Нові правила охорони культурної спадщини: що зміниться для громад?

Зруйнована будівля у Вишгороді

Про новий порядок використання пам’яток культурної спадщини, відповідальність громад і збереження історичного середовища Київщини.

7 жовтня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1224, якою затверджено новий порядок визначення режимів використання пам’яток культурної спадщини та територій, на яких вони розташовані.

Документ має впорядкувати підходи до охорони пам’яток, визначити правила використання їхніх територій і встановити вимоги до відповідної науково-проєктної документації.

Що зміниться на практиці? Як нові правила вплинуть на роботу місцевої влади, власників нерухомості та фахівців з охорони культурної спадщини? І чому ці питання особливо важливі для Київщини?

Про це директорка Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидатка історичних наук, членкиня ICOM Влада Литовченко поспілкувалася з Іваном Зоценком, завідувачем відділу пам’яткоохоронної діяльності Вишгородського історико-культурного заповідника, науковим співробітником Інституту археології НАН України та керівником моніторингового загону Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України.

Схема грабіжницьких ям. Давньоруське місто Торчеськ

Влада Литовченко:

Іване, поясніть, будь ласка, простими словами: що передбачає новий порядок і чому він важливий?

Іван Зоценко:

Передусім він має зробити правила охорони культурної спадщини більш зрозумілими та послідовними.

Кожна пам’ятка має свої особливості. Це може бути археологічна пам’ятка, давній храм, історична будівля або цілий історичний район. Відповідно, різними будуть і вимоги до її збереження. Новий порядок передбачає визначення режимів використання пам’яток і меж їхніх територій, а також підготовку документації, яка встановлює, що можна робити на цих територіях, а що потребує обмежень або заборони.

Наприклад, для однієї території можуть бути визначені обмеження на земляні роботи, для іншої важливо зберегти історичну забудову, а для третьої необхідно захистити краєвид, панораму чи силует історичного міста.

Це потрібно, щоб рішення щодо будівництва, ремонту, реконструкції та використання земель ухвалювалися з урахуванням цінності культурної спадщини.

Влада Литовченко:

Чи означає це, що відтепер біля пам’яток не можна буде будувати або проводити земляні роботи?

Іван Зоценко:

Ні, такого висновку робити не варто. Новий порядок не встановлює однакової заборони на всі роботи поблизу пам’яток.

Його завдання полягає в тому, щоб визначити конкретні правила для певної пам’ятки та її території. Залежно від обставин можуть встановлюватися обмеження щодо будівництва, земляних робіт, зміни історичного середовища, висоти нових будівель та інших видів діяльності.

Особливо важливо це для археологічних пам’яток. Під землею можуть зберігатися залишки давніх поселень, поховання, фундаменти споруд і культурний шар, який формувався протягом сотень років.

Якщо провести земляні роботи без належного вивчення території та дотримання встановлених вимог, ці свідчення минулого можна знищити безповоротно.

Влада Литовченко:

Хто має подбати про розроблення відповідної документації? І яку роль у цьому відіграють громади?

Іван Зоценко:

Громади мають бути зацікавленими учасниками цього процесу, адже саме на їхніх територіях розташована значна частина пам’яток, за збереження яких вони несуть відповідальність у межах своїх повноважень.

Необхідно визначати межі територій пам’яток, встановлювати правила їх використання та враховувати ці вимоги під час ухвалення містобудівних рішень.

Водночас важливо розуміти, що така документація потребує професійного опрацювання. Вона має спиратися на дослідження, історичні матеріали, результати обстежень та інші необхідні дані.

Документацію щодо пам’яток національного значення затверджує Міністерство культури України, а щодо пам’яток місцевого значення відповідні повноваження мають органи охорони культурної спадщини на регіональному рівні. Передбачений строк розгляду документації становить 30 календарних днів.

Тому громадам важливо налагоджувати співпрацю з органами охорони культурної спадщини, науковими установами та профільними фахівцями.

  Городище Світильня, незаконне будівництво

Влада Литовченко:

Чи потрібно громадам переглядати свої містобудівні рішення з огляду на нові вимоги?

Іван Зоценко:

Передусім потрібно перевірити, яка документація щодо охорони культурної спадщини вже розроблена, чи визначені межі територій пам’яток і чи враховані відповідні обмеження в документах, якими керуються під час планування забудови.

