Київщина пам’ятає : Сергій Іконніков на псевдо "Монах" загинув під Вугледаром

Наймолодший командир підрозділу славетної 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців Сергій Іконніков на псевдо «Монах» поліг смертю хоробрих під Вугледаром у свій 25-й день народження. Про його життя і загибель читайте в нашому матеріалі
Сергій Іконніков народився 13 жовтня 1998 року у звичайній київській родині. Був оточений любов'ю і турботою зі сторони батьків, дідусів і бабусь. Із малих років проявляв неабияку жагу до знань. Цікавився футболом, музикою, любив дивитись не тільки мультики, а й наукові програми на каналах "Discovery", "National Geographic".
Уже в 3 роки він знав напам'ять усі пісні улюбленого гурту і міг цілими годинами наспівувати їх під гітару. "Гітарою" найчастіше виступала тенісна ракетка. У 5 років Сергій знав імена всіх пілотів "Формули 1", і це було ще одне захоплення, якому він був вірний до кінця життя і "підсадив" на нього всю родину.
У школі навчався посередньо, обираючи лише ті предмети, які йому були дійсно цікаві. Уже тоді він повністю віддавався справі, яку вважав важливою і не звертав уваги на дрібниці... Можливо, через такий категоричний погляд на життя, у нього не дуже добре складалися стосунки з педагогами школи. У 10-му класі Сергій переходить до іншої школи, що дало йому нереальний поштовх у самопізнанні та самореалізації. Він знаходить нових друзів серед однокласників та вчителів, проявляє себе старанним та цілеспрямованим учнем і успішно закінчує школу.
Далі - вища освіта. Сергій вступає до інституту Права при МАУП. На першому курсі він знайомиться з людиною, яка привела його на захід Солідарної молоді – молодіжного крила "Європейської солідарності".Так починається його активне політичне життя. Він стає членом організації "EDYN". 2020 року юнак стає партійцем ЄС, після виборів в КМДА працює помічником депутата Сергія Тарана. Увесь цей час паралельно навчається, отримує диплом бакалавра права з відзнакою, вступає до магістратури вишу ім.Драгоманова і в січні 2022 року отримує диплом магістра права з відзнакою.
Упродовж шкільних та студентських років Сергій залишається вірним своїм захопленням: музиці, "Формулі 1" та футболу.
У 2020-му році в житті Сергія з'являється "Марусин полігон": він стає бійцем добровольчого батальйону "Марусині Ведмеді", засновницею і командиром якого була Олена Біленька, відома як Маруся Звіробій, і до початку повномасштабного вторгнення вихідні проводить із побратимами та посестрами на полігоні в тренуваннях і вишколах.
На полігоні його всі дуже любили. Маруся сказала: "Як можна було його не любити? Усі кращі якості – в одній людині!".
24 лютого 2022 року Сергій із побратимами з "Марусиних Ведмедів" їде в офіс ЄС, де Петро Порошенко формує 206-й батальйон ТРО. Його рота виконала багато завдань, серед яких і оборона Ірпеня. Оскільки він не проходив військову службу, мобілізації не підлягав, тому прийняв рішення піти на контракт до ЗСУ. Так потрапив до 72-ї бригади імені Чорних Запорожців, попередньо пройшовши навчання в Британії і повернувшись із сертифікатом "Кращий курсант".
21 грудня 2022 року 3-я роту, солдатом якої був Сергій, відправили на фронт під Вугледар. Дуже швидко Сергій стає командиром взводу, наймолодшим в 72-й бригаді. За майже рік важких боїв гартувався як військовий, командир підрозділу.
Загинув воїн у день свого народження 13 жовтня 2023 року від міни, скинутої з ворожого дрону. Він направлявся на бойове завдання та не дійшов до позиції кілька метрів. Сергій навіки залишився двадцятип’ятилітнім...
За відмінну службу Сергій особисто отримав медаль "За оборону України"від Президента та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ "Золотий Хрест". Медаллю "Честь. Слава. Держава" від Київського міського голови нагороджений посмертно.
Родина ще не отримала медаль, якої Сергій був удостоєний за оборону Ірпеня.
У день загибелі воїн мав отримати погони молодшого лейтенанта.
