#

Колишній голова Київської ОДА Анатолій Присяжнюк: Я далеко не ангел

10.08.2020 08:01
Колишній голова Київської ОДА Анатолій Присяжнюк: Я далеко не ангел
Анатолій Присяжнюк

Про минуле Київщини, а також про нинішній стан справ у столичному регіоні наше видання поспілкувалася з колишнім головою Київської ОДА, нинішнім очільником обласного осередку партії "Наш Край" Анатолієм Присяжнюком

- Чим займалися всі роки після звільнення? Ходили чутки, що втекли з країни? Чи правда?

- Я був одним із тих голів облдержадміністрацій, які пішли з посади останніми. І не тому, що тримався за крісло. А тому, що були незавершені справи, відповідальність перед громадою, питання, які стосувалися нормального функціонування таких важливих галузей як охорона здоров’я, освіта, соціальна сфера, ЖКГ. Усе це не можна було просто так взяти й кинути. Разом із командою ми допрацювали до кінця та передали область новому керівництву. 

Після губернаторства в 2014-2015 роках я повернувся на службу в правоохоронні органи. Неодноразово бував у зоні АТО. Пізніше під час спортивних тренувань отримав травму спини. Переніс складну операцію. Тож тривалий час займався реабілітацією. Періодично виїздив і за кордон. Разом із цим займався громадською та соціальною діяльністю.

- Як ставитеся до люстрації?

- Тут важлива думка людей: хто має право обіймати ті чи інші посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, а хто – ні. Закон має бути спрямований насамперед проти тих, хто зловживав своїми посадовими обов’язками, причетний до правопорушень, корупції, видавав неправомірні розпорядження. А стригти всіх під одну гребінку – це неправильно.

Під люстрацію потрапило багато чесних і порядних людей, які себе нічим не дискредитували. А це висококласні фахівці, які б могли і зараз принести користь і людям, і державі. Вони професійно працювали, не були причетні до жодних політичних рішень.

Про Межигір’я. Чи фігуруєте Ви у справах щодо передачі заповідної території у приватну власність?

- Це питання точно не до мене, хоча б тому, що із державної власності "Межигір’я" виведено в 2007 році. Тож зверніться до тих, хто ухвалював такі рішення.

- За рахунок чого живете? На пенсію чи є якісь інші заробітки?

- Я людина самодостатня. Маю за плечима багатий життєвий і професійний досвід. Тривалий час працював на різних керівних посадах як у правоохоронних органах, так і в органах державної влади. Очолював АТ "Чорноморнафтогаз". Нині також продовжую працювати. Тож на життя вистачає.


 

- Підтвердіть чи спростуйте інформацію про домовленості з очільником Київського обласного осередка "Батьківщини" Костянтином Бондарєвим щодо купівлі частини партійних осередків у районах області. І якщо так, то чому угода не відбулася?

- Коментувати фейки немає сенсу.

- Ви очолювали столичний регіон із 2010 по 2014 рік, за часів президентства Януковича. Що Вам як губернатору Київщини вдалося зробити за чотири роки роботи?

- Чомусь існує такий стереотип, що чим ближче регіон розташований до Києва, тим краще там життя. Але в 2010 році в Київській області все було з точністю до навпаки. Економіка регіону перебувала в глибокій кризі. Борги із зарплат сягали понад 600 мільйонів гривень, за енергоносії – майже мільярд, а розмір неповернутих позик становив 250 мільйонів. Промислові підприємства банкрутували, критичною була ситуація в АПК, буксувала соціальна сфера. На той час в області не працювала жодна соціальна програма з підтримки ветеранів, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, воїнів-інтернаціоналістів, гостро відчувався дефіцит місць у дитячих садках, школах. А згадайте, як Київщину штормило від земельних скандалів…

Звісно, усе це негативно впливало на настрої людей, економічні процеси. Тож нашим головним завданням було реанімувати економіку, ліквідувати заборгованість із зарплат, створити робочі місця, досягти позитивних змін на кожній ділянці роботи.

Ми сконцентрували увагу на формуванні в найкоротші терміни основи управлінців, створенні штабу із залучення інвестицій, розробці програми розвитку населених пунктів Київщини. Серед пріоритетів були будівництво дитячих садків, шкіл, медичних закладів, розвиток житлово-комунальної, дорожньої та спортивної інфраструктур, створення умов для самореалізації молоді. Ми виїжджали на місця, працювали в кожному куточку області. Навантаження було колосальним, але така робота давала свої результати. Приміром, якщо в 2010 році за соціально-економічними показниками Київська область посідала 24 місце в державі, то через два роки ми вийшли на лідируючі позиції. Ріст ВВП складав 33,2%, що дало нам можливість закласти фундамент для розвитку економіки регіону.  

