Народний депутат Валерій Колюх: Я залишаю за собою право критикувати владу

Валерій Колюх

"Моя Київщина" поспілкувалася з народним депутатом України від виборчого округу №92 Валерієм Колюхом, який розповів про потрапляння в "обойму" президента Зеленського, особливості виборчої кампанії на окрузі та роботу депутата Верховної Ради

Валерій Колюх – уродженець Медвина, на момент обрання до Верховної Ради був професором кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Свого часу працював у Кабінеті Міністрів України, консультував народних депутатів, політичних діячів, громадських активістів та волонтерів. Колюх є автором понад 100 наукових публікацій, розробником та співавтором низки законопроєктів.

- Одна із поданих Вами поправок стосувалася Закону "Про Службу безпеки України" (правка №2678). Тоді проти Вас розгорнули цілу інформаційну кампанію. Поясніть, чого саме стосувалася поправка.

- Я подав поправку до закону про СБУ, у якій вважав, що так звана "прослушка", або зняття інформації технічними засобами зв’язку, має залишатися виключно у СБУ, щоб вона не передавалася іншим правоохоронним органам, зокрема НАБУ, ДБР, хоча всі ці органи користуються прослушкою. У нас непоодинокі випадки витоку інформації зі слідчих органів, а тоді не відомо, хто за це відповідає. Усі до цього часу користуються технічними засобами СБУ. Проблема полягала в тому, що в разі витоку інформації слідства крайньою мала бути СБУ, і я виступав за те, щоб технічні засоби зняття інформації залишалися в одних руках.

На сьогодні є нова редакція Закону "Про Службу безпеки України", є доступ до зняття технічних засобів зв’язку в ДБР та НАБУ, тому це питання вже не актуальне. Але дійсно, мене за це досить сильно критикували, адже я захистив позиції СБУ лише тому, що знаю дуже багато випадків того, як в Інтернет зливають телефонні переговори, що шкодить слідству. І це, не говорячи про репутацію людей, які там фігурують. Можливо, якщо це корупційні діяння, то їх потрібно показувати громадськості, але в цьому випадку не зрозуміло, хто крайній, хто "торгував" інформацією.

- Одним із пунктів Вашої передвиборчої програми було перезавантаження СБУ. Окрім поданої правки, що було зроблено в цьому напрямку?

- Я буду підтримувати законопроєкт, який розробили в Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Повністю забирається "економіка" із функцій СБУ та передається новоствореному Бюро економічної безпеки. Таким чином, СБУ буде опікуватися питаннями національної безпеки, як і має бути. Це профільний законопроєкт комітету Верховної Ради, його підтримує Офіс Президента. "Рупором" виступає Мар’яна Безугла, хоча її досить серйозно критикують за те, що вона не має профільної освіти. Напевно, реформувати такий орган має людина, яка з ним ніяк не пов’язана.

- Чи відомі Вам факти злочинів співробітниками підрозділу "К" СБУ, які спеціалізуються на "економіці"?

- Факти назвати я не можу. Але, зважаючи на те, що більшість співробітників СБУ хочуть працювати в підрозділі "К", можливо, вони мають із того якийсь зиск.

- Як Ви ставитеся до закону щодо продажу землі?

- Я не голосував за цей законопроєкт. Я один із тих, хто входить у 30% "Слуг народу", які не підтримують загальне рішення фракції. У нас регламент прийнятий так, що якщо 70% депутатів попередньо підтримали закон на засіданні фракції, то вся фракція має голосувати "за". Я вважаю, що ми рано запускаємо ринок землі. Якщо ми його вже запустили, то законопроєкти 2194 та 2195, за які ми голосувати на минулому тижні (18 травня, - ред.), я вже підтримав, в іншому випадку залишаться "сірі" механізми продажу землі, а не через електронні торги, як це вже дозволено законом.

Проте небезпека відкриття ринку землі полягає не в іноземцях, якими всіх лякають, латифундистах чи великих агрохолдингах. Проблема в тому, що Держгеокадастр, що вносив на земельну мапу межі земельних паїв, часто робив це із накладенням одного на інший, із виходом паїв на лісосмуги, озера та дороги. Це все викриється згодом і матиме серйозну небезпеку. Добре, якщо це закінчиться лише судовими тяганинами, хоча я думаю, що в більшості власників паїв не буде коштів, щоб відстоювати свої права в судах. Тому спочатку потрібно навести порядок у Держгеокадастрі, а потім відкривати ринок землі, а не навпаки. Саме тому я не підтримав позицію фракції та свідомо за це не голосував.