Політично активний, не зважаючи на досить юний вік, він мав мету в житті і цілеспрямовано йшов до неї. Сергій не був одружений, не перебував у стосунках. Він завжди казав, що в першу чергу - вільна і незалежна, розквітаюча Україна, а потім все інше. До останнього подиху його головним життєвим кредо були слова: "Україна – понад усе!".
Для рідної сестри Тетяни Сергій був не лише молодшим братом, але й беззаперечним авторитетом:
Є речі, які неможливо забути. Я ніколи не забуду перші теплі обійми братика. Так сталося, що Сергійко дізнався про моє існування в той час, коли йому виповнилося 6 рочків і на світ з'явилася наша найменша сестричка Маріанна. Братику важко давалося те, що маму тепер треба ділити, ще й з двома дівчатками, одна з яких постійно кричить і плаче, а друга вже доросла. Братик випробовував мене на міцність, відмовляючись від усіх моїх подарунків і смаколиків... Допоки не дізнався, що я вмію грати з м'ячем! Футбол нас об'єднав. Уже всі наступні зустрічі він чекав із нетерпінням, завжди розповідав мені багато цікавинок і завжди обіймав. І завжди, коли отримував зауваження від дорослих, казав їм, що його люблю тільки я. Я ніколи не зможу забути мамине повідомлення, що він загинув. Це слово боляче в'їлося в серце. Бо в мріях було зустрічати якесь велике свято в колі родини, обіймати вже сімейних дорослих брата і сестру і гучно сміятися, згадуючи наше дитинство, бачити щасливі мамині очі... Боляче... Я пишаюся братом. Він був і є Людиною, Патріотом, справжнім Українцем! Вічна пам'ять...
Друг і однопартієць Сергія Іконнікова Сергій Демченко може розповідати про нього дуже багато, хоча познайомилися вони недавно – у 2020-му році:
Мені було приємно, що він вмів находити час і приділяти увагу іншим людям. Це саме Сергій привів мене 24-го лютого на Лаврську, без нього я міг би опинитися будь-де. Сергій закликав мене їхати на Марусин полігон, тренуватися. Наступного дня ми зустрілися під посольством pф для того, щоб вигнати чортів з тієї будівлі. Там Сергій знов показав себе як борець і лідер, коли давав інтерв'ю іноземним журналістам англійською мовою. Я спостерігав і надихався його запалом і енергійністю. А 24 лютого, після кількох моїх дзвінків, увечері він відповів: "Приходь до нас у 206-й". І саме так, на відміну від багатьох інших майбутніх побратимів, яких направив Подільський військомат, я опинився у 206-му за запрошенням "Монаха". Він вийшов, щоб мене пропустили через турнікети з охороною, після чого я тільки і встиг побачити як його 1 рота вже виїздила в напрямку Гостомеля – найгарячішої на той момент точки зіткнення з противником...
Я теж став головним сержантом взводу, тож Сергій зробив внесок у 206-й батальон. Я пишаюся ним, що він був у легендарній 72-й бригаді Чорних Запорожців, про яких я читав книги. Сергій Іконніков доклав у мене бракуючу монету впевненості. І знаєте який плід такого депозиту? Зараз я ГСВ в одній із рот 206-го батальйону! Наскільки важливо запалити вогонь в іншому. Адже я проходив альтернативну службу і у 2022-му році максимум бачив себе санітаром, прямо як у фільмі "Hacksaw ridge". Сергій посіяв багато позитиву і досвіду в серцях інших людей і це вже має плід, і далі буде. Одже справа Сергія жива, живий і він сам у наших серцях!
Для рідних і близьких, для численних друзів, однокласників, однопартійців, побратимів звістка про загибель Сергія у день його 25-річчя стала справжнім шоком. Лише дехто з них устиг отримати відповідь від нього на привітання з днем народження...
