Голова Коцюбинського Сергій Даніш: Закінчиться війна, тоді розкажемо хто і чим допомагав ЗСУ

Сергій Даніш

«Моя Київщина» поспілкувалася з головою громади селища Коцюбинське Сергієм Данішом. Говорили про те, як громада зустріла повномасштабне вторгнення рф, про привласнення столицею частини території селища, про намагання примусово завести громаду до складу міста Києва.

– Пане Сергію, Коцюбинське, слава Богу, не було в числі окупованих населених пунктів на Київщині. Розкажіть, як адміністративний анклав Святошинського району міста Києва долучалася до оборони столиці?

- На другий-третій день після повномасштабного вторгнення ворога в нас стояла черга з понад 400 осіб, які записувалися у тероборону. Копали бліндажі, робили «коктейлі», частина людей пішла в військову частину, шукали зброю. В селищну раду одразу прийшла жіноча частина населення, вони організували кухню, готували обіди, діставали медикаменти. Це було найболючіше питання, адже їжу людям завозили, а з ліками була проблема, хоча й майже всі лікарі залишилися і тримали руки на пульсі.

Облаштували тимчасовий госпіталь і маючи три автомобілі швидкої допомоги, які були на ходу, ми були готові до бойових дій та надання першої допомоги. Таким чином видавали людям інсулін, ліки від тиску, одним словом рятували, бо купити не було де. Все це діставали де могли, справилися, були всі об’єднані і рівні, бо нам потрібно було виживати. Пишаюся тим, що завдяки нашим людям, які долучилися до оборони селища, за той сірий час жодної машини не вкрадено, жодної квартири не пограбовано.

- Як вирішували питання з озброєнням? Чи правда, що люди мали їхати в Бучанський військомат, щоб отримати зброю?

- Варто зауважити, що жодна селищна рада не видавала зброю. З нашої громади одразу 50 чоловік підписали контракт, отримали зброю і заступили на службу. В інших громадах були випадки, коли люди пострілялися через те, що не змогли повернути всю зброю і проконтролювати цей процес, тому те, що тут були проблеми з видачею зброї, не дивно. На початку ми познаходили такого, що, можливо, в мирному житті за це була б тюрма, але у нас було завдання – захистити державу.
І хоч, як я вже казав, з початком повномасштабного вторгнення виїхало майже 80 відсотків жителів громади, депутати всі залишилися зі мною. Ми сіли, подивилися один одному в очі, і вирішили, що будемо воювати на місці. Я для себе одразу вирішив, що буду тут до кінця, тому що громада мене обрала. Дякую своїм побратимам, моїм колегам, які мене підтримали. Ми їздили по гуманітарку, роздавали населенню і допомагали військовим, тобто однозначно всі приносили якусь користь. Зараз ми бачимо, що когось медійно правильно розкручують, когось замовчують.

Спитайте голови Ірпеня Маркушина, чи допомагало Коцюбинське і де він жив, адже там де він був не можна було знаходитися. Я переконаний, що ми внесли свою частку в перемогу, бо були випадки, що заправляли ті машини, які йшли прямо в бій і знищували росіян. У нас тут працював картографічний центр, всі дії синхронізувалися, бо, насправді, все це дуже полегшує роботу військовим.

- Продовжуючи воєнну тематику, розкажіть, чи є в громаді безвісти зниклі з числа громадян з огляду на близькість до на той час окупованих Бучі та Ірпеня?

- На початку, звісно, були зниклі безвісти, але їх познаходили, зокрема, у Бучі були знайдені загиблі. На сьогодні такої статистики немає, але відомо про понад 10 загиблих військовослужбовців. Їм присвоєно звання почесного громадянина селища. Зокрема наш житель Денис Руденко серед розстріляних людей із зав’язаними руками у Бучі.

- Чи є пошкодження та руйнування в громаді внаслідок «прильотів»?

- Є, але, слава Богу, це не житловий фонд. Від прильотів постраждав меблевий цех і завод, а в приватних будинках, що знаходилися поблизу лише вилетіли вікна. Але завдяки обласній військовій  адміністрації ми вже все владнали та замінили.

