Київщина пам’ятає: Євгеній Верясов віддав життя за Україну

Євгеній Верясов

Молодший сержант, головний сержант 3-го аеромобільного взводу 6-ї аеромобільної роти 2-го  аеромобільного батальйону військової частини А4355  Євгеній  Верясов (Кіт)  загинув 22 вересня 2024 року у запеклому бою поблизу населеного пункту Богоявленка Волноваського району на Донеччині
Євгеній  Васильович Верясов народився  19 липня 1988 року у селі Розкішна Ставищенського (нині Білоцерківського) району на Київщині. У родині Василя Васильовича та Меланії Антонівни підростали троє дітей: донька Наталя, сини Денис та Євгеній. Діти змалку допомагали батькам по господарству, були навчені звичній сільській роботі.

Наймолодший Євгеній ріс активним, енергійним хлопчиком, полюбляв рухливі ігри з друзями. Дуже любив тварин, особливо котиків, мабуть, тому й псевдо собі обрав «КІТ».  Юнак мав хист до малювання та татуювання. Він, майстер-самоучка, багатьом своїм друзям набив тату.
Ще досить юним йому довелося пережити гірку втрату – тяжко захворіла та невдовзі померла найрідніша людина – мама. Для всієї родини настав складний період болю, горя та відчаю.
Але треба було жити далі. У 2006 році Євгеній завершує навчання у Розкішнянській ЗОШ. Згодом був призваний на строкову військову службу, яку спочатку проходив у військовому центрі «Десна», а потім у військовій частині 1877. Успішно опанувавши військову підготовку, у 2008 році юнак був звільнений у запас.
З початком бойових дій у 2014 році  Євгенія знову було призвано у ЗСУ. Виконував обов’язки у  Ставищенсько-Таращанському ОРВС. У 2015 році звільнений у запас. Протягом 2016-2023 років працював рятівником ДСНС. Виконував найскладніші задання, проявляв ініціативу та вміння, сміливість та витримку, адже робота рятівника пов’язана з неабиякими викликами. Але постійно рвався на фронт, тому 13 лютого 2023 року був мобілізований. Військове навчання проходив у 199- му навчальному центрі у місті Житомирі( 37 полігон), в/ч 4355 ДШВ.
Починаючи з квітня 2023 року,  воїн брав активну участь у бойових діях по захисту України.
Зі службової характеристики військвослужбовця:
«За час проходження військової  служби солдат Верясов Євгеній Васильович зарекомендував себе професійно-грамотним, дисциплінованим військовослужбовцем. Обов’язки за посадою опанував у повному обсязі.
Володіє високими організаторськими здібностями. Вміє і любить працювати в обстановці, яка потребує виявлення ініціативи. Не зупиняється перед труднощами, наполегливо і енергійно йде до наміченої мети.
Постійно працює над удосконаленням своїх знань. Має високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення.
Мислить творчо, завжди прямує до пошуку сміливих, оригінальних, нестандартних рішень, всебічно їх обґрунтовує та підтримує розрахунками.
Здатний швидко розбиратися у суті питання та виділяти головне. При прийнятті рішень  передбачає розвиток подій і наслідки їх застосування. Завжди бачить суперечності, що назрівають, проблеми та своєчасно вживає заходів щодо їх вирішення.
Добре орієнтується на місцевості, уміло застосовує її особливості.
У стройовому відношення є прикладом для  інших військовослужбовців.
Ні при яких обставинах не допускає розголошення державної таємниці.
Справедливий, достатньо об’єктивно та неупереджено оцінює інших.
Розумно з переконанням виконує всі накази та розпорядження, бере активну участь у житті підрозділу. Достатньо добре розбирається в людях,, спостерігається уміння вірно розподіляти між ними обов’язки, враховуючи їх індивідуальні особливості зі своїм баченням. Користується авторитетом та повагою серед військовослужбовців підрозділу, в якому  проходить військову службу. Постійно працює над удосконаленням своїх навичок.
Проявляє незмінну витримку, рішучість і сміливість, має високу загальну культуру, постійно працює над собою у цьому напрямку».
Женя мав великий бойовий досвід, тричі був поранений, лікувався, проходив реабілітацію та знову повертався до своїх бойових побратимів. Виконував бойові завдання на Донеччині, а саме у місті Бахмуті, який за цей час вивчив  як рідне місто, та населеному пункті Богоявленка, поблизу якого 22 вересня 2024 року зник безвісти…
Що пережили за цей час рідні, важко й уявити. Всіма можливими і неможливими способами  намагалися знайти бодай найменшу інформацію, бо це ж так несправедливо – був чоловік і  не стало…  26 вересня 2024 року родина отримала офіційне повідомлення про зникнення Євгенія. І лише 21 квітня 2025 року після семи місяців пошуків було встановлено факт загибелі воїна Євгенія Верясова.

