#

Ексголова Київської ОДА Володимир Шандра: Не потрібно винаходити велосипед, а треба запозичити успішний досвід реформ у сусідів

01.11.2021 08:24
Ексголова Київської ОДА Володимир Шандра: Не потрібно винаходити велосипед, а треба запозичити успішний досвід реформ у сусідів
Володимир Шандра

Портал «Моя Київщина» продовжує серію інтерв’ю з колишніми керівниками столичного регіону, і сьогодні черга дійшла до Володимира Шандри, який очолював Київську обласну державну адміністрацію чи не у драматичний період доби нашої Незалежності – у 2014-2016 роках, коли на кону стояла не лише спроможність нашого політикуму та  суспільства подолати ті, соціально-економічні проблеми, які накопичувалися у попередній період, а й пряму агресію з боку сусідів.

На час свого призначення наш сьогоднішній співрозмовник вже був активним політиком, оскільки після Помаранчевої революції спершу у коаліційному уряді за квотою «Нашої України» очолював Міністерство промислової політики, а згодом йому довірили посаду міністра надзвичайних ситуації. Остання вакансія була не випадковою, оскільки за своєю базовою освітою Володимир Шандра – енергетик, і свого часу закінчив профільний інститут ядерної енергетики, що після аварії на ЧАЕС для Київщини та й для всієї країни було досить важливим і принциповим чинником при доборі кадрів.

- Володимире Миколайовичу, людська пам'ять так влаштована, що іноді в ній краще зафарбовується день позавчорашній, ніж вчорашня хроніка буремних подій, яка після 2013-го року іноді змінювалася швидше, ніж калейдоскоп інформаційних  повідомлень у наших та й світових ЗМІ. Тож давайте, пригадаємо початок календарної весни 2014-го року. За яких обставин вам запропонували очолити столичний регіон і чи була для вас подібна пропозиція – несподіваним сюрпризом?

- На пост керівника Київської області я прийшов 3 березня 2014 року в украй важкий час для всієї країни. Певною мірою для мене це дійсно було несподіванкою, бо я не планував повертатися на державну службу. Але нині не жалкую про роки свого керівництва виконавчим органом влади регіону.

Запропонував мені очолити КОДА тодішній виконувач обов’язки Глави держави Олександр Турчинов, з яким довелося попрацювати у центральній владі у складі коаліційного уряду Юлії Тимошенко. Втім, тоді, після втечи Януковича та його команди, відчувався запит на кризовий менеджмент. Звичайні підходи, що ефективні у стандартних умовах державного управління, не завжди спрацьовують, бо тоді потрібно було зберегти системи життєдіяльності в регіонах від подальшої деградації.  Достатньо сказати, що одночасно зі мною на аналогічну посаду, але в Донецькій ОДА, був призначений відомий бізнесмен Сергій Тарута.

Якщо пригадати той час – тоді фактично в Україні не було влади.  Уряд тільки формувався, силовики були певною мірою деморалізовані і багато в чому порядок у країні підтримувався на рівні регіонів та місцевих громад, де свою роль відіграли, звичайно, й волонтери.

- Кажуть, що ви прийшли на посаду керівника області без власної команди. Формували її разом з зануренням в роботу?

- Оскільки я працював у двох міністерствах і добре знав управлінські кадри при запрошенні на роботу, то орієнтувався в першу чергу на професіоналізм підлеглих. Велику увагу ми приділяли проведенню конкурсів і публічному анонсуванню намірів кандидатів на вакансію зайняти відповідну посаду. І тут допомагав зворотній зв’язок: з поганою репутацією на місцях – важко було розраховувати на перемогу в цих конкурсах. Тоді, як пам’ятаєте, проводилася люстрація, відбувалися заміни практично усіх голів районних адміністрацій. Але я особисто не ставив собі за мету зачистку кадрів. Хоча досі вважаю, що в цілому новопризначені голови райдержадміністрацій впоралися з викликами часу.

- Давайте коротенько нагадаємо нашим читачам атмосферу тих років!

- Слід розуміти якої тоді була ситуація не тільки в сфері національної безпеки та потреби в додержанні елементарного правопорядку в суспільстві, але у соціально-фінансовій царині. Тоді аби вижити новий уряд вимушений був вдатися до секвестру бюджету  в сумі близько 70 мільярдів. Все це породжувало й кризу неплатежів у розрахунках між учасниками ринку і відбивалося на реальному житті кожної родини, в тому числі й на Київщині…

Достатньо сказати, що десь до серпня 2014-го на казначейському рахунку регіону на добу нараховувалося не більше трьохсот тисяч гривень. Їх слід було розподілити на двадцять п’ять районів на дюжину місць обласного підпорядкування, де маємо трійку гігантів- Білу Церкву, Бориспіль, Бровари. Вже на початку осені мали сімсот тисяч, а до грудня стало краще, оскільки щоденна міра споживання бюджетних коштів перевалила за мільйон.

