#

Поет, старший прапорщик Петро Савченко: У новітню пору змагань українці мають стати європейською нацією

14.08.2017 09:26
Поет, старший прапорщик Петро Савченко: У новітню пору змагань українці мають стати європейською нацією

"Моя Київщина" поспілкувалася з поетом, громадським активістом, колишнім військовим та батьком п'ятьох дітей Петром Савченком про його шлях у поезію, творчі доробки та допомогу білоцерківської влади

- Петре Івановичу, розкажіть, будь ласка, про себе. Яким був ваш шлях у поезію. Наскільки я знаю, Ви вперше з’явилися в літературній студії «Заспів» ще на початку 1970-х. На зміну поезії прийшла сувора військова служба. І лише недавно Ви нагадали про себе, з`явившись у міській «Просвіті» зі своїм багатим поетичним доробком…

- Хочу почати з того, що мій родовід йде з села Озерище, що Черкащині. У роки дитинства, будучи підлітком, я й не думав і не гадав, що стану колись поетом. У віці 14 років була перша проба пера, але тоді це було несерйозно.

Після закінчення школи вступив до Канівського культурно-освітнього училища, де здобув професію хормейстера. Утім, за своєю спеціальністю майже не працював. У листопаді 1967 року я пішов на службу в армію, яку проходив у Білій Церкві. Саме в часи служби в армії і розпочалась моя поетична творчість.

- Як склалося Ваше життя після служби в армії?

- Після служби в армії, у 1991 році, будучи військовим пенсіонером, почав працювати на різних посадах. Крім цього, активно займався громадською діяльністю. Зокрема, тоді я став членом Білоцерківської літературної студії "Заспів".

- Який ваш творчий доробок?

- Наразі я видав лише одну збірку віршів - "Народження пісні". Вона була видана завдяки керівнику літературної студії "Заспів", почесному голові Білоцерківського міськрайонного товариства "Просвіта" Володимиру Опанасовичу Іванціву.

Протягом двох років поспіль її подавали на міську літературну премію імені Нечуя-Левицького від Спілки офіцерів України…

- Як би Ви охарактеризували власну творчість?

- Знаєте, я прожив багато років. Багато переосмислив і зрозумів. Але у своїх писаннях я був завжди зі своїм родом заодно: і в часи тоталітаризму та боротьби за нормальне людське існування, і в новітню пору змагань за те, аби наш народ став справді гідним поваги і уваги людства. Став європейською нацією, як він того заслуговує…

- Кому Ви завдячуєте своїй здатності до написання віршів?

- З дитинства я любив вірші Шевченка, Пушкіна, Лермонтова. Також мені подобаються вірші Ліни Костенко та Максима Рильського.

- Чи зверталися Ви до Білоцерківської влади, мера Геннадія Дикого, щоб допоміг видати Вам збірку віршів?

- Ні, ніколи не звертався. Друкувався за власний кошт, адже не забажав ходити до спонсорів і просити, кланятися, як кажуть, у ноги.

Розмову вів Валерій Міщенко, "Моя Київщина"

Нижче ми публікуємо кілька віршів Петра Савченка з його нової збірки:

Іроди

Діти шукали. Думали знайдуть.

Дітоубивці. Царські блюдолизи.

Цар Ірод вивергав отруйну лють.

Тебе ховали, доки рискав ризик.

Ти виріс і Голгофу пережив,

Сів на престол Отця свого праворуч.

І нас, і наших діток возлюбив.

Чом іродів тримаєш з нами поруч?

П'є свіжу кров угодний їм вампір,

Нема на їх управи і Закону.

Невже тебе шукають до цих пір

Священником помазані на троні?

Пам'ятник

Снує старенький вітер між домами,

Де стародавність з новим обнялась.

Він Білу Церкву бачив з козаками

Коли ще воля зайдам не здалась.

Тоді могли ще правду доказати

При гострій шаблі й глузду без облуд.

Тоді могли ще кривду покарати,

Козацьку раду скликавши на суд.

Не б'є землі копитом кін у стумі,

Земля вчорніла від покривдних ран.

Біля Росі сидить Богдан в задумі,

Державну думу думає Богдан.

Пам'яті М. Т. Рильського

По луках, погаптовані сліди

Приводять до земного п'єдестала.

Хоч трави ті давно землею стали, -

У квітах пахнуть золоті меди.

О, скульптор, що возвів на постамент

Вогонь із квітів, серце із любов'ю,

І до небес підняв магічне СЛОВО -

Дарований Всевишнім елемент.

Сермач доби, що душу пройняла:

Така скульптура. Хай з трави - зола.

Він з нами є. Давно не під'яремний.

Дай Бог, в раю з когортою богемних.

А нам у спомин тих суцвітних діб

Є й буде запхущий новий хліб.

Моє село

Я згадую, що в світі величезнім

Є крапелька мелесенька села

Де, мабуть, і сліди мої пощезли,

Та пам'ять невгамовна, як бджола

Гуде в польоті, на медовій квітці.

Під теплим дахом вулика гуде.

І, часом, крильця повертає звідси

Туди, де вже ніхто мене не жде.

Хоча... ще тьотя Рая упізнає,

Сусіди проспівають: "Так це ти?.."

Хоч багатьох із них уже немає,

Бджола моя продовждує густи.

Ночами часто незбагненний пензлик

Трудяги - сну малює знов і знов

Ту жменьку хат, помножену на весни,

Якими я ще й досі не пройшов.

Революціонери

Збираємось за чаркою до гурту,

Промови промовляємо і тости.

Нам до вподоби захмелілим бути,

Господарем почутись, а не гостем.

Бо в Україні правимо не ми!

З нас кожен знає правильну дорогу

Як стати нам заможними людьми

І не чекати євродопомоги.

І владу клянемо: "Вхопила трон".

Жаліємо відшиту опозицію.

В патронних заганяємо патрон, -

Ось вибрати зручнішою позицію.

Тоді б, звичайно, ми змогли б ..., якби... -

І вже на крилах воля нас підносить...

Розпалені мокрішають лоби,

Хоч дехто в тарілки уткнувся носом.

Зтіснивши вбік жінок лайливі функції,

Готові ми на участь в революції.

Розходимось - хто в хижки, хто в палати

Аби до бою солодко поспати.

Присниться нам: штандарти України

Над нашим військом сяють угорі,

А вороги у павши на коліна,

Нашіптують молитви престарі:

Аби ми їх помилували, бідних,

І всі здобутки мирно поділили.

Ми ж ведемось з повергнутими гідно

І всесвіт поважає нашу силу...

А вранці, озирнувшись на похмілля,

Тихесенько ховаємось в підпілля.

Петро (Скала)

Я думав: я - справді гранітна скала

І сонце закину на плечі, і зливу,

І, граючись, можу спіймати орла,

І ліс, коли схочу, спімаю за гриву.

Батьки помилились, даючи ім'я.

Не став я Петром їм. Залишився - Петя.

Щілина в скалі... З нею я - вже не я.

В ній виросло дерево, в світ розпростерте.

Розхристане чарам примхливих пригод,

Ціловане з гонором порами року.

Скалі з ним накоїлось скільки пригод!

Почула, відчула і "ахи" і "охи".

І радощі, й болі - луною в скалі,

І щастя, і горе - не камінь уже я.

Я з роду Іванів живу на землі, -

Скалою скала, та з живою душею.

Читати "Моя Київщина" у Telegram