Київщина пам’ятає: Сергій Силенко "Селя" загинув на Донеччині

Загиблий Сергій Силенко

Старший солдат 54-ї окремої механізованої бригади  в/ч 0693 25 окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" в/чА2457) Сергій Силенко "Селя" загинув 26 серпня 2022 року біля села Григорівка Донецької області

Силенко Сергій Леонідович народився 24 вересня 1989 року в Богуславі. Тато Леонід та мама Лариса виховали трьох прекрасних синів, Сергій серед них найстарший. У вересні 1995 року Сергійко пішов у перший клас Роздільнянської середньої школи №1 Одеської області, оскільки тато військовий, родина часто переїжджала. Уже з п’ятого класу навчався в Ольшаницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Рокитнянського району Київської області, яку успішно закінчив 2004 року.

У дитинстві він був дуже спокійним хлопчиком, умів робити все, не було з ним ніяких проблем ні у школі, ні пізніше в коледжі. Умів пожаліти, був дуже чуйним та ніжним, обожнював бабусю та дідуся, був їм справжнім помічником. Поводив себе завжди як старший син, старший брат у родині, разом із молодшими братами підтримував та допомагав мамі. Любив поїсти, а коли був маленьким, частенько скаржився, що його не погодували, хоча був не голодним. Особливо любив жалітися бабусі, що засинає голодним, адже бабуся зажди погодує чимось смачненьким. Любив сісти за стіл з усіма не так поїсти, як уважно слухав дорослих, цікавився новинами та навколишнім життям.

Із 2004 по 2008 рік навчався у Богуславському гуманітарному коледжі ім. І.С.Нечуя-Левицького за спеціальністю "Правознавство", успішно закінчив навчання та отримав кваліфікацію "Юрист".

20 жовтня 2008 року юнака призвали до лав ЗСУ у в/ч А1048. Службу ніс у навчальному центрі "Десна",  де 15 листопада 2008 року склав присягу на вірність народу України. Після закінчення курсу молодого бійця проходив службу у в/ч А 2167, а з 13 жовтня 2009 року був звільнений у запас. Після демобілізації працював у Києві в охоронній сфері, мав водійські права. І це стало ключовим переломним моментом у житті. Пішов працювати водієм у в/ч А 0543, саме звідти у 2015-2016  роках потрапив в АТО.  Військова частина, у якій працював Сергій, дислокувалася під Маріуполем, у селі Республіка.

Згодом чоловік повернувся, жив та працював у Білій Церкві. Останнім місцем його роботи була автомийка по вулиці Леваневського.

24 лютого Сергій, як завжди, збирався на роботу. Новина про повномасштабне вторгнення змусила його 2 березня 2022 року приїхати в Богуслав і добровільно піти у військомат. 3 березня йому зателефонували, аби він на 17:00 з’явився до військомату. На запитання мами ("Що ж ти, сину, наробив?") відповів: "Я не буду ховатися по підвалах, дивитися в очі своїм племінникам. Треба ж комусь вас захищати". Це був востаннє, коли рідні бачили Сергія живим.

Військові з Білої Церкви, а серед них і Сергій з богуславцями, потрапили у Дніпро, звідки їх 5 березня перевезли на Донеччину. Був призначений на посаду старшого водія в/ч А0693. Сергій був небагатослівним, не любив розповідати про жахіття війни на нульових позиціях, де він воював важких пів року. Мамі відомо, що якось командир дві доби виводив своїх бійців з оточення і вивів без втрат.

25 серпня відбулася остання розмова з сином. Сергійко весь час втішав рідних і просив маму "не накручувати". Рідні зібрали та відправили передачу Сергію 26 серпня, та коли волонтери привезли передачу, то військові ховали очі і не знали, як сказати, що Сергій загинув.

У день загибелі мама і тато жили звичним життям: копали картоплю. Проте стояла якась гнітюча тиша, усе робили мовчки: чоловік викопав, дружина зібрала. Напередодні тітці приснився сон, що Сергій прийшов до неї з букетом квітів і вона до нього вийшла з букетом парних квітів. І вона відчула біду, просила подзвонити. Мама з двору гнала ворон, які кружляли над головою...

Передачу отримали бойові побратими. Про загибель воїна рідні дізналися від повідомлення мами побратима, а потім почали виясняти, чи це правда чи ні.

Сергій наприкінці серпня мав їхати до мами на День народження, але сталося так, що вимушений був іти на позицію, де й потрапив під мінометний обстріл – о 16:00 противник здійснив спробу прориву на полі бою. Від уламку ворожого снаряду захисник отримав на полі бою вогнепальні поранення тулуба і кінцівок, несумісні із життям...

