГ люди йдуть, заключають контракти в ЗСУ, успішно воюють, утім, різниця в тому, що влада на свій розсуд виділяє кошти з податків. Але не для тих, хто хоче захистити місто і людей, які сидять на закритих засіданнях сесій і нікого туди не пускають. Це велика неповага. Мої походи на збори до ТРО, де були депутати, розмови і намагання отримати фінансування на підготовку до вторгнення закінчились нічим, бо коштів не було. Як результат – на 24 лютого ми отримали непідготовлене місто, непідготовлених людей і, як би це жорстко не звучало, отримали й загиблих на війні. Хочу відмітити, що з 2014 року я працював із полком "Азов", і до сьогодні перебуваю на його забезпеченні. І після повномасштабного вторгнення ми на ДФТГ, ТРО та блокпости завезли радіостанції, автомобілі, їжу, форму, яку нам надсилали з Англії тощо. Тому вважаю, маючи сьогодні закон і купу звернень до Верховної Ради, місцева влада просто не бачить і саботує людей, які стали на захист міста.

Крім того, командири добровольчих формувань мають багато питань до місцевої влади щодо розподілу гуманітарної допомоги, зокрема продовольчого спрямування, яка, за їх словами, не має обліку. У контексті цього зізнаються: ДФТГ, яке практично перебуває на самозабезпеченні, знаходить можливості допомагати гуманітарною переселенцям, які до них звертаються. Але про це мова піде окремо… Головний їх посил наразі такий: складається враження, що влада своїми діями чи то змушує, чи то просто чекає, щоб ДФТГ самі розбіглись хто куди. Водночас називають таке ставлення доволі дивною боротьбою з російським агресором.

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Антон Болбочан
журналіст