"Людина з великої літери": сотні людей прийшли попрощатися з Тарасом Дідичем
31 серпня Дмитрівка прощалася з людиною, яка для кількох поколінь місцевих жителів була значно більше, ніж головою громади. Сотні людей вийшли на вулиці, щоб провести в останню путь Тараса Дідича. Односельці, колеги, керівники громад Київщини, представники обласної та центральної влади несли квіти й ішли за похоронною процесією. Спочатку з Тарасом Тарасовичем прощалися біля його дому, потім біля сільської ради та у храмі. Поховали його на місцевому кладовищі
Цього дня про Дідича багато говорили. Але чи не найважливішими були слова звичайних людей, які знали його не з офіційних заходів і пресрелізів, а роками бачили поруч.
Жителька громади Наталія Гальченко сказала про нього просто:
Будь-яка проблема, справа будь-якої людини для нього завжди були важливими. Це реальна дуже велика людина. Він був з великим серцем.
І ці слова чи не найточніше пояснюють, чому 31 серпня Дмитрівка була переповнена людьми.
Місцева жителька Валентина, яка багато років знала Дідича та свого часу була депутаткою сільської ради, згадувала його як відкритого керівника, номер телефону якого мали чи не всі мешканці. Під час російської окупації він сам сідав за кермо і віз людям продукти. Коли до Капітанівки не було нормального доступу, діставався до села іншою дорогою через ліс.
Це був найкращий голова, який тільки міг бути. Він був щирий, добрий, доступний,
– згадала Валентина.
На прощанні була і Ольга – жителька Капітанівки та колишня однокласниця сина Тараса Дідича. Вона згадує його як людину, яка багато років була поруч із жителями громади.
Він завжди найперший приїжджав. Коли на полігоні були вибухи, він також приїхав одразу. І коли почалося повномасштабне вторгнення, він до нас приїхав також, попри всі ризики. Він не дозволив нам виїхати в небезпечне місце, але організував для нас евакуацію, коли це було можливо, і врятував. Він дуже багато людей врятував і всім дуже допомагав завжди,
– розповідає вона.
Тому його останній виїзд у Милу для тих, хто знав Тараса Дідича, не став чимось несподіваним для його характеру. Після ворожого удару він знову поїхав туди, де була небезпека і де потрібна була допомога.
Міністр відновлення, інфраструктури та транспорту Микола Калашник під час прощання розповів, що Дідич прибув у Милу власною автівкою. Разом із ним туди прямувала команда місцевих рятувальників, щоб ліквідувати пожежу. Один з уламків смертельно поранив голову громади.
Калашник назвав Дідича героєм сьогодення і людиною, яка власним життям показувала, як потрібно ставитися до своєї малої батьківщини.
Він любив і продовжує любити з небес свої населені пункти. Людей, які його так цінували й підтримували,
– сказав Калашник.
Приїхали попрощатися з Тарасом Дідичем і представники місцевого самоврядування з інших громад. Ігор Абрамюк з Української асоціації громад, який працював разом із Дідичем, назвав його одним із найдосвідченіших і наймудріших представників місцевого самоврядування. За його словами, внесок Дідича виходив далеко за межі Дмитрівської громади: він працював і над питаннями, важливими для розвитку громад по всій Україні:
Він був одним із наймудріших із тисячі громад, які входять в асоціацію. Він дуже багато зробив не тільки для своєї громади. Він дуже багато зробив для того, щоб Україна стала такою, яка вона є, і була ще кращою. Він вносив і вносить свій внесок і на рівні держави. І це треба теж пам'ятати. І ми це пам'ятаємо в асоціації.
Особливо багато цього дня говорили про людяність Дідича. Депутатка Дмитрівської територіальної громади Лідія Романюк наголосила, що він фактично стояв біля витоків сучасної громади та роками боровся за неї. Саме тому його смерть тут сприймають не просто як втрату керівника.
