Очільники столичного регіону: Олександр Горган

«Моя Київщина» вирішила згадати про досягнення п'ятнадцяти голів Київської ОДА, тим паче, за рік виповниться рівно тридцять років запровадження цієї посади, яка згодом (разом із самою інституцією облдержадміністрації) має бути реформована. Наш портал вирішив розпочати цикл інтерв’ю з колишніми очільниками області. Першою ластівкою в цьому плані стала минулорічна розмова з Євгеном Жовтяком. Сьогодні черга дійшла до Олександра Горгана. 

1 грудня 1991-го року українці не тільки проголосували на референдумі про незалежність, але й обрали своїм керманичем  Леоніда Кравчука. Посада ця законодавчо була встановлена ще за радянської доби й називалася «Президент УРСР», але бурхливі події серпня 1991-го року внесли свої поправки і до політики і до лексики.

Леонід Кравчук вертикаль влади створював за звичним комуністичним шаблоном у відповідності до радянського адміністративно-територіального устрою.

Відповідно до Закону "Про Представника Президента України", що діяв з 5 березня 1992 до 12 червня 1997 Представниками Президента України називалися глави місцевих державних адміністрацій відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя.

Нова незвична для України посада Президента так сподобалась місцевій номенклатурі, що і його намісників на місцях неофіційно теж називали  "президентами", подібно до того як скрізь з’явилися мери та губернатори, попри періодичні протести інтелігенції  проти вживання іноземних титулів. За часів Леоніда Кучми навіть виходив добре ілюстрований журнал "Губернатор", кожен номер якого був персонально присвячений черговому голові облдержадміністрації.

Загалом, за роки Незалежності Київщину очолювало 16 осіб. Іван Капштик керував областю за часів президентства Леоніда Кравчука, Василь Сінько та Анатолій Засуха – вже за доби глави держави Леоніда Кучми. Після Помаранчевої революції Віктор Ющенко почергово призначав аж чотирьох губернаторів: Євгена Жовтяка, Валерія Кондрука, Віру Ульянченко та Віктора Вакараша. За часів Віктора Януковича губернатором була лише одна особа – Анатолій Присяжнюк.

Найбільш часто тасував губернаторську колоду на Київщині п’ятий Президент України. Керівниками столичного регіону при Петрові Порошенку ставали Володимир Шандра, Максим Мельничук, , Олександр Горган та Олександр Терещук.

Після обрання Президентом України Володимира Зеленського, доки він входив у курс справ і розпочав формувати власну вертикаль влади,  місяць тимчасово виконувачем обов’язки керівника області був В’ячеслав  Кучер.

Михайло Бно-Айріян пропрацював на посаді губернатора трохи більше ста днів, доки його 28 жовтня минулого року не змінив чинний голова КОДА Олексій Чернишов.

Зауважимо, що бесіди з керівниками регіону будуть з’являтися на нашому порталі не за хронологію їх появи на регіональному політичному Олімпі, а в міру їхньої  готовності до друку. Наразі розміщуємо бесіду з 12-м керівником регіону – Олександром Горганом.

- Олександре Любомировичу! Наші земляки знають Вас, як колишнього очільника регіону, ваші виборці – ще й як депутата обласної ради, а чим ви займаєтесь у вільний від політики і депутатства час?

-Я – виконавчий директор провідної української  девелоперської компанії  "SAGA development" (власником є колишній заступник директора департаменту містобудування та архітектури Київської міськадміністрації Андрій Вавриш, якого називають близьким соратником до ексголови Офісу президента Андрія Богдана, - Ред). При тому, що це компанія – нова (їй всього – четвертий рік), але усі найкрасивіші будинки, які з'явилися у столиці протягом останнього часу,  були споруджені під управлінням  нашої кампанії. Це і окраса міста – ЖК "CHICAGO Сentral House", розташований за діагоналлю від Конституційного суду, на перехресті вулиць Антоновича і Жилянської,  розташований неподалік ЖК "New York Concept" та  будинок "Einstein Concept House", що знаходиться на вулиці Златоустовській.

Мені приємно констатувати, що  на сьогодні "SAGA development" закладає абсолютно нові тренді в будівництві як житлової, так і комерційної нерухомості…

-Ви мабуть на практиці знаєте, як люди, особливо у столиці,  ставляться до забудовників. З іншого боку, нещодавно були прийняті три закони в галузі будівництва. Як Ви вважаєте чи допоможуть вони гармонізувати стосунки між будівельними організаціями, громадами і новоселами, в тому числі і для запобігання від афер типу "Еліти-центр"?