Показовий приклад маємо в Білій Церкві. У вересні 2026 року Міністерство культури України затвердило історико-архітектурний опорний план міста. Такий документ допомагає визначити історично цінні території, межі охоронних зон і вимоги до збереження історичного середовища.

Це важлива основа для ухвалення містобудівних рішень. Адже розвиток міста не повинен відбуватися ціною втрати його історичної самобутності.

Водночас сам факт затвердження документації не вирішує всіх проблем. Потрібно забезпечити її врахування в подальшому плануванні та практичній роботі.

Городище Сухоліси, розпахано оборонний рів

Влада Литовченко:

На жаль, ми нерідко дізнаємося про пошкодження пам’яток уже після того, як шкода завдана. Чи можна навести приклади з Київщини?

Іван Зоценко:

Один із показових випадків стався в Переяславі. Під час земляних робіт було пошкоджено культурний шар пам’ятки національного значення «Літописне місто Переяслав — столиця Переяславського князівства IX–XIII ст.».

Переяслав,  незаконні земляні роботи

За інформацією Інституту археології НАН України, пошкодження охопили понад 500 квадратних метрів території, а глибина робіт сягала трьох метрів. Під час досліджень виявили, зокрема, залишки монастирської кладки XVIII століття, поховання та предмети давньоруського часу.

Цей випадок демонструє, наскільки важливо знати межі археологічних пам’яток і забезпечувати дотримання вимог їх охорони до початку будь-яких земляних робіт.

Культурний шар є своєрідним архівом минулого. Його не можна відновити після знищення так, як можна відремонтувати пошкоджену будівлю.

Саме тому визначення територій пам’яток і режимів їх використання має не формальний, а практичний сенс.

Влада Литовченко:

Яку роль у цьому процесі відіграє моніторинг пам’яток? І чи може місцева ініціатива змінити ситуацію?

Іван Зоценко:

Моніторинг дає змогу регулярно перевіряти стан пам’яток, виявляти порушення та своєчасно реагувати на загрози. Важливо не чекати, поки пам’ятка зазнає значних пошкоджень, а фіксувати проблеми на ранніх етапах.

Приклад такої роботи маємо у Вишгороді. Вишгородський історико-культурний заповідник ініціював порушення питання щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини в історичній частині міста. Після цього міський голова видав розпорядження від 4 травня 2026 року № 82 про періодичний моніторинг пам’яток.

Це приклад того, як фахова ініціатива установи може стати підставою для управлінських дій на місцевому рівні.

Звичайно, саме розпорядження ще не гарантує усунення всіх порушень. Важливо, щоб моніторинг проводився систематично, його результати фіксувалися, а виявлені проблеми отримували належну реакцію.

Карта території пам’ятки м.Вишгород (витяг з облікової документації)

Влада Литовченко:

Київщина особливо постраждала від російської агресії. Як нові правила співвідносяться з необхідністю відновлення зруйнованих населених пунктів?

Іван Зоценко:

Відновлення після руйнувань є надзвичайно важливим, але воно має враховувати не лише потреби житлової та соціальної інфраструктури, а й необхідність збереження культурної спадщини.

Показовою є Бородянка, яка зазнала масштабних руйнувань під час російського вторгнення. Комплексне відновлення таких населених пунктів потребує зважених рішень, що враховують історичну пам’ять, цінність місцевого середовища та потреби мешканців.

Ще один трагічний приклад пов’язаний з Іванковом. У лютому 2022 року під час російського вторгнення згорів Іванківський історико-краєзнавчий музей, у якому зберігалися твори видатної української художниці Марії Примаченко. Місцевим жителям вдалося врятувати картини.

Ця історія нагадує, що культурна спадщина є не лише матеріальною цінністю. Вона зберігає пам’ять про людей, їхню творчість, традиції та ідентичність громади.

Тому під час відновлення необхідно оцінювати стан об’єктів культурної спадщини, документувати пошкодження, визначати першочергові заходи з їх збереження та залучати відповідних фахівців.

Водночас новий порядок сам собою не забезпечує фінансування відновлення і не замінює спеціальних процедур, необхідних для проведення робіт на пам’ятках. Його значення полягає, зокрема, у впорядкуванні вимог до використання пам’яток та їхніх територій.

