Київщина пам’ятає: підполковник Олексій Гарян із Білої Церкви віддав життя за Україну
Командир танкового батальйону в/ч А0693 підполковник Гарян Олексій Миколайович загинув 24 липня 2022 року від поранень, несумісних із життям, отриманих унаслідок
ворожого ракетного обстрілу поблизу міста Курахово Мар’їнського району Донецької області
Народився Олексій Миколайович Гарян 29 квітня 1976 року в азербайджанському місті Мінгечаур у родині кадрового військового. На жаль, тато Олексія загинув у молодому віці на службі. Вихованням Олексія та двох його молодших братів разом із мамою займався вітчим, замінивши йому тата.
Змалечку хлопець мріяв стати військовим, посилено займався спортом, самбо, захоплювався мотоциклами та автомобілями, власне,
вивчав всю важку техніку. Особливе захоплення в юнака викликали танки. 1990
року родина Гарян повернулася в Україну та поселилася в селі Руде Село Володарського
району. Олексій закінчив середню школу та вступив до Київського інституту
сухопутних військ. По завершенню навчання отримав пагони лейтенанта та
розподілення на Закарпаття, до Ужгородського 398-го танкового полку. За
порівняно недовгий час служби зарекомендував себе як порядний, рішучий, вимогливий
до себе та до своїх підлеглих, справедливий і водночас щирий та надійний,
професіонал своєї справи, офіцер, старший товариш, наставник.
2002 року Ужгородський танковий полк розформували, і офіцер Гарян звільнився в запас. Деякий час працював на цивільній роботі, був інженером в "Укравтодорі",
проте дуже сумував за службою, бо був справжнім військовим. Там же, на цивільній роботі, 2006 року Олексій зустрів свою майбутню дружину
Юлію.
Історія їхнього знайомства та кохання сповнена романтики. 2000 року Юлія з батьками переїхала до Білої Церкви з Донеччини. Спочатку молоді люди разом працювали, Олексій був начальником охорони, а Юлія – касиркою. Дівчина не відразу відчула його симпатію до себе, хоча він постійно приділяв їй увагу. А коли він звільнився і поїхав працювати в Київ, то страшенно засумував за нею. Невдовзі юнак зателефонував, щоб дізнатися, як справи, а головне, аби почути її голос. Отак по телефону осмілився запропонувати зустрітися. Звісно, дівчина погодилася, бо раптом зрозуміла, що також цього хоче. Так все і почалося: зустрічалися, пізнавали одне одного, але з батьками ще не знайомі були.
Дружина Юлія пригадує:
Якось влітку ми зібралися з батьками їхати на Донбас. У нас там ще був будинок, планували відпочити, навідати рідних, що живуть у Святогірську. І ми поїхали, а через два дні ввечері телефонує мені Олексій і питає, чи є таксі з вокзалу Святогірська в місто? Я була здивована, але він мені пояснив, що його товариш військовий, із яким раніше навчалися, хоче передати комусь посилку і розпитує, як і що. Я й повірила! Та зранку знову дзвінок і Льоша говорить: "Відчиняй, я біля будинку!" Звісно, я дуже зраділа, але чую в телефоні, що собака гавкає. Дивно, адже в нас не було на той час собаки. Питаю Олексія, де ж він стоїть, а виявилося, що він приїхав до моєї тітки в Святогірськ, тобто до мене ще треба було їхати. Родичі посадили його на автобус, я зустріла, і з того часу ми були разом. Одружилися ми в листопаді 2007 року. Майже завжди робив мені такі сюрпризи:"Відчиняй"
Із початку повномасштабного вторгнення Олексія призвали на військову службу,
отримав звання капітана та посаду командира танкової роти.
Із 2015 року родина жила на дві області – Донецьку та Київську. Олексій приїздив
до дружини із сином, як тільки знаходився вільний час від служби. Юлія їздила
до чоловіка на Донеччину, жодного разу не відчуваючи страху, адже для неї це рідна земля, земля, де вона народилася і виросла.
Офіцер Гарян постійно ніс службу в ОК "Схід", особисто брав участь у військових операціях із захисту територіальної цілісності та суверенітету України в найгарячіших точках зіткнення. Сміливому та рішучому командиру довіряли найвідповідальніші завдання. 2016 року Олексія призначили заступником командира 3-го окремого танкового батальйону "Звіробій". 2018 року капітану Гаряну присвоїли звання майора, а 2019 року його призначили командиром танкового батальйону 54-ої ОМБр, в/ч А0693. У січні 2022 року Олексій Гарян отримав звання підполковника.
Географія фронтових доріг пролягла від Волновахи, Світлодарської дуги, пройшла
через Попасну та Троїцьке, Мар’їнку, Курахове... Підполковник Олексій Гарян скрізь і всюди був поряд із підлеглими, разом
виходили навіть, здавалося б, із найбезнадійніших ситуацій. У березні 2022 року
був поранений та відправлений на лікування до Львівського шпиталю. Недолікувавшись,
повернувся на службу, до своїх побратимів. На Курахівському напрямку, де
точилися жорстокі і запеклі бої, 5 липня 2022 року чергова ворожа ракетна атака
накрила місце дислокації командного пункту 54-ої ОМБр саме під час проведення
наради. Олексій був важко поранений та терміново доставлений до лікарні
Мечнікова в Дніпрі. Трохи згодом його перевезли до Київського військового клінічного
шпиталю.
Лікарі боролися за його життя, дружина Юлія була поряд, постійно
молилася та до останнього сподівалася, але 24 липня 2022 року підполковник 54-ї
ОМБр Олексій Гарян помер, так і не прийшовши до тями. Множинні поранення та
опіки виявилися не сумісні з життям. Неможливо уявити, що пережила Юлія поряд із
коханим чоловіком, якого рятувала і не змогла вирвати із лап смерті...
Олексій був люблячим і турботливим сином, чоловіком,
батьком. У родині підростає син Димитрій. Коли тато пішов на службу, син пішов до
першого класу, а 9-й клас син вже закінчував без тата.
За відданість та доблесну службу захисника нагородили:
- Медаллю за участь в АТО;
- Відзнакою "10 років сумлінної служби";
- Почесним знаком "За допомогу захисникам Вітчизни";
- Орденом "Єдність та воля";
- Пам’ятним нагрудним знаком "Звіробій";
- Відзнакою "15 років сумлінної служби".
Указом Президента України № 202 / 2023 від 7 квітня 2023
року "За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та
територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку" підполковник Гарян Олексій Миколайович нагороджений орденом Богдана
Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Поховали Героя на Алеї Слави кладовища Сухий Яр у місті Біла Церква.
Вічна і вдячна пам’ять
воїну Олексію! Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.