Голова Коцюбинської ТГ Сергій Даніш: Якщо ЗСУ, не дай Бог, не втримаються, то кому ж ми дороги будемо стелити?

Сергій Даніш

Про підготовку до зими Коцюбинського, допомогу ЗСУ, спільні проєкти з Київською облдержадміністрацією та облрадою та виконання бюджету "Моя Київщина" поспілкувалася з очільником громади Сергієм Данішем

- Пане Сергію, насамперед розкажіть як селище готується до зими? На що чекати місцевим жителям?

- Не можу чітко відповісти на це питання, адже я такий само мешканець як й усі, і все залежить від загальної ситуації. Як і щороку ми готуємося до опалювального сезону; котельні практично готові, труби замінено на правій стороні селища. В цьому році ми продовжували заміну труб теплопостачання. Все залежатиме від ворожих обстрілів та завданої шкоди нашим теплоелектроструктурам. Коли буде газ, то котельні забезпечені генераторами, і якщо не буде прямих влучань, то, маю надію, що буде все нормально. Принаймні та частина селища, яка заживлена від Коцюбинського,  буде з теплом, а от інша, та, що заживлена від Києва, частіше підпадає під ураження ворогом. Сподіваємось на краще.

- До речі, наприкінці липня в Коцюбинському горіла підстанція. Яка зараз ситуація з електроенергією? 

- По селищу все нормально, адже ми відновили всі резервні лінії. Поговорили з  представниками підприємств, з власниками цих ліній. Все залежить від подачі та від загальних умов. Загалом, проблем з електророзведенням немає.

- Як громада долучається до допомоги Збройним силам України та родинам захисників і захисниць?

- Долучаємося до допомоги всіляко, наскільки можливо. Стараємося зняти тягар з родин загиблих героїв, допомагаємо з похованнями, надаємо матеріальну допомогу по можливості, яку можемо виділити з бюджету. Також облагородили Алею Слави на кладовищі, щоб зняти фінансове навантаження з громадян, тобто стараємося підтримати всіма засобами. Збройним силам, звісно ж, допомагаємо, хоча з нашого бюджету забрали 50 мільйонів гривень ПДФО. Мені відомо, що з цих коштів використали cтаном на зараз лише 45 відсотків. То краще б ми на ці гроші допомагали Збройним силам! Всім мешканцям селища, що звертаються, ми з депутатами йдемо назустріч у вирішенні різних питань. Але, повторюся, що з початку  формування бюджету вирішили левову частину давати на ЗСУ. Купляємо РЕБи, дрони, тепловізори, прилади нічного бачення, оплачуємо ремонти казарм, щоб створити воїнам хоча б мінімальні умови проживання.  Скидаємося і власними коштами, якщо потрібно терміново допомогти. Підтримуємо і щиро дякуємо нашим воїнам. До слова, деякі наші депутати  також воюють, але не звертаються за допомогою. Троє точно, два з яких – на лінії зіткнення. Один воює з 24 лютого 2022 року, другий пішов до війська через рік. Зараз обидва виконують військові завдання.

- Яка ситуація з забороною УПЦ МП? Як відомо, у Вас взимку, до ухвалення закону, два храми перейшли до ПЦУ. Скільки ще лишилося з православних храмів у громаді, підпорядкованих проросійським церковним структурам?

- Всі храми у громаді вже підпорядковані ПЦУ. Є в громаді і баптисти, і протестанти, - дуже щирі люди. Ми  з ними підтримуємо гарні стосунки, ворожих зазіхань у громаді на сьогодні немає.

- У мережі знову піднімається питання Біличанського лісу та його можливої приналежності до столиці. Коли нарешті стане зрозуміло – Біличанський ліс належить Києву чи області?

Це відбудеться тоді, коли правоохоронці і судова система відкриють книжки і почитають закони. Як заїжджати з окружної дороги, стоїть знак «Коцюбинське», встановлений у 80-х роках. На мою думку, його ставили на межі області. Сьогодні  Київ намагається всіляко тиснути та будь-що відібрати  цю землю.  Назвали  Біличанський ліс Національним парком і кажуть, що його треба зберегти. На благоустрій парку виділяються немалі кошти, там є керівники, сидять бухгалтери, інші, щось ніби то роблять, але роботи цієї не видно.  У цьому так званому національному парку гинуть, сохнуть дерева, і ніхто їх не прибирає. А пояснюють, що це екосистема так працює. Це що за експерименти, за які ніхто не несе відповідальності? Це відбувається тоді, коли люди не дотримуються закону, роблять прогалини, але правда рано чи пізно буде зверху. Колись тут була військова частина, була вулиця Пономарьова, звідси обирався депутат, діти в школі навчалися. Потім, у 2006 році, ця земля стала чомусь територією Києва, а пізніше ділянка площею 147 га перейшла у приватні руки. Ніхто не хоче давати відповідь на питання як і чому? Терміни давності у цієї справи пройшли, бо це було ще за Гриценка.

- Як поясните періодичні публікації про те, що Ви нібито хочете роздерибанити частину Біличанського лісу під забудову?

