Голова Вишгородської РВА Олексій Данчин: Варіантів того, що сценарій 24 лютого повториться знову, уже немає

В інтерв’ю виданню "Моя Київщина" голова
Вишгородської РВА Олексій Данчин розповів про завдання адміністрацій, роботу
органів місцевого самоврядування під час війни, комунікацію з головами інших
районів та керівництвом області, а також про опалювальний сезон, який
розпочнеться уже незабаром
- Які повноваження мають районні військові
адміністрації та які в них основні
функції?
- Якщо
відповідати на це питання, то ми повинні відштовхуватися від функцій, що були
ще рік тому. Коли в нашій країні активно йшла децентралізація, яка передбачала
передачу більшості функцій безпосередньо громадам, зокрема, розпорядження
місцевим бюджетом. Але при цьому вони отримали й певний рівень
відповідальності. У свою чергу адміністрації мали переформатуватися в
префектури і здійснювати контролюючу функцію за законністю прийняття рішень
органами місцевого самоврядування.
Зрозуміло, що
в цю історію війна внесла значні корективи. Відповідно до закону, районні та
обласні адміністрації набули статусу військових, тому отримали додаткові
повноваження, а найголовніше – відповідальність. Вона пов’язана не тільки з
територіальною обороною (вказані питання врегульовані окремим законом), а
загалом із забезпеченням життєдіяльності району в умовах воєнного стану. При
цьому багато питань, якими опікуються військові адміністрації, не в повній мірі
урегульовані законом, але виконуються без обговорення. Наприклад, розміщення
військових, створення для них належних умов перебування, їх
матеріально-технічне забезпечення.
Загалом, як
на мене, основна функція районних адміністрацій в сучасних умовах – «око
государеве» на місцях, системна та комплексна підготовка до оборони відповідних
територій і в цьому контексті – координація органів місцевого самоврядування в умовах
воєнного стану. Усіма питаннями, що з цим пов’язані, опікуються адміністрації.
Без координації на місцевому рівні іноді дуже важко вирішити більшість питань.
- Яких законів чи постанов не вистачає, щоб
адміністрація повноцінно виконувала свої функції?
- Нинішні
умови, тобто воєнна ситуація, вимагають в цілому посилення функціоналу адміністрацій.
Тобто потрібно знову вибудовувати вертикаль влади. Навіть після закінчення
війни в нас залишаться божевільні сусіди (росія та білорусь) і в таких умовах
необхідно переглянути ролі, функції та задачі адміністрацій, надати їм більше
повноважень та додати фінансову складову.
Майже всі
ресурси зараз передали громадам. При цьому взаємодія представника адміністрації
з головою громади формується здебільшого на рівні особистих стосунків. Реформа
децентралізації – прекрасна ідея, прихильником якої я також був. На громади
передали фінанси, кадри, майно, повноваження, а найголовніше – відповідальність.
Тому принцип децентралізації полягав в тому, що громади самі обирають голову та
депутатів, і вони вже безпосередньо відповідають перед населенням за якість
життя в громадах. Але в умовах військового стану такий принцип не може бути
застосований, держава сьогодні відповідає за всі процеси. Отже ідею
децентралізації, хоча б на період воєнного стану, треба переглядати.
Також хочу
підняти одну важливу тему. Коли громади отримали значне фінансування, у
переважної більшості голів та заступників у раз виросли зарплати, подекуди
сформувалося чимало різних відділів та посад. Ще 10 років тому Кабмін
встановлював граничну чисельність штату для органів місцевого самоврядування.
Зараз таких обмежень немає, тому ми можемо констатувати факт того, що іноді перше,
про що потурбувалися керівники громад – забезпечили собі гарні зарплати. Це
стосується не тільки Вишгородського району, така ситуація по всій території
України. Такий собі побічний ефект децентралізації.
- Місцеві чиновники здебільшого казнокради?
- Так
категорично констатувати я точно не можу. Але маю беззаперечний факт –
правоохоронні органи завжди зберігають особливий інтерес до процесів у
громадах.
- Чи можна розцінювати високі зарплати місцевих
чиновників в умовах війни як абсолютно не логічну та аморальну поведінку?
- Це залежить
від конкретної людини. Для одного 50 тисяч гривень достатньо, а для іншого – дуже
мало. Тут більш важливий моральний аспект, але чиновник завжди був об’єктом, за
яким пильно наглядають. Частина суспільства переконана в тому, що під час війни
чиновник повинен працювати за «мінімалку». Я не погоджуюся з таким твердженням.
Мало хто
задумується про об’єм та проблематику роботи на місцях. Чиновники несуть
відповідальність за велику кількість питань, про які дехто навіть не
здогадується. Можу сказати за свій район, що протягом семи місяців війни
фактично всі голови громад працюють без вихідних, у цілодобовому режимі.