- Ви знаєте, що в українців вже утворився стійкий імунітет до забудовників, які можуть зловживати довірою інвесторів. Тому серйозні клієнти, які прагнуть покращити свої житлові  умови, або просто вдало вкласти кошти в нерухомість, орієнтуються переважно на ті компанії, які мають авторитет на ринку житла. 

- До речі, 80% відсотків випускників наших вишів працюють не за дипломним фахом. Ви ж гуманітарій, чого ж Вас у будівництво потягнуло?

- Я дійсно,  закінчив юридичний факультет Київського університету, працював і певний час адвокатом. А ще у житті довелося займатися спортом, громадською діяльністю, однак  до приходу в "SAGA development"  я очолював іншу будівельну компаніїю - "ПланетаБуд", тож справу знаю.  Щодо диплому, маю не одну посвідку про освіту, оскільки навчатися і за кордоном, а у Києво-Могилянській бізнес-школі опанував спеціалізовану програму "Школа стратегічного архітектора".

-Про будівництво житлове  ми ще поговоримо, але давайте спершу зупинимося на державному будівництві. Нещодавно, з нагоди 100 днів перебування на посаді давав велику прес-конференцію ваш наступник, 15-й Голова КОДА Олексій Чернишов. Як Ви вважаєте, в контексті децентралізації та перспективи запровадження інституту префектів, чи не стане він останнім губернатором регіону?

- Звичайно, Конституційна реформа триває, в тому числі і  в сфері децентралізації, але які б зміни не відбувалися, по факту вже сьогодні в обласних державних адміністраціях немає того обсягу повноважень, який би  міг визначально впливати на перебіг подій в регіоні – на рівні місцевого самоврядування. Сам процес фінансової децентралізації дав можливість обласній раді, районним радам, місцевим радам міст обласного значення та радам громад приймати самостійне рішення про розподіл коштів, фактично визначати долю комунального майна, призначати керівників комунальних підприємств. І практично вже зараз у обласній та  інших державних адміністраціях залишилися лише контрольні функції – слідкувати за виконанням законодавства, яке приймається на центральному загальноукраїнському рівні, а також забезпечувати втілення політики центральних органів виконавчої влади, бо міністерства і відомства формують відповідну політику, а обласні адміністрації є провайдерами цих змін у регіонах.

-Тим не менш, окрім втілення загальнонаціональних програм на місцях, регіональна влада також дбає за реалізацію окремих галузевих регіональних програм. На Київщині через конфлікт між КОДА і облрадою тільки минулої весни (після перезавантаження керівництва обласного представницького органу влади та сформування нової ситуаційної більшості) вдалося розблокувати фінансування подібних програм. Коли ж Ви очолювали КОДА – чи спостерігалося і у вас протистояння з депутатським корпусом?

- Сто відсотків пропозицій, які я виносив на затвердження облради – підтримувалося. У мене були чудові стосунки з депутатами, бо я і сам депутат, оскільки це мої колеги й друзі з різних політичних фракцій, ми швидко знаходили порозуміння…

-А чи можна було поєднувати депутатство з керівництвом органу виконавчої влади?

- Раніше суміщення цих мандатів дійсно не практикувалося, однак після того, як відбулися зміни у законодавстві і голови адміністрацій перестали відноситися до державних службовців, а стали вважатися політиками, їм стало дозволено залишатися ще й депутатом відповідної ради… І це мені суттєво допомагало в роботі. Тож при кожній нагоді мені хочеться подякувати своїм колегам по "обласному парламенту", що всі мої ініціативи, які я генерував, як голова облдержадміністрації, знаходили підтримку при голосуванні.

- Чому ж виходило так, що фінансування регіональних галузевих програм весь час провисало?

- Іноді  це залежало й від загального бюджетного процесу в країні. Приміром, в уточненому кошторисі області на початку року ми приймали тільки у частині захищених видатків. І на відміну від цього бюджету забезпечення, бюджет розвитку (в тому числі в реалізації програм, що передбачала підтримку об’єктів капітального будівництва) приймався вже весною.

