Київщина пам'ятає: бійці, що полягли в боях за Іловайськ – Олексій Бакка, Віталій Коломієць, Володимир Ринкун, Владислав Стрюков

Сьогодні, 29 серпня, в Україні вшановують пам'ять загиблих в зоні проведення АТО. Цього дня російськими військовиками була підступно розстріляна колона українських бійців. Потрапивши 28 серпня в оточення під Іловайськом, наші військові, за домовленістю з російським командуванням, мали вийти так званим "зеленим коридором", але натомість потрапили під вогонь ворожих танків та артилерії. Серед полеглих були й наші земляки

Бакка Олексій Вікторович

Він народився 9 вересня 1974 року в місті Майкоп Краснодарського краю Російського Федерації. В дитинстві переїхав з батьками в Обухів Київської області. Потім закінчив технікум і працював у різних сферах, займався підприємництвом. Олексій брав активну участь в Революції Гідності, адже завжди був за справедливість. Не чекаючи повістки, чоловік одним із перших добровільно записався до батальйону "Донбас". Солдат із позивним "Детройт" служив стрільцем взводу снайперів 2-го батальйону спеціального призначення.

Вранці 29-го серпня 2014 року, під час виходу "зеленим коридором" з Іловайського котла, Олексій їхав у складі автоколони батальйону "Донбас" по дорозі з села Многопілля до села Червоносільське. Під час обстрілу російськими бойовиками боєць дістав смертельне поранення в груди. 3-го вересня тіло Детройта разом з тілами інших загиблих у так званому Іловайському котлі було привезено до Дніпропетровського моргу.

16-го жовтня того ж року чоловік був тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі міста Дніпропетровська як невпізнаний герой. І лише 25 лютого 2015 року він був розпізнаний за тестами ДНК. Солдата перепоховали в місті Обухів на кладовищі "Лукавиця".

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Герой був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). А також медаллю БСП Донбас "За відвагу" (посмертно), "Іловайським Хрестом" (посмертно) та відзнакою "За оборону рідної держави" (посмертно).

23 серпня 2016 року в Обухові відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь вшанування пам'яті Олексія Бакка. 

Коломієць Віталій Валентинович

Він народився 21 травня 1970 року у смт Стеблів Черкаської області в родині військовослужбовця (батько звільнився в запас у званні полковника). З 1987 року Віталій навчався у військовому вузі, але не закінчив його. Після цього чотири роки працював у Білоцерківському районному відділі внутрішніх справ. Чоловік приділяв багато часу громадській діяльності, був активістом ВО "Свобода" та громадського формування "Щит", брав участь у подіях Революції Гідності. У травні 2014 року Віталій як доброволець вступив до військового резерву Національної гвардії України, обійнявши посаду старшого стрільця-кулеметника батальйону "Донбас".

"Мій син добровільно пішов воювати. Йому всього вистачало, але він був патріотом. Почуття патріотизму, почуття любові до Батьківщини я виховувала у дітей змалечку. І він вважав правильним так вчинити, він не міг інакше. Пам'ятаю, як тоді, на дні народження моєї сестри, ми розмовляли, і Віталій сказав: "Мамо, якщо буде війна – я піду. Першим піду". Так воно й сталося", – розповідала мати Героя, Тамара Андріївна.

28 серпня 2014 року з колоною батальйону "Донбас" солдат з позивним "Танкіст" прорвався до села Червоносільське. Після оголошення перемир'я з російськими військовими він вийшов у поле вбік села Многопілля, аби забрати загиблих та поранених. Але ворожі десантники не стримали слова – Віталій був підступно застрелений. 3-го вересня тіло бійця разом з тілами  інших загиблих у так званому Іловайському котлі було привезено до Дніпропетровського моргу. Через тиждень він був упізнаний родичами та похований у місті Біла Церква на алеї Слави кладовища "Сухий Яр".

Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Герой був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

14 жовтня 2014 року члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проект рішення про присвоєння Віталію звання Почесний громадянин міста Біла Церква. Також бійцю було відкрито меморіальну дошку.

Володимир Борисович Ринкун

Він народився 5 червня 1973 року в Ірпені. Після закінчення навчання в Ірпінській ЗШ № 17 вступив до Київського професійно-технічного училища, де отримав розряд спеціаліста.

З 1992 по 1994 рік Володимир проходив службу морським піхотинцем в Збройних силах України в місті Одеса. В 1995 році зайняв посаду оперуповноваженого карного розшуку Ірпінського МВ ГУ МВС України. У 2004 році був учасником Помаранчевої революції, пізніше – учасником Євромайдану. У час небезпеки боєць став на захист незалежності України, свято дотримавши слова, даного у військовій присязі. Як солдат резерву він пішов добровольцем до Національної Гвардії України, був снайпером 2-го батальйону спеціального призначення НГУ "Донбас".

Вранці 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла він їхав у кузові вантажної машини ЗІЛ у складі автоколони батальйону "Донбас" дорогою з села Многопілля до села Червоносільське. У правий бік машини влучив снаряд з протитанкового ракетного комплексу "Фагот", ще один снаряд потрапив у двигун вантажівки. Герой загинув і був тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі міста Дніпропетровськ як невпізнаний герой.

Пізніше солдат з позивним "Арсенал" був упізнаний за тестами ДНК і перепохований 17 квітня 2015 року в Ірпені.

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Володимир був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). В рідному місті Герою відкрили меморіальну дошку.

Владислав Геннадійович Стрюков

Він народився 23 жовтня 1980 року в місті Донецьк. Його дитинство пройшло в смт Коцюбинське. Тут він закінчив школу № 18, захоплювався бойовими мистецтвами та військовою справою. Одне з його захоплень стало його роботою. Він працював на Білицькій меблевій фабриці, де мав змогу створювати дивовижні меблі й прикраси. З часом, отримавши вищу освіту, отримав керівну посаду в мережі магазинів "АРГО".

На фронт пішов добровольцем, бо відчував, що це його громадянський обов'язок. Солдат з позивним "Стаф" служив стрільцем у 2-му батальйоні спеціального призначення НГУ "Донбас".

Вранці 29-го серпня 2014 року під час виходу "зеленим коридором" з Іловайського котла, Владислав їхав у кузові броньованої вантажівки КАМАЗ у складі автоколони батальйону "Донбас" по дорозі з села Многопілля до села Червоносільське. Коли КАМАЗ вже в'їжджав до села, по ньому вцілив російський танк. Кабіну вантажівки розірвало, а потім здетонував боєкомплект у кузові. 3-го вересня тіло Стафа разом з тілами інших загиблих було привезено до Дніпропетровського моргу. Боєць був опізнаний родичами та 7 вересня того ж року  похований в рідному селищі.

Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Герой був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

28 серпня 2016 року на фасаді загальноосвітньої школи №18 у Коцюбинському бійцю було встановлено меморіальну дошку, а також присвоєно звання "Почесний громадянин селища Коцюбинського".