Київщина пам’ятає: Михайло Жало із Борисполя загинув на Харківщині

Загиблий Михайло Жало

Світлій пам’яті водія-коригувальника 2 відділення 1 взводу 5 стрілецької роти військової частини А4081 Михайла Жала присвячується

Народився Жало Михайло Михайлович у Борисполі 25 вересня 1992 року. Мама – Жало Любов Іванівна, педагог за першою освітою, юрист за другою. Батько – Жало Михайло Васильович, водій. Також є старший брат Сергій та молодша сестра Дарина. 

Михайло навчався в Бориспільській ЗОШ І-ІІІ ступенів, закінчив 9 класів із відзнакою, паралельно навчався в Бориспільській музичній школі (грав на баяні), яку також успішно закінчив. Змалку Міша любив дуже тварин, ніколи не проходив мимо собаки чи кішки, не погладивши її. Приносив часто додому бездомних кошенят чи цуценят, тому з вибором професії не роздумував. Вступив у Немішаєвський коледж на ветфельдшера. Закінчивши коледж із відзнакою, Михайло пішов навчатися до Національного університету біоресурсів і природокористування України, де також отримав диплом із відзнакою. Хлопець під час навчання ще встигав займатися науковою роботою.

Про старанного студента пам’ятають викладачі вузу. Ось що розповіли в деканаті факультету ветеринарної медицини:

Добре пам’ятаємо цього кмітливого, комунікабельного юнака, який до навчання ставився добросовісно, був патріотом своєї країни, цілеспрямованим, відповідальним, любив тварин та допомагав їм. Не поважав людей, які знущалися над тваринами, тому за мету поставив бути лікарем, який допомагатиме тваринам. Таким і став. При першій ж небезпеці в державі одразу повернувся до неї, щоб захищати.

Після закінчення ВНЗ юнак працював на фермі в Данії, набуваючи практику ветлікаря. Із 2018 року Михайло жив і працював у Фінляндії, на тваринницькій фермі, реалізовував себе у здобутій професії. Мав вже вид на проживання, і країна йому подобалася, бо має високий рівень життя, надає громадянам соціальну захищеність, але 25 лютого він був вже в Україні.

Устиг вивезти до кордону на власній машині сестру, дружину друга із сестрою та кішкою, двох малолітніх дітей друзів і дві собаки. Почав волонтерити у громадській організації "Зоопатруль", яка в Києві рятувала покинутих і зачинених у квартирах та будинках зголоднілих тварин. Згодом записався в тероборону міста Києва. У подальшому підписав контракт із ЗСУ, пройшов 3-х місячне військове навчання за спеціальністю "Коригувальник". Уже 3-го липня добровольці з його частини, зокрема й Михайло, поїхали на Харків, на передову. Написав мамі в Сигналі, що не на "0". Але 5-го липня прислав інше повідомлення:

Їдемо на 7 днів на "0". Там без мене ніяк. Якщо буде старлінк, писатиму. Усіх обійняв. Їсти є що. Ваш науковець.

І там, на фронті, у самому пеклі війни, Михайло також знаходив тварин, які потребували його доброти та допомоги. 

Мама розповідає подробиці загибелі сина, які їй повідомили його побратими:

7 липня Михайло з двома побратимами був в окопі біля артилерійської установки. Їх із лівого флангу обійшла піхота орків, а з правого танки. Розстріляли з танка та закидали гранатами. Синок отримав смертельне поранення осколком у голову, хлопців контузило, він на них впав і прикрив своїм тілом. Їх не добили, бо думали, що всі загинули. Його відкопали лише за два дні, разом із кулеметом. Пальці були на гашетці, не могли розчепити вже. Він відстрілювався до останнього.

Побратим Fedir Sherman більш детально розповів про останній бій Михайла Жала:

Михайло був на чергуванні на позиції, коли почався наш спільний перший справжній бій. Спочатку по їх СП вдарив танк, одразу декілька 300-х та один – 200-й, потім обробили мінометами – нікого не зачепило, бо всі вже попригали у бліндажі, після чого під прикриттям пішла піхота. Міша був на кутовій позиції ще з двома побратимами, вони почали косити орків, але коли зрозуміли, що їх оточують, побратими вирішили відійти. Йому теж казали, але його останніми словами було: «Ідіть, я буду битися до останнього». Він відстрілювався, поки його не обійшли та закидали укриття гранатами. Орків поклав немало, ми коли його витягали, він ще тримав зажату в руках зброю... За день до загибелі він мені свій убакс (комплект обмундирування) подарував. Царство небесне Герою… доповідь закінчив... Здружилися ми крепко».

Про нагородження Міші клопотання подали ще місяць, або і трохи більше тому, так що скоро будуть нагороджені хлопці, ті, яких з нами вже немає. Царство небесне їм...

Ротний В’ячеслав написав мамі героя:

Ми завжди будемо пам’ятати Мішу – воїна, патріота. Спасибі Вам! Такі, як Міша, повинні жити.

Командир Andriy Yeryoma повідомив:

Солдат Жало героїчно загинув на позиції з кулеметом в руках, відбиваючи черговий штурм важливої висоти під Харковом. Коли ми його евакуювали, так із кулеметом і винесли, бо не змогли забрати з рук. Він Герой. І вразив всіх своєю сміливістю.

Поки що лише ці. Міша брав із собою записник і олівець, щось ще писав, але не знайшли, бо все було засипане землею в окопі. Два дні гради "поливали", не могли відразу навіть підійти до окопу. Сумую, дуже сумую... Туга не покидає. Не можу нічого вдіяти. Він – моя гордість, Я дуже ним пишаюся. Не вірю до цих пір, що його немає...

І зійде сонце над попелом наших земель,
Осяє промінням своїм, підніме життя.
Зеленим застелить лугів ту постель,
Закличе зорати, засіяти нове буття.
Впаде зерня нове у рів і присипле,
Не день і не два роки має пройти.
Коли перший пагін проб'є, малий і тендітний,
Та стрімко, до сонця він буде рости.
Той пагін - це Воля, це усі доньки й сини,
Що звуть українці, в яких кипить кров.
Той пагін роспусте, розквітнем і ми,
В наших серцях те коріння, що зветься любов.

***

Сірим небо затягнуте,
Сіріє райдужка ока,
Кам'яне серце, не спинене,
Ганяє азот, ще нівроку.
Нам ще трохи, ось вже за кутом,
Перемога, та й мила чекає,
Ми всі разом стоїм на одном,
Ні жалю ані страху не знаєм.
Ми все відбудуєм, що рашисти прокляті,
«миром»своїм непрощеним завдали,
Приїдуть додому і діти і матір
У домівки ще кращі аніж були.
Ми все пофарбуємо знов кольорами,
На небі веселка після дощів
Сходить завжди, зійде і з нами,
З дітьми своїми, любіте мерщій.

Холодний квітень

Холодний сука квітень,
холодні серце й розум,
Сонце світить холодом
 і холод по артеріях біжить.
 В магазині заряджено холод,
що ворога вразить,
Моя помста холодна
його в пекло доставить.
Весна, а бруньки не зійшли,
І діти до школи не йдуть,
Дерева у лісі злягли.
І мертві теж сплять дітлахи.
Ми знайдемо віру,
ми чуємо небо,
Ми знаємо, наші діти десь там.
Ні нагород, ані жалості.
Ні нам не треба,
Ми доставимо смерть вашим катам.

9 травня

9 мая день победы?
Ганьба і сором вам, сусіди.
Вы думали, что мы разделим ваши беды?
Ми вас відстрілюєм усюди.
И весь свой ядерный потенциал
Поглибше вам запхаємо, як в фільмі.
На красной площади станцуем бал,
Ви на крові дізнаєтесь, що українці вільні.
Вы смрад несёте, называя его миром,
І поки по щоці коханій ще сльоза біжить.
Мы вашу смерть отметим пиром,
Не мати вам покою, росіяни.
Ні на мить.

На цій клятій війні гинуть найкращі, талановиті, завзяті та освічені, цвіт нашої нації. У Небесному легіоні тепер і Михайло Жало – поет, патріот, громадянин, воїн, вірний син України.

Вічна слава Герою, який без вагань став на захист своєї Вітчизни! Щирі співчуття рідним.