Марія Яринка з Білоцерківщини: "Поетична зима – 2025" – фестиваль, який подарував мені радість зустрічі з однодумцями по слову

Марія Яринка

"Моя Київщина" поспілкувалася з учасницею фестивалю "Поетична зима – 2025" Марією Яринкою із села Острійки на Білоцерківщині. Говорили про життєвий та творчий шлях, громадську діяльність та враження від фестивалю

– Пані Маріє, для початку розкажіть трохи про себе: де народилися, навчалися? Як розпочався Ваш творчий шлях?

– Я – Яринка (дівоче прізвище Чорноморець ) Марія Григорівна народилася 11 січня 1952 року на Київщині в селі Острійки. Жила та навчалася в рідному селі. Дитинство провела серед чудової природи біля берегів річки Червона. До школи доводилося ходити 5 км через поля, мимо лісосмуг, отож помічала все гарне та римувала перші рядочки, але на папір не викладала. Я дуже любила читати книги. Читала запоєм замість танців і гулянок. Пригадую, як читала "Повію" Панаса Мирного і ховала серед підручників, що мама не побачила та не лаяла. Було й таке, що ховалася з книгою під ковдрою та світила ліхтариком, читаючи. Потім взяла та організувала свою домашню бібліотеку. Книжечки купляла за гроші, які мама давала іноді на ласощі. Діти сходилися за книгами, я навіть завела справжню картотеку для обліку. Ось такий потяг був до літератури в дівчинки 13-14 років, яка не пошкодувала і віддала свою бібліотечку в сільську бібліотеку. У школі любила писати твори. Любов до читання привив мені мій дід Панас, який прожив 96 років. Він дуже цікаво розповідав про історію села, про службу в царській армії, а згодом – у війську Петлюри, про боротьбу за незалежність України.

Після закінчення середньої школи навчалася в Лебединському медичному училищі на фельдшера. Там на Сумщині сумувала за рідним селом, за родиною. Там же написала свій перший вірш-присвяту моєму першому і єдиному коханню – хлопцю Анатолію, із яким дружили ще зі школи. Це було 1969 року.  1972 року ми одружилися з Анатолієм, переїхали жити в Білу Церкву. А 1974 року народилася донечка Оксана. Довгий час жила в місті Біла Церква і працювала медичною сестрою хірургічного відділення дитячої лікарні. Коли робила свій перший укол хворій дитині, то плакала разом із нею.

У Білій Церкві ходила на заняття до літературної студії "Весняний заспів", якою тоді керував Микола Варченко. Пригадую, там зустрічала поетів Гудиму, Кульчицького. На роботі знали, що я пишу, бо частенько дарувала присвяти своїм колегам. Так сталося, що змушена була доглядати стареньких батьків, хвору сестру та її сина – людину з інвалідністю, яким опікуюся і досі.

Із 1999 року проживаю в селі Острійки Білоцерківського району. Я – вдова, маю доньку та двох онучок.

Звісно, що найбільше віршів написано про рідне село, його природу та людей. Поезія – це моє життя ще з юності. Я неодноразово була учасницею районних фестивалів "Пісня, обпалена війною", мала грамоти та дипломи, читала свої вірші односельцям та друкувалася в районній газеті "Замкова гора".

– На кого з класиків рівняєтеся?

– Я захоплююся творчістю Лесі Українки, Тараса Шевченка, Наталі Забіли, Андрія Малишка.

– Розкажіть про Вашу громадську роботу.

– Коли переїхала в село, то потрапила в гущу подій. Такий тоді був час. У нашому селі була обрана головою Ради ветеранів. Відстоювала інтереси своїх односельців на різних рівнях влади. Така я людина, що все мені болить. Організація ветеранів займається моніторингом учасників бойових дій, обліком учасників АТО та упорядкуванням могил загиблих воїнів, передаємо продукти на фронт нашим захисникам. Свого часу я була членкинею Української народної партії, балотувалася в депутати до Узинської міської ради.

– Ви вже видавали книгу поезій чи, можливо, збираєтеся видати?

– Останнім часом пишу багато віршів на злобу дня. Бо війна, тривоги, загибелі наших героїв не залишають нікого, я вважаю, байдужим. Моя мрія – видати невеличку збірку своєї поезії. Я дуже вдячна за постійну підтримку та допомогу завідуючій сільською бібліотекою Андрущенко Любові Миколаївні та сільському старості Оленку Сергію Олексійовичу, який завжди запрошує на заходи та дає можливість пропагувати мені мою творчіть. Він хотів допомогти і з виданням моєї поезії, але, на жаль, війна поставила свої пріоритети.

– Які враження про фестиваль "Поетична зима – 2025", учасницею якого Ви були?

– "Поетична зима – 2025" – фестиваль, який подарував мені радість зустрічі з однодумцями по слову. Було багато талановитих авторів та чудових виконавців. Але найбільше сподобався виступ Ксенії Бігус із Борисполя та те, як вона майстерно і натхненно декламувала свою поезію. Такі зустрічі вкрай потрібні, бо вони як ковток свіжого повітря, як маленькі миті радості в нашому похмурому сьогоденні.