- Як загалом громада пережила понад рік війни і чи суттєво вона вплинула на бюджет?

- Надходження  до бюджету не змінилися, а в цьому році навіть йде його перевиконання, тому що люди працюють. Пережили початок повномасштабного вторгнення складно, слава Богу, сюди вороги не дійшли. Дякуємо нашому місту Ірпінь, яке втримало всіх ворогів у себе на кордоні, дякуємо нашим ЗСУ, звичайно. Було спекотно, кожен день сиділи, як на пороховій діжці, кожен день чекали, що щось трапиться. Тоді 80 відсотків людей поїхали, не працювало нічого, ми навіть пенсію у травні місяці привозили під автоматами. Згодом звернулися до підприємців, попросили відкривати магазини, аптеки, допомагали запускатися великим підприємствам, домовлялися про подачу газу з газконторою, відновлювали електропостачання. Слава Богу, запустилися.

Відносно виконання бюджету, я вважаю, що і селищна рада гарно працює, і відділи фінансового управління. Дякую, звісно й підприємцям. Скажу так: українці – працьовита нація, хочуть працювати і розвиватися. Вороги хочуть нам завадити, але їм це ніколи не вдасться.

- Куди наразі найбільше спрямовуються коштів? Як йде підготовка до зими?

- Найбільше коштів спрямовується на ремонти закладів освіти, на ремонти дахів та організацію теплопостачання, на пальне, підтримку територіальної оборони. Зараз готуємося до зими, міняємо комунікації, і все це робиться за кошти місцевого бюджету. В цьому році обов’язково відремонтуємо внутрішньо Дитячо-юнацьку спортивну школу, великий спортивний зал, який, до речі, мали відремонтувати ще минулого року, та роздягальню, щоб діти мали можливість займатися спортом в нормальних умовах. Там ми міняли вікна, вже завершили ремонт їдальні, замінили миючу машину, зокрема закупили новий посуд діткам на 400 тис грн. Обов’язково зробимо два входи, які запланували в минулому році, бо школі вже майже 40 років.

- Чому деякі експерти говорять про неспроможність Коцюбинської громади і наскільки реальними є очікування про її приєднання до Києва? Принаймні про це повсякчас пишуть деякі ЗМІ…

- Цього не варто очікувати. Назвіть, будь ласка, мені прізвища цих експертів. Відносно ЗМІ, хочу зауважити, що Ірина Федорів – це чорний журналіст, який проплачується Києвом, і маючи медіаресурс, колотить цей негатив. Навпаки, я зараз спілкуюся з міжнародними організаціями, які вважають, що це непотрібно робити, бо автономність дає можливість вирішити більше проблемних  питань, які виникають у громаді, коли є місцеве самоврядування. При всій повазі до Віталія Кличка, нащо йому це Коцюбинське? Окрім бізнес інтересів його оточення, яке хоче забрати наш лісок і забудувати. Ось тоді Ірина Федорів буде співати іншу пісню, але вона за це отримує гроші, і їй навіть вигідно боротьба ради боротьби. Закону такого нема, щоб громада переходила. Приєднання обійдеться Києву в нуль гривень. Наш бюджет сьогодні понад 160 млн, тобто, зовсім не рівноцінний обмін, бо нам сюди не буде нічого доходить з мільярдного бюджету Києва.

Для прикладу візьміть село Жуляни, проїдьтеся його дорогами і зробіть висновок: там доріг немає. Пуща-Водиця, прекрасне курортне місце навколо якого тільки скандали про вирубки лісів, там нічого не ремонтується, не будується жоден інфраструктурний об’єкт. То чому Коцюбинському йти? Щоб тільки мати київську прописку, яка не має зараз ніяких важелів?