- Ви спілкувалися із жителями округу на цю тему?

- Позиція неоднозначна. Ті, хто володіє декількома паями, готові їх продавати. Хоча всі розуміють, що гарантія їх постійного прибутку – це наявність землі в оренді. Фермери та аграрні підприємства також виступають за відкриття ринку землі. Вони це пояснюють тим, що повинні дотримуватися сівозміни, але цього не роблять, бо земля їм не належить. Фермери знаходяться в гонитві за врожаєм, що призводить до виснаження чорноземів.

Звісно, власник землі має бути, але треба мати запобіжники, щоб земля не накопичувалася у великих латифундистів та агрофірм. Хоч закон і обмежує накопичення, але я думаю, що знайдеться механізм накопичення великих "земельних банків". Якщо говорити про іноземців, то закон передбачає проведення референдуму з цього питання, чим уже користуються конкуренти з партії "Батьківщина". Нещодавно в селі під Києвом вони організували віче, куди звезли людей із усієї Київщини та виступали категорично проти продажу землі іноземцям. Але вважаю, що потрібно проводити всеукраїнський референдум щодо цього питання.

- У Вас є наукове звання. Чи не вважаєте Ви знецінення української науки як такої, якщо народний депутат Ілля Кива отримає вчений ступінь кандидата наук?

- У профільному Комітеті з питань освіти, науки та інновацій, куди я входжу, зараз розробляється законопроєкт, який позбавить доплат державних службовців за вчені ступені кандидата чи доктора наук. Доплати до зарплати становлять 15% та 25% відповідно. Але це не та мотивація, що зупинить ймовірних державних службовців від отримання вчених ступенів, адже тут більше стоїть питання престижу, статусу чи іміджу.

У науковців, які пройшли академічну школу при отриманні вченого звання, прийнято вважати, що ти отримуєш після захисту певну "дворянську грамоту". Тебе відносять до касти інтелектуалів та еліти держави. На жаль, складається таке враження, що багато хто із держслужбовців та моїх колег захищає кандидатську чи докторську для статусу, вона їм більше ніколи та ніде не знадобиться. Якщо йти працювати в наукову чи викладацьку сферу, то статус необхідний.

Але тут виникає інше питання – боротьби з плагіатом, бо це дуже серйозна річ. Уже я коли захищав докторську, то вона перевірялася на антиплагіат, допускалися лише ті роботи, що містили мінімальний відсоток плагіату, як правило це був самоплагіат. До слова, за кордоном самоплагіат не допускається. У нас на це закривають очі експерти, бо ти посилаєшся на свої попередні дослідження.

- Які б Ви могли назвати перемоги і поразки за майже два роки роботи у Верховній Раді?

- Я зрозумів, що розробляти і подавати індивідуальний законодавчий акт – це безрезультатна робота, тому майже всі законопроєкти подаються групою депутатів у співавторстві, тоді вони мають шанс бути прийнятими. Тому говорити про те, що ти - єдиний автор законопроєкту, мабуть, не варто.

Наступний момент, що негативно впливає на роботу депутатів, – це лобізм. Він проявляється і в законопроєктній роботі, і у правках. На жаль, він не має в нас законодавчого регулювання, тому багато хто лобізм співвідносить із поняттям корупційного діяння. Але корупція – це отримання винагороди за певну діяльність.

Якщо говорити про зарубіжний лобізм, то він все-таки регульований і за такі речі платять податки. Я рік тому був на зустрічі з конгресменами США, і коли мені заявили, що зустріч коштує певних грошей, я дуже здивувався. Вони говорять, що після зустрічі мають лобіювати інтереси людей, із якими зустрічаються. Але вони беруть за це кошти у певні фонди, а після сплачують податки.

Законопроєкти про лобізм розроблялися у всіх каденціях ВР, але мені так здається, що народним депутатам не вигідно приймати закон про лобізм, тому до нього ніколи не доходить час, напевно, і в цю каденцію не дійде. Я наведу такий приклад: часто звинувачують депутатів, що вони продають лобістські правки чи законопроєкти. Ви знаєте, що одного із колишніх членів фракції "Слуга народу" нібито зафіксували на отриманні винагороди за подання правок. Брав він їх особисто чи ні, нехай доводить суд.

