Київщина пам’ятає: Дмитро Орлов загинув у Донецькій області

Герой Дмитро Орлов

Старший солдат, кулеметник 1-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців в/ч А2167 Дмитро Орлов "Орел" з Гореничів, виконуючи свій військовий обов’язок, отримав смертельне поранення поблизу населеного пункту Єлизаветівка на Донеччині

Дмитро Орлов народився 22 лютого 1986 року в місті Києві, там і навчався в школі №122, закінчив 9 класів. У родині є мама Людмила Ігорівна, сестра Таня та брат, який служить у Національній гвардії України. Дідусь із бабусею купили наприкінці 80-х років дім в Київській області в селі Гореничі.  Діма з 14-ти років проживав в Гореничах разом з дідусем Дмитром, мамою, сестрою та братом. 18 жовтня 2006 юнак року був призваний на військову службу СО-1. Присягу на вірність українському народові склав 11 листопада 2006 року у військовій частині А3730. За рік служби 13 вересня 2007 року юнак був звільнений у запас. Останнім місцем цивільної роботи було приватне підприємство "Оптік Трейд Україна". 2 жовтня 2018 Дмитро був прийнятий на посаду комірника, а 1 квітня 2021 року був призначений уже на посаду директора. Дуже любив та цінував свою роботу .

Засновник компанії Макрогуз Сергій так відгукується про свого працівника:

Чуйний, добрий, відповідальний, неконфліктний. Пройшов непоганий кар’єрний шлях, професіонал своєї справи. Шкода, що гинуть такі люди. Ми всі надіялися і чекали, що він повернеться...

Керівник, директор підприємства Вячеслав Горбаченко разом із колективом, як могли, допомагали Дмитрові з військовим спорядженням та придбали йому антидронову рушницю. Зі слів керівника, усі колеги згадують Дмитра як хорошу людину, відмінного спеціаліста, який зі звичайного комірника доріс до директорського крісла, проявив себе добрим та працелюбним, чудово розбирався в програмах та комп’ютерах, а головне – став патріотом та героєм, що сміливо виступив на захист Вітчизни.

5 вересня 2023 року Дмитро був мобілізований до ЗСУ, місяць проходив підготовку в Чернігівській області в селі Горчарівське. Із 12 жовтня 2023 року був прикомандирований в частину А2167 – славетну 72-гу бригаду імені Чорних Запорожців кулеметником, мав військове звання старший солдат. Під час чергового виїзду на бойову позицію захисник отримав смертельне поранення від обстрілів касетними боєприпасами поблизу населеного пункту Єлизаветівка на Донеччині. Пішов із життя 7 липня 2024 року в лікарні екстреної допомоги в Запоріжжі.

У Дмитра була чудова родина: дружина Ольга та її двоє дітей, яких чоловік прийняв як своїх власних. Довгих три роки було витрачено подружжям на процедуру усиновлення, і 27 лютого 2024 року Дмитро став офіційно татом двох дітей: семирічної Анни та дев'ятирічного Єгора. Хлопчик понад усе хотів стати Орловим Єгором Дмитровичем, адже Дмитро був для нього авторитетом та підтримкою. Офіційний шлюб Ольга та Дмитро заключили ще 25 вересня 2020 року, а 7 травня 2024 року, коли Дмитро на декілька днів приїхав у відпустку, вони повінчалися, скріпивши свій союз у небесній канцелярії.

Дружина Ольга розповідає:

Я ніколи не забуду, яким він був щасливим того дня. Для мене це був не лише чоловік, а найдорожча людина, яка була і є на цьому світі . Це був мій всесвіт, мій  коханий, який завжди був поруч зі мною, навіть на відстані. Ми з Дімою прожили дуже мало, 4 роки та 5 місяців, але за цей час ми з дітьми були дуже щасливі та кохані. Ця клята війна нас роз'єднала, але я знаю, що він завжди поруч і нас оберігає. Дуже тяжко мені, я досі хочу взяти телефон і набрати свого коханого та розказати йому, як у нас справи, що ми робили, що у нас нового... А ще важче переносять втрату діти...

У родини Орлових багато друзів, кумів, родичів. Звісно, усі вони підтримують Ольгу та дітей, але ніхто і ніколи не замінить дружині коханого чоловіка, а дітям – люблячого тата. Тітка Віра запам’ятала Дмитра небагатослівним, справжнім  чоловіком, який не словом, а справами завжди вмів підтримати та допомогти. Вона дуже тішилася, що її родичка Оля зустріла такого гідного чоловіка, який став їй надійною опорою та справжнім татом її дітям.

