Київщина пам’ятає: Віталій Осінський із Баришівської ОТГ віддав життя за Україну

Загиблий Віталій Осінський

Старший солдат, стрілець-санітар 5-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону військової частини А2167 Осінський Віталій Валентинович 13 березня 2022 року поліг смертю хоробрих у запеклому бою за село Мощун на Київщині

Віталій народився 12 лютого 1979 року в селі Перелісок Новоград-Волинського району Житомирської області, де тоді мешкала його родина: тато – Осінський Валентин Йосипович, мама –  Осінська Клавдія Олексіївна та сестра – Осінська Валентина Валентинівна. Згодом родина переїхала в село Лукаші на Баришівщині (нині Броварський район). Там юнак закінчив середню школу, а після повноліття проходив строкову службу у Шепетівці, був картографом.

Гарні та світлі спогади про свого колишнього учня надала класний керівник Тетяна Василівна Журба:

Віталій із тих учнів, яких неможливо не пам’ятати, тим паче, що у його сина Владислава я також була класним керівником включно до 9-го класу. І тато, і син – добропорядні, ввічливі, із якоюсь уродженою інтелігентністю, приємні у спілкуванні. Після закінчення школи ми неодноразово зустрічалися на ювілеях випускників. Віталій завжди прикрашав собою будь-які заходи, був уважним до жінок, надзвичайно тактовний у поведінці. Він не був відмінником, але був "хорошистом" у найкрашому сенсі цього слова – дуже багато знав, читав, і якщо вже чимось цікавився, то  докопувався до істини, робив усе до ладу. Пригадую випадок, коли я принесла до школи головоломку, яку не змогли зібрати всі учні гуртом, і тільки Владислав, син Віталія, пошукавши в інтернеті, таки знайшов розв’язку. Син Віталія виріс порядним, увічливим, толерантним і в цьому величезна заслуга родини – тата і мами. Дуже шкода, що Віталій загинув. Щиро співчуваю родині з приводу такої непоправної втрати.

У мирному житті Віталій Осінський понад 20 років працював на фабриці "Рошен", зробивши кар’єру від вантажника до оператора-комірника. Колеги добре відгукуються про нього, а майстер цеху, де він працював, Ольга Циганок згадує:

Віталій був дуже вдячною людиною, одним із найкращих працівників. Він легко опановував нові професії, міг при потребі працювати на будь-якій ланці виробництва, будь то звичайне навантаження чи комп’ютерний облік продукції, водієм чи оператором. Це був дуже світлий, відповідальний і добрий чоловік.

Товариш дитинства, друг та кум Віталія Олексій Севрюк розповідає:

Ми з Віталієм дружимо з 15-ти років. Дитяча дружба переросла в міцну чоловічу, я став хрещеним батьком його синові. Віталій змалечку захоплювався технікою, у нього спочатку був велосипед, згодом – мотоцикл, автомобіль. Він дуже добре розбирався в комп’ютерах, комп’ютерних програмах, умів робити відеоряди, цікавився всілякими новинками. Напевно, це допомогало йому і в роботі, бо цехи фабрики, де він працював, були комп’ютеризовані, отож він добре справлявся зі своїми обов’язками оператора-комірника.

Віталій брав активну участь у АТО, служив гранатометником у Харківській частині. За доблесну службу нагороджений відзнакою Президента України "За участь у антитерористичній операції" у 2016 році та медаллю "За оборону рідної держави" – також у 2016 році. Із початку повномасштабної війни, уже 25 лютого 2022 року, він був у Білій Церкві та увійшов до складу військової частини А2167, що боронила Київську область від російських окупантів.

13 березня 2022 року у бою за село Мощун Київської області Осінський Віталій отримав смертельне кульове поранення у шию. У чоловіка залишилися дружина, син, мама, сестра.

Вічна слава Герою, що віддав життя за свободу і незалежніть України!