Зруйнована будівля у м.Вишгород на території памʼятки національного значення внаслідок ракетного обстрілу, вересень 2026

Влада Литовченко:

А що робити з пам’ятками, які постраждали безпосередньо внаслідок бойових дій?

Іван Зоценко:

Насамперед потрібно зафіксувати пошкодження, оцінити стан об’єкта та визначити заходи, необхідні для запобігання подальшому руйнуванню.

Наприклад, у Лук’янівці було пошкоджено Вознесенську церкву. У таких випадках  важливо  провести  фахове  обстеження,  належно  задокументувати наслідки пошкоджень і визначити, які невідкладні роботи потрібні для збереження пам’ятки.

Не кожен об’єкт можна відновити одразу. Іноді першочерговим завданням є захист конструкцій від подальшого руйнування, збереження вцілілих елементів та збір матеріалів для майбутніх реставраційних рішень.

При цьому будь-які роботи на пам’ятках мають проводитися з дотриманням законодавства та відповідних професійних вимог.

Влада Литовченко:

Чи достатньо самих правил, щоб забезпечити належну охорону культурної спадщини?

Іван Зоценко:

Ні. Правила є важливим інструментом, але їх потрібно втілювати в життя.

Для цього необхідні фахівці, належна документація, систематичний моніторинг, взаємодія між органами влади та науковими установами, а також розуміння цінності культурної спадщини з боку суспільства.

Проблемою залишається й брак кваліфікованих кадрів у сфері охорони культурної спадщини. Не кожна громада має власних археологів, архітекторів-реставраторів чи інших профільних спеціалістів.

Тому важливо розвивати співпрацю з установами, які мають необхідний досвід і компетенції. Для Вишгородського історико-культурного заповідника це один із важливих напрямів роботи.

Окрему увагу потрібно приділяти інформуванню власників пам’яток та інших об’єктів нерухомості, розташованих у межах історичних територій. Люди мають розуміти, які вимоги діють, куди звертатися по консультацію та чому важливо погоджувати роботи, якщо цього вимагає законодавство.

         Церква святих страстотерпців Бориса та Гліба у м.Вишгород, пошкодження декоративного покриття, вересень 2026

Влада Литовченко:

Які першочергові кроки ви порадили б зробити громадам уже зараз?

Іван Зоценко:

Я б виділив три основні кроки.

Перший. Провести інвентаризацію наявної документації. З’ясувати, які пам’ятки розташовані на території громади, чи визначені їхні межі, чи розроблені документи щодо охорони та використання територій.

Другий. Визначити найуразливіші об’єкти й території. Особливу увагу варто приділити археологічним пам’яткам, історичним частинам населених пунктів, об’єктам, які зазнали пошкоджень унаслідок війни, а також територіям, де плануються будівельні чи земляні роботи.

Третій. Налагодити співпрацю з фахівцями та забезпечити систематичний моніторинг. Якщо громада не має власних спеціалістів, варто звертатися до профільних установ, органів охорони культурної спадщини та науковців.

Важливо також передбачати необхідні ресурси для виконання визначених заходів. Адже охорона культурної спадщини потребує не лише документів, а й послідовної роботи.

Влада Литовченко:

І наостанок: чому сьогодні, в умовах війни, збереження культурної спадщини має бути одним із пріоритетів?

Іван Зоценко:

Тому що культурна спадщина є частиною нашої історичної пам’яті та національної ідентичності. Російська агресія завдає шкоди не лише людям, будинкам та інфраструктурі. Вона також знищує місця, предмети й символи, які пов’язують нас із минулим.

Водночас збереження спадщини не означає відмову від розвитку. Навпаки, завдання полягає в тому, щоб громади могли розвиватися, будувати, відновлюватися та водночас берегти те, що робить їх унікальними.

Новий порядок створює важливіші й послідовніші передумови для визначення правил використання пам’яток та їхніх територій. Але результат залежатиме від того, наскільки відповідально громади, органи влади, власники й фахівці застосовуватимуть ці правила на практиці.

Культурна спадщина не відновлюється за одним рішенням. Її збереження потребує знань, відповідальності та спільних дій.

Влада Литовченко:

Дякую за розмову. Переконана, що збереження культурної спадщини має бути невіддільною складовою розвитку громад Київщини. Адже, захищаючи пам’ятки та історичне середовище, ми зберігаємо не лише наше минуле, а й основу для майбутніх поколінь.

Фото надані Вишгородським історико-культурним заповідником