Чому так відбувалося? В нас дуже забюрократизованим є процес підготовки програм соціально-економічного розвитку, бо потрібно враховувати дуже багато відомчих вимог, що позбавляло владу в регіонах потрібної гнучкості в їхній  реалізації. І тому кожен керівник регіону був приречений на те, що ці документи приймалися тоді, коли за ідеєю вже мали повністю пройти тендерні процедури, та мали б вже засвоюватися кошти на будівельні й дорожні роботи. На мою думку, щоб запобігти цьому варто внести зміни у законодавчій та нормативній базі…

- І все ж,  що саме  стояло біля першоджерел протистояння між попередньою більшістю облради та облдержадміністрацією? Невже це конфлікт інтересів між регіональними політико-бізнесовими елітами, або  проекція непростих стосунків Порошенка й Тимошенко на центральному рівні?

- Скажу про той період, коли я очолював область. В нас періодично були складні розмови з частиною депутатського корпусу, які представляли "Батьківщину". Це – факт, але вони завжди закінчувалися конструктивним виходом. Тож, користуючись нагодою, хочу подякувати за співпрацю колишній голові обласної ради Ганні Стариковій. Вона і справді послідовно відстоювала інтереси своєї політичної сили, але коли відчувала мою незламність у відстоюванні державних інтересів, завжди поступалася…

- Але Ви входили до фракції "Солідарність", чи немає тут якогось протиріччя?

- Скажу так: коли завершилась виборча кампанія Петра Порошенка, я перестав займатися політикою взагалі, але не склав депутатський мандат тому, що мені важливо продовжувати щось корисне робити для людей з округу, де я був обраний.

-Нагадайте межі Вашого округу?

- До нього входять частина Вишгородського району, зокрема – Димер, Катюжанка, Козаровичи. В останньому з населених пунктів цього року за рахунок обласного бюджету буде добудований дитячий садок. І якби я склав депутатський мандат, цього не було б зроблено. Тож, не дивлячись, на те, що я не веду активної політичної діяльності, все ж вирішив бути депутатом до кінця каденції.

-До речі, а які у Вас стосунки з колишнім куратором області від БПП Ігорем Кононенком?

-Я не підтримую з ним зараз стосунків. Щоправда, коли він був народним депутатом України, я взаємодіяв з ним і він дійсно допомагав регіону, але після того, як він перестав бути законодавцем, а я – керівником області- предмету для співпраці просто не залишилось.

- А які у Вас були взаємовідносини з іншими нардепами. Дехто вважає Вас людиною Ярослава Москаленка. Подейкують, що за Вашого головування він у приміщенні КОДА навіть мав окремий кабінет?

-Ні, це  неправда. Він не мав ніякого окремого кабінету та й потреби в цьому не було, і я навіть не уявляю, щоб він в ньому робив, бо за весь час моєї губернаторської каденції Ярослав Москаленко був у приміщенні КОДА не більше десятка разів, переважно у складі міжфракційного депутатського об’єднання "Київщина".

-Але, погодьтесь, що в кожному регіоні, окрім формалізованих партійних структур існують і неформальні політико-бізнесові лідери,і для будь-якого керівника важливо не тільки не зіпсувати суто людські стосунки з  представниками регіональних еліт, але й вміло маневрувати між центрами впливу, аби справа не страждала…

- Повірте, в мене не було якихось зобов’язань перед ким-небудь, аби забезпечувати чиїсь політичні, або особисто-меркантильні інтереси. І коли я бачив факти корупції, я залучав прокуратуру регіону, або ці факти фіксувалися для подальшої правової оцінки.

На жаль, належної реакції майже не було, в тому числі і по тих випадках, коли до кримінальних оборудок у програмах капітального будівництва були залучені й працівники облдержадміністрації.

Я особисто запросив прокурора Київської області відвідати парк в Броварах, де було розкрадено коштів на 16 млн гривень: за документами, парк відремонтовано, списано кошти,  але за фактом, жодних ознак цього не спостерігалось. Або візьмемо Димер – тут за документами на ремонт лікарні було витрачено понад 20 млн гривень, а ситуація – аналогічна, як і зі школою у Березані, або із дитячим садком у селі Дружня Бородянського району.

І після постійних виїздів на місця разом з пресою, прес-конференцій та початку слідчих дій я зрозумів, що ніяких загроз для корупціонерів це не становить, мабуть, через те, що окремі працівники прокуратури займалися здирництвом з тих, кого підозрювали у скоєнні злочину.

