Історія бійця з Київщини: Як захищати Батьківщину, щоб потім виявитися беззахисним

Сьогодні, коли наша країна потребує могутньої армії, виникають ситуації, коли для військових абсолютно не створюються необхідні умови. Ні для кого вже не таємниця, що часто про бійців забувають відразу ж після того, як вони покидають зону АТО. Держава, якій Герої готові віддати своє життя, нездатна натомість надати їм і мінімальну допомогу. Жертвою цього став і один із жителів Київщини

Його історія розпочалася ще в березні 2014 року, коли Юрій, як і багато інших військовослужбовців запасу, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Чоловіка направили для проходження служби в одну з військових частин, що відстоювали незалежність та цілісність України у війні на території Луганської та Донецької областей, та призначили на посаду кулеметника. Військова частина, в якій служив Юрій, знаходилась в районі міста Маріуполь, неподалік населеного пункту Ізварино.

Увечері 5 серпня 2014 року, близько 19 години, з боку Російської Федерації розпочався потужний артилерійський обстріл підрозділу, в якому й служив Юрій. По позиціям українських бійців ворог бив з "Градів",  все навколо горіло. За наказом командира батальйону, частини, які потрапили під ворожий вогонь, почали відходити із зони враження. У цей час неподалік Юрія розірвався один із боєприпасів. Вибуховою хвилею його відкинуло з броні БМП на землю, як наслідок – контузія. На декілька годин військовий втратив свідомість і нічого не пам'ятав. Як з'ясували пізніше, товариші його підібрали та вивезли в безпечне місце.

Потім був "Іловайський котел", оточення, інтенсивні бої… Юрій так і не зміг потрапити до військового шпиталю. Він дослужив до кінця визначеного терміну та повернувся до рідного дому. Після того злощасного випадку наслідки отриманої контузії постійно дають про себе знати. Окрім того, що чоловіка весь час турбують головні болі, він почав втрачати слух. Нещодавно Юрій дізнався про те, що держава гарантує грошову компенсацію за отриману під час участі в бойових діях контузію. Для цього він почав готувати необхідні документи. Адже допомога йому б точно не завадила – на постійне лікування доводиться витрачати немалі кошти. Та все виявилося не так просто.

Тут варто зазначити, що одноразова грошова допомога учасникам АТО виплачується відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги потерпілий має подати до військового комісаріату копію довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотку та причинного зв’язку втрати працездатності (видається комісіями МСЕК Міністерства охорони здоров’я); копію довідки ВЛК, свідоцтва про хворобу (видається медичними установами, де проводилось лікування); копію довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми), видається у військовій частині; витяг із наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини чи копію військового квитка (для звільнених із служби); копію паспорту та ідентифікаційного коду отримувача. У разі ж неподання повного комплекту документів, підстав для призначення одноразової допомоги немає.

Для того, щоб отримати довідку від військової частини про отримання ним мінно-вибухової травми та контузії 05 серпня 2014 року герой нашої історії звернувся до військового комісаріату, в якому перебуває на обліку. Чоловік змалював всі обставини і навіть вказав людей, які були свідками події.  Працівники віськкомату, у свою чергу, відправили до військової частини, в якій служив Юрій, запити на отримання вищевказаної довідки. Ні в кого не виникало сумнівів, що в частині нададуть всі необхідні документи, адже справа здавалася стандартною та прозорою…

Яким же ж було здивування всіх, коли з військової частини надійшла відповідь про те, що за документацією 05 серпня 2014 року ніяких боїв за участю підрозділів військової частини, в тому числі і того, в якому служив Юрій, не було (!). Через це бійцю не можуть видати довідку про обставини отримання ним мінно-вибухової травми. Виходить, що він все вигадав та й контузії ніякої немає?

А чи перевіряли інформацію у свідків? Хороше питання. І, схоже, хвилює воно лише Юрія. Багато військових вже повернулися додому, інші – проходять службу тепер в інших частинах. Розшукати їх справа непроста, та й навіщо? Адже керівництво військової частини не зацікавлене в тому, щоб "світити" такі прогалини у своїй роботі. Простіше зробити винним хворого АТОвця та годувати його відписками, аніж визнати те, що не всі бої неоголошеної війни фіксуються. І найгірше те, що такий випадок не поодинокий.

Коли виникають подібні ситуації, проблема грошей, матеріальної компенсації відходить на другий план. Насамперед, це питання честі, справедливості, відповідальності. Чомусь про бійців, які у свій час були так необхідні державі, забувають відразу ж після їхнього повернення додому. Таким чином їх прирівнюють до ресурсу, який себе вже вичерпав і надалі користі не принесе. Навіщо ж віддавати щось натомість?

Бійці гідно виконують свій обов'язок – захищають Батьківщину, але коли захисту потребують вони – держава бездіяльна. Навряд чи в якійсь з армій країн НАТО, до якого ми так прагнемо вступити, існують подібні проблеми. Це, в першу чергу, імідж армії, імідж країни.  Як з таким ставленням можна агітувати йти на службу до Збройних Сил? Солдат зможе виконувати свою роботу, якщо буде відчувати себе захищеним. Якщо буде знати, що після того, як він повернеться з пекла, держава, у свою чергу, теж зробить все можливе і неможливе, щоб йому допомогти. Лише таким чином можна створити сильну та вмотивовану армію в Україні. Шкода, але у високих кабінетах не всі це розуміють…

Євгенія Любомирська, "Моя Київщина"