#

Київщина пам’ятає: Михайло Іщук з Володарщини поліг смертю хоробрих у Маріуполі

09.11.2022 08:12
Київщина пам’ятає: Михайло Іщук з Володарщини поліг смертю хоробрих  у Маріуполі
Михайло Іщук

Світлій пам’яті гранатометника військової частини 3057 окремого підрозділу полку «Азов» Михайлу Іщуку на псевдо «Шелбі» присвячується

Звичайний хлопець із села Тарган нині Білоцерківького району Іщук Михайло Володимирович народився 20 листопада 1999 року. Мама Іщук Лариса Володимирівна, батько Іщук Володимир Анатолійович, та сестра Діана – невелика, але міцна і дружна родина, у якій зростав і мужнів Михайло. Він дуже любив сім’ю. Сестра Діана ним захоплювалася, поважала, цінувала.

Мав веселу і товариську вдачу, тому у Михайло було багато друзів і в школі, і в ліцеї, а згодом і на службі. Він з дитинства мріяв стати військовим і вперто та впевнено йшов до своєї мрії. У 2019 році 18 листопада був призваний на строкову службу, яку відбував у місті Одеса, а в 2020 році 3 лютого перевівся на контракт в місто Маріуполь в частину 3057 в окремий підрозділ полку «Азов». В «Азові» служив на посаді гранатометника.

З початком широкомасштабної війни Михайло захищав Маріуполь. 24 березня 2022 року група воїнів полку, у якій був і Михайло, «Азов» потрапила у ворожу засідку. Обставини загибелі достеменно не відомі, бо побратими Михайла теж загинули.

Юнак ще не був одружений, не залишив по собі потомства, без вагань віддав своє юне життя за  Вітчизну. Воїна посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького «За мужність» III ступеню.

Друг Максим Бондарук розповідає про Михайла:

Знайомі з Мішою ще з дитинства. Мій батько йому хрещений, тож дружили ми міцно, завжди були разом. Працювали на роботі, заробляли гроші та мріяли відкрити власний бізнес. Хлопчаками чудово грали в футбол, настільний теніс, завжди їздили на змагання по бігу та займали призові місця.  Ми навчалися в одній школі, а після закінчення школи разом пішли навчатися до Володарського Аграрного Ліцею. Після служби у НГУ він підписав контракт із ЗСУ та подальшу службу ніс у полку «Азов», в який дуже мріяв потрапити. Йому залишалося дослужити один рік контракту, але в наш дім прийшла повномасштабна війна. Михайло знищував ворога, але, на жаль, 24 березня він з групою бійців полку «Азов» зачищали будівлю від окупантів та ворожа куля потрапила у Михайла. Він загинув як справжній герой – зі зброєю у  руках.

Ще один друг Володимир Левандюк додає:

Міша був хорошим і вірним другом, він завжди йшов людям назустріч. Ми виросли в одному селі, навчалися в одній школі, з дитинства  любили вийти на стадіон та пограти у футбол, ходити на риболовлю. Ще Міша любив настольний теніс, влітку разом плавали на ставку. Він був дуже  життєрадісною людиною. Коли ми подорослішали, то любили їздити на вихідні у Володарку, щоб потанцювати з дівчатами. Деякий час ми разом працювали на одному заводі. Навчався він в Аграрному Ліцеї у місті Володарка, після закінчення навчання був призваний на строкову службу в Одесу, а саме у війська Національной Гвардії України, невдовзі підписав контракт  і перевівся до полку «Азов» у місто Маріуполь. Там в полку він отримав свій псевдо «Шелбі». Коли приїздив у село, то багато розказував про те, як йому там подобаєтся: заняття спортом, дисципліна. У полк «Азов» було нелегко потрапити, фактично з десяти чоловік міг пройти лише один, маючи дуже добру фізичну підготовку. Я дуже зрадів за нього, коли він подзвонив, що пройшов цей складний відбір. З перших днів широкомасштабної війни Міша зі зброєю в руках захищав нашу землю до останього подиху. Царство йому небесна і вічна пам’ять. Він назавжди залишитися в моєму серці...

Побратим Макас із «Азова» відгукується про свого друга Михайла:

Ми з Михайлом познайомились, коли він перевівся до нас в підрозділ з Одеської частини НГУ, в якій він служив спочатку строкову службу, а потім підписав контракт. Ще на курсі перепідготовки Михайло зарекомендував себе як здібний та відповідальний військовослужбовець. Після успішного складання випускних іспитів він потрапив до нас у взвод. Я саме був на той час командиром взводу. Він швидко став для мене не тільки підлеглим, а і моїм другом, на якого можна було покластись у будь-якій ситуації. Я знав, що якщо мені треба буде допомога в службових, або особистих питаннях, то я завжди можу звернутись по неї до Михайла. Михайло хотів розвиватись і рости як військовий. Він з легкістю опанував усе наявне на той час озброєння, що було у нашому взводі. Робив це з ентузіазмом і зацікавленістю. Незадовго до початку повномасштабної війни, у навчальному центрі НГУ в м. Золочів, він здобув фах водія-механіка БТР. На момент початку повномасштабної війни, я вже не був його безпосереднім командиром, але постійно цікавився, чи все з ним в порядку. На превеликий жаль, 24 березня я дізнався, що під час зміни вогневих позицій групою, в якій знаходився Михайло, вони натрапили на засідку ворога. Як справжні азовці і воїни, вони не втікали, а прийняли бій. В результаті цього стрілецького бою, Михайло та ще два побратими з його групи загинули. Загинули зі зброєю в руках, до останнього подиху захищаючи нашу державу. Він назавжди залишиться частиною Азовського сімейства та нашим другом! Вічна пам‘ять йому та шана!

Завдяки Михайлу та таким героям, як він, наші війська впевнено звільняють Україну від рашистської орди. Вічна слава і вдячна пам’ять бійцю, що віддав життя за волю і незалежність українського народу! Щирі співчуття та доземний уклін родині воїна.

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Тетяна Іванчук
письменниця