Це дало змогу підготуватися житлово-комунальний сектор до зими, здійснювати виплати зарплатні та слідкувати, аби криміногенна ситуація в області «не зашкалювала», що завжди відбувається у будь-якому суспільстві під час подібних випробувань. Досить складно було працювати, тим більше, що під Києвом тоді було багато «тітушок», різних груп впливу.

Однак з відстані вже сьогоднішнього дня стає очевидним, що в ті роки нашій команді вдалося стабілізувати ситуацію і вже зараз можна констатувати, що на сьогодні  столичний регіон – один з найстабільніших в країні, і це не дивлячись на те, що поруч Київський мегаполіс, де досить багато приїжджих, подекуди з не завжди з шляхетними намірами.

Але повернемося до економіки. Вже у 2015-му році,  порівняно з 2014-м, до місцевих бюджетів надійшло більше на 1 млрд 650 млн грн і тоді ж нам вдалося ліквідувати  заборгованість по зарплаті у бюджетників та борги бюджетних установ перед енергетиками. Якщо дуже коротко підбити підсумки роботи, то вже у 2016 році, коли я залишав кабінет керівника області, Київщина вже увійшла у трійку регіонів-лідерів за сукупними соціально-економічними показниками.

- Однак погодьтесь, що у пам’яті наших земляків  2014-й рік буде викликати асоціації не стільки зі складнощами економічного характеру (по суті, наше покоління ніколи надто заможно й не жило) скільки з екзистенціальним викликом історії, оскільки постало питання збереження власного суверенітету, а за два перших роки російської агресії українці втратили більше своїх земляків, ніж за вісім років афганської авантюри…

- Дійсно таке не забувається. В нас було шість хвиль мобілізації, а Київщина – єдина з областей країни, яка зуміла  сформувати для відсічі ворогу аж два батальйони територіальної оборони. І згодом, коли хлопці повернулися з передової (а в ті роки було три хвилі ротації в АТО) потрібно було допомогти адаптуватися до цивільного життя, в тому числі подбати хоча б про мінімальний соціальний захист вчорашніх воїнів-захисників…

- Доводилося чути від людей, що не без вашої активної позиції саме в нашій області вчорашнім учасникам АТО було виділено найбільше земельних ділянок під забудову і це при тому, що сотка землі у пристоличному регіоні – найдорожча в країні.

-Тоді у нас був список всіх загиблих, у кого залишились родини, є документи, де хто загинув, хто закріплений за родиною, яка допомога надається. Вівся й реєстр демобілізованих, за кожним була закріплена особа із Київського обласного штабу допомоги демобілізованим військовослужбовцям, які брали участь в АТО та членам їх сімей, є всі дані по районах.

Звичайно намагалися ми охопити турботою й переселенців з Криму й Донбасу.

- Мабуть далеко не всі були в захваті від подібної благодійності з боку влади…

-Дійсно, опір був. Аби уявити атмосферу того часу за роки моєї каденції було змінено чотири обласних прокурори, чотири начальника поліції, чотири начальника голови СБУ та 13 (!)  керівників обласного управління  Держкомзему, яких не я призначав.

- Скажіть, а подібна плинність кадрів трактувалась тоді надмірною корупцією у лавах чиновників й силовиків, бажанням влади продемонструвати після Євромайдану рішучість до очищення, чи елементарною боротьбою груп впливу за призначення своїх людей на хлібні місця?  

- Тут багато чинників й мотивів намішано…

- В одному з інтерв’ю періоду вашого губернаторства ви конкретно назвали нашій колезі найбільш корумповані структури. Окрім вже згаданого Держкомземства до них ви відносили Державну архітектурно-будівельна інспекцію і згодом ліквідований Держреєстр. Тоді ви висловили жаль, що не в змозі були вплинути на ці відомчі призначення…

- Формально керівник області тоді міг виявити незгоду з кадровими рекомендаціями з центру, але за таких обставин новопризначинець мав статус виконуючого обов’язки, що подекуди зовсім не зменшувало апетитів корупціонерів зі службовою приставкою «в.о.» Тобто тоді жоден губернатор не мав реального впливу на таку ситуацію.

