"Наша зброя – пульт": військова Лілія "Троя" про службу в загоні безпілотних систем "Тайфун"
Із 2022-го Лілія "Троя" носить піксель. Із початку повномасштабного вторгнення вона волонтерила, виступала на міжнародних майданчиках ООН, ПАРЄ, МК Червоного Хреста, де боролася за звільнення українських військовополонених. Її хлопець захищав Маріуполь у складі "Азову". Він до тепер вважається зниклим безвісти. Лілія за ці роки служила в пресслужбі "Азову", згодом в "Омезі", а зараз очолила цивільно-військове співробітництво в окремому загоні "Тайфун" НГУ. Про Лілію "Трою" та її службу читайте в інтерв’ю "Моєї Київщини"
– Розкажіть, у чому зараз полягає Ваша робота?
– Мої основні напрямки – це робота з фондами, із представниками влади, із владою громад, де ми й перебуваємо в місці ведення бойових дій. Усе, де потрібно налагодити зв'язок для наших військових і також для цивільних, там наша служба і працює. Попри те, що багато хто каже, що люди втомлені, бо вже третій рік повномасштабної війни, хочу сказати, що таке дуже рідко зустрічала. І всі ті, із ким я працюю, дуже усвідомлені, розуміють для чого вони це роблять. Я навіть не згадаю конкретний яскравий приклад, щоб мені відмовили допомогти нашим військовим.
– Які потреби у Вашого підрозділу?
– У нас є на нашому сайті www.tayfun.in.ua реквізити фонду, можна задонатити. Ми також часто відкриваємо збори. У нас потреби це насамперед автомобілі. Адже ми вже показали хороший результат і далі зростаємо. Нам зараз дуже потрібні екофлоу, потрібні генератори і, звичайно, завжди збираємо на допоміжні якісь інструменти, бо треба ремонтувати, налагоджувати безпілотні авіаційні комплекси, які нам постачають. Щось треба підкрутити, щось підлатати і для цього саме ми збираємо кошти. Звичайно, постійно щось потрібно.
– Чи складно було звикнути до служби після цивільного життя, особливо жінці?
– Ми розуміємо, що армія – це здебільшого про чоловіків. Треба було адаптуватися під чоловічий колектив, під їхні звичаї, жарти. Я не маю на увазі нічого поганого. Просто ми ж розуміємо, що між нами є різниця. Ба більше, жінки більш емоційні, вразливі. На те, на що чоловіки взагалі можуть не реагувати, а у тебе сльози навертаються, думаєш: "Боже, як із цим впоратися?" Насправді чогось там кардинально різного між адаптацією чоловіків і жінок я не бачу. Перехід від цивільного життя, щоб стати на оці військові рейки, займає певний час. Проте в хорошому підрозділі, із хорошою командою це проходить не травматично. Я жодного разу за свою службу (три роки вже служу) не стикнулася з дискримінацією щодо жінок чи зневажливим ставленням. У нас повна рівність. До того ж у нас є жінки-пілоти, які працюють із чоловіками, які дуже успішні. У однієї, наприклад, більше 100 бойових вильотів із підтвердженими ураженнями.
– На Вашу думку, чи потрібна мобілізація жінок?
– Як я приєдналася і мої побратими? Ми хотіли захищати нашу Батьківщину. Головне – це створювати умови. Якщо є відповідні умови, людині вже буде не так страшно йти. Наприклад, до нас приходять, люди з геть творчих якихось професій. У нас є рекрутер. Він раніше працював на телебаченні. От, коли цивільні з ним поспілкуються, то їм набагато легше. Адже вони розуміють, що тут не всі такі військові-військові, але є й цивільні. Він передає оцей досвід, що це не так страшно перейти з цивільного світу у військовий.
– А ким можна стати у військовому світі, які вакансії є у загоні "Тайфун", окрім операторів БпЛА?
– Нам потрібні водії, бухгалтери, ті, хто забезпечує роботу штабу, ті, хто забезпечує безперебійну роботу наших військових, які на передовій. Насправді дуже широкий вибір вакансій. Ми постійно шукаємо, ми розширюємося постійно. Ми хочемо, щоб у нашу команду приходили вмотивовані люди. І ми пропонуємо класну адаптацію для цивільних. Я сама була цивільною. Я знаю, як це важко із вільного, розслабленого життя перейти в оцей темп. Тому ми намагаємося бути максимально лояльними, щоб люди сприймали службу як роботу. І ми також про це говоримо як про роботу. Хочемо, щоб наші кандидати розуміли, що вони просто приходять на роботу. Звичайно, є там певні обмеження і зобов'язання, але при цьому є беззаперечна кількість плюсів: соціальні гарантії, постійна зарплата, медичне забезпечення. Зараз Збройні сили – це найбільший роботодавець в Україні.
– Краще самому обрати для себе місце у війську?
– Усі бояться бути мобілізованими. Усі бояться бути "бусифікованими". Я завжди кажу, що, якщо ти не зробиш свій вибір сам, то за тебе його зроблять. Якщо ти не хочеш приймати ту реальність, яку оберуть за тебе, просто треба взяти і зібратися. Морально себе підготувати, фізично, пройти якісь курси. Уже насправді був час підготуватися. Уже скільки років війни і повномасштабного вторгнення? Дуже класно зараз ведеться медійна компанія в багатьох підрозділів. Ти можеш подивитися на того чи того командира. Зрозуміти, із ким хотів бути чи з чим хотів би займатися. Нині є широкий вибір, дуже багато можливостей. Треба просто взяти себе в руки і зробити вибір, не боятися.
– Які у Вас плани на майбутнє, хочете продовжувати службу?
– Поки такі питання не стоять. Ми розуміємо, що будемо служити поки йде війна. Коли вона закінчиться? Відповіді немає. У нас єдина відповідь на всі ці процеси – наша ефективна робота. Тому, якщо чесно, навіть про це не думаю. Є дуже багато роботи. Війна триває, треба забезпечувати хлопців. Треба допомагати. У будь-якому випадку, поки наш президент не скаже, що ми досягли домовленостей, справедливого миру і перемоги, ми будемо служити і будемо стояти там, де треба.