Очевидці того фатального бою розповіли, що Женя з побратимами із 77-ї бригади, яка на той час була прикомандирована  до 72-ї ОМБр в/ч 2167, вступили в нерівний бій із рашистами поблизу протидимової вентиляції  ПДШ №3 (Південнодонбаської шахти №3). Вони отримали наказ про оборону позиції «Будинок №17», проте ворог здійснив наступ та розпочався стрілецький бій  за підтримки ворожих FPV-дронів та мінометів, які й знищили позицію «Будинок №17» та українських воїнів, що стояли там на смерть…
Тетяна Михайлівна Федоренко, колишня класна керівниця Євгенія пригадує:
«Женя був дуже скромним, спокійним, добрим.  Вчителі казали, що він нікому не псував нерви, Дуже гарно малював, всі зошити на обкладинках, на полях були розмальовані портретами вождів, любив малювати саме людей. У нього були великі здібності.  
В 11-му класі на  профорієнтаційній виховній годині учні мріяли, хто ким стане в житті. Пам’ятаю, що Женя сказав: «Не хочу вчитися, а хочу оженитися". Іноді з його скромних вуст звучали дотепні жарти.
Взимку 2024 року зустріла Женю випадково. На трасі стояв військовий, ми з чоловіком стали підвезти. Женя був після важкого поранення: наскрізна  куля пробила щоку, йому вибило 11 зубів. Коли я плакала, він сказав, що все добре, має  цілі руки і ноги. Втратити кінцівку – це страшно. Обіцяв, зустрітися і розповісти про війну, показати багато фото.  Це була, на жаль,  остання зустріч. В пам' яті  залишився усміхненим, мужнім чоловіком.  Для мене і однокласників пам' ять про Женю назавжди  залишиться  в наших  серцях».

Похоронили воїна з почестями на Алеї Героїв рідного села Розкішна, там, де на одному із кладовищ покоїться прах його мами…

Можна я, мамо, отут, недалеко спочину.
Я й не стомився, та крила не можуть літати,
Бо так завзято свою боронив Україну,
Бився, як лев, тільки тих ворогів так багато…

Мамо, без тебе нам важко було виживати,
Просто, ніхто так, як мама, не вміє зігріти.
Може, тому, я так ревно хотів воювати,
Щоби не плакали більш нічиї уже діти…

Вибач, не встиг я онуків тобі народити  –
Сина не мав, ні дружини, ні саду, ні хати…
Більше не зможу тобі, я матусю, і квіти
В дні поминальні, отак, як раніш, дарувати.

Буде обом нам приносити квіти родина,
Буде їм плакатись гірко, невтішно і довго.
…Так, як тебе я, матусю, любив Україну,
Щиро любив і тебе, і родину, і Бога…

Євгенія Верясова  указом Президента України № 394 від 09 червня 2025 року нагороджено  орденом «За мужність»  ІІІ ступеня ( посмертно)
Православна Церква України посмертно нагородила захисника «Медаллю за жертовність і любов до України» ( указ № 13467 від 01.07 2025 року).

Вічна і вдячна пам’ять воїну Євгенію! Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.