Але коли мені деякі народні депутати заявляють про те, що розгляньте законопроєкт на засіданні комітету, бо якщо він буде схвалений комітетом і пройде в порядок денний парламенту, його буде винесено на сесію, то громадська організація, що брала участь у його розробці, отримає певну суму коштів. Це узаконене хабарництво, там брали "живі" гроші, а тут завуальовані, через підтримку ГО. Я думаю, що закон про лобізм і регулювання цього виду діяльності – це необхідність. Чи буде політична воля його розглянути? Сумніваюся…

- Нещодавно президент заявляв, що не можна, аби топ-посадовець був пов’язаний із представниками бізнесу. Які думки щодо цього?

- Я за свою каденцію ні разу не зустрічався із тими, кого називають олігархами, я з ними навіть не знайомий. Тому можливо в боротьбі з олігархами, із тим законом, який хочуть ввести, мені цікаво взагалі, як буде в правовому полі визначатися статус олігарха. Загалом це поняття сукупне: активи, монопольне становище на ринку, наявність власних ЗМІ та лобі-груп у Кабміні та Верховній Раді. Але не наша влада, і не президент Зеленський, і не партія "Слуга народу" породили олігархів. Вони породжені попередниками задовго до нас.

- Скажіть, скільки отримують народні депутати "чорної" зарплати в місяць?

- Я розумію, чому громадськість це бентежить. Багато хто із депутатів про це публічно заявляє. Але заявляють ті, хто вже вийшли із фракції "Слуга народу" та приєдналися до іншої депутатської групи чи фракції, і тут виявляється, ніби депутатам виплачують гроші в конвертах. Питання в тому, можливо їм там платять, і вони здивувалися щодо того, чому їм не платили до цього. Задайтеся питанням, скільки коштує перехід депутата із фракції у фракцію. Якщо вони про це заявляють публічно, то напевно їх там заохочують.

- Перейдімо до Ваших передвиборчих обіцянок. Одним із пунктів був ремонт доріг у межах округу. Як рухаються роботи в цьому напрямку?

- Із державними дорогами досить складно, адже на сьогодні всі кошти із бюджету спрямовані на програму "Велике будівництво". У моєму окрузі, якщо не враховувати Одеську трасу, що будується, немає доріг, які могли б підпасти під президентську програму. Поки вдавалося реалізовувати лише проєкти ямкового ремонту, що непомітно багатьом людям, бо вони хочуть бачити реальне будівництво.

Щодо доріг комунальної власності, то з бюджету області виділено понад 967 млн грн, частина з яких піде на мій округ. Але проблема фінансування цих доріг полягає в тому, що кошти надходять під кінець бюджетного року. Тому люди часто питають, чому дороги будують взимку, коли сніг на дорогах, коли ями нормально залатати не можна. А все тому, що дохідна частина бюджету вимальовується під кінець року. Тільки тоді можна зрозуміти, що профінансується, а що ні.

Це стосується і субвенцій на соцеконом, які депутати, особливо мажоритарники, отримують на свої округи. Я це називаю політичним хабарем Уряду депутатам-мажоритарникам, але прийняття бюджету – це мистецтво знаходження компромісу та політичних торгів. Якщо народним депутатам України, які обрані за одномандатними виборчими округами не виділити кошти на соціально-економічний розвиток їх регіону, то навряд чи вони проголосують за державний бюджет.

Хоча з точки зору державницької позиції, я розумію, що краще ці кошти спрямувати, наприклад, на будівництво мосту через Дніпро в місті Запоріжжя, ніж на будівництво дороги до умовного села Іванівка якогось району. Хоча дорога також потрібна для жителів цього села, але треба виступати з позиції державних інтересів. Але вибачте, це вада мажоритарної складової виборчої системи. За новим виборчим кодексом цього вже не буде, тому місцеві громади втратять від конкретної прив’язки до свого депутата і не зможуть вимагати з нього те, що він їм наобіцяв, і не будуть просити його "вибивати" кошти з державного бюджету. На жаль, ця тенденція існувала в кожному скликанні й існує до цього часу.

- У програмі також є пункт, що стосується допомоги учасникам бойових дій та переселенцям. Як проводиться робота в цьому напрямку?

