#

Операція "Укрупнення": як Переяслав знову опинився в епіцентрі ідеологічної війни

25.08.2020 08:18
Операція "Укрупнення": як Переяслав знову опинився в епіцентрі ідеологічної війни
Переяслав - славетне й унікальне місто

Спочатку були "ми же браття". Переяславу насилу вдалося позбутися штучного додатку "Хмельницький". Тепер старовинне місто, у якому князював Володимир Мономах, опинилося на задвірках регіону. І все через абсолютну інертність обласного керівництва

За бездумне укрупнення районів Київщина має подякувати нікчемному Кабміну (де чиновники навмання вирішували, якому місту бути райцентром, а якому – ні), а також неосвіченим космополітам із чергового скликання парламенту, які випадково (за великим рахунком – через одну-єдину особу з на той момент фантастичним рейтингом) там опинилися.

Спостерігаючи за тим, як Переяслав лишився без статусу райцентру, складно не згадати про славетну історію Русі та паростки української державності, які розвивалась у трикутнику Київ – Чернігів – Переяслав. Останній під час ослаблення столиці виступав опорою Київським князям, там приймали послів та звідти керували могутньою державою. Варто уважно вивчити уроки часів Володимира Мономаха, який спочатку майже 20 років правив у Переяславі, і лише згодом сів на трон великого князя київського.

Попри подальші зміни та трагічні сторінки в українській історії, Переяслав залишився таким собі форпостом, стратегічною військовою одиницею, точкою опори для Києва. У часи протистоянь у княжому Києві саме в Переяслав вирушали правителі для роздумів та збору сил для подальшої боротьби. Але коли у 1934 році столиця радянської України була перенесена до Києва, активізувався у новій фазі розпочатий ще за імперії московських царів довготривалий процес фальсифікації української історії. Розповіді про "возз’єднання" та напівміфічні Переяславські угоди – за це вхопилася радянська, а потім і російська пропаганда. У великій мірі акцент був зроблений на приниження історичної ролі символічних центрів української культури.

Імперську політику з приниження історичної ролі та значення сьогодні продовжує путінська Росія через своїх агентів впливу в Україні. Неосвічених манкуртів-нардепів із монобільшості інакше як корисними ідіотами не назвеш.

Тим паче, що питання приниження статусу історичних місць України не обмежувалося лише Переяславом і напряму стосується релігійної теми. Чого лише варта приналежність Печерської та Почаївської лавр до московського крила православ’я.

Чигирин і Батурин вилучалися з підручників. Хмельницький (Проскурів) штучно виводили на перший план замість славетного Кам’янця-Подільського. Хрущов абсолютно незаслужено розвивав тему Білої Церкви, а Умань штучно  волею радянських керівників відтіснялась із інформаційного простору Черкасами.

Схоже, настала черга Переяслава – величного символу України-Русі. Показово, що віце-прем’єр-міністр Олексій Чернишов не зміг втримати слова перед переяславцями, хоча обіцяв йому зберегти статус районного центру після укрупнення районів на Київщині. На жаль, нічого іншого від тимчасових несамостійних та некомпетентних бюрократів, які до того ж жодного стосунку до Київщини не мають, очікувати не приходиться.

І це притому, що Переяслав має не лише історичні причини залишити за собою цей статус. Тут питання географії та економіки. Справа в тому, що на відміну від Борисполя, який виступав і виступає містом-супутником Києва, Переяслав має абсолютно інше положення. Він точно не супутник. І з економічної, і з культурної точки зору. Переяслав – абсолютно самостійна одиниця.    

Утім, схоже, і Чернишов, і його ставленик Володін у цьому мало що розуміють. І зараз питання відновлення історичної пам’яті, які були запущені в часи президентства Ющенка, а також елементи історично-релігійної справедливості, що були реалізовані за часів Президента Порошенка, знищуються із шаленою швидкістю.

Дивує слабкість позиції переяславської влади, яка впринципі довела до зникнення на карті Київщини Переяславського району та ще й умудрилася подати позов до Верховного суду з помилками та неточностями. У результаті суд підмовив горе-позивачам. Але провина лежить і на місцевих жителях, які самоусунулися від процесу реформи децентралізації, віддавши все в руки часто байдужих, а часом відверто антиукраїнських псевдополітиків-пристосуванців із Верховної Ради. Але найбільше здивували депутати обласної ради. Їм важливіше продовжувати псевдореформи та розпилювати кошти на ефемерних програмах, аніж зайнятися стратегічними державними питаннями.

І наостанок. Польща спромоглася під час складної та довготривалої адміністративної реформи зберегти за кожною територією рівне право на історію та традиції. Українська ж влада, схоже, просто штучним чином запаковує країну в абсолютно чужий для неї адміністративно-територіальний устрій.

Цілком зрозуміло, що ця "радянщина" - усі об’єднуються через коліно – ні до чого путнього не приведе. Але пояснити це керівництву – нереально. Схоже, при владі у нас знову опинилися "совки". Начебто й молоді люди (трохи за 40), але повністю зазомбовані російською пропагандою, і які готові на все відповідати "какая разница", бездумно знищуючи всю владну вертикаль у країні, і ставлячи під загрозу саму державність.

Можна було б озвучити необхідні кроки для виправлення ситуації, але на зло ворогам закликаю всіх робити, а не говорити.

Читати "Моя Київщина" у Facebook
Олексій Усачов
Голова Правління Інституту української політики