Голова "Центру допомоги учасникам АТО/ООС" Баришівської громади Любов Усик: Наша і ваша підтримка потрібна тисячам інших військових

Фото "Моєї Київщини"

"Моя Київщина" поспілкувалася з керівницею "Центру допомоги учасникам АТО/ООС" Баришівської селищної громади Любов’ю Усик. Про важливість таких центрів та підтримки родин військовослужбовців, читайте в інтерв'ю

- Пані Любо, насамперед розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

- Я – Усик Любов Олександрівна, проживаю в селі Гостролуччя, мама двох прекрасних доньок і сина-Героя, бабуся трьох онучок. Є у мене захоплення – квіти. Мій син Усик Ігор Анатолійович у червні 2016 року підписав контракт зі Збройними Силами України. Так він став бійцем 72-ї бригади, механіком-водієм БМ-2, вважався кращим механіком бригади. Із  листопада 2016 року по 30 жовтня 2017 року був на захисті рубежів України під Авдіївкою, Шахта Бутівка. Мав нагороди: відзнаку Президента "За участь  в АТО", медаль "За Авдіївку". Трагічно загинув на полігоні "Гончарівський" 4 травня 2018 року у 21-річному віці.

- Переглядаючи Вашу сторінку в соціальних мережах, натрапила на таку інформацію: у 2022 році Ви стали переможницею Всеукраїнського конкурсу проєктів від МХП "Роби своє". Що це за проєкт?

- Моя родина зайнялася виготовленням ферментованих чаїв, вивчаючи та збираючи цілющі рослини в навколишніх лісах. Саме це заняття дало мені друге життя після загибелі сина, коли ні до чого не зводилися руки. Подалися на конкурс та виграли грант за проєкт "Чай від Усик". Усього виговляємо 16 найменувань ферментованих чаїв. Серед них: "Чаї своїми руками", "Іван-чай (кіпрей)", "Вишня", "Яблуня", "Верес", "Малина".  В основному чаї зараз передаємо хлопцям на передову.

- Скажіть, будь ласка, як виникла сама ідея створення Центру та хто працює в штаті?

- Ідея створення центру виникла у хлопців-ветеранів. При Київській обласній адміністрації 2019 року створили Координаційний центр, на базі якого і виникли Центри допомоги учасникам АТО. На той час у нашій громаді було 11 родин загиблих, які були нікому не потрібні, і я подала пропозицію узяти їх під опіку, адже, окрім моральної підтримки, таким родинам часто буває потрібна і юридична, і психологічна, та інші види допомог. Мені запропонували цим займатися, тож із липня 2020 року опікуюся родинами загиблих героїв. Спочатку була заступником керівника, а з 6 червня 2022 року стала керівницею "Центру допомоги учасникам АТО/ООС". Нас у штаті працює двоє – я і мій бухгалтер.

- Чи є подібні центри в області та в Україні?

- До повномасштабного вторгнення таких центрів було не багато, точної цифри не маю, навіть зараз ще не у всіх громадах Київської області вони є.

- Із чим довелося стикнулися в процесі створення та реєстрації? Чи допомогала місцева влада або ж навпаки?

- Керівництво громади пішло назустріч, і проблем зі створенням Центру не було, потрібно було лише бажання.

- Напевно, у центрі ведеться статистика. Скільки родин на обліку та які заходи проводяться для них?

- У центрі не тільки ведеться статистика, а з кожною сім'єю я знайома персонально, а це понад 200 родин. Для сімей проводяться різні заходи. Вони кожного місяця за бажанням їздять на екскурсії. Щомісяця також проводимо майстер-класи, разом із працівниками культури та працівниками бібліотеки запрошуємо на тематичні дискусії, вечори. Періодично для сімей проводяться концерти, тобто всіма можливими способами стараємося підтримати та принести трохи позитиву.

- Хто ще допомагав чи допомагає в роботі центру?

До культурних програм долучаємо різні благодійні фонди та організації, наприклад фонд "Зоря милосердя" нас неодноразово підтримував.

- Які питання та проблеми трапляються найчастіше?

- Найчастіше виникає проблема нехватки інформації. Ще в нас немає співпраці стуктур, бо кожна структура працює сама по собі. Особливо це складно при вирішенні питань з оформленням офіційних документів, із чим практично стикається кожна родина військовослужбовця. Родини звертаються також із побутовими питаннями, питанням транспортного сполучення та ін. Звертаються до нас за допомогою також і ветерани війни, люди з інвалідністю з різними питаннями та проблемами. Намагаємося по можливості всім допомогти.

- У кожній громаді серед мобілізованих військовослужбовців є безвісти зниклі на полях боїв. Чи є успіхи в пошуку безвісти зниклих воїнів вашої громади?

- Пошуком зниклих безвісти займаюсь мало, не вистачає часу, але з поля зору не випускаю. На сьогодні ми співпрацюємо з громадською організацією "Харківська Правозахисна група", яка безпосередньо займається безвісти зниклими та полоненими. Ця організація, до речі, тісно співпрацює з ООН. 26 березня 2024 року запланована зустріч з правозахисниками фонду. Будемо проводити бесіди та брати заявки на пошук зниклих безвісти та тих, хто, можливо, опинився в полоні.

- Що б Ви хотіли побажати іншим громадам, які ще не зорганізували подібний центр допомоги?

- Я довго думала, яку відповідь надати на останнє запитання. Обміркувавши все, я скажу: насамперед усіляко підтримати батьків, сім'ї, щоб вони не залишалися наодинці з своєю бідою, витягнути з того стану болю, розпачу, коли вони залишаються після смерті рідної людини, коли, здається, скінчилося твоє життя разом зі смертю твоєї дитини. І тоді на поміч приходимо ми, центри допомоги, так, ми, бо в мене, наприклад, за цей час створилася ціла велика "Родина". А потім уже другорядні питання: допомога по оформленню документів та вирішення різних побутових питань. Моє побажання для рідних, які втратили найдорожчих: не помирайте разом із дітьми, вставайте і живіть за себе і за ту рідну людину, яку ви втратили. Наша і ваша підтримка потрібна тисячам інших військових, які нині захищають нашу Україну.