- Як таки все ж подолати корупцію?

-Працювати системно й послідовно. Приміром, тільки за 9 місяців 2014-го року – 173 гектари незаконно «прихватизованої» землі в області було повернуто,  а вже наступного року ця цифра подвоїлась.

Не принижуючи ролі чесних та професійних силовиків, слід визнати, що потрібно докорінно змінювати і дозвільну систему, сміливіше запроваджувати публічні кадрові конкурси та відкриті земельні аукціони. Перш за все, має бути цивілізований ринок землі, що має вибити грунт з-під ніг корупціонерів, даруйте за каламбур. Окрім того, зменшення кількості районів, а значить й чиновників, фінансова децентралізація та повсюдне відкриття центрів надання адміністративних послуг на місцях об’єктивно зменшує корупційну складову в діяльності місцевих органів влади.

- А чи не призведе надмірна децентралізація до того, що усі ОТГ просто забудуть про спільні інтереси регіону?

- У нас все ж унітарна держава і має бути збережена вертикаль влади, звичайно, на нових принципах взаємодії між центром, регіоном і громадами та на осучасненому функціоналі чиновників.

 - І все ж, на думку багатьох експертів, достаток нашим громадам та їхнім мешканцям здатне принести реальний сектор економіки. Як збільшити його потенціал у нас, на Київщині, окрім традиційного рецепту – підвищувати її інвестиційну привабливість?

- Тут, мабуть, не потрібно винаходити велосипед, а запозичити  успішний досвід реформ у сусідів, що є очевидним хоча б за прикладом достатньо ефективного досвіду функціонування польського Мазовецького воєводства, яке утворено навколо Варшави і є нашим регіоном-побратимом. Між іншим, бюджет розвитку цього воєводства тільки за 2016-й рік становив понад три мільярди євро.

До речі, у нас громади іноді побоюються давати згоду на розміщення на своїй території нових виробництв, мотивуючи це загрозою для екології, а у Польщі мери міст і представники місцевих громад просто ганяються за інвесторами… Хоча, я згоден, що вимоги збереження довкілля мають бути збереженими.

А головне, аби стати інвестиційно привабливим потрібно змінювати занадто застарілу систему податків. Сьогодні на зароблений карбованець 52 копійки слід віддати до бюджету, що примушує бізнес приховувати усі прибутки та й зарплату видавати своїм працівникам у конвертах… Дорогі кредити та надмірне адміністрування бізнесу – все це буде гальмувати наш розвиток, тож потрібно наважитися на подальше продовження реформ, з корегуванням помилок, звичайно…

- Але за нинішніх умов зовнішньої агресії, пандемії та  демографічного перекосу чи не трапиться обвалу бюджетних надходжень через офіційне зменшення бази оподаткування…

- На певний період така загроза дійсно існує, але я впевнений, що згодом загальні надходження до бюджету зростатимуть, бо багато бізнесменів вже зараз налаштовані працювати «в білу» - «Заплати податки та спи спокійно!» - як казали колись в рекламному роліку.

Центральна ж влада має при такому переході на нові рейки оподаткування залучитися фінансовою  підтримкою з боку МВФ та Світового банку, запропонувавши реальний план змін у країні.

- Ви свого часу були ініціатором відновлення Аграрної партії, яка через розкол у керівництві так і не пройшла не парламенту, ні до обласної ради. Чому так сталося в країні з високою долею АПК у виробництві?

- Справа, думаю, не тільки у традиційних сутичках між політиками. Вважаю, що у галузевих партій немає перспектив. Має бути змагання ідеологій та орієнтація на більш широке коло виборців. Оскільки основна частина нашого населення проживає у містах, менших ніж 50 тисяч, перспективною є ідея утворення партій малих населених пунктів та місцевих громад, з широким залученням до них не тільки аграріїв, але й працівників бюджетної сфери, малих промисловців…

- А ви особисто маєте намір повернутися у політику?

- Скажу відверто: на даному етапі – ні.

- Ви були і фахівцем на виробництві, і бізнесменом, і законодавцем, і міністром, нарешті – й губернатором і при цьому залишаєтеся оптимістом?

- Безумовно. У нас на сьогодні існує багато серйозних викликів часу, але в глобальному сенсі- потрібно рухатися уперед і я має надію на те, що продовжити цей рух здатна енергійна, кваліфікована й амбітна молодь. 

Читати "Моя Київщина" у Facebook
Олександр Воронін
журналіст