У День народження матері його зустрічали в Богуславській громаді на щиті. Мама ніколи не чекала такого подарунка на свій День народження, такої зустрічі, адже була зовсім інша зустріч, зі сльозами на очах. Сергій був душею компанії, усім рідним та друзям його дуже не вистачає. Він дуже любив життя, поважав та любив дідуся Колю та бабусю Таню, весь час вважав, що бабуся – його янгол-охоронець, що вона його вбереже і захистить, але і янголи втомлюються: бабуся померла, а через 10 місяців загинув і Сергій... Мріяв, як закінчиться війна, купити авто BMW X5, хотів Перемоги і захистити всіх рідних. А мама мріє лише про одне – щоб смерть сина була не марною.

Сергія любила вся велика дружна родина. Тітка Людмила не може без сліз згадувати про нього:

Сергій – мій дорогий небіж, був найстарший і улюблений. Нехай вибачать мене інші небожі, але це так: він ніколи не забував мене вітати зі святами, і в День народження, навіть перебуваючи на 0 позиції, найшов хвилинку, щоб мене привітати. Траплялися такі моменти в житті, про які він батькам не розповідав, а зі мною ділився знав, що я його не видам. 24 серпня 2022 року я з ним розмовляла востаннє, попрощалися до скорої зустрічі... Так воно й сталося, але ця зустріч була тяжка і сумна.  Це дуже тяжка втрата для нашої великої родини, ми і досі не можемо оговтатися...

Серік залишиться в серці на все життя. Він був людиною, яка підтримувала мене завжди, ніколи не відмовляв в допомозі. Завжди називав мене "сонце". Пішов воювати, бо вважав:  "Хто, як не ми буде захищати?". Дитячі спогади, час проведений у бабусі в дворі, мабуть, найкраще, що запам’яталолся. Казав мені, що я одна і найрідніша. Ми з ним залишалися на господарстві, коли батьки їздили на відпочинок, і я завжди його прикривала перед тіткою. Спогадів у голові багато про нього, але вони такі особисті, що хочеться це залишити в серці. Хочу, щоб усі пам’ятали, що мій брат загинув за нас, за нашу вільну землю, щоб дітки, які зараз ростуть, не знали, що таке війна.

Командир роти Максим Одеський разом із побратимами поділилися спогадами про Сергія:

26 серпня 2022 року після вогнепального поранення, своє життя за свободу України віддав Сергій Силенко, наш "Селя". Був поранений при виконанні бойового завдання поблизу населеного пункту Григорівка Донецької області, помер на місці від травм, несумісних із життям. Уся його велика родина, друзі, побратими пам’ятають його добрим, веселим, відважним та сміливим. Саме завдяки відважності та сміливості вже 2-го березня 2022 року добровільно пішов до військомату. 3-го березня 2022 року в складі 54-ї ОМБр відправився боронити наші кордони на схід України в Донецьку область. Побратими згадують його найтеплішими словами. Цитую слова одного з них: "Світла пам’ять Серьогі... Неймовірна людина була. Дякую Богу, що надав можливість мені познайомитися з ним, нехай і в таких умовах... Звичайно, ми розуміємо, що кожен, хто зараз боронить Україну від агресії російської федерації – Герой. Усі, хто заплатив найвищу ціну за Україну,Герої безумовно! Вічна Шана ГЕРОЯМ України!

Мама носить квіти на могилу сина. Уже скільки їх принесла, що син за 32 роки стільки їй не подарував...
Подовгу сидить біля могили і розмовляє з сином:

Є сила, що може забрати життя…та з пам’яті рідних-ніколи…
Не має значення, пройшов рік, місяць, день….
Коли хтось відходить... назавжди втрачаємо частинку себе….
Хоч світ виглядає так само… але вже ніколи не буде, як колись…
Бо коли найрідніші відходять... ми ж не перестаємо їх любити…
Любимо ...і будемо любити завжди …
Вони залишили спогади про себе …
про щасливі миті, де щастя ще було поряд …, і біль ... нестерпний біль в серці...
Запалимо свічечку… помолимося в пам’ять про них … тих … хто був у нашому житті...тих, хто був усім… та вже ніколи не повернеться…
І світло пам’яті не згасне... поки ми є.

Мені тепер одна дорога, сину, -
до тебе.
Схилило на тобою хмарку сиву
небо.
Не плачу, синку, то з хмарини дощик
плаче,
А я за ним і світу білого
не бачу...
Нехай поллє біля могили сина
квіти,
Ой, як же важко вас втрачати, 
діти...

Захисника нагороджено посмертно орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Почесний громадянин Білоцерківської міської територіальної громади Сергій Силенко похований на Алеї Героїв Богуславського центрального кладовища.

Вічна і вдячна пам’ять воїну Сергію! Щирі співчуття та низький уклін родині.