#

Київщина пам’ятає: Дмитро Орловський із Бориспільщини загинув за Україну

03.10.2022 08:02
Київщина пам’ятає: Дмитро Орловський із Бориспільщини загинув за Україну
Загиблий Дмитро Орловський

Щодня все нові і нові герої поповнюють ряди Небесного легіону захисників України. У сьогоднішньому матеріалі  "Моєї Київщини" читайте про Дмитра Орловського  відважного воїна із Бориспільщини

Орловський Дмитро Станіславович народився 6 червня 1975 році в селі Люхча Сарненського району Рівенської області у великій і дружній родині. Мав три сестри (Оксану, Валентину, Людмилу) і брата Станіслава. Із раннього дитинства Дмитра родина переїхала на Бориспільщину, тому, починаючи з третього класу, хлопець навчався в Помоклівській середній школі. У 1993 році був призваний на строкову службу, яку відбував у місті Рівне. Там отримав військову професію звязківця та звання молодшого сержанта.

У мирному житті працював на різних роботах. Із 24 липня 2010 року аж до початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну працював на приватному підприємстві "Євросем" старшим охоронцем у відділі безпеки в селі Помоклі. На роботі зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник. Керівник відділу безпеки підприємства "Євросем" Олександр Лях відгукується про Дмитра як про добросовісного, чесного та порядного чоловіка.

Як свідомий громадянин та патріот своєї Батьківщини, Дмитро протягом 2015-2016 років брав активну участь в АТО, за що отримав грамоти керівництва та державні військові відзнаки:

  • дві медалі "Учасник АТО";
  • медаль "За участь в антитерористичній операції";
  • "За жертовність і любов до України".

25 лютого 2022 року Дмитро Оровський був мобілізований на військову службу на посаду сержанта 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 72-ї бригади. Боєць охороняв кордони з Білорусією, а згодом брав участь у боях на Донеччині. 25 червня 2022 року у запеклому бою Дмитро був важко поранений. 10 днів його рятували в реанімації військового госпіталю в місті Дніпро, потім у лікарні №2 міста Вінниця. Він ще декілька разів зміг додзвонитися до родини, підбадьорював всіх, обіцяв поправитися. Через надто складне поранення його було переведено до військово-медичного клінічного центру Центрального регіону міста Вінниця, де, на превеликий жаль, 13 липня 2022 року  Дмитро помер.

У Дмитра залишилася донька Вікторія від першого шлюбу (перша дружина померла), друга дружина Катерина та її донька Яна, онучка Арина та онук, який народився невдовзі після смерті Дмитра. Він був справжнім турботливим батьком обом донькам, люблячим дідусем, турботливим чоловіком. Ще один член родини – чоловік Яни – зараз також захищає Батьківщину в лавах ЗСУ.

Товариш Дмитра Володимир Савченко пригадує:

Дуже тяжка для мене втрата товариша, односельчанина. Дiма був хорошою людиною, користувався авторитетом серед жителiв села. Був чесним i нiколи не терпiв несправедливостi. Вiчна память Дiмi. Вiн завжди буде жити в моїй памяті.

Колишня однокласниця, близька подруга, а тепер ще й сваха Людмила Чепіга не може без сліз розповідати про Дмитра. Вони товаришували із самого дитинства:

Діма був душею компанії, дружив однаково і з хлопцями, і з дівчатами. Памятаю був випадок, коли нам ну дуже вже не хотілося йти на уроки, і ми – кілька дівчат на чолі із Дімою – зібралися в кабінеті хімії, а це був кабінет нашого класу, змішали докупи всі реактиви, влаштували такий дослід, що школа після нього три дні була закрита. До школи викликали санепідстанцію, провели розслідування і виявилося, що ми розлили мурашину кислоту. Це щастя, що самі не отруїлися. У результаті наш клас перевели в інший кабінет. Проте ми ще частенько зривали уроки, особливо коли в лісі зявлялися гриби. От тоді Дмитро, а за ним вся наша дружна ватага мчали до лісу. Наша дружба з часом подорослішала, але я знала, що на Дмитра можна завжди покластися, він був дуже добрим, щирим, співчутливим. Безмежно жаль, що нема його з нами...

Дмитро Орловський пройшов досить довгий воєнний шлях, який розпочався для нього ще у 2015 році. На цьому шляху йому зустрілися справжні друзі, які спілкувалися і в мирному житті та до останнього підтримували з ним звязок.

Побратим Вячеслав Жигун, командир мінометної батареї розповідає:

Я з Дмитром служив у 2015-2016 роках у зоні АТО. Таких, як Діма, насправді було мало. Він був відповідальний, справедливий, розумний, і хоча займав посаду заступника командира мінометного взводу, чесно кажучи, мав більший авторитет серед вояків, аніж сам командир. Пригадую, була така ситуація: командира взводу не було на місці, а Діма якраз отримав поранення руки, але, не зважаючи на це, у бою смикав гашетку міномета пораненою рукою, хоча це був і не його обовязок. Потім, звісно, довго лікував поранену руку. Після війська ми кілька разів зустрічалися в Києві. Із початку повномасштабної війни ми спілкувалися з Дімою, я знав, коли він потрапив у госпіталь, у мене була надія, що він вилікується. Смерть Діми – це для мене особиста втрата...

Ще один побратим Дмитра Андрій Завойчинський також був важко поранений, але телефонував до Дмитра у госпіталь:

Діма обіцяв, що все буде добре. Дуже шкода, що так сталося. Ми з Дмитром воювали пліч-о-пліч у одному взводі. Це був наставник, упевнений та розважливий, його поважали і побратими, і командири, мабуть, тому й отримав псевдо "Дід", справжній патріот своєї країни.

12 вересня 2022 року Указом Президента №642 Орловського Дмитра Станіславовича нагороджено орденом  "За мужність" III ступеню (посмертно).

Вічна слава Герою, який віддав життя за свободу і незалежність України! Щирі співчуття родині.

Читати "Моя Київщина" у Facebook
Тетяна Іванчук
письменниця