- Я працюю індивідуально з учасниками бойових дій, людьми з інвалідністю, переселенцями та іншими категоріями осіб, що потребують матеріальної допомоги. Сьогоднішній виїзд у Тетіїв (26 травня, - ред.) забрав у мене до 20 тис грн. Ви запитаєте, де я ці кошти взяв? Нам виділяють на депутатські витрати суму в розмірі 45 тис грн на місяць, які я витрачаю на утримання приймалень – це оренда й оплата комунальних послуг, а залишок я просто роздаю людям. Сьогодні прийшли громадяни із кричущими проблемами, на які я не можу не відреагувати. Розумію, що вони не вирішуються шляхом внесення змін до законодавства, а люди потребують невідкладної матеріальної допомоги.

Щодо залучення благодійних коштів. Так, у мене є співпраця, але не буду розголошувати з якими благодійними фондами. Потрібно розуміти, що благодійні організації, особливо які працюють із іноземним бізнесом, не дуже хочуть мати справу з політиками. Вони прекрасно розуміють, що останні використовують це для власного піару. Саме тому, коли я залучаю кошти деяких благодійних структур, стараюся зводити меценатів напряму з директорами шкіл чи головними лікарями. Це допомагає вирішувати багато проблем громад на місцях, а якщо депутат особисто починає звертатися, то майже гарантовано отримає відмову. Я цю політичну кухню зрозумів, тому намагаюся налагоджувати комунікацію між благодійниками та громадами.

- Якби була можливість змінити якийсь із пунктів своєї передвиборчої програми, Ви б щось забрали звідти, чи додали?

- Коли я її писав, а робив це самостійно, я навмисне ставив такі цілі, деякі з них, можливо, недосяжні. Але розумів, що виконаю її хоча б на 50%, і це вже буде показником моєї роботи. Коли мене запитують, чи буду я в майбутньому балотуватися, чи ні, то це насамперед залежить від підтримки громад та виконання програми. Я розумію, що якщо не виконаю її хоча б на половину, то не варто просити довіри в людей у майбутньому. Тому цілі ставлю найвищі, а які з них виконаю – це вже питання практики.

- Де Ви знаходите достатньо часу, щоб працювати над законопроєктами, бути на окрузі та викладати в університеті? Чи не було бажання покинути викладацьку діяльність?

- Інколи було бажання скласти депутатський мандат, але не покинути викладацьку роботу. Зараз я розумію, що маю можливість допомогти людям. Це певна міра відповідальності: я сам родом із тих країв, де мене обирали, там живе моя мама, і я хочу, щоб мені не соромно було туди приїздити навіть після того, як складу депутатським мандат.

Викладацькою роботою я займаюся давно – це моє покликання. Саме ця робота мене   винесла на політичний рівень, адже я читаю політологію. Я завжди був пов’язаний із політикою. Коли мене запитують, із якими партіями співпрацював, то я відповідаю, що з усіма. Ми політологів готуємо таким чином, що на практику направляємо в різні політичні партії і в нас немає упередження до жодної з них. Тому я розумію, що депутатський мандат - це певний шанс, щоб чимось допомогти людям, і, сподіваюся, що вони будуть згадувати позитивно.

- Чи має дистанційне навчання свої переваги?

- Лише економія часу викладачів та студентів. Для останніх це добре, бо вони можуть знаходитися в будь-якому куточку світу. Особливо актуально для студентів, які паралельно навчаються за кордоном: немає навіть потреби приїздити на іспити чи сесії.

Для викладачів також позитив: я читаю лекції, не виходячи з кабінету, немає потреби їхати в червоний корпус, але в цілому повністю втрачається комунікація зі студентами, не розумієш, чи сприймають вони матеріал, не володієш авдиторією. Це все накладає відбиток на загальній успішності та знаннях студентів, тому я сподіваюся, що з 1 вересня ми перейдемо до звичайних занять, я за цим навіть скучив.

- Змінилося ставлення до Вас, як викладача, із набуттям депутатського мандата?

- Так. Одні студенти вбачають у цьому підвищення статусу, вагомості й розуміють, що це вдалий приклад поєднання викладацької роботи і заняття політологією. Хто би не говорив, але представництво у Верховній раді – це реальна практика, яку студенти вивчають як теорію в університеті.

Але є одна проблема: коли читаю лекції зараз, я почав "фільтрувати" сказаний матеріал. Поясню. Я викладаю Конституційне право України, і зрозуміло, що не всі норми Конституції в нас виконуються. І коли наводжу приклади, як прописано і як насправді, то студенти задають питання: "Чому Ви це не усунете? Ви ж влада!"

