Голова Димерської ОТГ Володимир Підкурганний: Головне – щоб була перемога. Із усім іншим впораємося

Володимир Підкурганний

«Моя Київщина» поспілкувалась з головою Димерської ОТГ Володимиром Підкурганним. Мова йшла про життя громади після деокупації, проблеми відбудови, відновлення, життєдіяльності громади, допомогу влади та народних депутатів, плани та перспективи.

- Пане Володимире, розкажіть, як Димерська громада пережила окупацію? З якими наслідками зіштовхнулись після звільнення і які масштаби руйнувань?

- Якщо порівнювати з іншими громадами, які тривалий час перебували в зоні бойових дій, то масштаби руйнувань у нашій громаді можна визначити як середні. Так, постраждало  близко1500 будівель та споруд, із яких повністю зруйновано близько 100. Крім того, на момент закінчення окупації були пошкоджені всі мостові переїзди, й маленькі, й великі, по суті, всі транспортні шляхи були відрізані. З усіх зруйнованих будівель 95% – це житловий фонд. Також є пошкодження будинків культури, шкіл, дитячих садочків, але слава Богу, тотально знищених, як у інших громадах немає. Так як будівництво невеликої школи чи дитячого садочку на сьогоднішній день – це 130-150 млн грн., шалене навантаження на будь-який бюджет.

На сьогодні приблизно 45% власників пошкоджених будинків отримали допомогу для їх відновлення. При тому характер такої допомоги різноманітний. Наприклад, 1400 безкоштовних вікон отримали мешканці нашої Громади за рахунок взаємодії із КОВА. Значний обсяг допомоги у вигляді будівельних матеріалів надано нашим народним депутатом Ольгою Василевською-Смаглюк та її благодійним фондом, активно допомагали міжнародні та громадські організації: Добробат, Карітас, Червоний Хрест, Актед, Рокада, Юнісеф, Юлід, Ротарі.

Важливим на сьогодні є реалізація прийнятого Закону України щодо відновлення пошкодженого житла. Так,  на сьогодні ми отримали 92 заявки, 60 із яких опрацьовано і люди отримають до 200 тис.грн. Це мова йде виключно про легку категорію пошкоджених житлових будинків.  

- Яка статистика по загиблих та закатованих мешканців? Скільки налічується цивільних полонених та зниклих безвісти?

- Загиблих і закатованих є до 20 осіб, матеріали цих справ знаходяться у правоохоронних органах, які ними займаються і розслідуються як воєнні злочини. Наприклад, був і такий трагічний випадок, коли 6 осіб, родина, потонули покидаючи територію громади човнами, через складні погодні умови. Стосовно безвісти зниклих – це інформація з обмеженим доступом. Щодо цивільних полонених, то наразі це 42 людини, які з березня минулого року, тобто, вже півтора року перебувають в полоні. Рідні полонених, мешканці громади і ми як влада, переймаємося долею наших земляків.

Щоб привернути увагу широкої спільноти до цієї проблеми було організовано мирну ходу. Звісно, що зараз йде війна, є чимало інших проблем та питань, однак ми лише хочемо сказати, що кожен хто проти волі утримується за межами Батьківщини має право повернутися на рідну землю.

- Скажіть, будь ласка, де Ви особисто знаходилися під час окупації? Коли і за яких обставин вимушені були покинути територію громади?

- Вже не раз відповідав на це питання. Із самого початку повномасштабного вторгнення я був на робочому місці, включно до 10 березня. Зауважу, що з першого дня ми зібрались із більшістю депутатів і старост, проговорили план дій, але він не був реалізований так як менш ніж за добу громада була вже повністю окупована.