-Скажіть, а при призначенні Вас на посаду голови ОДА - чи не нав’язували Вам заступників? Бо дехто вважає, що кандидатуру В'ячеслава Кучера Вам радив Гройсман, Юрія Денисенка – ексмер Ірпеня Карплюк?

- Мені ніхто не нав’язував заступників, мені їх – радили, моя справа ж була – погодитись чи ні,  оскільки остаточне рішення все одно приймав я і відповідав за них особисто також. Більш того, коли мене призначили на посаду очільника регіону, мені радили залишити стару команду заступників, але я вирішив від них відмовитися і звільнив тих, хто дістався мені у спадок від попередника. Із попередніх заступників я залишив на посаді лише Михайла Царенка, молоду, але не за роками мудру людину.

Отже, я сформував власну команду. Мені дуже пощастило із першим заступником – твердим, як скеля, генералом в минулому Олександром Савченком, який міг брати на себе усю рутину і виконував свої повноваження просто зразково. Невипадково його після цього забрали на підвищення – очолювати Волинську область. Щодо В'ячеслава Кучера, то зізнаюсь, він мені дуже допоміг з тренінгом  перед здаванням тестів при процедурі проходження конкурсу на заміщення посади. До речі, сюжет про цей конкурс є на YouTube і завдяки своєму персональному "тренеру" я виконав усі завдання просто блискуче…

-Добре, що Ви зараз розказали про це, а то за версією Костянтина Бондарєва, конкурс із самого початку був фальсифікований на Вашу користь. А що Ви знаєте про зникнення документів з Департаменту регіонального розвитку Київської ОДА?

- Ви знаєте, за час мого головування областю такого інциденту не було. Можливо – пізніше, але я – не в курсі…

-Олексій Чернишов за підсумками ста днів своєї роботи висловлював припущення, що окремі об’єкти соціального призначення ставали довгобудами через те, що за такого затяжного режиму їх зведення є спокуса для корупційних вчинків. Таким чином, він натякнув на школу у Вишневому, яку відкрили лише днями, хоч почали зводити ще у 2006 році.

- Зауважу, що ця школа стала інтенсивно (на 90%) зводитися  саме тоді, коли я очолив КОДА. Після звернення батьківського комітету майбутньої школи, які вже втомилися від обіцянок, мені довелося увійти з ними у колаборацію, аби передбачити виділення коштів на цю новобудову.

-Скажіть, а чому в нас досі спостерігається явний перекіс убік житлового спорудження без відповідного пропорційного будівництва соціальної інфраструктури?

- Наведу одну цифру. Якщо в столиці в 2018 році було здано в експлуатацію не більше 600 тисяч метрів житла, то в Київській області за цей рік зведено більше двох мільйонів "квадратів", значна  частина – за рахунок – саме передмістя. Зрозуміло, що ця величезна кількість житла не була синхронно забезпечена відповідними об’єктами освіти, медицини, ні дорожньою або житлово-комунальною інфраструктурою. По суті, це є хайпове будівництво: швидкі гроші, прості проєкти, дешеве будівництво, пільгові умови…

-А чи не пов’язано це з тим, що в нас населенні пункти не мають генерального плану розвитку?

-Чому ж? Більшість – мають. Більш того, коли я очолював регіон ми приділяли чимало уваги для того, щоб впорядкувати містобудівну документацію на місцях. Тут скоріше – інше. Свого часу законодавство було змінено на користь забудовників і в ньому не було імперативної норми для учасників ринку: брати на себе якісь зобов’язання по спорудженню об’єктів інфраструктури. З іншого боку, це має робити громада, оскільки кожна з них має власний бюджет. Нагадаю, що 60% податку від фізичних осіб залишається на місцях. І деякі міста активно використовують переваги фінансової децентралізації – в тому ж Вишгороді досить активно споруджуються подібні об’єкти.

- Нещодавно регіон і столиця  підписали відповідні документи про створення так званої столичної агломерації. Разом  з тим, є певні протиріччя у цьому зустрічному руху. Віталій Кличко вже зараз прагне, або Коцюбинське увійшло до меж Києва. У самому селищі домінують плани про входження до одного з ОТГ. Як би Ви прокоментували цей факт?

- Знаєте, Київська агломерація вже склалася по факту. Ми вже можемо говорити про існування такого поняття, як Великий Київ. І ця тенденція буде посилюватися, в міру того, як навколо столиці буде споруджуватися все більше і більше нового житла.

