Київщина пам'ятає: боєць 72-ої ОМБР ім. Чорних запорожців Сергій Волнухін

Він був оптимістом та життєлюбом, вірив, що обов'язково повернеться додому та мріяв про сина… Та 6 серпня 2014 року трагічно обірвалося життя захисника України Волнухіна Сергія Анатолійовича

Сергій народився в Казахстані, а до Славутича переїхав школярем. В юності проходив строкову службу на флоті. Коли в березні 2014 року військовий був призваний за мобілізацією Славутицьким МВК, ні хвилини не сумнівався в тому, що піде захищати Україну. 21 березня, прийшовши з військкомату, лише сказав, що їде на службу, і в нього є півгодини на збори. На всі вмовляння рідних відповідав, що боягузом ніколи не буде.  Тоді він ще не знав, що їде з дому назавжди…

Солдат Волнухін проходив службу на посаді водія відділення матеріального забезпечення взводу МТЗ 2-го механізованого батальйону 72-ої бригади. Кожного дня боєць телефонував дружині, і завжди просив дати слухавку дочці, яка ще навіть не вміла розмовляти. Спочатку були дзвінки з Білої Церкви, із Житомирської та Запорізької областей, пізніше з блокпосту біля Маріуполя, а потім з Червонопартизанську Луганської області.  Там, з 17 по 19 липня, він потрапив під сильний артобстріл, потім – в оточення. Та, незважаючи на всі труднощі, сім'ї він продовжував розповідати, що в нього все добре, їжі та води вистачає.

Та, на жаль, так було не завжди… 2 серпня до військових вже не доходила ні гуманітарна допомога, ні боєприпаси, закінчувалася їжа. Навіть Сергій, який завжди вірив у перемогу, почав сумніватися в тому, що вони виберуться. За спогадами його однополчан, в ніч на 4 серпня, коли було прийняте рішення про прорив на територію, що контролювалася українськими військовими, інший військовий підрозділ, що мав прикривати їхній відхід, чомусь не вийшов на позиції.

Востаннє рідні почули голос Сергія 5 серпня. Вранці 7 серпня до них надійшла звістка про те, що його більше немає. Під час виходу з оточення бійці потрапили в засідку біля села Дмитрівка Шахтарського району Донецької області. Зрикошетивши від броні, куля пройшла збоку в незахищену бронежилетом частину тіла, внаслідок чого військовий і загинув.

Герой був похований у рідному місті. Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Також бійцю присвоєно звання "Почесний громадянин міста" (посмертно) та встановлено меморіальну дошку на фасаді школи, в якій навчався Сергій.