Спрацьовує класична фраза Леоніда Кучми, що місце перебування формує позицію. Досить легко бути в опозиції, не нести жодної відповідальності, критикувати владу. Інше питання – перебувати у владі, нести відповідальність за все, починаючи з вакцинації і закінчуючи освітньою субвенцією у школах.

Тому зараз стараюся читати теорію і наводити практику більш позитивного характеру із того, що відбувається в нашій державі. Але я не залишаю за собою можливості покритикувати владу, і це я роблю на рівні навіть свого персонального голосування. Коли я не погоджуюся з чимось, то відкрито кажу, що за це голосувати не буду. Я наводжу позицію перш за все лідеру фракції, але проблема в тому, що не доношу її громадськості. Швидше за все це пов’язано з тим, що я не дуже намагаюся йти до публічної політики. Проте більшість із публічних політиків у нас страждають таким негативним і неприйнятним для мене явищем як "хайп", але я до цієї категорії людей не належу.

- Кого із народних депутатів цього скликання Ви знали до того, як потрапили до парламенту?

- Багато кого. По-перше, із категорії моїх колег по викладанню в університеті – це Данило Гетьманцев і Юлія Гришина. Ми, до речі, здивувалися, коли зустрілися у Верховній Раді, адже вони йшли за партійним списком і ми ніде не перетиналися, а зустрілися тільки у Трускавці на відомому навчанні депутатів.

Я все-таки пройшов терни мажоритарного округу, що не так просто. Мені досить складно було здобути перемогу, навіть із великою підтримкою людей та великим рейтингом президента. Це було пов’язано із двійниками та іншими брудними технологіями, що застосовувалися щодо мене. Згодом виявлялося, що з деякими народними депутатами я перетинався в "минулому" житті, але здебільшого це нові для мене люди, з якими я ніколи не бачився. Також серед нинішніх депутатів Верховної Ради є мої колишні студенти, які навчалися на політології: Василь Мокан, Неллі Яковлєва, Олександр Качура.

- Хто Вам допомагав робити виборчу кампанію на окрузі?

- У виборчу кампанію партії "Слуга народу" я потрапив із самого початку президентської кампанії. Я пройшов із президентом Зеленським перший тур, коли ніхто не вірив у цей проєкт. Тоді були насмішки й певний сарказм, що такого в нашій державі бути не може. Із командою ми пройшли другий тур президентських виборів, де Зеленський отримав перемогу. Виборчий округ мені фактично дали як бонус за те, що я досить успішно провів кампанію в межах Київської області. Тоді ми працювали у штабі й були закріпленими за певними округами. Один із них був мій, 92 округ, що зараз знаходиться в межах новоствореного Білоцерківського району.

Щодо коштів, що були задіяні на виборчу кампанію. Я не буду розказувати байки про волонтерів, хоча вони також були залучені. На певний період часу мені вистачало власних заощаджень. Успішний результат залежав від двох показників – особистого рейтингу президента та моєї приналежності до його політсили, а також особистих зустрічей із виборцями в кожному населеному пункті.

У мене був величезний потенціал, який я непогано використав. У соціальній мережі я звернувся до своїх студентів із проханням підтримати мене: це був період літніх канікул, я забезпечував їх транспортом та обідами, а вони агітували за мене. Я більше їм завдячую, ніж собі. Якщо було якесь не сприйняття партії "Слуга народу", чи студенти потрапляли в оселі до людей, які підтримували іншу політичну силу, то їм вдавалося переконувати змінити думку та ставлення до мене, як кандидата, із позиції того, що вони мої студенти, а я їх викладач. Політика відходила на другорядну роль. А якщо говорити за білборди та листівки, то це зараз коштує не дуже дорого.

- Хто ще був закріплений за Київською областю в період виборчої кампанії президента?

- У той період часу, ще до Дубінського, це була Ольга Коваль, яка очолювала виборчий штаб і була обличчям "Слуги народу" в Київській області. За свою успішну роботу вона потрапила до партійного списку та стала народною депутаткою. Вона ж і очолювала обласний осередок до моменту, коли призначили Дубінського. Коли я з нею починав роботу, це був ще кінець 2018 року. Ми вже тоді повірили, що зможемо.

- Здається, усі повірили після новорічного привітання Зеленського в 2019 році?

- Мати рейтинг – це не значить виграти вибори. На початку нашої президентської кампанії навіть не стояло питання заведення до складу виборчих комісій представників від "Слуги народу". Думали, що все пройде чесно, відбудуться вибори та правильно порахують голоси. А потім виявилося проблемою, що ці бюлетені можуть просто вкрасти, тому відразу постало питання захисту голосів.

