Київщина пам'ятає: бійці 11-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь" Єрмаков Євген та Онікієнко Олег

Вони до останнього боронили Батьківщину і полягли як Герої. Чотири роки тому від куль ворожих снайперів загинули вірні сини України - Єрмаков Євген Сергійович та Онікієнко Олег Олександрович

15 серпня 2014 року на черговому бойовому завданні шість бійців 11-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь" потрапили у засідку біля села Малоіванівка Перевальського району Луганської області. Серед них були й Олег Онікієнко та Євген Єрмаков. Цей бій став для Героїв останнім…

Олег Олександрович народився 28 березня 1970 року в місті Київ. Мешкав із сім'єю у місті Бровари на Київщині. Російсько-українська війна стала п'ятою та останньою, у якій Олегові довелося брати участь. Ще за Радянських часів він воював в Афганістані, Нагорному Карабасі та двічі у республіці Сьєрра-Леоне. В одній із "гарячих точок" чоловік отримав тяжке поранення і прожив 25 років із кулею в спині, хоча вона могла розірватися будь-якої миті.

"Коли в Україні був Майдан, Олег координував ситуацію в Броварах. Блокпости будував. І я разом з ним. Коли почалася війна, він ні хвилини не вагався. Ми серйозно готувалися до служби на сході України. Олег казав, що поки там гинуть молоді хлопці, він – дорослий чоловік – не збирається тут ховатися за спідницею жінки", – згадує Світлана, дружина Олега Онікієнка.

Весною 2014-го Олег поїхав на службу у Петрівці як інструктор. Хоча він там лише значився. Насправді, чоловік був на війні.

"Він сказав мені, що поїхав в навчальну частину ділитися своїм досвідом з юними солдатами. Півтора місяці мені розповідав, що він у Нових Петрівцях. Я хотіла приїхати до нього, а він мене відмовляв. Казав, що відвідування заборонені. Насправді ж він просто боявся мені казати, де він, адже був на Сході, захищав Батьківщину разом з батальйоном Донбас. Коли я дізналася про це, дуже сердилась, проте розуміла, що такі досвідчені військові дуже потрібні нашій країні", – додає жінка.

Пізніше він записався до добровольчого батальйону "Київська Русь", і так лави захисників України поповнилися ще одним професійним снайпером-розвідником.

15 серпня, відправляючись у бій, "Корсар" дістав одну захисну пластину з бронежилету, вважав, що краще на цю вагу взяти більше патронів. І саме це рішення стало фатальним.

Поблизу села Малоіванівка Перевальського району снайперським вогнем противника було поранено комбата, Олег Онікієнко прикривав його собою і дістав поранення.

Його побратими запевняли, що після поранення він прожив ще півтори години. Чоловіка можна було врятувати, проте через бойові дії медики не могли пробратися до нього. А адреналіну, який мали військові і вкололи Олегу, виявилося замало.

Його поховали у місті Київ на Лісовому кладовищі.

"Ніхто не міг повірити, що він не повернеться з бою, завжди повертався. У день поховання на його телефон подзвонив поранений хлопець із Олегового батальйону. Почувши, що Корсара більше немає, він відмовлявся вірити, казав, що такого просто не могло статися", – розповіла Світлана Онікієнко.

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", боєць нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

2 квітня 2015 Всеукраїнською асоціацією "Афганці Чорнобиля" нагороджений орденом "Честь. Пошана. Пам'ять" (посмертно).

17 лютого 2016 ВГО "Спілка ветеранів та працівників силових структур України "Звитяга" нагороджений відзнакою "За заслуги" (посмертно).

20 лютого 2016 Громадою міста Києва нагороджений відзнакою "Герой Киянин" (посмертно).

У Броварах вул. Кутузова перейменували на вулицю Олега Онікієнка, а також на фасаді будинку № 75 відкрили меморіальну дошку. У Києві, по вулиці Закревського 27/2, де мешкав боєць, Герою відкрили меморіальну дошку.

Єрмаков Євген народився 5 лютого 1994 року в місті Вишгород. Призваний за мобілізацією Вишгородським РВК, солдат Єрмаков проходив службу на посаді номера обслуги з відділення охорони і взводу охорони у 11-му батальйоні територіальної оборони "Київська Русь".

Євген брав участь у проведенні спільних операцій з органами та підрозділами МВС України щодо виявлення та знешкодження незаконно створених збройних формувань у містах Слов'янськ, Краматорськ і на території Слов'янського та Краматорського районів, населених пунктів Чернухіно та Центральне. Боєць постійно брав участь у відбитті нападів на базовий табір, який розміщений на горі Карачун. Супроводжував автомобільні каравани по доставці боєприпасів, озброєння, військово-технічного майна та продовольства на підпорядковані блок-пости. Неодноразово у складі зведеного підрозділу був задіяний у бойових операціях по рекогносцировці нової місцевості для постановки нових блок-постів.

Під час чергового проведення бойової операції в складних умовах зіткнення з супротивником боєць діяв вміло та забезпечив прикриття побратимів. Та доля виявилася невблаганною – Євген загинув від пострілу снайпера в бою разом із командиром батальйону Гуменюком та снайпером-розвідником Онікієнком. Чоловік був похований у рідному місті.

Указом Президента України №747/2014 від 29.09.2014р. "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", Герой нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

9 грудня 2016 року на фасаді Катюжанського ВПТУ було відкрито меморіальну дошку на честь випускника училища Євгена Єрмакова.