- Питання парку залишається вразливим. Знову активісти, як і  10 років тому, кричать, що ми хочемо спиляти ліс, аж 6 га. Я вже втомився розказувати.  Виходить, що я маю зайти з пилкою і пиляти ліс? Я б такого не зробив, бо я в цьому лісі виріс. Бажання такого в нас точно не було, жодного дерева ми не спиляли і пиляти не збираємося. Документально межі Києва немає, - вони законно не розширювалися з 80-х років, а ліс комусь конче потрібний. На землю документів у Києва також немає. Чого вони до нас лізуть?

- Які проєкти вдалося реалізувати за цей рік? Чи є спільні з КОВА або ж КОР проєкти?

- Спільні проєкти є по водопостачанню, а саме заміні труб. Нам обіцяють співфінансування, через це ми поки що не можемо відновити водопостачання. Люди страждають, а ми приводимо до ладу документи і чекаємо обіцяного. Маю надію, що замінимо труби, а потім відновимо асфальтне покриття. Повторюся, що левова частина йде на підтримку ЗСУ, наших земляків. При цьому ми тримаємо в порядку заклади освіти. Зараз плідно працюємо, щоб другий садочок в повному обсязі запрацював з укриттям. Дороги ремонтуються, підʼїзди там, де необхідно, також ремонтуються. Зокрема багато коштів йде на підтримку тих громадян, що хворіють, потребують та звертаються за допомогою.

- Яка ситуація з укриттями в громаді? Чи в усіх навчальних закладах облаштовані сховища?

- Майже у всіх закладах освіти є укриття.  У ліцеї №1 закінчили облаштування підвального приміщення. Ліцей N2 не має укриття, але є співпраця з церквою, куди за потреби дітки ходять в укриття. Думаємо, де знайти інвестиції, щоб збудувати окремостояче укриття. В одному садочку укриття вже зроблено, а щодо другого ДНЗ, то зараз йде процес підписання договорів, після чого збудуємо укриття для більшої кількості дітей. До слова, дуже нас підвели некомпетентні люди, коли сказали що можна перші поверхи закласти залізобетонними блоками. Ми витратили майже 1млн грн, укріпили перші поверхи таким чином, але перед початком навчального року комісія заборонила використовувати ці перші поверхи як укриття. Тепер ця конструкція стоїть без діла, а розібрати ми її не можемо, адже туди вкладені немалі кошти.

- А чи вдається залучати інвестиції в громаду? Зокрема знаходити закордонних партнерів?

- Важко дуже. Меморандум про співпрацю підписано, але була, приміром, домовленість, що почнемо з відправлення на відпочинок діток з тих родин, де батьки воюють або постраждали від війни. Рухаємося в цьому напрямку, можливо скоро заключимо договори, щоб це все почало працювати.  Якщо будуть допомагати хоча б населенню, дітям, з оздоровленням, з лікуванням, то я був би дуже задоволеним. Ведемо перемовини з одним польським містечком про співпрацю, можливо вдасться знайти взаєморозуміння. Я вдячний господу, ЗСУ, громаді, що ми утримали наше селище, слава Богу, що житловий фонд громадян не постраждав. Вважаю, що це чесно, нехай насамперед держава відновлює там, де найбільше постраждали громади. Також ми подали документи на програми утеплення енергозбереження, очікуємо результатів, бо хочемо поліпшити людям життя.

- Щодо дозвілля… Зовсім нещодавно в Коцюбинському встановили рекорд із наймасовішої руханки, на одній платформі зібралися понад 1100 учасників різного віку. Чи були Ви залучені як організатор цього заходу? Як вдалося це організувати?

- На жаль, не був залучений. У нас дуже спортивне селище, багато досягнень молодих і не дуже спортсменів, є багато титулованих майстрів. У заході взяли участь спортсмени, танцюристи, музиканти. Виникла така ідея,  не знав, чи вдасться, але діти дуже зацікавлені,  отримали позитивні емоції. Провели захід на пʼяти локаціях встановили рекорд, який зафіксовано в книзі рекордів України. Я гордий за  своє селище, за наших громадян.

- Які завдання ставите перед собою? Що насамперед плануєте змінювати у громаді?

- Я багато завдань ставлю, багато чого хочу змінити, але поки не закінчиться війна, щось планувати важко. Ми не знаємо, яке буде фінансування, яка буде платоспроможність платників податків, наскільки буде наповнюватися бюджет. За  понад шість років моєї роботи вперше за два місяці у громаді не виконано бюджет.  Громаді також важко, дай Бог, щоб все це лихо закінчилося. У планах було збудувати стадіон, добудувати корпус ліцею, модернізувати наші навчальні заклади. Хоча дещо ми встигли: привели в порядок спортивні зали, класи, їдальню, дитячо-юнацьку спортивну школу. Працює музична школа, нині  в ній навчається 120 діток. Не кожна громада може таким похвалитися. Амбулаторія  наша розвивається непогано,  все більше залучаються вузькі спеціалісти. Додам, що керувати амбулаторією прийшла людина з серйозним досвідом, тому маємо надію поліпшити медичне обслуговування в селищі.

Звісно, що в планах були і дороги, і каналізація в приватному секторі тощо. Але такі роботи зараз ми не можемо робити. По-перше, не дасть КОВА на все це дозвіл, бо гроші потрібні на військо, по-друге, думаю, що багато людей розуміє, що основне наше завдання – це допомога й підтримка ЗСУ. Якщо вони, не дай Бог, там не втримаються, то кому ж ми дороги будемо стелити?