- Говорять про існування депутатських груп у Верховній Раді в межах фракції "Слуга народу", які орієнтуються на певних осіб. Чи Ви можете підтвердити цей факт?

- Скоріше, так. У нас є неформалізовані групи, які замикаються на заступників керівників фракції, так легше керувати, бо депутатів багато й не завжди лідер фракції може донести інформацію до кожного окремо. Неформалізовані групи в нас закріплені ще з початку каденції, до речі, розподіл депутатів відбувався за жеребом, як це не дивно.

Спочатку призначалися керівники груп. Я входжу до групи голови транспортного комітету Кісєля, хоча ніколи з ним не був знайомий. Я пам’ятаю, як він мені вперше зателефонував і сказав, що витягнув листок із моїм прізвищем. Таким був розподіл.

Коли приймають якісь стратегічні рішення, то збирають заступників керівників фракції, а вони збираються із депутатами, що полегшує процес передачі інформації. Я не виключаю, що існують, крім цього, ще неформалізовані групи, що мають відношення до тих чи інших олігархів. Я думаю, що деякі з цих груп сформувалися після прийняття депутатської присяги.

Тенденція така, що особисто представників великого бізнесу у Верховній Раді немає. По-перше, ми суттєво змінили підхід до особистого голосування, а їх постійна відсутність ударила би по іміджу. Зараз така тенденція, що ти мусиш сидіти на робочому місці та голосувати. Це пов’язано із кримінальною відповідальністю за голосування за іншу людину. Також те, що твій голос просто не зарахується, якщо не ти скористаєшся сенсорною кнопкою. Повірте мені, нинішній механізм не дає можливості натиснути кнопку за сусіда.

По-друге, скасування депутатського імунітету. Їм стало депутатство не вигідним, бо це не рятує їх від кримінального переслідування. Як політик і представник "Слуги народу" я мушу виконувати програмні засади партії, тому вже буквально в перші дні каденції голосував за зняття депутатського імунітету. Але як конституціоналіст (читаю студентам саме конституційне право) я категорично проти скасування імунітету. Він є і залишається майже у всіх країнах світу та є гарантією опозиційної діяльності. У нас він мав абсолютний характер і це було ненормально. Немає ніде у світі норми, що депутата не можна затримувати на місці скоєння злочину.

Ця негативна тенденція щодо депутатського імунітету зіграла з нами злий жарт, бо люди розуміли, що депутати буквально недоторкані. Саме тому ми пішли на виклик суспільства та скасували повністю депутатський імунітет. Це ненормально для зарубіжної практики. Знаєте, коли я колишніх колег питаю: "Ви також виступали за скасування депутатського імунітету, але дайте відповідь на питання, у яких місцях позбавлення волі Ви б перебували в часи Януковича, будучи в опозиції?"

Я би так не сказав, що скасування імунітету – це панацея. Для більшості громадян скасований імунітет абсолютно не позначився на їхньому рівні життя.

- Варто було б перейти до області. Яка зараз ситуація з обласним осередком партії "Слуга народу"?

- Ви знаєте, що новим головою осередку став мій колега Мотовиловець. Я навіть не можу сказати, чи його обрали, чи призначили, якщо чесно. Давати характеристику як керівнику я не буду і не хочу, бо ще рано про це говорити. Хоча можу назвати його перевагу – він не обтяжений обов’язками щодо до місцевих еліт, або простіше – не знає Київської області. Як він використає перевагу – побачимо згодом, але він став компромісною фігурою у виборі керівника області після зняття Дубінського.

- Говорять, що вплив Дубінського на Київщину від цього не зменшився. Як вважаєте?

- Не думаю. Якщо і є депутати в обласній раді, які орієнтуються виключно на нього, то це 3-5 людей. Вони йому зобов’язані потраплянням у виборчий список. Я би не перебільшував значення Дубінського у впливі на Київську область.

- Нещодавно головою ради стала Наталія Гунько – дружина Вашого колеги по парламенту Анатолія Гунька. Щодо нього є багато інформації в мережі, зокрема тісні зв’язки з олігархом Поліщуком. Скажіть, чому зробили ставку саме на дружину нардепа?