24 лютого ми зустріли підрозділи Збройних сил України, які приїхали на берег річки Ірпінь, до них відправили комунальну техніку і весь запас пального який в нас був на той час, так як прибувшу бронетехніку не було чим окопати. Коли вже була повна окупація, перше на що було спрямоване зусилля – створення гуманітарного коридору, який вдалося зробити тільки з акваторії Київського водосховища. Це була зима, і перше що вдалося особисто привезти до медичного закладу у нашому селищі – це медикаменти першої необхідності на суму близько 2 млн.грн. Тут треба відмітити керівника Вишгородської військової адміністрації Олексія Данчина, який надав допомогу, а ми вже думали як її доставити у громаду. Майже два тижні працював цей маршрут, яким не лише доставлялися продукти харчування, а й  вдалося доправити близько 1000 людей на територію підконтрольну ЗСУ, на лівий берег Вишгородського району, в район с. Лебедівка. Тут варто згадати про таких людей як Олександр Хіміч, Ігор Геза, Наталія Кальченко, старости Андрієнко Анатолій, Оля Довгопола та ще багато людей.

Коли вже на території громади стало небезпечно знаходитись, коли почали з’являтися чутки та інформація, що нас шукають, шукають по орієнтирам автомобіль, на якому ми постійно пересувалися, 10 березня ми покинули громаду через Київське водосховище. До речі, цей шлях теж був непростий, мало того, що погода була штормова, так ще й на середині маршруту у нас закінчилося пальне. Але вдалося дістатися протилежного берегу. Після того й  надалі продовжували передавати ліки та продукти харчування човнами. Звісно я не сам це робив, дуже багато людей допомагали і було задіяно у тому процесі. Всі отримали відзнаки, подяки різного рівня.

- Наскільки сильно повномасштабне вторгнення рф позначилось на фінансових показниках бюджету?

- Це третій бюджет, за яким ми працюємо з початку децентралізації, і його фінансові показники найнижчі за весь час існування Димерської громади. Виходили із тих показників, якими завершився 2022 рік, але як би дивно це не звучало, наразі ми маємо перевиконання бюджету. Відмічу, що приймали ми бюджет в кінці 2022 року, і соціально-захищені видатки були профінансовані лише наполовину, тобто, дірка в бюджеті була понад 50 млн грн. Іншими словами, для завершення фінансового року, нам не вистачало вказаної суми. Це дуже багато.

Але, на сьогодні ми знайшли ресурси і цієї проблеми вже немає.

- Яка ситуація в середині депутатського корпусу? Чому деякі депутати селищної ради склали мандат після деокупації?

- Були серед депутатів такі, які нічим крім розповсюдження негативу серед населення. Фактично тоді у нас не було нічого крім назви Димерська селищна територіальна громада. Однак не всі переймалися проблемами становлення громади. Впевнений, кожному депутату в такий складний час однозначно треба було брати участь у відновленні громади і допомагати людям, особливо зараз. Однак після деокупації ті депутати склали мандат, а двоє з них вже понад рік як проживають за кордоном, такий їх вибір. Але їх не можна назвати опонентами, хоч і колишніми. Так, виявилось, що ті хто багато говорить, то тільки вміє лише багато говорити. А у нашої команди інший підхід – працювати для людей і на результат.

Іноді краще жувати, ніж розмовляти. Була колись така реклама жувальної гумки.

Є і зараз окремі суб’єкти, які в умовах сьогодення хочуть реалізувати свої нічим не підкріплені, хворобливі амбіції, намагаються шляхом перекручування і спотворення фактів здобути собі якусь підтримку. Однак, як показує практика, пустослів’ям, брехнею і словоблудством ще ніхто нічого не досягнув. І не досягне.

Але саме головне як ми працюємо на сьогоднішній день. Зараз робота депутатського корпусу на зразковому рівні. Всі працюють розуміючи, що відновлення й розвиток нашого краю це наше спільне і відповідальне завдання. Те саме стосується і працівників ради. Хотів би подякувати кожному за відданість нашій громаді в своїй роботі.

- Яка ситуація з інфраструктурним розвитком громади?

- Ми відшукали можливість інфраструктурного розвитку в громаді і при цьому не забули про допомогу ЗСУ. Ви, мабуть, чули наскільки дискусійним питанням у суспільстві є видатки так би мовити на «благоустрій» в умовах війни. На мою думку, на думку депутатського корпусу Ради, нам вдалося витримати баланс.

