#

Ліквідатори: міфи та реалії у 35-ту річницю Чорнобиля

14.12.2021 15:48
Ліквідатори: міфи та реалії у 35-ту річницю Чорнобиля
Старий "саркофаг" ЧАЕС

Сьогодні – рівно 35 років із дня завершення будівництва першого саркофагу над зруйнованим у квітні 1986-го року Четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. 10 років тому на згадку про це в Україні був запроваджений День вшанування учасників ліквідації наслідків цієї  найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. А вчора про усі аспекти нинішнього життя ліквідаторів говорили експерти та громадські активісти у Національному музеї Чорнобиля на заході, на якому побував і кореспондент «Моєї Київщини».

Зазвичай в цей день до Музею Чорнобиля (відкритому у 1992-му році за ініціативи пожежних, чия частина на столичному Подолі першою виїхали на гасіння пожежі у зруйнованому вибухом реакторі) що у 1996-му замість відомчого став носити статус Національного, приходить чимало учасників ліквідаційних робіт у Чорнобильській зоні. Проте пандемія ковіду внесла свої корективи. Тому вчора на прес-конференції  для журналістів були переважно співробітники музею, громадські активісти, які обіймаються проблематикою допомоги чорнобильцям,  та кілька безпосередніх учасників ліквідації аварії у перші дні після вибуху.

В рамках цього заходу відбулася й презентація соціального он-лайн сервісу кваліфікованої юридичної допомоги ліквідаторам – HELP CHORNOBYL.

Аварія на ЧАЕС: тільки факти

На прес-конференції були озвучені деякі півзабуті широкому загалу факти, з категорії тих, які були відомі лише вузькому колу фахівців та мали категорію «цілком таємно», або «для службового користування», а також вражаюча узагальнена статистика експертів щодо масштабів катастрофи та кількості людей, які постраждали від неї.

Нагадаємо, що після перших тижнів замовчування фактів аварії та можливих наслідків від цього в Радянському Союзі розпочалася епоха гласності, що у подальшому призвела до загальної демократизації суспільного життя…

Звичайно, рішення про будівництво таких стратегічних об’єктів , як атомні електростанції, приймались у Москві,  в тому числі – затверджувався і кошторис, але для ілюзії щодо самостійності союзних республік, подібні рішення центральна влада формально  погоджувала з республіканським керівництвом.

Отже, остаточний вердикт про початок будівництва був датований  2 лютого 1967 року – (рік 50-річчя Жовтневої революції) і у «Пропозиціях Ради Міністрів СРСР Центральному Комітету Комуністичної Партії України щодо будівництва Чорнобильської АЕС» йдеться про рішення – затвердити проект будівництва Центральної Української атомної електростанції поблизу села Копачі, Чорнобильський район, Київська область із загальною оцінкою вартості  в 389,68 млн рублів.

Знали б ініціатори установки недосконалого реактору, що узагальнений кошторис на ліквідацію найбільшої техногенною катастрофою у світовій історії, згодом буде складатимуть суму в тисячократному  розмірі більшу!

Лише завдяки самовідданій роботі ліквідаторів наслідків аварії, багато з яких віддали за це життя та здоров'я, катастрофу було локалізовано, а Україна та світ уникли радіаційного забруднення.

За різними даними, в перший місяць після аварії від опромінення загинули від 30 до 200 пожежників і співробітників атомної станції.

За даними ВООЗ, оприлюдненими 2005 року, загалом через аварію в Чорнобилі могли загинути до 4 тисяч людей. Як припускається, більшість з них померли від онкологічних захворювань, викликаних радіацією.

Спочатку до ліквідації величезного викиду радіації залучалися військові строкової служби. Починаючи з літа 1986 року основну частину робіт виконували військовослужбовці запасу та вільнонаймані робітники.

У ліквідації наслідків аварії брали участь як мінімум 90 тисяч людей. Роботи проходили вахтовим методом, робітники змінювалися, отримавши максимально допустиму дозу радіації.

Тільки на Київщині,  внаслідок аварії,  постраждали близько 600 тисяч земляків, з них ліквідаторів різної категорії – понад 30 тисяч. 

До речі, символічно, що у  Радянському Союзі навіть така неідеологічна праця, як ліквідація радіаційної аварії,  не уникнула комуністичної атрибутиці. Серед експонатів музею можна побачити червоний прапор Київській області від ЦК КПУ «За перемогу в соціалістичному змаганні по ліквідації аварії на Чорнобилі».