- Скажу так, я не був навіть причетним до переговорного процесу, не входжу в керівний орган партії "Слуга народу", навіть в обласний. Я позбавлений можливості впливати на ці процеси, тому тільки спостерігав за переформатуванням коаліції. Було зрозуміло, що попередня коаліція "Слуги народу", ОПЗЖ та "Батьківщини" була нежиттєздатною, не можна було прийняти жодне рішення.

Тому рано чи пізно треба було повернутися до переформатування коаліції. Чому Гунько? По-перше, вона мала досвід роботи в обласній раді. Можливо, вона стала компромісом між різними політичними гравцями. У межах Київської області є досить яскраві політичні "важковаговики", думка яких є авторитетною. Думаю, що попереднє формування коаліції не врахувало позицію одного з таких гравців.

Про зв’язок мого колеги Гунька з олігархом Поліщуком знаю з інформації в Інтернеті. Наскільки це відповідає дійсності, не знаю, тому що з ним не спілкуюся навіть у межах Верховної Ради. А щодо взаємозв’язку чоловіка і жінки, можливо, буде позитив для жителів області, якщо мандат депутата Гунька допоможе Київоблраді, адже допомагати треба не персонально дружині, а працювати на імідж.

Гадаю, що відповідальність подружжя Гунько взяло на себе серйозну. Крім того, її імідж на посаді голови обласної ради здебільшого залежить від того, наскільки ефективно вона працюватиме на благо мешканців області.

- Зараз у коаліції перебувають дві політичні сили, що на центральному рівні фактично воюють. Мова йде про "Солідарність" та "Слугу народу".

- Це пов’язано з тим, що на регіональному рівні ці політичні сили продали свою франшизу, а депутати місцевих рад ніяк не обтяжені зобов’язанням перед керівним органом партії. Але вони мають пам’ятати, що до депутатів місцевих рад може застосовуватися після року їх повноважень імперативний мандат. Я боюся, що після листопада цього року ми будемо спостерігати цілий парад відкликань депутатів керівним органом партій.

Я думаю, що такі варіанти коаліцій даються взнаки по рейтингу тих чи інших політичних партій, і тому прийдеться з цими депутатами більш серйозно працювати.

- Кого Ви знаєте із депутатів облради від свого округу? Чи спілкуєтеся з ними?

- Знаю Вадима Пасічнюка – це колишній голова Таращанської РДА, який виграв вибори не завдяки, а всупереч. Поясню. Формував список по моєму округу Дубінський, і так сталося, що запропоновані мною кандидатури опинилися в кінці списку, зокрема і Пасічнюк. Але спрацювала нова виборча система по визначенню переможців, і він зайняв перше місце за кількістю відданих за нього голосів. Тому коли мені кажуть про вади нової виборчої системи, хоча вона дійсно тяжка для розуміння виборців і членів комісій, але на практиці є шанс у людей, які знаходяться далеко за межами прохідної частини списку, здобути мандат. Я дійсно з ним співпрацюю, на виборах агітував за нього.

Із іншими депутатами обласної ради не спілкуюся настільки тісно, щоб говорити про якісь спільні справи.

- Чи підтримуєте контакт із головами громад свого округу?

- Я з усіма головами знайомий, із деякими плідно співпрацюю, а деякі не бачать потреби в моїй допомозі. Коли приїжджаю на округ, то насамперед іду в приймальню та зустрічаюся з людьми. А чи прийде до мене на прийом голова громади – це другорядне питання. Якщо він хоче вирішення якихось проблем, то звісно я йому допомагаю, незалежно від того, яку політичну силу він представляє. Якщо ділити голів ОТГ по принципу того, від якої партії вони обралися, то від цього будуть страждати жителі.

Коли мене питають у чому моя перевага з-поміж інших депутатів у Київській області, то я скажу відкрито – я не обтяжений обов’язками перед жодним головою громади. Тому ніяких корупційних діянь і пропозицій бути не може, я це відкидаю досить жорстко. У мене немає жодних бізнесових інтересів чи земельних питань, я не збираюся отримувати і скуповувати паї після відкриття ринку землі.

Моя незалежність від їх позицій допомагає в першу чергу людям, адже я можу проконтролювати їхні дії, зокрема й освоєння бюджетних коштів. Але я завжди відкритий, беру слухавку, зустрічаюся на окрузі чи в Києві, це не є проблемою.