- Із ким серед голів громад гарна
комунікація, а з ким не вдалося її налаштувати?
- У мене прекрасна комунікація з усіма
головами громад Вишгородського району, а з початком війни моя взаємодія з усіма
головами громад Вишгородщини стала на порядок сильнішою. Я пишаюсь тим, що в
мене є повне порозуміння та, головне, цілковита підтримка як з боку голів
громад, керівництва Вишгородської районної ради, так ї місцевого депутатського
корпусу. І це напевно унікальна ситуація, адже з інших районів області маю геть
іншу інформацію.
- З ким із голів адміністрацій вибудувалась
комунікація? Чи потрібна вона взагалі? Чи є міжрайонні питання, які потрібно
вирішувати?
-З усіх голів адміністрацій Київщини я один зі «старожилів»,
але не за віком, а за періодом роботи (займав посаду виконуючого обов’язків із
липня 2019 року, - ред.). Точно можу сказати, що відносини з усіма головами
адміністрації абсолютно нормальні.
Із погляду
партнерських відносин, найбільш близьким для Вишгородського району залишається Бучанський,
хоча б через те, що ми сусіди. Також у мене хороші відносини з керівництвом
Білоцерківського району та міста Біла Церква. Білоцерківщина надала нам дуже
вагому допомогу, зокрема з оперативним відновленням пошкодженого мосту в
Осещині (автошлях Р-69). Понтонний міст побудувати було неможливо, бо канал – гідротехнічна споруда, у якій рівень води постійно змінюється.
Спочатку були
намагання зробити паралельний міст, але згодом прийшли до висновку, що це
просто не можливо. Врешті решт, міській голова Білої Церкви Геннадій Дикій,
який за фахом інженер, запропонував найкраще інженерне рішення, за що я йому
дуже вдячний. Білоцерківська міська рада передала нам малий автомобільний
розбірний міст (МАРМ), що дозволило тимчасово вирішити цю проблему.
- Які організації з
початком агресії рф першими запропонували свою допомогу?
- Якщо
говорити про період лютий-березень, то із перших днів війни район дуже підтримало
район та місто ПрАТ «Укргідроенерго». Серйозну допомогу надала «Укрнафта»,
зокрема закупила медикаменти для окупованої Димерської громади. Завдяки
Володимиру Підкурганному ліки через Київське море були доправлені в Димерську
лікарню. Також була допомога від «Укртрансгазу», «Кен-Паку», відразу всіх
пригадати важко. Дуже активно допомагав громадам району Ярослав Москаленко, народна
депутатка Ольга Василевська-Смаглюк, велика кількість обласних та районних
депутатів. Вони залучали різні фонди та підприємства, щоб забезпечити людей
гуманітарною допомогою. Велика кількість людей, волонтерів, громадських
організацій, місцевих підприємств допомагали й військовим, й населенню, зокрема
на окупованих територіях.
Наприклад, працівники
«Першого столичного хлібзаводу», що знаходиться на території Новопетрівської
сільради, випікали хліб і передавали його людям, зокрема на окуповані
території.
- Які повоєнні проблеми наразі не вирішені?
- Якщо говорити про інфраструктуру – це
мости. Їх ми будемо ще довго відбудовувати. Ще маємо частину підприємств, які
постраждали від воєнних дій. Наприклад, у Димерській громаді завод «Вікналенд»,
який намагається відновитися після масштабних руйнувань. Окремо додам, що на
території Вишгородського району отримали пошкодження більш ніж 3500 будинків, з
яких 642 повністю зруйновані.
Ще одна
велика проблема – це наповнення бюджету громад. До війни була одна реальність,
а зараз усе кардинально змінилось. Наприклад, на сьогодні бюджет Петрівської
громади виконується на 75%, тому велику кількість планів не вдасться
реалізувати. Така проблема характерна для більшості регіонів.
- Опалювальний сезон буде складним?
- У цілому
для України так. Якщо говорити про Вишгородський район, то тут ситуація трохи
простіша, ніж в інших районах області. У нас централізоване теплопостачання є
тільки в трьох громадах: Вишгородській, Славутицькій та частково в Димерській. Мешканці
інших громади мають індивідуальне опалення. Враховуючи бюджети Вишгорода та
Славутича, сподіваюся вони зможуть пройти цей опалювальний сезон без особливих
труднощів. Окрім того, у Славутича є можливість у разі необхідності перейти до альтернативного
опалення.
- Якщо будуть пошкоджені газові магістралі,
то люди у великих містах по типу Вишгорода просто замерзнуть?
- Я не думаю,
що це відбудеться. Наразі громадам поставлена задача не на папері, а
по-справжньому підійти до питання облаштування пунктів обігріву. Завжди взимку є
люди, що потребують можливості пересидіти холод у теплих приміщеннях, випити
гарячий напій та перекусити. Ми прогнозуємо, що цього року запит буде більшим,
ніж раніше.
