Київщина історична: Іванківський район

Фото з мережі Інтернет

«Моя Київщина» продовжує серію розповідей про історію створення районних центрів та міст області під назвою «Київщина  історична». Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. На черзі - Іванківський район

Іванківський район — колишній район України на півночі Київської області. Центр — смт Іванків. Площа району 3616 км². Північна частина району лежить у Чорнобильській зоні відчуження.
У давнину Іванків називався Землею Трудинівською. Трудинове переходило від одного власника до іншого. У 1589 році ці землі почали називати Місцем Івановим – від імені тодішнього власника маєтку Івана Проскури. Згодом з'явилась назва Іванків. Жителі Іванкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років. Багато з них у складі Київського полку захищали північно-західні кордони України від нападів шляхти. Місцеве населення активно підтримувало повстання селян і козаків проти польської шляхти, що у 1664-1665 роках охопило Правобережну Україну. В Іванкові повстанці розгромили шляхетський маєток.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Іванків залишився за Польщею. У 1743 році було збудовано церкву ім'я Пресвятої Богородиці.
 Після приєднання Правобережної України до Росії 1793 року Іванків став містечком Радомишльського повіту. На початку ХІХ століття в ньому проживало 1300 чоловік, серед яких було 10 ремісників. У містечку влаштовували ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо.
У 1887 році за рішенням сходу громадян була створено першу бібліотеку та відкрито сільбудинок, церковно-парафіяльну школу.
 В кінці 1897 року відкрито телеграф. Першу телеграму з Іванкова до Києва відправлено 14 (26) листопада. Штат поштово-телеграфного відділення складався всього з чотирьох чоловік – начальника, наглядача, листоноші і сторожа.


На початку ХХ століття в містечку Іванків налічувалося 396 дворів, проживало 3138 осіб. Значну частину населення становила сільська біднота. На місцевих підприємствах – 2 шкіряних, 2 цегельних заводах, у 4 кузнях та 5 млинах – працювала невелика кількість робітників.


10—12 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Кропивню, Підгайне, потім 14—15 листопада через Леонівку, потім 16 — 18 листопада через Шпилі, Рудню Тальську, Леонівку, Блідчу теперішнього Іванківського району проліг шлях Подільської групи (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.
14—17 листопада 1921 р. під час того ж Листопадового рейду через Леонівку, Жереву, Жеревпілля, Розважів, Термахівку, Полідарівку теперішнього Іванківського району проліг шлях Волинської групи (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки.

Іванківський район, найбільший за площею серед районів Київської області, створений у березні 1923 року. 
Як і все населення  України, жителі  району зазнали жертв  та випробувань  під час  голодомору  1932-33 р.р.,  а також  сталінських репресій. Від серпня 1941 року  до листопада 1943 район  808 діб перебував під німецько-фашистською окупацією.

В 1963 році  до Іванківського району було приєднано 6 сільрад  колишнього Димерського  району  та 5  сільрад  Поліського  району, а в 1986 році  - населені пункти  ліквідованого Чорнобильського району. В  зв’язку з відселенням мешканців  із зони відчуження ЧАЕС  у 1999 році  знято з обліку  56 сіл. На території району протікають річки  з басейну  Дніпра : Тетерів, Здвиж, Жерів, Вересня.  Головні промислові підприємства розташовані в Іванкові. Розвинуті м’ясне скотарство, конярство, вирощування зернових, технічних  і кормових  культур. 


Донедавна - до укрупнення районів - Іванківський район налічував  1 селищну та 26 сільських рад, яким підпорядковувався 81 населений пункт. Колишній районний центр -  Іванків розташований на лівому боці річки Тетерів, за 80 кілометрів на північ від м. Київ. Перші документальні згадки про селище датовані 89 роком XV століття. Із 1940 року отримало статус селища міського типу. 
Іванківський район  межував з Житомирською (на захід) та Чернігівською (на схід) областями, Бородянським, Вишгородським та Поліським районами, також на півночі прилягає до Республіки Білорусь. Відстань до найближчої залізничної станції (Тетерів) – 40 кілометрів, до міжнародного аеропорту «Бориспіль» - 130 кілометрів.


Пам’ятки архітектури: церква св. Косьми і Даміана у с. Коленці (1874), церква Івана Богослова у с. Сидоровичі (кін. 16 ст.), церква Олександра Невського у с. Феневичі (кін. 19 ст.), церква Св. Богородиці у с. Мусійки (1902). Іванківський район   славиться народними умільцями, які виробляють рушники, доріжки, сорочки. 


Серед видатних уродженців  району  – філософи В. Василенко (с. Леонівка) та В. Ільїн (с. Розважів), літературознавець і критик Л. Дем’янівська (с. Тетерівське), стратиграф-палеонтолог С. Горак (с. Станишівка), математик Н. Губарені (с. Захарівка), лікар Ю. Гурженко (с. Розважів), фахівець у галузі харчових  технологій А. Забродський (с. Сидоровичі), мовознавець В. Мусієнко (с. Обуховичі), правознавець О. Михайленко (с. Піски), економісти В. Рабштина (с. Русаки) та А. Шершньов (с. Красилівка); письменники О. Мусієнко (с. Станишівка), Г. Іваненко (с. Леонівка); майстри декоративного розпису народний художник УРСР Марія та її син заслужений художник України Федір Примаченки (с. Болоття), майстрині художнього ткацтва заслужений  майстер народної творчості УРСР О. Бондарева (с. Обуховичі), М. Пособчук, її донька народний  художник України Ганна, онуки заслужені художники України Валентина та Олена Вереси  (с. Обуховичі), живописець Д. Сироватка (с. Горностайпіль); музикознавець, фольклорист М. Береговський  (с. Термахівка), артистка,  Р. Виноградова (с. Жеревпілля), співачка (сопрано) Н. Іскра (с. Оране), актор, режисер О. Ходимчук (с. Кропивня).


19 липня 2020 року район  було ліквідовано внаслідок адміністративно-територіальної реформи.