Щодо Коцюбинського. Бажання стати повноцінними киянами проявляється здебільшого з боку новоселів, сторожили – більш консервативні. Однак на сьогодні це смт фактично повністю інтегровано до Києва, тому логіки протидіяти природнім та невідворотним процесам – немає жодної. Тим паче, якщо Коцюбинське увійде до столиці і формально – це суттєво збільшить фінансування цієї округи.

З іншого боку, ще задовго до процесу децентралізації до меж столиці увійшли Троєщина або Жуляни, але тоді вони не отримали відповідного імпульсу для прориву, тому громада Коцюбинського має бути згуртована у відстоюванні своїх інтересів у разі приєднання до столиці.

-Про феномен успіху команди "Зе" на президентських та на парламентських виборах експертами-політологами сказано й написано чимало. Нещодавно правляча партія "Слуга народу"провела з’їзд, на якому заявила про готовність взяти першість і на місцевих виборах. Як Ви вважаєте, з врахуванням помилок влади, скандалів у їхній парламентський фракції та бажанням швидко встановити мир з Росією, а також запровадити ринок землі – чи вдасться їм перемогти на виборах втретє?

- Я впевнений, що у "Слуги народу" буде потужна фракція в облраді та на місцях, оскільки особистий рейтинг Володимира Зеленського значно перевищує популярність інших політиків, а молода урядова команда навчилась впроваджувати в життя навіть не завжди популярні рішення.

-До речі, кого б Ви включили до трійки найбільш авторитетних політиків столичного регіону?

-Як я вже сказав, після минулорічних виборів я повністю відійшов від політики і тепер навіть телевізор не дивлюсь…

- Це якась психологічна втома від політики?

- Скоріше, зосередженість на улюбленій справі, адже я виконавчій директор величезної інноваційної компанії, яка живе зовсім на нових принципах, ніж компанії старого зразка. Стояти на місці — занадто дорого, тому доводиться постійно розвиватися, вдосконалюватися та рухатися вперед.

- Отже, на осінніх виборах вже не будете балотуватися до обласної ради?

- Ні, не буду.

- Давайте ж наприкінці  все ж підіб’ємо підсумки Вашого колишнього головування регіоном. Що Ви можете назвати своїм найбільшим успіхом та провалом за час керування областю?

- Я думав, ми саме з цього розпочнемо наше спілкування.

- "Запам’ятовується остання фраза"- як сказано в одному популярному серіалі…

- Зазначу, коли в мене була співбесіда з Президентом України Петром Порошенком, я попросив його, щоб він дав мені можливість лише два роки попрацювати на чолі столичного регіону, оскільки я прагнув повернутися у будівництво, аби не втратити кваліфікацію. Так воно і сталося. Отже Президент виконав свою обіцянку: 28 жовтня  2016 – го року я був призначений на цю посаду, а рівно через два роки – 30 жовтня 2018 – звільнений.

- Якби Ви раніше заявили, що прийшли лише на два роки, можливо потім не було б версій, що Вас було звільнено через те, що на виборах в ОТГ політична сила експрезидента не отримала потрібного результату…

- Ні, мене було звільнено без будь-якого скандалу. Більш того, у травні 2018-го я нагадав Петру Олексійовичу, що восени буду залишати посаду і попросив його підібрати кандидатуру на моє місце, щоб це була органічна та безболісна передача влади. Тим паче, я нагадав, що попереду у 2019-му – вибори, а я хороший управлінець – топменеджер, але точно не губернатор, який буде організовувати вибори, оскільки не можу бути ефективним в цій частині…

-Але повернемося до Ваших успіхів…

- Отже, ще перед тим як очолити Київщину, я написав собі план з кількох пунктів, серед яких був мій давній задум – збудувати перший в Україні великій пластовий вишкільний центр, який ми згодом за допомоги Анатолія Федорука, все ж таки відкрили у Бучі. Тут, де створені умови для розвитку патріотичного виховання молоді й волонтерської діяльності, по суті, формується новий креативний клас.

Також серед реалізованих ідей – відкриття в Обухові унікального центру розвитку інклюзивної освіти. Всього, нагадаю, на базі шкіл регіону вже  відкрито понад сорок центрів інклюзивної освіти.

