Київщина пам’ятає: Віталій Добровольський із Володарщини віддав життя за Україну
Старший солдат, навідник мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58 ОМПБр Віталій Добровольський на псевдо "Добриня" загинув, визволяючи Донеччину
Віталій Добровольський народився 5 травня 1995 року на Черкащині. У 2000 році переїхали з родиною в село Зрайки на Володарщину. Навчався в місцевій школі, а згодом вступив до Володарського аграрного ліцею. У 2014 пішов служити в армії, а згодом підписує контракт на подальшу службу у ЗСУ. Із вересня 2014 року по березень 2017 воїн брав участь в АТО, був на посаді водія-електрика у складі Білоцерківського ЗРК полку. Оберігаючи батьків, довго не зізнавався, де і чим займається.
У березні 2017 року Віталій демобілізувався і з того часу періодично їздив закордон на роботу водієм, об'їздив багато європейських країн, йому подобалось водити машину. А ще він мріяв заробити гроші і зайнятися вирощуванням хризантем. Юнак любив працювати на землі, завжди щось садив, діставав саджанці квітів. Із кінця 2020 року і до повномасштабного вторгнення працював таксистом у Києві. Із початку бойових дій допоміг багатьом евакуюватися, їздив навіть до окупованої Бучі, вивозив під обстрілами людей, перевозив на польський кордон земляків, які завжди згадують Віталія теплими словами.
Одразу після повномасштабного вторгенння юнак не отримав повістку, тому сам пішов добровільно до військомату. Пройшов комісію, але його чомусь не викликали, тому пішов знову. 22 червня 2022 року його мобілізували до лав ЗСУ. У листопаді 2022 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом Віталій був поранений. У відпустці після поранення першим ділом налагодив світло для батьків, аби не сиділи в темряві під час блекаутів, бо завжди намагався максимально в усьому допомогти родині, любив, поважав та піклувався про батьків. Віталію дали місяць на реабілітацію, бо були проблеми з ногою після кількох операцій, (батькам не зізнався, щоб мати не нервувала, турбувався про її здоров'я, тому сказав, що відпустка). Нога до кінця не згиналась, а коли присідав, боліла. На ВЛК на це не звернули уваги, а воїну не було часу добиватися справедливості.
24 грудня відпустка закінчилася. Цей день був останнім днем, коли батьки його бачили живим. Ще перебуваючи в АТО, він щодня телефонував. Це були нетривалі розмови, але подзвонить – і батькам легше, бо чують його голос. Так і 20 березня батьки з ним говорили декілька раз, як ніколи до цього, бо зв'язок там був поганий.
Рятуючи життя побратима Богдана, із яким разом отримали поранення біля Бахмута, наступного дня, 21 березня біля селища Ямпіль Краматорського району на Донеччині Віталій Добровольський загинув від кулі ворожого снайпера. Загинув і його побратим. Похоронили їх в один день. А за день до загибелі побратим пообіцяв Віталію, що обов’язково гулятиме на його весіллі...
У нього не було багато друзів, але він цінував дружбу, був людиною слова, любив своїх племінників, поважав батьків. Герої все ж таки вмирають. Вмирають, не продовживши свої роди, династії, не втіливши у життя мрії, не виконавши свій батьківський обов’язок на цій землі.
Про кожного із живих чи загиблих героїв можна написати книги, романи та поеми, бо кожне життя – неповторне та унікальне. У кожного є чи була власна історія кохання, щасливого та взаємного, або ж навпаки. Незважаючи на війну, на безмір горя та втрат, кохання все одно народжується і живе, залишаючись вічною таємницею буття. Є така історія і у біографії Віталія Добровольського та його коханої дівчини Аліни.