Ми за відкритий діалог, за реальні речі. Зібрали б громаду, запропонували б відремонтувати дитсадочок, відремонтувати школу по нових стандартах, зробити нові комунікації, запросили б до себе. Тоді б в мене були б причини сказати «ні»? Ми б з депутатами зібралися, подумали, що так краще і вирішили б що робити. На жаль, жодної такої пропозиції не прозвучало. У нас є певна програма, певні результати, є певний розвиток селища.

Більш того, Київ половину селища Коцюбинського заблокував у земельному кадастрі, відтак ми недоотримуємо 90 млн гривень до бюджету і не можемо зробити переоцінку землі. Це стара історія, з 2014 року мафія зробила все для того, аби вкрасти військову частину, яка зараз належить приватній особі.  По суті Київ зробивши аферу продав ту землю, і тепер 146 га, яка пустує, належить одній особі.

- Тобто скандальна історія з Коцюбинським, Ви вважаєте, медійно розкручена?

- Моя попередниця пробувала фальшувати проти мене всілякі справи. Ще раз кажу: відкритий стіл і рухаємося. На сьогодні закону і законних підстав для приєднання до Києва немає – крапка! Треба проводити громадські слухання і почути людей, а знімати і розказувати як нібито провели громадські слухання, зібравши 500 громадян, коли населення громади – 20 тисяч, так не робиться, ніякої легітимності  у цих діях нема. Навіть губернатор області був і сказав, що має бути громадське обговорення. Кожен захід має свій статус, звісно, маючи медіаресурс, маючи Українську правду, за гроші роздувається цей скандал.

- На базі комітету з питань  організації державної влади та місцевого самоврядування наразі працює робоча група, яка розглядає розвиток анклавів Славутича та Коцюбинського. Там теж присутній контекст приєднання Коцюбинського до столиці?

- Я знаю як виникла ця робоча група і модератори її незмінні. Представники від Києва – Ірина Федорів, від громади – мери Славутича і Коцюбинського. Про що ми професійно можемо говорити?
Ще раз наголошую – нема законних підстав для приєднання. Я вважаю правильно було б на рівні депутатів з області та Києва зібрати професіоналів, посадити і мірятися. Приміром, чого людина повинна їздить в Бучу в лікарню? У нас договір, а сьогодні медична реформа, тобто можна їхати в будь-яку лікарню. Навіщо це маніпулювання? Бучанська лікарня в доброму стані, адже коли був ковід, за три тижні ми гуртом зробили ремонт, відповідно вона була краща в Україні. У нас набагато менші черги у садочки ніж у Києві, в школи те ж саме, бо у наших школах навіть нема другої зміни. Вернусь до того, що казав: ми знаємо потреби людей.

Поїдьте в села, які вже приєднали – Бортничі,  Жуляни, Троєщина, подивіться, що там  відбувається. Люди, як агітують за приєднання, відпрацьовують гроші. Комусь це потрібно зверху, хтось виділяє на це ресурс, а той у кого нема совісті і відпрацьовує цей ресурс. Все моє свідоме життя нас періодично кудись тягнули, але люди завжди обирали бути самостійними і це правильно. Правильніше було б депутатам проголосувати за закон, який давно лежить у Верховній Раді, що податок має сплачуватися за місцем проживання, а не за місцем роботи. Отоді б ми взагалі всі питання закрили. Окрім 90 млн грн, які ми недоотримуємо  через закритий кадастр на землю, якби ми ще й отримали всі податки від людей, які тут проживають, а працюють у місті! Ми б тут зробили комфортне місце для проживання і відпочинку.

- Як вирішуються поточні проблеми в громаді? Що зроблено за вашої каденції?