Частина не мого округу ввійшла до Білоцерківського району, із цим пов’язано відкриття моєї приймальні в Богуславі, згодом буде і в Рокитне, бо люди хочуть бачити представника влади на місцевому рівні в особі депутата Верховної Ради. Ця територія входить до іншого мажоритарного округу, але обраний там депутат уже не представляє партію "Слуга народу". Ми будемо спільно працювати, головне щоб від цього виграла громада.

- Перейдімо до скандальних тем. Ви підтримуєте зв’язок із народними депутатами, у яких були помічниками?

- Із Сівковичем ні, із 2014 року я з ним утратив зв’язок. Онищенко іноді скидає мені повідомлення привітального характеру на Новий Рік чи Великдень, але він дуже часто змінює телефонні номери, тому його можна не чути по півроку, а потім з’являється привітання.

- Один із скандалів був пов’язаний із тим, що Ви прямо в залі Верховної Ради бронювали готель у Домінікані. Скажіть, Ви все-таки полетіли на курорт?

- Ні, я полетів у Єгипет, бо не плачу дурних грошей. Ну і журналісти до кінця не дочитали мою переписку, а подали лише ту частину, яка їм була потрібна. Багато хто скаже, що ми і на Єгипет не заслуговуємо, але коли я чую про це від журналістів і виборців, то хочеться сказати, щоб не вірили політикам, які відпочивають виключно в Карпатах чи Одесі. Бо в Одесі дорожче ніж у Туреччині, а карпатські гірськолижні курорти дорожчі за словацькі чи польські. Підтримувати вітчизняний туризм можна, але потрібно досягти того рівня сервісу, який би відповідав зарубіжному. Тому більшість моїх колег їздять до Туреччини чи Єгипту, а дехто в Домінікану.

Зарплата народного депутата дозволяє відпочивати за кордоном, але треба ще й дивитися на декларації. Я можу собі дозволити поїхати куди завгодно, у мене є ті заощадження, які я заробив до депутатства і, чесно кажучи, більшість із них я витрачаю. Матеріально я забезпечена людина, на все, що мені потрібно було, заробив раніше.

- Як Ви ставитеся до журналістів, які ведуть фотофіксацію переписок нардепів?

- Якщо таким чином виявляються корупційні дії, то це нормальний прояв контролю за депутатами, а якщо вони висвітлюють переписки приватного характеру, то це навіть не етично. Тому потрібно сфотографоване трохи фільтрувати. Але я ж знаю, що журналісти на цьому заробляють. Можна навіть домовитися, щоб не висвітлювали переписку.

- Вам надходили такі пропозиції?

- Ні, тому я і потрапляю час від часу в "зашквари". У мене й захисна плівка є на мобільному телефоні, але тримаю його завжди рівно. Мені часто роблять зауваження і питають, чому я не ховаюся. Але нічого протизаконного там не пишу. Да, є речі, що викликають резонанс і людям не варто цього показувати, зокрема й відпочинок на Домінікані, куди я не поїхав. Але ніхто не поставив питання, на скільки осіб було бронювання готелю і для кого.

- Нещодавно Ви знову потрапили у скандал із такою перепискою. Щоправда там було вирвано з контексту й не зовсім зрозуміло, про що мова.

- Я зрозумів не з контексту навіть, а з того, як це подали журналісти. Ніби народний депутат Колюх із помічником роздають квартири (сміється, - ред.). Не перебільшуйте можливості народного депутата впливати на роздачу квартир. У мене немає ні будівельної компанії, ні впливу на жодну міську раду. У переписці мова йшла про те, що помічник просив допомогти людині стати на квартирну чергу. Але я на черзі в університеті і в місті Києві стояв років 15, поки за власні кошти не купив квартиру.

Колеги по парламенту потім зверталися і питали, куди писати заяви (сміється, - ред.). Це так не працює.

- Яким авто користуєтеся?

- Жодним. Я не маю власного автомобіля, і коли журналісти показали, як мене підвозили на авто, то мені на другий день хотілося приїхати на Toyota Land Cruiser чи Lexus одного з моїх помічників. Помічники - досить забезпечені люди, особливо ті, що працюють на громадських засадах і мають власний бізнес.

Потреби у власному автомобілі я не маю, хоча можу купити будь-який. У мене є водійське посвідчення, але по Києву я не їжджу, бо постійно знаходжуся в телефоні, із кимось на зв’язку – а це досить небезпечно. На початку моєї водійської практики було декілька аварійних ситуацій, із того часу зрозумів, що краще кермувати за межами міста. Улітку часто ходжу пішки на роботу, я не так далеко живу від Ради.