Це вже у наші дні, за міжнародної підтримки, вдалося на четвертим реактором встановити об’єкт «Укриття», який покриває той самий перший саркофаг, який був споруджений 14-го грудня 1986 року, під яким, за оцінками експертів залишається близько 95% ядерного палива від кількості, яка була на момент вибуху, а також суттєва кількість радіоактивних речовин у вигляді залишків зруйнованого енергоблоку. До речі, не має стовідсоткової гарантії, що у подальшому ці речовини і у подальшому будуть вести себе у сплячому режимі…

Вони були першими…

Власне, головними спікерами вчорашнього інформаційного заходу були ті, хто першими після вибуху четвертого ректору прибули до Чорнобиля.

Серед них був Олександр Логачов, колишній командир хімічної та радіаційної розвідки 427-го Червонопрапорного механізованого полку МВ Київського військового округу. Між іншим, радіаційна карта ураженої території, складена ним та його підлеглими у ті останні дні квітня 1986-го року, зберігається в музеї і досі «фонить».

Цікавими були розповіді двох колишніх військових льотчиків – Ігоря Писемського та Андрія Мізька, які на вертольотах Мі-6 весною 1986-го брали участь у засипці свинцем з повітря зруйнованого 4-го реактора АЕС.

З’ясувалося, що кожен екіпаж гвинтокрилої машини, аби не перебрати зайвої радіації на себе, перебував у чорнобильському відрядженні обмежений час, але за три десятки польотів на реактором встигав скинути на нього з підвісок своїх бортів приблизно по сто тонн захисного від радіаційного випромінювання вантажу на кожен екіпаж.

Екіпажі змінювалися, а вертольоти для виконання бойового завдання залишалися ті ж самі, аби не уразити радіацією решту гвинтокрилих  бортів , які були на озброєнні авіаполків.

Всього ж, за статистикою через Чорнобиль пройшло 450 екіпажів…

Разом з тим, Андрій Мізько  із сумом констатував, що «Ліквідатори – це проблема для країни, – Немає ліквідаторів – немає проблеми. Простіше потім ходити покладати квіти, ніж сьогодні допомагати живим ліквідаторам», - підсумував він.

Цікавим була і розповідь нашого колеги Валерія Макаренка,колишнього телевізійника республіканського телебачення, який був у числі перших журналістів, що висвітлювали події на ЧАЕС. Він пригадав, як  важко спершу було працювати в Чорнобильській зоні працівникам ЗМІ через тодішні цензурні обмеження та загальну непоінформованість наших земляків щодо масштабів аварії та можливих наслідків впливу радіації на здоров’я людини.

Нині автор книги про Чорнобиль очолює правління ГО «СОЮЗ ЧОРНОБИЛЬ-ФУКУСІМА» та є омбудсменом у справах чорнобильців.

Разом з тим, вже по завершенню заходу, у розмові з кореспондентом нашого видання, він погодився з думкою багатьох експертів, що даремно наша влада наприкінці минулого сторіччя піддалася тиску західних партнерів та погодилася на закриття трьох інших реакторів станції, які були непошкоджені. І ця слабкість стала досить відчутною саме зараз, коли країна відчуває дефіцит електроенергії.

Чутки та мережеві фейки про надмірні пільги чорнобильцям – це – міф

Окрім історичних фактів і статистики була озвучена і невесела інформація про нинішнє життя-буття наших ліквідаторів.

Сьогодні з 600 тисяч ліквідаторів, залишилось менше ніж 180 тисяч, при тому 50 тисяч з них інваліди. Спікери підкреслювали, що ліквідатори (пожежні, військові, вертолітники, медики, водії автобусів та вантажівок, вчені, журналісти) зупинили найстрашнішу катастрофу у світі та повідали світу про неї. І ті, хто вижив виявились непотрібними своїй державі та співгромадянам.

Ось реальні цифри щодо допомоги ліквідаторам від держави:

- 450 гривень - стільки становить доплата в місяць за службу в Чорнобилі, у вертолітників, які тоді літали над реактором;

 - 228 гривень - у більшості інших.

- серед визначних пільг - оздоровлення в санаторіях, в які ніхто не хоче їздити і яким вони мають доплатити ще 50%,

- ліки, яких завжди не вистачає, право на землю, яку вони мають отримувати впродовж року.

Але ніхто не виконує цих законів,  навіть після рішень Європейських судів.

Оксана Варга – юрист проєкту HELP Chornobyl зазначила, що всі ці 35 років ліквідатори борються за свої права в судах, адже кожного року навіть ці виплати намагаються відмінити, натомість з віком наслідки радіаційного опромінення для людини стають все більшими і ліквідатори потребують значних коштів на лікування.

Також вона нагадала, що у нас вже 10 років не існує програми з ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, хоча її наслідки будуть з нами ще 10 000 років. Є Чорнобильський закон, але він не виконується, хоча Конституційний суд 3 роки тому визнав його дійсним.