Київщина задавала тон за усіма напрямками, зокрема й із залучення інвестицій. Для інвесторів, які заходили працювати в область, горіло "зелене" світло. Адже це створення нових  підприємств, робочих  місць, надходження до місцевих  бюджетів.

- Про які саме інвестиційні об’єкти йде мова?

- Серед важливих інвестиційних об’єктів виокремлю найбільший в Україні сільськогосподарський ринок "Столичний", який дав можливість мешканцям не лише Київської області, а й інших регіонів реалізовувати свою продукцію, а покупцям купувати її за доступними цінами. Ще однією інвестиційною гордістю Київщини є побудований на базі "Яготинського маслозаводу" перший в Україні спеціалізований молочний завод із виготовлення дитячого харчування "Яготинське для дітей". Приємно, що це підприємство успішно розвивається, а продукція міцно закріпилася на лідерських позиціях у своїй категорії, завоювавши 60 відсотків ринку дитячого харчування.

Якщо говорити загалом, то впродовж чотирьох років в області були введені в експлуатацію десятки елеваторів, овочесховищ, м’ясопереробних комплексів, фермерських господарств, відновлених цукрових заводів. До речі, протягом цього періоду Київщина стабільно посідала перші місця в Україні зі збору врожаю зернових, а також виробництва м’яса та яєць.

У  цьому контексті хочу нагадати, що до 2012 року Київщина була єдиним регіоном в Україні, який не мав достатніх власних хлібопекарських потужностей: область лише на третину забезпечувала себе хлібом та повністю залежала від цінової політики й асортименту хлібобулочних виробів Києва. Ситуація кардинально змінилася із зведенням обласного хлібопекарського комплексу "Кулиничі", що у Васильківському районі, до речі, одного з найбільших у Європі. Згодом спорудили ще один високотехнологічний хлібокомбінат у Вишгородському районі. Це дозволило створити тисячі робочих місць, і важливо, що відтоді в кожен куточок Київщини завозиться свіжий хліб.

- Інвестиції – це добре. А що  вдалося зробити у соціальній сфері?

- Соціальна сфера була не менш важливою. Якщо в 2010 році нам доводилося латати "дірки" в освіті та охороні здоров’я, то з часом ми вже мали можливість суттєво збільшити фінансування цих галузей. Забезпечували школи автобусами, комп’ютерною технікою, мультимедійними комплексами, відкривали шкільні навчальні заклади у Вишневому, Васильківському, Бородянському, Білоцерківському, Рокитнянському та інших районах. Зокрема, відкрили сучасні поліклініки в Броварах та Ірпені, понад 30 нових  ФАПів по всій області. Також було реконструйовано радіологічний корпус обласного онкологічного диспансеру, Центр гемодіалізу та штучної нирки, Білоцерківську міську дитячу поліклініку, дитяче відділення Узинської райлікарні, дитячу консультацію в Обухові, неврологічні та гінекологічне відділення Таращанської, Кагарлицької та Рокитнянської лікарень.

Практично  в  усіх освітніх та медичних закладах було виконано ремонтні роботи, а завдяки програмі державно-приватного партнерства стаціонарні медичні заклади, дитячі садочки та школи ми забезпечували безкоштовним харчуванням.  

Ініціювали й створення в області центрів соціальної підтримки для людей літнього віку, 75 дитячих будинків сімейного типу, завдяки чому сотні діток отримали дім і родину. Серйозну увагу приділяли оздоровленню дітей. Для прикладу, якщо протягом 2018-2019 років в області оздоровили в середньому 75 тисяч дітей, то ми щорічно забезпечували оздоровчими послугами близько 160 тисяч дітлахів. Усіляко мотивували й сприяли талановитій молоді: близько  тисячі переможців конкурсів "Я гордість і надія Київщини", різноманітних олімпіад, спортивних змагань відпочивали за кордоном, зокрема, на  грецькому острові Крит. У пріоритеті було й зміцнення матеріально-технічної бази будинків культури, кінотеатрів, бібліотек, збереження історичного та архітектурного середовища.

Намагалися максимально реалізувати ветеранські програми, надавати адресну допомогу соціально-вразливим верствам населення. До слова, щороку ветерани війни та ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС отримували автомобілі та житло. Більшість із них чекали своєї черги понад 20 років.

Якщо йшлося про ремонт доріг, освітлення вулиць, оновлення будинків культури, забезпечення шкіл Інтернетом, то пріоритет завжди надавався периферійним районам. До речі, на той час  було здійснено на 95 відсотків газифікацію населених пунктів.

- Яким був внесок Київської ОДА у спортивну інфраструктуру і на чому робився акцент?

- Якщо вже говорити про спорт, то розвитку цієї галузі дійсно приділялася величезна увага. Було споруджено понад сто спортивних майданчиків, десятки сучасних стадіонів, спортивно-тренувальні басейни, льодові арени в Білій Церкві та Богуславі, активно відновлювалася робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Особливий акцент робився на розвиток футболу: кожне місто та район мали свої команди, які брали участь в обласному чемпіонаті.  

