Київщина пам’ятає: бійці 72-ї окремої механізованої бригади Олександр Костюченко та Віталій Михайлов

Сьогодні, 11 липня, минає чотири роки з дня смерті Героїв, що віддали своє життя за Україну, за мирне небо над нами – Михайлова Віталія Анатолійовича та Костюченка Олександра Андрійовича

Вони обоє пішли на війну з перших днів мобілізації. Інакше – просто не могли. На вмовляння друзів та рідних лише відповідали: "Якщо не я, то хто?". Вони жили в різних районах і до війни не були знайомі. Але мир України відстоювали разом і на ворога йшли пліч-о-пліч.

Того злощасного дня, 11 липня 2014 року, їхній танк здійснював марш в колоні військової техніки в районі села Панченково, Свердловського району Луганської області. Близько 19-ї години під танком спрацював вибуховий пристрій. Внаслідок вибуху механік-водій Костюченко та навідник танку Михайлов загинули.

Олександр Костюченко народився 22 вересня 1975 року в селі Демидів Вишгородського району.

"Війна вплинула майже на кожну українську родину. Не оминуло лихо і його сім’ю. Саша був прекрасним чоловіком, найкращим батьком, чудовим другом, людиною широкої душі, скромним, відвертим. Після закінчення Демидівської середньої школи, отримав дві вищі освіти, займався холодильним обладнанням. Особливе задоволення отримував від ловлі риби. Дуже любив життя. Доброта, людяність, порядність – це риси характеру, якими володів Саша. У нього була своя справа, свої мрії, і ніхто не міг навіть подумати, що його життя обірветься так раптово і так далеко від рідної домівки.Саша був мобілізований Вишгородським військкоматом 26 березня 2014 року, в 72 ОМБР. Старший сержант механік-водій танкового взводу танкового батальйону. На війну пішов з перших днів мобілізації, так мені розповів комісар Вишгородського військкомату Прибора М.В. Нас він оберігав, нам говорив, що знаходиться в Житомирі. Мріяв про перемогу і про достойне життя українців на своїй землі", - розповідає дружина бійця, Тетяна.

Олександр був похований у рідному селі. І 29 вересня 2014 року Указом президента України № 747/2014 "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу" був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Та дружина Героя каже: "Ні одна нагорода у світі не може замінити ту мужність, яка була властива Саші. Ми ніколи його не забудемо, він завжди буде в нашому серці".

Побратим Олександра – Віталій Михайлов, народився 30 жовтня 1982 року в селі Центральне Миронівського району. Дитинство і юність хлопця пройшли в селі Козин. З 1989 року по 2000 рік він навчався в Козинській середній школі, і був взірцем для однокласників та своїх менших братів, Леоніда та Максима. Після закінчення школи дуже хотів стати військовим, навчатися в Суворовському училищі, але за станом здоров’я не зміг.

У 2001 році Віталія було призвано до лав української армії, в танкову військову частину "Десна" Чернігівської області, а з часом чоловік був переведений до міста Біла Церква.

Після закінчення служби Віталій працював у Києві, потім – у Миронівському та Канівському районах, мав двох діток, захоплювався футболом. Друзі розповідають, що він був цінним воротарем для Козинської та Миронівської футбольних команд, і не раз захищав честь рідного району на змаганнях з футболу.

24 березня 2014 року чоловік був мобілізований Миронівським військкоматом та проходив службу на посаді навідника 3 танкової роти танкового батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку" Герой був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).