Гордієнко Юлія, подруга родини, знає Дмитра не так давно, як його дружину Ольгу:

Але що я можу про нього сказати…. Поганого немає жодного слова, він чудова людина! Завжди на позитиві, від нього ніколи не чула поганого слова ні в сторону дружини та дітей, і в сторону друзів також не було жодного натяку що йому щось не подобається. Комунікабельний, веселий, компанійський. Він безмежно любив свою дружину та дітей! І це пишу не зі слів дружини, а сама на власні очі бачила його погляд: як він щиро і закохано дивився на неї, ніколи не забуду цей момент. Так важко писати про людину якої вже немає серед нас і не можеш писати що Був! Він є! У кожного з нас у серці! Світла пам’ять Герою!

Олександр із Дмитром познайомилися 2015 року, працювали в одній фірмі, але в різних частинах Києва. Спочатку спілкувалися, в основному лише по роботі й по телефону:

На той час в нас було таке керівництво, що багато питань по роботі ми вирішували швидше, ніж було чекати від них якихось дій. Думаю тому, що ми просто легко заходили спільну мову, ми і потоваришували. Якось потрібно було приїхати до нього на локацію по роботі, там перший раз і зустрілися, поговорили, домовилися випити по пиву – так почалося спілкування.Ми не перестали спілкуватися, коли наші шляхи (і в нього, і в мене) на фірмі розійшлися, часто зідзвонювалися, по можливості бачилися, спілкувалися… Згодом настав період, коли ми не так часто зізвонювались, тим більше, не бачилися, у моєму житті з’явилась дівчина, моя майбутня дружина)), а потім Діма приблизно в цей період також знайшов свою половинку. Якось майже одночасно вийшло, як він тоді мені казав: "Та пора вже тобі, скільки можна байдики бити… " Правда, із сім’ями один одного ми так і не встигли познайомити, мабуть, багато життєвих моментів в кожного було, часу просто не вистачало...  А потім почався 2022 рік… 
Востаннє розмовляючи, ми з Дімою домовлялись, як приїде в відпустку обов’язково зустрітися… Через два дні після розмови я дізнався, що його не стало… Як так може бути…? Просто не вистачає слів… Дмитро – один із тих людей, яких хотілося б мати більше в житті… Спокійний, кмітливий, врівноважений, чесний, добрий, серйозний, працелюбний, підтримає в будь-якій ситуації, із тих людей, із якими можливо про будь-що поговорити... Це про нього…

Із Дмитром можна було розмовляти до ранку, ділитися якимись своїми переживаннями. У нього була така добра, щира енергетика плюс він був такий спокійний, врівноважений, я цьому навіть по доброму заздрив. Для мене це тяжка втрата, бо це була така свою людина, як рідна. Пам'ятаю, коли він вже був на війні на нулі. Коли виходив із позицій, а це було восени минулого року, у мене були тоді проблеми зі здоров'ям, він одразу телефонував і перші питання були "як ти, у якого лікаря був, може поїдь туди, зроби це", а це дуже багато варте. Сам, перебуваючи в пеклі, там, на нулі, він хвилювався про мене, а в нього як завжди було все добре, або як він любив казати: "Ну такое себе". Багато про Діму можна доброго згадати. Для нашої сім'ї це була близька людина, не один вечір під час блекауту ми сім'ями провели за одним столом, сміялися, веселились, будували плани на майбутнє. На Пасху Діма був в відпустці, ми разом святкували свято та їхнє з Олею вінчання. А через два місяці його не стало і це дуже боляче, що ця клята русня забирає в нас найкращих. Він назавжди залишиться в наших серцях!

За самовіддану службу, вірність військовій присязі та проявлений героїзм військового Дмитра Орлова було неодноразово відзначено військовим керівництвом.

02.12.2023 року Дмитро Орлов нагороджений нагрудним знаком "Україна або смерть".

За період служби отримав статус учасника бойових дій та 02.01.2024 р. був нагороджений медаллю "Ветеран війни".

02.04.2024 р. із нагоди 2-х річчя визволення Києва нагороджений почесною грамотою за "Зразкове виконання військового обов’язку, особистий вагомий внесок у захист державного суверенітету і територіальної цілосності України, вірність військовій присязі, активну громадську позицію" та годинником із гравіюванням від начальника Київської ОВА.

25.04.2024 р.  – нагороджений нагрудним знаком "За хоробрість в бою".

Похоронили героя з усіма почестями 15 липня 2024 року на новому кладовищі села Гореничі на Київщині.

Вічна і вдячна пам’ять воїну Дмитру! Щирі співчуття родині, близьким та друзям.

Дружина Ольга Орлова ініціювала петицію до Президента України про присвоєння Дмитру Орлову звання Героя України.