Окрім того журналісти дізналися про те, що реєстр постраждалих та ліквідаторів вже не працює понад 5 років, зупинені програми дослідження здоров'я та впливу радіації на організм людини. Хоча ми маємо унікальну платформу та вчену базу для вивчення, важливу для всього світу.

Прикро, що в рамкам медреформи розформовуються та закриваються чорнобильські лікарні. У той час коли в Україні робиться 30 000 операцій на рік на щитоподібній залозі.

Звичайно, громадські організації намагаються допомогти найбільш нужденним, але без держави, на одні волонтерські кошти та грантові проекти суттєво покращити ситуацію в соціальному захисті ліквідаторів – неможливо.

Разом з тим, активісти на складають рук, зокрема організатори проєкту юридичної допомоги HELP CHORNOBYL за 4 місяці роботи ми зібрали понад 200 заявок та вже зібрали понад 100 000 гривень на допомогу ліквідаторам.

Презентуючи стартап HELP CHORNOBYL (helpchornobyl.com) його творці зазначили, що це – автоматизований онлайн-сервіс кваліфікованої юридичної допомоги ліквідаторам, що допомагає отримати гарантовані державою виплати. Тут вони можуть отримати безкоштовну консультацію, як отримати свої законні виплати та пенсії, як вирішити те чи інше питання. Але в більшості з них немає часу чекати на судові рішення, виплати, черги – допомога потрібна сьогодні. Тому проєкт HELP CHORNOBYL відкриває краудфандингову платформу для точкової допомоги тим, хто потребує цього найбільше. Докладніше про проєкт – можна дізнатися на сайті організації.

Чорнобиль – у мистецтві: оцінки причетних

Про перспективи функціонування он-лайн платформи багато журналістам розповів Валерій Коршунов – громадський активіст, засновник МГО «Європейський Інститут Чорнобиля», відомий соціально-культурними проєктами «Київський Кит», « «ARTEFACT»,«Чорнобильське Сяйво».

На заході кожен міг придбати платівку  «Звуки Чорнобиля», де продюсером був Валерій, долучивши до її виходу десяток музичних колективів, як вітчизняних, так і закордонних. Поцікавився його думкою щодо висвітлення чорнобильської теми в кінематографі.

«Російську цьогорічну стрічку «Чорнобиль» не бачив, але читав про неї рецензії, автори яких переважно обурені образом персонажу – липецького рятувальника, який зображений в ролі брутального мачо, що за штампами закордонного жанрового кіно самостійно рятує світ. Натомість британсько-американський однойменний серіал, не дивлячись на деякі зауваження, в художньому сенсі оцінюю дуже високо» - зазначив він.

Щоправда, Олександр Логачов, вже згаданий вище колишній фахівець з хімічної та радіаційної розвідки, нарахував у серіалі 10 зауважень, які не відповідали дійсності

Анна Королевська – науковий директор Національного музею «Чорнобиль» у розмові з нами, зауважила, що тема чорнобильської катастрофи широко представлена не тільки в кіно та у літературі, але і й документальній та художній фотографії і музей, який вона очолює, має чимало експонатів цього жанру.

Вона зазначила, що їхній музей  є багатофункціональним історико-культурним закладом, який поєднує наукову, культурно-просвітницьку діяльність з діяльністю сучасного музею з архівування, збереження та оприлюднення історії ядерної аварії на Чорнобильській АЕС.

«Місія музею – допомогти людству усвідомити масштаби катастрофи через долі тисяч людей – її учасників, свідків і жертв, змусити людей визнати необхідність примирення між людиною, наукою і технологіями, які поставили під конкретну загрозу існування людської цивілізації і самої планети Земля, осмислити уроки трагедії у всіх сферах життя і не дати світові забути ці уроки, стати попередженням поколінням нового тисячоліття» - сказала в бесіді з нами Анна Віталіївна і додала, що метою співробітників музею є «намагання зробити його освітнім центром екологічної культури та культури безпеки життя. Для цього ми об’єднуємо під дахом музею спеціалістів, науковців, викладачів, громадськість України та світу, розробляємо різноманітні просвітницькі та соціально-культурні програми для всіх верств відвідувачів».

До речі, і в самому музеї і на його веб-порталі є «Книга пам’яті» чорнобильців, де кожен бажаючий може дізнатися з інформацією про загиблих від радіації земляків.

На заході усі кілька разів підкреслювали тезу, про те, що історія може помститися тим, хто не вивчає її уроків…

Читати "Моя Київщина" у Telegram
Олександр Воронін
журналіст
Теги: