#

Київщина пам’ятає: Олександр Лашкін із Бориспільщини загинув на Херсонщині

30.08.2022 08:00
Київщина пам’ятає: Олександр Лашкін із Бориспільщини загинув на Херсонщині
Загиблий Олександр Лашкін

"Моя Київщина" продовжує згадувати тих, хто віддав життя за свободу та незалежність нашої держави. Світлій пам'яті командира відділення 1-го аеромобільного взводу 2-ї аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону військової частини А 4350, старшого сержанта Лашкіна Олександра Івановича присвячується

Олександр Лашкін народився 24 квітня 1967 року в селі Бортничі Бориспільського району в родині, де, крім нього, є ще брат Дмитро та сестра Валентина. У школу, а згодом у металургійний технікум Саша їздив навчатися до Києва. У 1986-1988 роках він у Підмосковї пройшов строкову службу, але професію обрав собі мирну – працював водієм міжнародних перевезень. У 2016-2017 роках добровільно воював у зоні АТО, служив у 95 ОДШБ, у 2-му батальйоні.

24 лютого 2022 року був призваний у військову частину А 4350. Син Олександра, також Олександр, 1990 року народження, нині боєць 95 ОДШБ, двічі заключав контракт із ЗСУ – у 2015-2016 рр. та у 2018-2022 рр. Донька Софія –  учениця випускного класу та дружина Людмила завжди були надійним тилом для старшого і молодшого Олександрів. Із яким болем і любовю згадує свого чоловіка Людмила:

Мій Санечка був романтиком, завжди, коли приїжджав із відрядження, то дарував великий букет троянд. Коли відпускали додому зі служби, також приїжджав із трояндами. Казав, що інші квіти не для мене. Тільки троянди. Називав мене "ластівонькою". Доньку Софію називав Сонетою, як музичний витвір, сина – синулею. Дуже турбувався про маму, завжди телефонував, у якому б кінці світу не знаходився, бо знав, що мати – це святе. У нас було багато друзів, які завжди приходили, як тільки Саша приїжджав додому з відрядження чи зі служби. Улітку часто був повен двір гостей, а взимку – вечори в його улюбленій сауні...

Товариш Віктор Дубровський розповідає про Олександра:

Ми знайомі з ним років 50, разом виросли, ходили до школи. Він був дуже домашньою людиною, господарем, із першого погляду і не скажеш, що він десантник-штурмовик. Навіть коли на кілька днів приїжджав додому, то все ходив біля своїх дерев, квітів, будинку. Ми з ним обїздили пів світу, останнім часом часто спілкувалися. 21 липня говорили по телефону. Сашко замовив машину для свого підрозділу, а я якраз мав можливість допомогти. Наступні чотири дні з ним не було звязку, також не було звязку і з його командиром. Спочатку обізвався телефон командира, і я одразу йому зателефонував: "Я не питаю де ви? Я питаю: як ви?". Командир розповів, що, коли бійці йшли займати свої позиції, то не помітили замаскований рашистський танк. Він розстріляв їх упритул...

Командир Олександра, попри складну ситуацію на фронті, зумів організувати та привезти побратимів на похорон бійця. Саїда Івановича, так хлопці його називали, дуже поважали. Він завжди турбувався про своїх підлеглих. Якось поломався автомобіль, Саїд міг залишитися, але сказав: "Ні, хлопці пішли, то і я піду". Він завжди був першим.

Побратим Микола згадує:

Із Олександром (позивний "Саїд" познайомився із перших днів широкомасштабної війни, коли ми разом потрапили служити спочатку в 95-ту бригаду, а згодом були переведені у 46-ту, бо новостворена бригада потребувала якраз таких професіоналів, як Олександр Лашкін. Йому були притаманні хороші людські якості, а також якості професіонала військового, які він набув раніше у зоні АТО. Він зумів зорганізувати міцний, дружний чоловічий колектив, який нині професійно виконує свої обов’язки захищати нашу країну, навчив дуже багатьох людей хороших, позитивних якостей, як людських, так і професійних, військових. Дуже хвилювався за родину, дуже любив свою родину, не було такого дня, щоби він не згадував дружину, сина, доньку. Підтримував всіх і у всьому. Це дійсно Людина з великої літери.

За проявлену наполегливість, високий професіоналізм при сумлінному виконанні військового обовязку, розумну ініціативу, старанність та хоробрість, проявлену в ході виконання бойових завдань Олександр Лашкін був неодноразово відзначений керівництвом грамотами та іменними нагородами, серед яких:

  • Почесний нагрудний знак начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України – 2016 рік;
  • Медаль "Захиснику України" – 2016  рік;
  • Ювілейна медаль "30 років незалежності України" – 2021 рік.

У розквіті літ, повний сил та мрій, бажань і можливостей, чудовий батько, ніжний, люблячий чоловік, справжній громадянин своєї країни Олександр Лашкін, який поклав своє життя на вівтар усенародної боротьби з одвічним ворогом. Олександр загинув 25 липня 2022 року внаслідок отриманих осколкових поранень, несумісних із життям.

Честь і слава Герою! Щирі співчуття рідним!

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Тетяна Іванчук
письменниця