Якось вересневого дня 2022 року Віталій разом із побратимом підійшли до торгівельної точки, де Аліна працювала консультантом. Щоб зайвий раз не нервувати військових, вона не підходила до них без їх ініціативи, але в той момент її ніби щось буквально штовхнуло в спину. Вона підійшла саме до нього, до Віталія і все... світ перевернувся. Ті очі, посмішка, манера поведінки стали для Аліни ключовими. Це було дійсно кохання з першого погляду, як не опирайся цьому. Спочатку була обережність одне до одного, тому що обоє мали невдалий досвід у минулому. Але там, наверху, уже все було вирішено, доля їх поєднала. Віталій не раз говорив, що їхній пазл зійшовся, вони були в шоці від того, що так може бути. Навіть не вірилося, але збігів було настільки багато, що спочатку було смішно, потім лячно, потім уже все сприйняли як належне: розуміння з півслова, із півпогляду, із півподиху:
Мій Добровольський настільки ніжний, люблячий, турботливий, мужній, лагідний, мудрий на свій вік, адже випробувань в житті мав удосталь. Завжди проявляв тактовне ставлення до всіх, мав Бога в серці, говорив лише по факту та по правді, якою б вона не була. Відчуття одне одного було настільки сильне, що переживання відчувалися за кілометри –і навіть поранення, і навіть смерть – я задихалась буквально, це те, що невидиме, отой особливий сильний зв'язок. Рідний буквально купав мене в щасті, витягнув із депресії, при тому говорив, що я його психолог. Заради нас ми ризикнули всім. На перших порах був трохи закритим, але коли відкрився, я дякувала Богу, що нарешті ось воно – щастя, чоловік мрії. Ми були вдячні одне одному, що ми є в нас. Мрії були однокові – маленький заміський будиночок, просте мирне, щасливе сімейне життя та діти. Коханий дуже хотів власних дітей, бо своїх, на жаль, не мав. Дуже багато було чудових моментів, де коханий проявляв себе як хороший сім'янин і господар, у роботі горів, був природженим, вправним водієм, ніколи не вихвалявся, не скаржився, настільки міцним духом був, що й до цих пір дивуюсь і захоплююсь ним.
Знайомі, друзі говорили, що мені пощастило, на що я відповідала: мій коханий найкращий. Я чекаю досі, живу у полоні прекрасних спогадів, розумію, що сталось, але душа чекає, і це дуже тяжко. Я досі відчуваю коханого, його підтримку, він мене веде далі по життю, я живу, дотримуючись повідомлення від нього, яке незрозуміло як з'явилось і де ділось: "Усе буде добре, поряд назавжди, разом до кінця, кохаю".
Віталію навічно 27. Таким він залишиться у пам’яті батьків, сестер, братів, коханої. Про нього тепло згадують ті, із ким він навчався, спілкувався та йшов поряд по життю.
Вірний друг Іван знав про Віталія більше, аніж його батьки, бо Віталій дуже оберігав їх від зайвих переживань. Вони спілкувалися майже щодня. Інколи не було зв’язку, а якось Віталій тиждень не телефонував. Мама страшенно хвилювалася, збиралася йти до військомату, то Іван її випередив, через військкомат зумів вийти на Віталія:
Віталій був справжнім другом, я вважав його братом. Він був надійним і чесним, добрим сином і порядним товаришем. Рвався на фронт, туди, де найважче. Він і на фронті загинув, рятуючи пораненого побратима. Мені його завжди бракуватиме...
Майстер виробничого навчання Володарського аграрного ліцею Петро Миколенко сердечно відгукується про свого колишнього вихованця:
Віталія добре пам’ятаю, бо він був добросовісним, відповідальним і старанним учнем. Характер мав спокійний і врівноважений, любив і вмів працювати. А ще він був товариським і веселим, чесним і надійним товаришем. Наш ліцей пишається своїм випускником-Героєм.
Однокласниця Олена Саваріна розповідає:
Зі шкільних років Віталій відзначався своєю працьовитістю, завжди допомагав батькам по господарству. Добряк по своїй натурі, першим приходив на допомогу, з ним наші шкільні будні проходили яскравіше. Без особливих зусиль міг із легкістю всіх розсмішити. Дуже шкода, що загинув таким молодим. Я вражена його мужністю та відвагою. Слава Герою України!
Ще одна однокласниця Олена Полусмак пригадує:
Віталій був моїм однокласником. Я його пам'ятаю як хорошу та добру людину. Із ним завжди було весело. Він мужньо захищав нашу державу, але його життя, на превеликий жаль, забрала війна. Вічна пам'ять Герою!
Спільними зусиллями сестер Світлани, Насті та коханої дівчини Аліни петиція про присвоєння звання Героя України старшому солдатові, навіднику мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти Віталію Добровольському зібрала необхідну кількість голосів і зараз знаходиться на розгляді у Президента.
Вічна і вдячна пам’ять захиснику рідної землі Віталію Добровольському. Щирі співчуття і низький уклін родині Героя.