По-перше, ми – дотаційна громада із першого року існування, у цьому році розмір базової дотації слав 23 млн.грн. Але з початку війни радою було перераховано на потреби підрозділів наших захисників у розмірі 17,7 млн.грн. За цим показником ми входимо в першу 20 громад Київської області, яких, нагадаю, 69. Вкотре повторюся, так як ми представляємо мешканців нашої громади, то це внесок кожного нашого жителя в перемогу.

По-друге, ми не забули і про проблеми по наших селах, про вирішення яких ми обіцяли ще перед виборами. Так, на ремонт доріг було виділено приблизно 15 млн.грн., при тому, вартість таких робіт суттєво зросла у порівнянні із 21 роком, майже у півтора рази. Ми прекрасно розуміємо, що дешевше не буде, і, якщо не зробимо цього зараз, то у майбутньому це буде зробити ще важче.

Так ось, нами були вибрані такі дороги, про ремонт яких люди мріяли по 50 років. Ви тільки уявіть собі, коли ще будучи дитино, а зараз перебуваючи вже у зрілому віці, як люди зустрічають новину про ремонт дороги. Відверто кажучи, ніхто не вірив, що вони взагалі колись будуть зроблені у тих місцях. Наведу такі приклади. У Козаровичах автомобіль швидкої допомоги дізнававшись про виклик на вул. Першотравневу, нині вона Свято-Покровська, відмовлявся туди їхати і чекав біля сусідньої вулиці, а люди на руках виносили того, хто потребував допомоги до автомобіля «швидкої». Це така наша реальність у 21 столітті. Або у смт. Димер, вул. Довженка, крайній будинок, біля якого більш-менш нормальне дорожнє покриття, використовувався як склад для взуття як восени так навесні, так як через дощі ходити було неможливо. Що це значить на практиці? Люди залишали у сусідів чисте взуття, у чоботях доходили до того будинку, перевзувалися і далі йшли по свої справах, аналогічна процедура і на зворотному шляху. Ці два конкретні проблемні питання вже вирішено, але насправді тих, що  ще потребують вирішення, дуже багато.

Крім того, ми працюємо над повним облаштуванням частини дитячих майданчиків у Громаді. Це пілотний проект і буде зроблено перших 10. Всього їх близько 50, однак, ми зіштовхнулися із проблемою, що документально жоден із них не був належним чином оформлений. І питання, яке мало бути автоматично зроблено багато років тому у конкретній сільській раді стало нашою проблемою, яку теж потрібно було вирішувати вже нам. Це я до чого? До того, коли десь лунає допис типу : «А коли у нас буде дитячий майданчик?» і після його опублікування до вирішення питання на практиці має бути вжито цілий комплекс дій: визначення місця розташування, формування паспорту дитячого майданчику, прорахунок вартості, тендерна процедура (це теж певний період часу), поставка продукції, монтаж та інші будівельні роботи, ну, і головне, для того мають бути кошти.

Не дивлячись ні нащо, ми це зробимо і це буде вже як еталон того, як має виглядати середньостатистичний дитячий майданчик у Димерській громаді.

Ще одним яскравий приклад. Мова йде про Димерській ліцей №2, якому понад 100 років.

Так ось, місця для проведення занять із фізичної культури у цьому закладі ніколи не було. Вирішили комплексно підійти до вирішення цього питання: облаштування благоустрою території (1100 квадратних метрів бруківки, бордюрів та лавок) та будівництво сучасного, багатофункціонального спортивного майданчику. Однак, весь перелік робіт ускладнився ще й наявністю старої, гнилої системи теплопостачання на місці будівництва. Довелося проектувати ще й заміну частини теплотраси. Загальна вартість усього комплексу робіт сягне 4 млн. грн. Однак, це питання є вкрай важливим для мешканців нашого селища.

- Як триває процес облаштовання укриттів в навчальних закладах громади?