- Якщо говорити про дороги, то нині вони практично всі відремонтовані. Вулицю Шевченка відремонтуємо, і зробимо так, щоб можна було їздити. Зараз закінчуємо проектні роботи, шукаємо можливість та кошти, я людям обіцяв, значить, зроблю. Зокрема ми модернізували котельню та купили новий котел. За мою каденцію ми зробили 5 скверів, що дуже не подобається нашим активістам. Мотивують тим, що ми кладемо плитку на місці, де розмножуються комахи. Варто зауважити, що ще 10-15 років і ліс впаде сам. За це «подяка» всім нашим псевдозахисникам. Дахи всі відремонтовані, тепломережу заміняємо на нову - наступного року плануємо закінчити заміну труб повністю по всьому селищу. Перед виборами кричали, що вода погана, наразі водопостачання працює добре, вода фільтрується. В школах постійно відновлюємо певні локації, актові зали, класи у  двох ліцеях. Спортивну залу відремонтували, повністю відновили їдальню, яка 35 років працювала без ремонту. По комунікаціях, звісно, дуже дороге задоволення, але по-тихеньку рухаємося, зараз робимо вхідні групи по будинках, у яких також 40 років нічого не робилося. Під’їзди мають бути охайні і приємні.

- Яка ситуація з укриттями в навчальних закладах?

- Як ви знаєте, останнім часом у школах була змішана форма навчання. Я дуже пишаюся нашими  дітьми, переконаний, що не лише у нашій громаді, а всюди, вони пристосовуються до будь-яких умов, але діти хочуть ходити до школи і хочуть спілкуватися. У нас досить великий підвал під великим ліцеєм. Ми зробили ремонти і діти там не лише переховувалися під час тривог, але й займалися. Зараз працюємо над тим, щоб зробити укриття для садочків. Вже є приміщення, виділили кошти, тож до кінця літа зробимо, щоб збільшити кількість діток у садочках, тому що в цьому наразі є велика потреба.

- Як громада допомагає військовослужбовцям та їх родинам?

- Родинам допомагаємо всіляко, наскільки можемо. Даємо виплату сім’ям загиблих, я сам особисто знаю ці родини. На День матері ми збиралися з матерями загиблих героїв, яким я сказав, що готовий усім допомогти у будь-який час. На території громади є військова частина, з якою ми плідно співпрацюємо, виділяємо чимало коштів на вирішення проблем, беремо активну участь у фінансуванні багатьох їхніх проектів, що допомагають виконувати бойові завдання. Кожен має робити все, що може, зараз не час пишатися нагородами. Наші дітки в школі організували ярмарку і за два дні зібрали гроші на пікап нашому земляку, який воює в гарячих точках.

Селищна рада також доклалася до збору на пікап нашим воїнам та на багато інших проблем. За час, коли у нас стояли військові, вони тут харчувалися, проживали, ремонтували зброю та техніку, заправляли техніку, перефарбовували у захисні кольори. Я впевнений, що кожен робить все, що може, а всі наші служби працювали і працюють злагоджено. Закінчиться війна, тоді зберемо подяки, покажемо медалі, розкажемо хто і чим допомагав.

- Що це за історія, коли ви перед повномасштабним наступом росії приїхали на збори ТРО де нібито відмовились стріляти в портрет путіна?

- Вертаємося до тієї ж чорної піарниці Ірини Федорів? Уявіть собі, років три-чотири, як  мінімум, до повномасштабного вторгнення, нас запросив воєнком на стрільби у Гостомель. Нам дали по десять патронів, які вистріляв і поїхав. Після того вони поставили портрет путіна і захотіли постріляти. Там виявився наш типу активіст і зробив на цьому хайп про те, що Даніш нібито відмовився стріляти. По-перше, мене вже там не було, а по-друге, я вважаю, що краще взяти патрони і віддати туди, де вони потрібніші.

- І все ж, попри певні проблеми з наповненням бюджету, які найближчі плани по розбудові та розвитку громади?

- Найближчі плани – все-таки зробити грошову нормативну переоцінку землі, щоб наповнити бюджет і мати більше можливостей відремонтувати старий житловий фонд. Ми віримо в закон держави. Суд першої інстанції ми виграли, чекаємо апеляції і будемо думати, як правильно завести американські інвестиції і зробити класний індустріальний парк, де збережеться природа, де буде зона масового відпочинку для половини Києва, відповідно й легені Києва будуть, й дерева будуть збережені. І це буде гордість держави, а не лише нашого регіону. Тобто, у планах працювати, працювати і покращувати життя.