Київщина пам'ятає: боєць 72-ої ОМБР ім. Чорних запорожців Сергій Альмужний

Три роки він стояв на обороні нашого з Вами миру і присвятив своє життя боротьбі за справедливість – рік тому не стало відданого сина України Альмужного Сергія Валерійовича

Він народився 10 січня 1987 року в селі Красилівка Ставищенського району. Після закінчення сільської школи вирішив проходити строкову службу спочатку в Луцьку, пізніше – в Ізмаїлі. Хлопець служив матросом у державній прикордонній службі морської охорони. Після повернення додому працював у ТОВ "Красилівське" трактористом,  а згодом поїхав заробляти до столиці.

У  2014 році він, як справжній патріот, відправився добровольцем у зону АТО – захищати Батьківщину. Спочатку служив у складі 5-го батальйону 30-ої окремої механізованої бригади. А у 2016, коли за спиною був не один запеклий бій, зокрема й Дебальцівський плацдарм, Сергій приєднався до Внутрішнього Корпусу батальйону "Донбас", де відбував службу гранатометником 16-го окремого мотопіхотного батальйону "Полтава". Вже через рік солдат був переведений до свого нового підрозділу – і став командиром відділення розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону 72-ої ОМБР ім. Чорних запорожців.

Боєць з позивним "Матрос" постійно займався технічними доробками бойового спорядження, майстрував перехідники для того, щоб з РПГ можна було стріляти боєприпасами від СПГ та дивував військових іншими новаторськими змінами. 

Він загинув 14 вересня біля шахти "Бутівка", в районі міста Авдіївка Донецької області, зі зброєю в руках. Військовий був на позиції, і раптом з ним обірвався зв'язок. Коли до нього дісталися побратими, чоловік вже був неживий – куля снайпера влучила в шию.

"Він так рвався жити. Він дуже хотів все встигнути. Змінити. Подолати. Перемогти. Увесь його життєвий шлях був присвячений служінню добру та справедливості. Він до тієї фатальної секунди стояв на охороні нашого з вами миру. Він мріяв про краще та ніколи не забував, що він, у першу чергу, людина", – написав про Героя волонтер Ян Осока, – "Слово "воїн" у його випадку набуло нечувано розгорнутого сенсу. Сергій Валерійович мав гени справжнього безкомпромісного захисника своєї землі, він був таким собі залізним кістяком, сталевим стрижнем, життєрадісним осередком бойового натхнення, навколо якого гуртувалися інші. Знав усі види озброєння, міг вести вогонь, як з ручного, так і станкового гранатометів, снайперської гвинтівки та кулеметів".

Сергій був похоронений у Красилівці. Наостанок побратими увімкнули бійцю пісню Степана Гіги – "Яворина". Це було його побажання.

Указом Президента України № 363/2017 від 14 листопада 2017 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).