- Нагадаю, що завдяки ЮНІСЕФ та Ользі Василевській-Смаглюк у громаді облаштовано 4 сучасних укриття у закладах освіти. Однак, ми на цьому не зупиняємося, завершуємо ремонт укриття у школі в Козаровичах, йдуть ремонтні роботи у Ліцеї №2 у смт. Димер, незабаром почнемо ремонтні роботи у школі у с. Ясногордка. Також, підготовлено проект по ремонту укриття у Димерському ліцеї №1, чекаємо співфінансування із КОВА. Це ще десь 10 млн.грн. Тобто, на місці не стоїмо, є позитивна динаміка, і є результати, які видно неозброєним оком.

- Яка ситуація з медициною у громаді. Чи вдалося зберегти профільну лікарню?

- Коли ми тільки  набули повноважень у кінці 2020 року, взагалі стояло питання про  збереження лікарні, так як існувало багато організаційно-фінансових перешкод. Нам вдалося її зберегти, забезпечити фінансування і забезпечити її поступовий розвиток, не такий швидкий як хотілося б, але головне, що він є. Більш того, на сьогоднішній день порівнювати обладнання, яке було два роки тому і є зараз – це дві великі різниці. Наразі головна проблема – це людський фактор, адже багато людей пішло служити до лав ЗСУ, де виконують свій найважливіший обов’язок, зокрема багато виїхало за кордон. Фахівців у більшості напрямків не вистачає.

Також, відбувся конкурс на заміщення вакантної посади директора лікарні, за результатами конкурсу до нас прийшла фахівець серйозного рівня у галузі медицини із досвідом роботи на керівних посадах, кандидат медичних наук Марія Нехаєнко.

До речі, що стосується керівників комунальних підприємств та організацій, при тому, не лише у нашій громаді. На мою думку, керівник будь-якого рівня має реалізовувати політику керівництва Ради, депутатів. І в жодному разі, не вважати, що установа, яку очолює людина, є якимось приватним підприємством, а навпаки, пам’ятати що установа подібного типу, в першу чергу,  має працювати для людей. Іншого бачення іншого підходу не буде.

- Як громада допомагає військовим та їх родинам? Скільки захисників полягло на фронті?

- Всього понад 800 жителів нашої громади проходять службу в лавах ЗСУ. У цьому році надавали  продуктові набори родинам військовослужбовців, матеріальну допомогу військовослужбовцям. Максимально допомагаємо у випадку горя у людей, на поховання родинам героїв, виплачуємо по 25 тисяч матеріальної допомоги із місцевого бюджету. Вже 28 захисників, наших мешканців полягли на полі бою. Зараз прораховуємо можливість і хочемо відкрити меморіал у селищі Димер, де буде алея слави всіх загиблих Героїв.

- Наскільки налагоджена комунікація між селищною радою та жителями громади?

- Вважаю, що у нас є діалог і ми стараємося чути людей й реагувати на проблеми, які існують у повсякденному житті. Більше того, таку популярну серед українців тезу «нічого не робиться» зараз вже рідко можна почути у нашій Громаді, відбулася певна трансформація. У нас інше формулювання: «Коли подібне буде зроблено у нас?» Що це значить? Значить наступне, що люди бачать, що йде робочий процес, є певний результат і люди хочуть, щоб він був більш охоплюючим, тобто, якщо щось зробили в одному селі, то це може бути реалізовано і в іншому. На мою думку, це однозначний позитив у розвитку взаємодії між людьми та обраною ними владою.

Є ще один цікавий момент по кількості людей які приходять на прийом до мене як до голови громади. Кількість людей постійно збільшується, у цьому році це вже 300 осіб. Звісно, що не всі проблеми озвучені на особистому прийомі автоматично зникають, але ми стараємося  допомагати людям. Розуміючи це, люди знають і надіються, що звернувшись до Ради із питанням, яке їх хвилює, воно з часом буде вирішено.

А особисто для мене, саме приємне у роботі, коли зустрічаєш людину, не завжди тобі знайому, а вона каже просте «Дякую». В такі моменти, розумієш, що ми на важкому, тернистому, але правильному шляху.

Під кінець скажу так, що сьогодні для кожного громадянина, для громади і держави головне – це перемога. Інше все вирішується і з тим ми впораємося. Тому зараз зичу всім нам перемоги, та взаєморозуміння.