Як на мене,
набагато більша проблема, яка може з’явитися – відсутність електроенергії. Із
цим впоратися буде складніше. Звичайно, ми вже маємо певний досвід життя без
електроенергії, хоч і не значний. Наприклад, у період воєнних дій жителі Славутича
без світла прожили декілька днів. У місті немає газопостачання, для
приготування їжі люди користуються електроплитами, але тимчасово змушені були
куховарити на багатті. Іванківська, Димерська та Поліська громади отрималикуди
серйозніший досвід: там люди провели без світла та зв’язку майже місяць.
- Ніхто не залишив планів узяти Київ. Як
влада готується протистояти ворогу?
- Варіантів
того, що сценарій 24 лютого повториться знову, немає. Безумовно, на жаль, чи на
щастя, ми воюємо з ідіотами, тому важко спрогнозувати, що вони будуть робити
далі. Але наш кордон із білоруссю укріплений, ворогу подолати цю зону буде
надзвичайно складно. При цьому військові займаються постійним покращенням
оборони прикордонної зони, і не тільки. Якщо говорити про Вишгородський район,
то ми маємо чимало природних перешкод, які допоможуть нам в обороні.
- Ми живемо в такій реальності, коли людей
цікавить сьогодення й найближча перспектива. Загадувати на місяць наперед
можуть люди, які мають можливість виїхати за кордон. Як зараз найкраще діяти?
Чи потрібно планувати щось не перед? Чи краще робити все тут і зараз?
- Під час
активних дій неможливо чітко сформулювати перспективи. Взагалі для звичайних
мешканців це час простих рішень. Можете зробити щось корисне – робіть. Якщо
хочете їхати подалі від зони обстрілів чи сховатися від війни – робіть це. Якщо
говорити з погляду перспективи Київської області та Вишгородського району, то я
налаштований позитивно. Навіть не з погляду гарних новин з Харківщини та
Херсонщини, масштабної допомоги від партнерів. У нас є позитивний досвід у
вирішенні багатьох проблем.
Хочу
наголосити, що спільними зусиллями ми змогли вигнати окупантів із Київської
області. Це спільна перемога, яка містить не тільки військову, а й цивільну
складову. Ніхто не зустрічав окупантів із квітами. Якісь одиничні випадки не
можуть бути показником загального настрою населення до росіян. Натомість, більшість
людей намагалися втекти подалі від окупантів, подекуди навіть залишаючи все
майно. Окупанти бачили, що вони тут нікому не потрібні, їм тут не раді. Це
також складова перемоги.
- Ми всі бачили пропагандистські відео, де
окупанти роздають гуманітарну допомогу в Димерській громаді. Люди її брали. Як
ви до цього ставитесь?
-Я вважаю, що брати гуманітарну допомогу з рук окупантів –
вимушений захід для людей на той момент. Ніхто не зустрічав окупантів із
короваєм та квітами. Звичайно, люди, хто залишився у громаді, брали допомогу,
але це було виключно для виживання. Тимчасово захопити – можна, а от утримати
територію, яка ментально не сприймає загарбника – ніколи. Якщо місцеве
населення не сприймає новий порядок, то нічого з цього не вийде. Українці
демонструють це повсюди, де окупант нав’язує "руський мір". Схожі
історії були з Чернігівською та Сумською областями. Українців насильно не
втримаєш. Люди не звикли жити в режимі, де немає свободи.
- Є інформація, що чиновники місцевого
самоврядування, згідно інструкції, в разі можливої окупації мають залишити свою
громаду. Як прокоментуєте цю інформацію?
- Інструкція
є, але такої вимоги там немає. Загалом, за весь час я бачив два документи, що дотичні
до цього питання. Зокрема, вони визначають порядок дій голів громад і не тільки.
Перший документ
був дуже простий. Він мав лаконічну інструкцію для сільських та міських голів, але
там нічого не було сказано про те, що керівник повинен залишити громаду. Є
певний алгоритм, який має виконати голова громади, зокрема – змінити власне
місце розташування за погодженням із начальником обласної адміністрації, задля
уникнення можливості захоплення в полон. Тобто права втекти куди-небудь немає,
але в реальності все залежить від конкретних обставин – відсутність зв’язку,
наявність реальної загрози тощо.
Другий
документ був затверджений Кабміном в квітні. Проте там також немає такого
пункту, що сільський, міський чи селищний голова має право втекти. Питання в іншому
– люди, які прописували ці інструкції, ніколи не стикались із подібними
ситуаціями, не знаходились в окупації, не проходили те, що відчували голови
окупованих громад, коли вони отримували численні повідомлення що їх шукають
окупанти. У нас по окупованим громадам були різні випадки
та існували реальні загрози, але вважаю що голови місцевих рад робили все
можливе, що від них залежало.