Третій пункт програми стосувався енергозбереження. У селі Буденьки Вишгородського району амбулаторія збудована у форматі пасивного дому. Для прикладу – середній медичний заклад споживає на рік  по 200 квт умовної енергії на квадратний метр, то тут – не більше 15-ти. Для спорудження цього об’єкту довелося залучати французьких архітекторів.

Також в рамках реалізації програми "Безпечна Київщина" нам вдалось встановити 180  камер відеоспостереження між населеними пунктами,  що підвищило розкриття злочинів.

Щоб зменшити рівень корупції в КОДА ми передали кошти з програм капітального будівництва на рахунок громад, де рівень корумпованості набагато нижчий, оскільки всі одне одного знають…

Ну і нарешті мені вдалося запровадити на рівні адміністрації нову управлінську модель з методикою постійного моніторингу проблем регіону та  ефективного інструментарію їх вирішення, для чого довелося навчати людей передових досягнень в управлінських процесах.

Позитивним досягненням усієї команди стало і  те, що область почала одержувати відрахування від спорудження центрального сховища відпрацьованого ядерного палива. Після змін у законодавстві ми уклади меморандум з "Енергоатомом" і за прогнозами регіон отримає додатково від функціонування цього об’єкту коштів на суму 3,7 млрд гривень.

- А якщо підключити самокритику. Що не вдалося зробити?

- Найбільша невдача, яка непокоїть мене і нині – це те, що  мені не вдалося реформувати транспортну галузь на Київщині та приборкати чорний ринок нелегальних перевезень й перевести транспортне сполучення між населеними пунктами та столицею на формат прозорої, комфортної, безпечної та доступної для пасажирів діяльності. Моя боротьба з тіньовим ринком автоперевезень призвела до того, що цілий місяць нелегальні маршрутники пікетували сотнями автобусів будівлю КОДА, палили шини, що, звичайно,  створювало дискомфорт для мешканців Печерського району, яким було незручно їхати на роботу та повертатися додому через затори, спричинені цим блокуванням. Тільки керівництво держави примусило мене припинити наступ на ці корупційні схеми на транспорті.

Не дивлячись на певний прогрес у будівництві доріг, вважаю, що нам також не вдалося позбавитися від корупції в цій сфері. Мені поштою надсилали аудіо-записи розмов, де обговорювалися "відкати" на обслуговування доріг місцевого значення.

Також мінусом у своїй роботі я вважаю те, що ніхто так і не поніс відповідальності за корупцію у сфері капітального будівництва, факти якої я наводив вище. Але я радий, що нещодавно прийнято закон про підтримку добросовісних викривачів. Факти залишаються актуальними,  строк давності за ними не сплив і я серйозно думаю над тим, щоб тиснути і на ДБР, і на прокуратуру, і на НАБУ, аби усі винні понесли заслужене покарання та сіли за грати, в тому числі й працівники КОДА.

- І останнє. Країна знаходиться в стадії гібридної війни з агресивним сусідом, рівень життя людей – найнижчий в Європі, багато земляків поїхало за кордон. Пане Олександре, скажіть, як за таких умов залишатися оптимістом?

- У нас дуже коротка історична пам’ять. Люди вже забули коли на початку 90-х їм давали зарплатню калошами чи пластиковими каністрами. Були такі часи, коли "ширку" варили у під’їздах і реалізовували її з вікна першого поверху у вигляді вже "заряджених" шприців, коли буйним квітом розцвітав шантаж, рекетери розставляли свої кадри у міліції, а силовики гнобили перших кооператорів. Ми пережили страшні часи злиднів та беззаконня, що нині важко навіть уявити, бо про це вже усі забули.

З іншого боку, в своєму сприйнятті закордонного життя ми здебільшого орієнтуємося, на голлівудські стрічки і на стандарти т.з. "Золотого  мільярду", забуваючи, що більшість людства живе значно гірше нас. Ми ж живемо чи не у найкрасивішій країні світу, у нас талановиті й роботящі люди, тому ми приречені на успіх. Отже, найбільшими нашими ворогами є ми самі, в своїй зневірі, у своєму небажанні повірити у власну велич. Спостерігаючи за роботою молоді, на прикладі хоча б нашої компанії,  я особисто відчуваю колосальний оптимізм. І приємно усвідомлювати, що все більше нашої молоді розуміє, що в своєму житті все залежить тільки від неї самої.

Олександр Воронін, "Моя Київщина"