Варто згадати й про Чемпіонат світу з "Формули-1 на воді" який було проведено у Вишгороді. Раніше такого масового заходу в Україні не було. Готуючись до змагань, повністю реконструювали Набережну, осучаснили лікарню, відремонтували дорогу, привели до ладу парки, сквери, алеї. "Формула" тривала кілька днів, а оновлена інфраструктура залишилася для містян на роки. Зазначу, що жодної копійки бюджетних коштів на проведення змагань витрачено не було.


- А яких змін зазнала одна з найболючіших сфер, яка зачіпає всіх жителів столичного регіону, – транспортна інфраструктура Київської області?

- Треба сказати, що розбудова транспортної інфраструктури також займала чільне місце. Пригадую, як вперше проводили Раду економічного розвитку: саме тоді було капітально відремонтовано та розширено ділянку дороги від столиці до Бучі. Аби розвантажити транспортні затори, побудували нову трасу до Ірпеня.

Також відремонтували дорогу та проїзд через дамбу на Київському водосховищі, трасу на Славутич та інші. Працювали й над оновленням громадського транспорту в містах, зокрема тролейбусного парку в Білій Церкві. До цього новенькі тролейбуси в місті бачили ще в далекому 1992-му.  

За останні шість років місто суттєво розбудувалося, тож  сьогодні транспортна проблема знову актуальна, потребує вирішення.

- На той час, як зрештою і зараз, було багато проблем у земельних питаннях.  Чи вдалося врегулювати проблеми пов’язані із незаконним привласненням землі та різного роду махінаціями?

- Для Київщини критичною залишалася ситуація з видачею актів на землю. Пригадуєте чотирирічний пікет ошуканих селян на Бориспільській трасі біля села Щасливе? Це був яскравий приклад хамського ставлення влади до проблем людей, безсовісного дерибану київської землі. Тож треба було негайно наводити лад у цьому питанні,  розбиратися з махінаціями. Загалом, протягом нашої каденції було впорядковано та видано мешканцям Київщини понад 750 тис актів. Працівники відповідних служб виїжджали прямо на місця та вручали людям документи. 

Урегульовували й інші земельні конфлікти. Один із них пам’ятаю як зараз. Ще за радянських часів жителям області, які працювали на заводах у Києві, виділяли ділянки під садово-городні кооперативи. За цей час люди  там освоїлися, звели дачні будинки, дехто й поселився. Але в 2008 році влада видала підставним особам акти на ці ділянки. Звісно, що справжні власники про це й не відали. Людей почали викликати в суди, аби примусово відселити. Я доручив  правоохоронним органам розібратися. Зрештою рішенням суду земля залишилася за тими, хто нею користувався багато років. А проти чиновників, які позбиткувалися з людей, були заведені кримінальні справи. І таких ситуацій було безліч.

- Варто торкнутися не менш важливого питання – ситуації з екологією…

- Звісно, захистом довкілля ми також переймалися. Київщину сприймали за смітник столиці. Обухівський та Васильківський райони взагалі перетворили на полігони для київського сміття. І ця проблема, на жаль, не боліла нікому, крім місцевих мешканців. А що вже говорити про тисячі тон отрутохімікатів, які зберігалися на території Київщини ще з радянських часів... Тому з перших днів нашої роботи поліпшенню екології приділялося суттєве значення. Завдяки вжитим заходам було повністю утилізовано тисячі тон пестицидів та інших отруйних речовин. Спільними зусиллями з громадами вирішували й проблеми стихійних сміттєзвалищ.

У літній період у нас не було таких ситуацій, щоб ліси чи торф’яники місяцями горіли, забруднюючи атмосферу. Були різні температурні ситуації, але якщо виникали пожежі чи інші надзвичайні ситуації, то протягом доби вони локалізувалися. Якщо ж ні, то ми безпосередньо знаходилися на місці НС, розбиралися та вживали необхідних заходів, зокрема приймали й кадрові рішення.

Пам’ятаю страшений буревій влітку 2012 року, який наробив лиха в Таращанському, Кагарлицькому, Миронівському, Богуславському та Рокитнянському районах. Тисячі зруйнованих та знеструмлених приватних домівок, пошкоджені лікарні, школи, будинки культури. Можливості виділити ресурс із бюджету на подолання стихії не було, адже 90 відсотків видатків були захищеними. Та нам знадобилося лише дві доби, щоб усунути наслідки урагану, допомогти людям. Основне навантаження взяли на себе інші райони області, суттєве сприяння надали й підприємці. До речі, для бізнесу ми були партнерами, захищали як приватну власність, так і права та свободи людей. Тому всі нам ішли назустріч. 