Військова перекладачка в Британії Ірина Бачинська згадує:
Тільки що дізналася про смерть Сергія, просто плачу та проклинаю цю кляту війну, яка забирає найкращих, найрозумніших людей цієї держави. Мене звати Ірина, я була військовим перекладачем у відділенні Сергія у Великобританії. Сергій проходив навчання у Великобританії восени 2022-го року десь у жовтні-листопаді. Сергія одразу обрали командиром відділення, так як він дуже вирізнявся своїми здібностями до навчання, швидким опануванням військових технік, мотивацією, оскільки був добровольцем, досконало володів англійською мовою, дуже допомагав у перекладі, інколи здавалося, що він краще розбирається у всьому за деяких перекладачів, за весь досвід роботи я вперше з таким зіткнулася. Наскільки чуйним, готовим допомогти був Сергійко. Як виявилося, 6 днів до своєї смерті він мені писав, і не повірите, він підтримував мене тому, що я втратила роботу, а про себе, про труднощі, зовсім нічого не говорив, лише у останньому із постів на його сторінці згадав що "ситуація складна". Зі спогадів можу добавити, що вчився він дуже швидко, тому в нього завжди лишався час, щоб навчати інших, що він весь час і робив, вів хлопців у різних видах бойових порядків, брав участь у плануваннях захисту та оборони, підходах до ворога під час навчань, одним словом, вів людей за собою. Зі всього взводу, із-поміж людей, із якими я спілкувалася, був найрозумніший, чесно кажу, я перекладала багато ротацій, працювала цілий рік із українськими військовими, але таких людей як Сергій – одиниці, а то й зовсім зовсім нема. Жаль, що умови, із якими зіштовхуються наші хлопці просто нелюдські, а коли відсутнє матеріальне забезпечення ніякий розум чи інтелект не в змозі допомогти...
Кузина Марія тепло згадує про брата, із яким дружили з самого дитинства:
Він змалку був талановитий. Будучи ще малюком, він брав тенісну ракетку, уявляючи, що це гітара і притупуючи ніжкою, давав нам концерти. Співав він не лише вдома, а й на вулиці і вже тоді збирав поряд із собою натовп людей, який ним захоплювався, бо неможливо було пройти повз таку дитячу харизму. Відкритий, добрий, веселий, щирий, талановитий і дуже розумний.
Незважаючи на те, що Сергій навчався в старших класах у іншій школі, він зберігав щирі стосунки з колишніми однокласниками з обох шкіл, підтримував із ними постійний зв’язок. Однокласниця Марія Шапран розповідає:
Сергій навчався з нами до 9-го класу, як людина він був відповідальним, тихим, скромним, завжди міг прийти на допомогу. Йому подобався футбол, де він завжди стояв на воротах і тому його багато хто знав, так як команди були різні. Ми бачились всі разом на 5-й річниці по закінченню школи, і навіть не відчувалося, що він не навчався з нами останні два роки. З початком повномасштабної війни він перший зв'ясовував, хто де і чи потрібна якась допомога, і протягом тривалого часу підтримував зв'язок з нами та запевняв, що перемога буде за нами. Особисто зі мною, коли ми переписувалися, він ніколи не скаржився на те, як йому важко і наскільки він втомлений. Він зазвичай казав, що розслабитися немає коли, бо нам ще пити каву і що скоро перемога. Досі не віриться ні нам, ні вчителям, що Сергія з нами більше немає...
Військовий побратим Сергія Олексій Смірнов небагатослівний:
Я був командиром тієї групи що пішла в Ірпінь. Про "Монаха": якби всі бійці були такі свідомі і патріотичні, як Сергій, повномаштабка була б на фазі завершення. Із Сергієм познайомився па Марусиному полігоні. Справжній побратим.
Сергій Іконніков був лідером, активістом "Солідарної Молоді" – молодіжного крила "Європейської Солідарності".
Дінара Габібулаєва, голова "Солідарної Молоді" пригадує:
Йому навіки 25. Він був сильним, сміливим, ініціативним і ніколи не боявся викликів. Таким і назавжди буде. Я пам'ятаю, як ми разом співали в караоке пісню "Zombie - The Cranberries"… Він співав круто, а я була беквокалісткою. У нашій команді Сергій завжди брав на себе зобов'язання і виконував їх, на нього завжди можна було покластися. А як він вів за собою натовп… Сєрий був рупором десятків акцій протестів. За Україну, за свободу слова, за демократію – проти свавілля, проти диктатури, проти росії. Із такими принципами він і вступив до Збройних сил України. За ці принципи він і загинув. За вільну та незалежну Україну. Назавжди в наших серцях!
Кращий із кращих, гідний із гідних синів України Сергій Іконніков без вагань поклав своє молоде життя на вівтар свободи і незалежності Вітчизни.
Вічна і вдячна пам’ять Герою! Щирі співчуття рідним і близьким.