Начальник Київської обласної військової адміністрації Тимур Ткаченко також прийшов попрощатися з Тарасом Дідичем. За його словами, найбільш промовистою оцінкою роботи голови громади стала навіть не кількість років на посаді, а кількість людей, які прийшли провести його.
Тарас Тарасович був одним із перших, хто виїхав до місця трагедії в селі Мила. Він анітрохи не вагаючись рушив туди, де відчував необхідність бути. Він жив для громади і загинув із думкою про громаду,
- зазначив Ткаченко.
Він наголосив, що майже 32 роки на чолі Дмитрівки стали свідченням величезної довіри мешканців.
Для багатьох поколінь він став символом стабільності та людяності в такий непростий час. Я не встиг попрацювати з Тарасом Тарасовичем тривалий час, але багато чув про нього і знаю, якою людиною він був,
- додав очільник області.
Ткаченко сказав, що пам'ять про Дідича залишиться не лише у спогадах, а передусім у тому, що він зробив за десятиліття роботи.
Спомин про вас житиме у ваших справах, у спогадах поколінь людей, на служіння яким ви поклали життя,
- сказав він.
До численних слів пам’яті про Тараса Дідича долучилася й заступниця голови Київської обласної ради Тетяна Семенова. Вона багато років знала очільника Дмитрівської громади та перетиналася з ним у роботі на Київщині.
Востаннє повз рідну хату. Востаннє своєю вулицею. Востаннє дорогами Дмитрівської громади, які знав до кожного повороту і які понад тридцять років були його життям. Сьогодні сотні людей стояли обабіч дороги з квітами в руках. Мовчали. Плакали. Проводжали свого Голову в останню путь… Він був зі своїми людьми в мирні дні, залишився з ними в окупації. І загинув, коли знову поспішав туди, де була біда, де потрібна була допомога. Сьогодні Дмитрівська громада осиротіла. Осиротіла Київщина. Востаннє Ви повернулися додому, Тарасе Тарасовичу…
– написала Семенова.
Майже 32 роки на посаді для місцевого самоврядування - ціла епоха. За цей час у Дмитрівці виросли люди, які від народження й до дорослого життя знали одного голову громади. Змінювалися президенти, уряди, райони, сама система місцевого самоврядування. Дмитрівська сільська рада стала великою територіальною громадою. Прийшла війна, окупація, звільнення, відбудова. А Дідич залишався поруч зі своїми людьми.
І саме тому 31 серпня Дмитрівка прощалася не просто з посадовцем. Прощалася зі своїм головою.
З людиною, якій телефонували, коли ламалася дорога, зникала вода чи ставалася біда. З людиною, яка під час окупації не виїхала, а возила людям продукти. Яка допомагала організовувати евакуацію. Яка понад три десятиліття знала проблеми своїх сіл не зі звітів.
І яка в останній вечір свого життя, почувши про біду в Милі, знову сіла в автомобіль і поїхала до людей.
Сотні людей, які вийшли провести його в останню путь, дали, мабуть, найчеснішу оцінку його 32 рокам роботи.
Вічна і світла памʼять Тарасу Тарасовичу Дідичу.
Додамо, про загибель голови Дмитрівської громади Тараса Дідича стало відомо 29 серпня. Напередодні, 28 серпня, після російського удару у селі Мила виникла масштабна пожежа та почалася детонація на складах. 65-річний Тарас Дідич прибув на місце, щоб допомагати людям, і загинув під час ліквідації наслідків атаки.
За даними Асоціації міст України, він став восьмим очільником української громади, який загинув від початку повномасштабного вторгнення Росії.
У Київській ОВА повідомили, що в Милі та сусідніх населених пунктах пошкоджено близько 300 об’єктів. Серед них понад 200 приватних будинків та 14 багатоповерхівок. Частина осель зазнала значних руйнувань, деякі будинки знищені повністю.
Унаслідок російського удару та подальшої детонації 28-29 серпня на Київщині загинули 38 людей. Ще 52 людини отримали поранення, серед постраждалих п’ятеро дітей