Такою була наша робота. Не задля піару, а заради доброї справи на благо Київщини. Й досі, приїжджаючи в той чи інший населений пункт, нам є про що поговорити з людьми, є що згадати. І головне  за свою роботу не соромно. Навпаки  приємно чути добре слово. Про людину говорять її справи.  Зрозуміло, що були і помилки в нашій діяльності, але, як-то кажуть, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Я далеко не ангел. Бувало й міцне слівце, і грюкіт кулаком по столу. Але щоб запрацювала система потрібно було брати на себе відповідальність, кожен день нарізати завдання і звісно ж запитувати про виконану роботу.  

- Як на той час КОДА працювала з Київською облрадою? Чи правда, що й тоді були конфлікти з облрадою?

- На початку 2010 року система влади в області була повністю розбалансована. Замість того, щоб вирішувати питання життєдіяльності регіону, облрада та облдержадміністрація займалися перетягуванням канату повноважень. Проблемами краю мало хто жив. Ось тоді й стало зрозумілим, чому людей обурювало безвідповідальне ставлення влади. Миритися з цим я не міг. Тож перше, що зробили,     встановили чітку взаємодію з обласною радою. Заради розвитку Київщини треба було діяти злагоджено,  консолідовано, а не влаштовувати парад окремих політичних амбіцій. Щодо спірних робочих моментів, то вони були. Але шляхом діалогу ми їх вирішували. 

- Чи підтримуєте стосунки зі своїми колишніми заступниками – Віталієм Гудзенком, Ярославом Москаленком?

- Мій життєвий принцип такий – із усіма підтримувати нормальні стосунки. Незалежно від того, хто де працював. У роботі я максимально вимогливий як до себе, так і до колег. Тим більше, коли несеш відповідальність за область. Хтось такий стиль сприймає, хтось – ні. Але то вже інша історія.


- Яка партія на Вашу думку має найбільшу підтримку на місцях, а отже може взяти більшість у радах різних рівнів?

- Електоральні бали отримає той, хто має заслужений авторитет та повагу громади, кого знають за доброю справою, кому довіряють. Люди зневірилися в політиках. Їх цікавлять прості буденні речі – щоб була робота, достатня зарплата, місця в дитячих садках, доступна медицина, якісна освіта для дітей. Щоб чиновники, дірвавшись до влади, займалися не дерибаном бюджетів, комунальної власності чи землі, а, якби утопічно це не звучало, виконували обов’язки, делеговані їм виборцями. Одним словом, час покаже, думаю, несподіванок буде багато.

- Чи братимете участь у місцевих виборах? На яку посаду будете балотуватися?

- Мені пропонували долучитися до різних політичних партій. Сьогодні треба не критикувати, не опонувати, а докласти всіх зусиль, щоб внести конструктив у стабільний розвиток нашої країни. І в першу чергу, для мене найбільша цінність – це благо і добробут людей. Усі добрі справи, які були мною і моєю командою закладені, мають давати результат, надихати людей  працювати і робити свій рідний край кращим. Тому приєднатися до команди  "Нашого краю" було моїм свідомим рішенням.

Переконаний: якщо критикувати владу, то конструктивно, а якщо бути корисним, то треба брати відповідальність на себе, підходити до роботи професійно та совісно. "Наш край не опозиційна сила, ідеологія партії базується на принципах об’єднання місцевих еліт та ефективної взаємодії. Водночас ми не будемо миритися з непрофесійністю та бездіяльністю влади, прийняттям неефективних рішень.

Країну зможуть підняти лише місцеві еліти, які знають свій рідний край, мають ресурс, підтримку людей і точно дбають про розвиток громад.

Мене не цікавлять посади, я за створення дієвої команди управлінців, які знають і можуть втілювати в життя реформи, які реально принесуть користь людям.

- І на останок, що для Вас, як вже досвідченого політичного діяча, є ключовим в житті та в роботі? Що сьогодні запропонуєте Київщині?

Ключовим у житті та роботі для мне завжди була та є відповідальність перед людьми, Київщиною. За останні роки багато чого здобуто, але, на жаль, і втрачено. Найголовніше – втрачено темп розвитку. Усе відбувається якось хаотично, без врахування інтересів місцевих мешканців. В основному увага чиновників прикута до будівництва житлових масивів, де можна заробити гроші. У моду ввійшло зводити приватні дитячі садки, школи. І це дуже добре. Але ж потрібно не забувати й про державні медичні, освітні, культурні заклади, соціальні центри. Вони мають функціонувати.

У центрі уваги моєї діяльності – людина.  Її потреби, комфорт, можливість працювати та відпочивати. Тому за всім, що я сьогодні пропоную Київщині, стоять професійні знання та управлінський досвід мій та нашої команди, долучитися до якої може кожен, хто бажає добра своєму рідному краю.

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Надія Савчук
журналістка